• Ви знаходитесь тут:

  • Головна
  • Сторінка бібліотекаря

Бібліотека запрошує.../Files/images/bbloteka_2017/-1889881.gif
Дорогі друзі! Плине час, змінюється життя і суспільство, іншим стає формат книг, але бібліотека як і раніше залишається джерелом знань, Вашим надійним другом і помічником.

«Бібліотека - територія ідей»

/Files/images/bbloteka_2017/unB84bbGjqw.jpg

Дровникова Анна Василівна - завідувач бібліотеки Марганецької гуманітарної гімназії ім. Т. Шевченка

Я рада всіх вітати на сторінці бібліотекаря
/Files/images/bbloteka_2017/111111111ааа.png

посилання на блог бібліотеки Марганецької гуманітарної гімназії

Бібліотека відкрита для кожного читача. /Files/images/bbloteka_2017/-114747.gif
Бібліотека надає вільний доступ до книги та інформації, для набуття знань, духовного збагачення, для відпочинку та розваги.
/Files/images/bbloteka_2017/2456.jpg

/Files/images/bbloteka_2017/-111189895.gif

/Files/images/bbloteka_2017/--2030.jpg

Шановні працівники бібліотек! Щиросердно вітаю Вас із професійним святом!

/Files/images/bbloteka_2017/---1616.gif

Бажаю Вам міцного здоров'я, натхнення, життєвих успіхів і гараздів у вашій благородній просвітницькій справі. Нехай у храмі науки завжди будуть читачі! Вітаю зі Всеукраїнським днем бібліотек і бажаю чудового життя, немов у добрій казці, розумних думок, як в книгах про філософів, неймовірного запасу знань на всі випадки життя і просто щасливих історій, як в захоплюючих романах про любов, хочу побажати, щоб жоден храм знань і вірних друзів-книг ніколи не втратив своєї популярності, щоб в бібліотеці завжди можна було знайти відповідь на будь-яке питання, відправитися в подорож по країнах історії та фантазії, розвідати найцікавішу таємницю і відкрити якийсь важливий секрет. Нехай у бібліотеці завжди буде багато читачів, які люблять і бережуть книги.

/Files/images/bbloteka_2017/---11174.png

Вітаю всіх учнів! Це і ваше свято, адже кожен з вас причетний до книги. Сьогодні я дякую вам за те, що бережливо ставитесь до підручників. Так тримати до кінця року! Бажаю, щоб ви кожного дня спілкувалися з книгою, щоб у кожному домі найкращим другом була книга.

/Files/images/bbloteka_2017/-11117.gif

Хай ваш дім наповниться щастям,
Хай душа святково бринить,
Хай добром вам щиро віддасться
Кожен день, година і мить.

Хтось із мудрих сказав:«Бібліотекар – це не професія а стан душі, ще – знахар». Це справді так,бо якщо в аптеці чи лікарні вам полікують тіло,то в цьому храмі – душу. Так! Є багато див на Землі, створених природою і зроблених людиною.Та чи не найбільше диво з див–книга.У ній весь неосяжний світ.Тому зовсім не випадково,у рік тисячоліття літописання і книгодрукування (1998) Президент України своїм указом проголосив 30 вересня Всеукраїнським днем бібліотек, відзначення якого свідчить про глибоку повагу народу до скарбниць духовних надбань людства, зібрання інтелектуальних і культурних цінностей української нації, підкреслює історичну роль друкованого слова в житті суспільства. Це свято не тільки професійне – бібліотекарів ,а й свято всіх читачів, свято – книги.

Роль традиційної книги не зменшується, але навіть зростає. Аромат палітурки, шелестіння сторінок, тактильні відчуття, але головне – певна зосередженість, серйозність, увага, які потрібні при спілкуванні з книгою. Впевнена, нікого не треба довго переконувати в тому, що книга має величезне значення в християнській традиції. Книга зіграла найважливішу роль у розповсюдженні християнського благовістя і багато століть служила основним способом зберігання і передачі культурної традиції. Власне, саме християнство і церковне життя для більшості слов’янських народів почалися з діяльності святих Кирила та Мефодія – із створення азбуки і появи книг. Нині дуже гостро постала проблема читання в сучасному суспільстві. На жаль, сучасна молодь стала дуже мало читати, взагалі не сприймає класичну літературу. Але без гарного знайомства з літературою неможливе повноцінне становлення особистості.

/Files/images/bbloteka_2017/-11185.gif

Книжка… Для когось – це неоціненний скарб, для другого – річ, як і тисячі речей повсякденного побуту, для третього – данина моді, розкіш, додаток до хатнього інтер’єру. Є й такі, для яких книжка нічого не значить. Радує те, що сучасна молодь все ж таки починає цікавитися творами сучасних українських авторів, серед яких можна спостерігати і народження живих класиків.

Згадаймо висловлювання видатних людей про книгу:

  • Т.Шевченко: «…Дивною і ненатуральною здається людина, яка існує без книги»;
  • М.І. Пирогов: «Книга – це суспільство, хороша книга, як і хороше суспільство, просвічує і облагороджує»;
  • Д.Дідро: «Люди перестають мислити, коли перестають читати»;
  • Дж. Свіфт: «Книги – діти розуму»;
  • Ф. Бекон: «Книжки – кораблі думки, що мандрують хвилями часу»;
  • Я.Корчак: «Завдання книг – полегшити, прискорити пізнання життя, а не замінити його».

Бібліотеки - один з інструментів нашої цивілізації, який вже багато століть доводить свою ефективність в процесах збереження, накопичення і передачі людських пізнань. Вважається, що вперше аналоги сучасних бібліотек з’явилися ще близько 2,5 тис. років до нашої ери на Сході. Це були зібрані в одному з древніх вавілонських храмів міста Ніппур глиняні таблички на яких їх сучасники запам’ятали важливу для них інформацію для наступних поколінь. У Київській Русі перші бібліотеки стали відкривати після прийняття християнства. Це були церковні бібліотеки, серед яких у той час найбільшою вважалася заснована в 1037-му році князем Ярославом Мудрим бібліотека Софії Київської. У цій бібліотеці зберігалося понад дев’ятсот книг, що були виготовлені тоді виключно вручну. Для середньовіччя це була грандіозна праця і в подальшому в майстернях при Софійському соборі робилися книги, які увійшли в основу інших бібліотечних зібрань, наприклад, бібліотеки при Печерському монастирі, яка стала найбільшим з кінця ХІ століття центром культурного життя в Київській Русі.

Звичайно ж іноді книги безповоротно гинули в запалі пожеж і військових баталій, згадаємо лише знамениту Олександрійську бібліотеку. Так, з Софіївської бібліотеки збереглися тільки лічені екземпляри, серед яких найвідоміші - це безцінне Євангеліє. Примітно, що саме Слово Боже, Слово про спасіння і про Спасителя, було для людей найбільш цінною книгою, гідною збереження для наступних поколінь. Книга - Рейнське Євангеліє, на якій приносили клятву французькі королі, а нині, продовжуючи цю традицію, приносять присягу президенти Франції, колись вивезла з Києва Анна, дочка Ярослава Мудрого, це одна з тих небагатьох збережених книг знаменитої Софіївської бібліотеки.

Віддаючи данину поваги бібліотечному руху в незалежній Україні, 14-го травня 1998-го року Президентом України було підписано Указ № 471/98 про щорічне святкування Всеукраїнського Дня бібліотек. В Україні він відзначається 30-го вересня. За даними проекту DilovaMova.com, ще з ХІІІ століття, в момент створення Галицько-волинського князівства на Західній Україні вже почався активний бібліотечний рух. При дворі філософа і книжника князя Володимира Васильковича була створена велика книжкова рукописна майстерня. Звичайно поява друкарства в середині XV століття справило грандіозні зміни по всьому світу, це не могло не торкнутися бібліотечної справи. Масштабний розвиток і поширення бібліотек почалося в XVI столітті. У Львові та Острозі з’явилися великі книгосховища. Вони створювалися при освітніх установах. Бібліотека Київської академії була організована в XVII столітті, а в XVIII столітті наявність бібліотек увійшло в моду у заможних і шляхетських родів, козацьких старшин, будинків єпископів, при монастирях і різноманітних школах.

До другої половини ХІХ і початку ХХ століття в землях Західної України, що входила тоді під протекцію Австро-Угорщини, стала діяти ціла мережа культурно-освітніх осередків, під назвою «Просвіта». До 1914-го рока Просвіта налічувала близько 78-ми філій і 2944-х читальних закладів по всьому краю, покриваючи 75% українських населених пунктів Галичини. До 1939-го рока цей показник виріс до 85%. За часів радянської влади бібліотечна справа була невід’ємною частиною державної політики.

На сьогоднішній день в Україні функціонують близько 40 тисяч великих і малих бібліотек. Однією з провідних вважається Національна бібліотека України імені В. І. Вернадського (НБУВ, сленг. Вернадка), Державна історична бібліотека, Державна бібліотека України для дітей, Національна парламентська бібліотека і т. д. Загальна кількість бібліотечних працівників, зайнятих у цій справі становить близько 53-х тисяч фахівців. Щороку українські книгосховища обслуговують понад 17,5 мільйонів читачів.

В.Сухомлинський: «Людина, для якої книжка уже в дитинстві стала такою необхідною, як скрипка для музиканта, як пензель для художника, ніколи не відчує себе обділеною, збіднілою, спустошеною»

І наостанок настанова від К. Паустовського:«Читайте! Читайте! Читайте! Читайте не поспішаючи, щоб не втратити жодної краплі коштовного змісту книги. Читайте! Нехай не буде жодного дня, коли б ви не прочитали хоча б однієї сторінки з нової книги!»

/Files/images/bbloteka_2017/-118.jpg

Запрошую всіх читачів до бібліотеки нашої гімназії скористатися багатим та різноманітним книжковим фондом, переглянути книжкові ілюстрації «Найкращі бібліотеки світу», цікаві та змістовні книжкові виставки, серед яких і тематична – «Від книги – до світла, до знань, до життя» присвячена Всеукраїнському дню бібліотек. До уваги читачів – матеріали, що розповідають про історію книги та бібліотеки, про роль книги і читання в сучасному суспільстві.

«Читання хороших книг – це розмова з найкращими людьми минулих часів і до того ж така розмова, коли вони повідомляють нам тільки найкращі свої думки.» (Р. Декарт)

Дитині – школяру необхідне оптимальне читання. Це читання зі швидкістю розмовної мови, тобто в темпі від 120 до 150-ти слів за хвилину. Саме до такої швидкості пристосувався за багато століть артикуляційний апарат людини, саме при цій швидкості досягається краще розуміння тексту. При низькій швидкості читання учню старшої школи і 24-х годин не вистачить, щоби прочитати все з домашнього завдання. Таким чином, він приречений на низький рівень успішності. Швидко читають зазвичай ті учні, які читають багато.У процесі читання вдосконалюються оперативна пам’ять і стійкість уваги.Від цих двох показників залежить розумова працездатність. Діти мають різний темперамент. Холерики, як правило, вимовляють 150 слів за хвилину, сангвініки – 130 слів за хвилину. А ось флегматики та меланхоліки на рівень 120 слів за хвилину навряд чи вийдуть. Але природа розпорядилась так, що більшість наших учнів є холериками та сангвініками. Читати дитині вголос необхідно до 12 років,навіть попри те, що дитина вже вмієчитати сама. Адже самостійне читання для дитини – величезна робота,а коли читає дорослий,дитина краще засвоює інформацію,запам’ятовує слова і сприймає переживання героїв.

Скорочитання – це читання більш ніж 300 слів за хвилину!

  • Наполеон читав зі швидкістю дві тисячі слів у хвилину (близько 12000 знаків).
  • Бальзак прочитував роман у двісті сторінок за півгодини. Степан Цвейг зазначає: «Погляд його охоплював сім-вісім рядків відразу … Часто одне-єдине слово дозволяло засвоїти значення цілої фрази».
  • М. Горький читав зі швидкістю чотири тисячі слів за хвилину. На сторінку літературного журналу у нього йшло менше хвилини з повним засвоєнням інформації
  • Т. Едісон читав відразу 2-3 рядки, запам’ятовуючи текст мало не сторінками завдяки максимальному зосередженню.
  • Сталін читав по 400 сторінок в день, вважаючи це своєю мінімальною нормою.
  • Американський президент Дж. Кеннеді – близько 2000 слів за хвилину.
  • У деяких зарубіжних фірмах не беруть на керівну роль фахівця, якщо він читає менше 400 слів за хвилину.
  1. При читанні майже 50% часу очі людини дивляться на різні літери. При цьому лінії погляду можуть як розходитися в різні боки, так і перехрещуватися.
  2. При читанні очі читача, дивлячись на різні літери, передають різне зображення, а мозок все одно об’єднує їх в одну картинку.95% людей читають дуже повільно – 180-220 слів у хвилину (1 сторінку за 1,5-2 хвилини).
  3. Очі людини з середніми навичками читання роблять на одному книжковому рядку 12-16 зупинок, а хто читає швидко – 4-2 зупинки.
  4. Традиційно у читача обсяг одномоментної фіксації становить 10 друкованих знаків (тобто 1,5-2 слова одного рядка). У швидкому читанні – 200-500 знаків (це 33-83 слова кількох рядків).
  5. При швидкому читанні стомлюваність очей менша, ніж при повільному. Рівень розуміння при традиційному читанні становить 60%, при швидкому – 80%.

У школярів відбувається 20 регресивних рухів на один рядок, у студентів – 15..

  • Українці втратили цікавість до читання книжок
  • Кожен четвертий українець не читає взагалі.
  • Для 73 % населення читання не є сферою інтересів.
  • Щодня, або майже весь тиждень, читають 15,3 % українців.
  • Хоча б раз на тиждень — 18,2 %,
  • Раз на місяць — 19%.
  • Рідше, ніж раз на місяць читають 21,5%.
  • За даними соціологів, саме в молодих українців падає інтерес до книжок. Якщо в 2009-му році серед тих, хто щотижнево відкривав книгу, був 31 % людей до 30 років, то в 2011-му показник знизився до 26%.
  • До речі, в СРСР, за офіційною статистикою, регулярно читало понад 90 % населення.

Кращий спосіб розслабитисяі зняти стрес — це читання книг!

  • Нейрофізіологи Великобританії порівняли, яке заняття найефективніше знімає стрес.
  • Читання поліпшує стан на 68% за 6 хвилин.
  • Показник впливу на зняття стресу прослуховування музичного твору — 61%.
  • Випивання чашки чаю або кави — 54%.
  • Прогулянка на свіжому повітрі на 42%.
  • На третину менше — всього на 21% — знижують стрес відеоігри, вони не поліпшують показники частоти пульсу.

/Files/images/bbloteka_2017/ж.gif

Чому корисно читати книги?

  • Розвиває мислення
  • Одне з важливих переваг читання книг – це той позитивний ефект, що воно допомагає розвивати на наше мислення. При читанні ми більше розмірковуємо, щоб зрозуміти ту чи іншу ідею твору.
  • Знижує стрес
  • В сучасному світі позбавлення від стресу – основна турбота багатьох людей. Багатство і ритміка мови має властивість заспокоювати психіку і позбавляти організм від стресу. Особливо допомагає в цьому читання якої-небудь фантастики перед сном.
  • Збільшує словниковий запас
  • Коли ви читаєте книги різних жанрів, то стикаєтеся зі словами, які зазвичай не використовуєте в повсякденній мові. Якщо якесь слово вам незнайоме, зовсім не обов’язково шукати в словнику визначення. Іноді про значення терміна можна зрозуміти за змістом, укладеним в реченні. Читання допомагає не тільки в збільшенні словникового запасу, але і підвищує грамотність.
  • Захищає від хвороби Альцгеймера.За даними останніх досліджень, читання дійсно захищає від захворювання мозку. Коли ви читаєте,активність мозку збільшується, що позитивно позначається на його стані.
  • Надає впевненості
  • Читання книг робить нас більш впевненими. Коли в розмові ми демонструємо глибоке знання того чи іншого предмета, то мимоволі ведемо себе більш впевнено і зібрано. А визнання оточуючими ваших пізнань позитивно позначається на самооцінці.
  • Робить нас більш творчими
  • Креативні люди можуть генерувати відразу декілька відмінних ідей. Звідки їх можна взяти? З книг. Читаючи твір, ви можете почерпнути звідти масу ідей, які згодом втілити в життя.

Книги – світові рекордсмени

Найдовша книга в світі. Довжина понад 1856 метрів, зроблена з папірусу, намотаного на жердину. Цей рекорд був зареєстрований нотаріусом 23.05.2009 року в місті Кастелло. Його втілили в життя 400 хлопців з навчального центру цього міста, їхні родини та викладачі. Назва величезної книги — «Фантастично», вона складається з 11 казок.

Найменша книга.У 1997 році Коненко видав Мікрокнижку А. Чехова «Хамелеон» розміром 0,9 х 0,9 мм. У 2002 році супермікрокніга була занесена в Книгу рекордів Гіннесса.

Самий плідний письменник у світі Філіп М. Паркер. Він створив і запатентував спеціальну комп’ютерну програму «Long Tail», яка сама збирає інформацію з Інтернету і різних баз даних, і за допомогою спеціального шаблона створює з неї легкі для читання книги. За словами Паркера, на їх створення йде 15 хвилин і собівартість такої продукції становить 25 центів. Створив він вже більше 107 000 книг.

Найпопулярніша книга за всю історію Біблія.На сьогоднішній день її тираж налічує понад 6 мільярдів примірників. Біблія повністю або частково перекладена на 2377 мов народів світу, повністю видана на 422 мовах. Над її перекладом працювали більше трьох тисяч перекладачів з різних країн. Щорічно в країнах світу продається і роздається безкоштовно близько 100 млн примірників Біблії. Біблія зазнала багато випробувань: на неї накладали заборони, її палили на вогнищах, робили спроби зганьбити. Жодна з книг у світі за всю історію не була так гнана і ненавісна. Тим не менш, вона збереглася і продовжує свій шлях.

Найвідоміша книга в світі. Журнал Newsweek склав рейтинг найбільш відомих книг у світі, заснований на об’єднаних даних з десяти престижних рейтингів кращих літературних творів. Коли складали список, то були взяті в розрахунок рейтинги від Опри Вінфрі, Вікіпедії, газет The Guardian і The Telegraph і видавництва Modern Library, яке спеціалізується на класиці. Очолила ж рейтинг всім відома книга в пострадянському просторі «Війна і мир» Льва Толстого. Цей роман по популярності обійшов такі твори як: «1984» Джорджа Оруелла, «Улісс» Джеймса Джойса, «Лоліта» Володимира Набокова та «Шум і лють» Уїльяма Фолкнера

/Files/images/bbloteka_2017/ф.gif

Цікаві факти про книги

  • У минулі часи книги розташовувалися на полиці по-іншому: корінцем до стіни.
  • Книги про позіхання викликають у вас позіхання.
  • Найсприятливіший вік для навчання читання — 4-6 років. Дітей 6-7 років важче навчити читати. Якщо дитина не навчилася до третього класу читати, її чекає важка доля. Так свідчать результати дослідження, проведені в США.
  • За читанням люди проводять приблизно 6,5 годин на тиждень, телевізор — кращий друг людини — забирає до 14 годин пильної уваги в тиждень.
  • Тобі десять років, а ти погано читаєш? Таким ти і залишишся і в середній школі. Таку формулу вивели вчені з Єльського університету.
  • Щоб створити роман, письменник витратить у середньому 475 годин свого часу. А читач скільки?
  • У минулі часи книги в бібліотеках приковували ланцюгами для їх кращого збереження.
  • Найактивніші покупці книг в наш час люди старше 45 років.
  • Покупець у книжковому магазині в середньому 8 секунд розглядає передню обкладинку і п’ятнадцять секунд задню.
  • Більше половини, це 68%, покупців книжок жінки.
  • Вісімнадцята сторінка книги — межа інтересу більшості читачів.
  • Книги видавничого дому «Penguin» в м’якій обкладинці були дешевше своїх аналогів у твердій палітурці, що і зробило їх більш доступними.
  • Читання книг розвиває в людях добрі почуття, такі як волонтерство, благодійність.
  • Людина, яка краде книги називається бібліоклептоманом. Найвідомішим був Стівен Блумберг, який викрав 23 000 (!) Рідкісних книг з 268 бібліотек. Цікавий факт — його колекція оцінювалася в 20 мільйонів доларів!

29.09.18 День пам’яті трагедії Бабиного Яру

/Files/images/bbloteka_2017/-224.png

Бабин Яр - одне з всесвітньо відомих місць трагедій, які стали символом Голокосту, урочище на північно-західній околиці Києва. За два дні 29 та 30 вересня 1941-го року, по офіційним історичними свідченням, там розстріляли майже 34 тисячі євреїв. З інших джерел лише за 5 днів нацисти розстріляли там майже 150 тисяч українських євреїв. Це були не лише жителі Києва, а і біженці з окупованих українських регіонів, що прибули до міста у надії на порятунок.

Масові розстріли у Бабиному Яру та розташованому поруч із ним Сирецькому концтаборі проводилися і пізніше, аж до звільнення Києва від окупації. Цей злочин тривав майже 103 тижні щовівторка і щоп’ятниці, як годинник. Під час німецької окупації Києва у 1941—1943 роках Бабин Яр став місцем масових розстрілів німецькими окупантами за етнічною ознакою — євреїв та циган, мирного населення і радянських військовополонених, а також партійних та радянських активістів, підпільників, членів Організації Українських Націоналістів (переважно членів ОУН-м), заручників, психічнохворих, «саботажників» і порушників комендантської години та тих, хто чимось не догодив владі "вищої раси", яка будувала свій "арійський мир".

/Files/images/bbloteka_2017/----1.jpg

Ось декілька встановлених фактів: зокрема, 10 січня 1942 року було страчено близько 100 матросів і командирів Дніпровського загону Пінської військової флотилії, а 18 лютого 1943 року — трьох футболістів київського «Динамо»: Миколу Трусевича, Івана Кузьменка та Олексія Клименка (за деякими даними частина з футболістів були членами НКВД, що і стало причиною розстрілу), що дало привід для створення після війни легенди про так званий «матч смерті». У 1941—1943 роках у Бабиному Яру розстріляно 621 члена ОУН, серед них і відому українську поетесу Олену Телігу разом із чоловіком. У 1946 році на Нюрнберзькому процесі, згідно з висновками спеціальної державної комісії для розслідування нацистських злочинів під час окупації Києва, наводилася лише приблизна оцінка - близько 100 тисяч осіб. У різних публікаціях даються різні цифри загальної кількості знищених у Бабиному Яру — приблизно від 70 тисяч до 200 тисяч осіб.

28.09.18 100 років від дня народження видатному українському педагогу - гуманісту, філософу, дитячому письменнику Василю Олександровичу Сухомлинському

Учитель, герой і поет

З серцем палаючим Данко

Справжній палкий гуманіст

Щастя творив до останку.

Григорій Орел

/Files/images/bbloteka_2017/--2.jpg

"Що було головним в моєму житті?

Без вагань відповідаю: любов до дітей."

В. Сухомлинський

Щедра талантами українська земля подарувала людству не тільки чудових співаків, композиторів, письменників, відомих громадських діячів, талановитих учених, а й визначних педагогів. Серед видатних людей, народжених Україною, одне з найпочесніших місць посідає учений-педагог Василь Олександрович Сухомлинський.

/Files/images/bbloteka_2017/---11221.jpeg

Василь Олександрович Сухомлинський (28 вересня 1918 с.Василівка, (нині Онуфріївський район Кіровоградської області) — 2 вересня 1970, с. Павлиш, Онуфріївський район,Кіровоградська область, Українська РСР, СРСР) — український радянський педагог, публіцист, письменник, поет. Заслужений вчитель УРСР. Кандидат педагогічних наук (1955).Член - кореспондент Академії педагогічних наук РРФСР (1957); член - кореспондент Академії педагогічних наук СРСР (1968).

/Files/images/bbloteka_2017/---123.png

Саме творчість мислителя, вченого, педагога-практика Василя Олександровича Сухомлинського, знаного і шанованого в усьому світі - поза вимірами часу. Його творчість це і є той "вічний слід", яким ідуть і йтимуть вчителі та діти. Неоціненну літературну спадщину залишив нам видатний вчитель і письменник. Василь Олександрович Сухомлинський - автор 41 монографії і брошури, більше 600 статей, 1200 оповідань і казок. Твори Сухомлинського видані 53 мовами світу. Найбільш відома його книжка "Серце віддаю дітям" видана 30 мовами світу. Праця та творчий спадок В.О.Сухомлинського поширені не лише в Україні, а й за її межами, у зв’язку з чим передбачається відзначення цієї дати не лише на державному рівні, а й на міжнародному.

«Будьте самі шукачами, дослідниками. Якщо не буде вогника у вас, вам ніколи не запалити його в інших…» В.О.Сухомлинський

/Files/images/bbloteka_2017/---1112.jpg

Твори Сухомлинського - то щирі і мудрі уроки великого душею і талантом вчителя. Вони розкривають перед нами красу навколишнього світу й рідного слова. Навчають людяності й мудрості. 35 років свого життя Василь Олександрович віддав школі. Вдумливо й наполегливо намагався Вчитель не тільки дати належні знання своїм учням, але й зростити їх хорошими людьми, добрими й чесними, відважними й стійкими, трудолюбивими й життєрадісними.

«Прагніть поліпшити в кожній дитині її найсильнішу сторону, знайти в ній ту "золоту жилку", від якої починається розвиток індивідуальності.» В.Сухомлинський

Василь Олександрович сам дуже любив дітей і діти любили його,усе своє життя присвятив дітям. Його праці є надбанням не тільки національної, а й світової педагогіки. Сторіччя видатного педагога – новатора широко відзначається в багатьох країнах на всіх континентах. Одним із геніальних прийомів Сухомлинського було донесення до маленьких школяриків основних понять добра і зла, любові і відповідальності через казки і оповідання.

/Files/images/bbloteka_2017/--13.jpg

Літературна, виховна і емоційна сила його творів не має часових ознак. Ідеї і поняття, висловлені в них, не мають просторових меж. Простими і зрозумілими для дітей словами письменник і педагог пробуджує в юних серцях любов до батьків і оточуючих, турботу про слабших, повагу до старших, вміння помічати красу у навколишній природі.

/Files/images/bbloteka_2017/--14.jpg

Прожив В. О. Сухомлинський зовсім мало - 51 рік. За своє коротке життя Василь Олександрович зробив дуже багато для дітей і взагалі для педагогічної науки. Неоціненну літературну спадщину залишив нам видатний вчитель і письменник.

/Files/images/bbloteka_2017/-222.jpeg Пам'ятник Сухомлинському в Олександрії на подвір'ї педагогічного коледжу імені Сухомлинського

/Files/images/bbloteka_2017/-1СухомлинськийМогила.jpeg Пам'ятник на могилі Василя Сухомлинського, кладовище селища Павлиш

В бібліотеці оформлена книжкова вистава «Серце віддаю дітям» в якій висвітлено життєвий шлях та основні педагогічні ідеї Василя Олександровича Сухомлинського – Вченого, Учителя, Людини.

Без високої культури читання немає ні школи, ні справжньої
розумової праці, читання – це найважливіший інструмент
навчання та джерело багатого духовного життя.
Сухомлинський В. О.

/Files/images/bbloteka_2017/IMG_20181001_085231.jpg

/Files/images/bbloteka_2017/IMG_20181012_123226.jpg

Оформлена книжкова полиця «Мудра людина із щирим серцем» той, хто дивиться на людей щирими очима, відчуває сердечне тепло, говорить ввічливі слова, — щасливий, бо у відповідь отримує те саме.

/Files/images/bbloteka_2017/IMG_20181001_085252.jpg

Серце віддаємо дітям

Дітей за руку ми ведемо
В таке цікаве майбуття.
Ми душу дітям віддаємо,
Присвячуємо їм життя.

Не пропускаючи хвилини,
Вчимо до перемоги йти,
Щоб кожній квіточці - дитині
В житті дорогу віднайти.

27.09.18 День туризму— свято України.

/Files/images/bbloteka_2017/-111753.png

«Людину роблять щасливою три речі: любов, цікава робота і можливість подорожувати» Іван Бунін

З метою пропаганди туризму, висвітлення його внеску в економіку світової спільноти, розвитку зв'язків між народами різних країн. Свято встановлено Генеральною асамблеєю Всесвітньої туристської організації в 1979року в місті Торремолінос, Іспанія. У жовтні 1997року Україна стала дійсним членом Всесвітньої туристської організації— головної міжнародної міжурядової організації у сфері подорожей і туризму, що є виконавчим органом ООН та займається активізацією та розвитком туризму, розробкою та впровадженням світової туристичної політики. У вересні 1999року на XIII сесії Генеральної асамблеї Всесвітньої туристської організації, що проходила у м. Сантьяго (Чилі), Україну було обрано до Виконавчої ради організації.

Є просто храм, є храм науки,
А є іще природи храм –
З лісами, які тягнуть руки
Назустріч сонцю і вітрам.

/Files/images/bbloteka_2017/-1115day_turizma.jpg

День туризму України припадає також на Всесвітній день туризму. Свято встановлено в Україні «…на підтримку ініціативи Державного комітету України по туризму…» згідно з Указом Президента України «Про День туризму» від 21 вересня 1998 року №1047/98. Свято туризму відзначають люди, які працюють у цій сферы. Вони обслуговують нас в готельних комплексах, працюють в туристичних агентствах, організовуючи нам екскурсії та подорожі, намагаючись професійно забезпечити наш повноцінний відпочинок. Але це свято і тих людей, чий стиль життя пов'язаний з мандрівками та подорожами. Деякі люди народжуються з любов'ю до подорожей і приділяють цьому захопленню своє життя, постійно шукаючи нові враження. Інші ж планують свої щорічні відпустки, вихідні, які проводять теж не вдома або беруть кілька додаткових днів, щоб кудись поїхати та щось для себе відкрити.

/Files/images/bbloteka_2017/-1454.jpg

Подорожі наповнюють нас новими емоціями, відкриттями і часто допомагають забути неприємності, які інколи трапляються у нашому житті. Подорожуючи ми пізнаєм світ – історію, культуру, звичаї своєї Батьківщини та інших країн. А отже, ми не лише відпочиваємо, а й збагачуюємось духовно. Недарма Микола Реріх писав: «Ніщо так не збагачує, як подорож!». Тому подорожі мають стати невід’ємною частиною нашого життя. Звичайно, краще один раз самому побачити, ніж сто разів почути, один раз самому вирушити в подорож, ніж слухати про неї від когось.

/Files/images/bbloteka_2017/---12321.jpg

Так що, вимикайте свій комп'ютер, виходьте із зони свого домашнього комфорту і вирушайте за враженнями та пригодами. Відкривайте для себе нашу прекрасну Україну, відкривайте інші країни та отримуйте , позитивні емоції. Подорожуйте!

До Всесвітнього дня туризму в бібліотеці відбувся захід для учнів початкової школи "Вони відкривали світ", на якому пропагувалася література із фондів бібліотеки про подорожі, пригоди, відкриття.

/Files/images/bbloteka_2017/----117.png

У похід вирушаєм! Ура! Кличе всіх нас осіння пора! Прагне молодість наша пригод, Бо ж в нас завзятий народ! Рюкзаки спорядили ураз, Взяли компас-дорогоуказ І намет, і старий казанок, Сірники, ніж і спальний мішок… Підемо ми у гори, ліси, Хай дзвенять молоді голоси! Гей, ви чуєте? Гучно лунає: – Хай туризм процвіта!

26.09.18 Гра – вікторина «Читання ­ – тренажер для розуму»

Мета: виховувати бажання поповнювати свої знання, вивчати творчість українськихписьменників, прищеплювати любов до читання, розвивати в учнів естетичний смак, навички морально-естетичної поведінки, почуття гідності, самоповаги, самодисципліни.

/Files/images/bbloteka_2017/-1515.png

Я впевнена, що серед вас немає людей, які б не були вдячні і зобов'язані книзі за те, що вона щоденно дає нашому розумові, нашому серцю неоцінену духовну силу й естетичну насолоду, без чого ми просто не були б тими, ким ми є.

26.09.18 Бібліотечний урок з використанням мультимедійної презентації «Шлях книги з глибини віків»

На бібліотечному уроці з використанням мультимедійної презентації «Шлях книги з глибини віків» учні дізналися багато цікавого і корисного про історію виникнення книги та її виготовлення. Із захопленням діти переглянули презентацію, побачили, який довгий, складний та тернистий шлях пройшла книга та зрозуміли, що книга – то є дійсно величезний винахід людства, здійснили подорож книгою і дізналися, з яких елементів складається книга, з чого починається, що таке анотація, зміст, книжковий «паспорт».

/Files/images/bbloteka_2017/-1116526.png

Діти! Вчіться користуватися книгою, її довідковим апаратом, тоді читання принесе вам користь та задоволення. Мистецтво бути читачем – це те мистецтво, якого потрібно навчатися змалечку.

25.09.18 Літературна година «Щасливий випадок» присвячена до Європейського дня мов

Мета: розширити кругозір і викликати бажання більше читати, набувати нові знання, пізнавати світ і осягати істину, виховувати потребу в читанні.

/Files/images/bbloteka_2017/-1117854.png

Європейський день мов відзначається за ініціативи Ради Європи з метою сприяти багатомовності та популяризувати вивчення мов у будь-якому віці як шлях до культурного порозуміння.

В наш час мова та комунікації як ніколи є важливою складовою суспільства. Вивчення мов відкриває людині шлях до нових перспектив, пізнання розмаїття культур світу. Знання багатьох мов – запорука успіху у житті, це шлях вдосконалення, це необхідність для українців, які прагнуть бути затребуваними у своїй професії, бути європейцями… Тому, що в Європі володіння кількома іноземними мовами – це норма. Є думка, що для українців знання мов – справжній порятунок від безвиході. В Європейському Союзі нараховується 24 офіційні мови. Англійська мова вважається мовою світового спілкування: мовою політики, торгівлі, науки, комп’ютерних технологій, культури. Потім для українців важлива також польська мова – одна із найбільш поширених мов світу. Польща – наша найближча сусідка, її мова стає дедалі затребуванішою. Німецькою та французькою мовами необхідно володіти для спілкування з європейцями, які не знають англійську. Зараз модно та актуально володіння як мінімум чотирма – п’ятьма мовами, що і має бути джентльменським набором українського інтелектуала. Це гарантує гідний заробіток і міжкультурні комунікації. Тож вивчайте іноземні мови, читайте твори мовою оригіналу. Тому, що знання іноземних мов не тільки розвиває наш інтелект, а й в змозі докорінно змінити світогляд людини.

Вивчення мови - це нелегке завдання, і для більшості підтримувати вільне мовлення — постійне тренування. Однак є особливі люди, які здатні сприймати багато мов. Це — поліглоти.

цікава інформація про найвідоміших поліглотів світу:

  • італійський кардинал Джузеппе Каспар Меццофанті вільно володів 38 мовами;
  • британський лінгвіст Джон Баурінг володів близько 100 мовами (до наших днів ніхто ще не перевершив його в мовній інтерпретації);
  • римський Папа Іоанн Павло II знав близько 16 мов;
  • Джеймс Джойс і Джон Р.Р. Толкієн знали 13 мов;
  • наш сучасник, німець Себастьян Гейне володіє 35 мовами

Проте, не можна не згадати також і про вітчизняних поліглотів. А серед них були:

  • І. Франко: знав 14 мов;
  • Л. Українка: володіла 13 мовами;
  • А. Кримський: знав 60 мов;
  • М. Драй-Хмара: розмовляв 19 мовами;
  • П. Тичина: володів 18 мовами;
  • І. Пулюй знав 13 мов;
  • М. Лукаш знав 18 мов.

25.09.18 Бібліотечний урок «Нам без книг ніяк не можна»

Хто з книгою дружить,

Тому вона вірно служить

І в житті допомагає,

Уму - розуму навчає.

Бібліотека гімназії спрямовує свою роботу на формуванні національної самосвідомості, вихованні любові до рідної землі, українського народу, шанобливого ставлення до його культури; поваги до культури всіх народів, які населяють Україну.

/Files/images/bbloteka_2017/-1119687.png

Проведено бібліотечний урок «Нам без книг ніяк не можна», який сприяє розвитку інтересу учнів до книжок, допитливості, прагнення до знань, розширює читацький світогляд. Учні показали свої знання з основ бібліографії, літературознавства та вмінням користуватися довідковою літературою, діти розповідали про улюблені книжки,читали вірші, прийняли активну участь у вікторині «Що ти знаєш про книгу?»

24.09.18 Гра - подорож до «Читай – міста. Скажи мені, що ти читаєш, і я скажу тобі, хто ти»

Мета: поринути у чарівний світ книги, розвивати кмітливість та пізнавальні інтереси. Виховувати культуру спілкування, викликати бажання стати активними читачами, ерудицію та любов до читання, сприяти розвитку допитливості, інтересу до книжок, до пошуку відповідей на запитання, формувати читацькі смаки.

Діти брали активну участь у грі - подорожі до «Читай – міста», розгадуванні кросворду та відгадуванні загадок.
Наприкінці заходу побажала дітям більше читати, обдумуючи, уявляючи себе самого в гущі тих подій і обставин, що ними сповнена книга, стаючи немовби безпосередньо їхнім свідком і навіть учасником - лише тоді відкриється створений письменником великий чарівний світ. «Вчіться у героїв книжок любити свою рідну землю – її лани й ліси, її міста і села, небо і річки, її мову і мистецтво. Читайте!

Читайте! Хай не буде у вас жодного дня, щоб ви не прочитали хоча б однієї сторінки з нової книги».


/Files/images/bbloteka_2017/-11116365.png

23.09.18 День осіннього рівнодення

/Files/images/bbloteka_2017/-11741.png

День осіннього рівнодення - це день астрономічного початку осені. У цей день вересня Сонце сходить точно в точці сходу і заходить точно в точці заходу Землі. Ми маємо можливість спостерігати, що воно знаходиться під і над горизонтом однаковий час, тобто день дорівнює ночі.

Дати та час моменту нового сонцестояння і рівнодення варіюються в межах одного дня. Особливо це стосується літнього сонцестояння в червні 20 - 21 числа, зимового в грудні 21 - 22 числа і осіннього рівнодення в вересні - в діапазоні 22 - 23 числа. Березневе весняне рівнодення в північній півкулі, коли Сонце переходить з південної півкулі в північну, частіше починається і відбувається в одну й ту ж саму календарну дату - 20 березня, але в різний астрономічний час. У південній півкулі воно вважається осіннім, а вересневе навпаки - весняним. З часів Нікейського собору датою весняного рівнодення вважалося 21 березня, тому що це був 12 день до квітневих календ (початку дня нового місяця в давньоримському календарі). Останній раз в нашому столітті, наприклад, весняне рівнодення випадало на 21 березня в 2007 році. Період, коли день стає коротшим за ніч, триває від дня осіннього до дня весняного рівнодення, а явище рівнодення відбувається, коли центр нашого небесного світила - Сонця, в своєму видимому русі по екліптиці перетинає небесний екватор, своєрідне велике коло небесної сфери, площина якого перпендикулярна осі світу і збігається з площиною земного екватора. Він є основою екваторіальної системи небесних координат.

/Files/images/bbloteka_2017/-1114541452.jpg

Нагадаємо, що весняне й осіннє рівнодення в науці вважаються астрономічним початком однойменних пір року. Проміжок між двома однойменними рівноденнями називається тропічним роком. Цей рік прийнято для вимірювання часу і становить приблизно 365,2422 сонячних діб, тому рівнодення припадає на різний час доби, пересуваючись вперед щоразу майже на 6 годин.

/Files/images/bbloteka_2017/-111787874.png

Цікавий факт, що в найближчі 100 років найраніші рівнодення будуть в 2096 році, а саме - весняне 19 березня в 14 годин 7 хвилин і осіннє - 21 вересня о 22 годині 58 хвилин. На найближчі 400 років це стане рекордом раннього рівнодення. Найбільш пізні будуть в 2103 році: весняне - 21 березень о 6 годин 27 хвилин і осіннє 23 вересня в 15 годин 28 хвилин.

/Files/images/bbloteka_2017/-132321.png

Щороку 22 вересня Україна відзначає День партизанської слави. Українці вшановують учасників партизанського руху, тих, хто наближав Велику перемогу, проводячи боротьбу у ворожому тилу.

/Files/images/bbloteka_2017/-1111118-638.jpg

22 вересня 2001 року, в день 60-тої річниці з початку підпільно-партизанського руху в Україні в роки Великої Вітчизняної війни, в країні вперше відзначався День партизанської слави, встановлений Указом Президента № 1020/2001 від 30.10.2001.

День партизанської слави відзначається як данина всенародної поваги до тих, хто в суворий воєнний час боровся з фашистами в глибокому тилу ворога, не шкодуючи крові і самого життя. 6200 партизанських загонів і підпільних груп, які налічували близько мільйона людей, завдавали відчутних втрат гітлерівським військам на окупованій території, сприяючи просуванню частин і з’єднань Радянської Армії на захід. За мужність і героїзм, виявлені в боротьбі з ворогом, 200 тисяч партизанів і підпільників нагороджено орденами і медалями, 223 з них визнані гідними звання Героя Радянського Союзу.

Сьогодні ми згадуємо і про подвиг воїнів Української Повстанської Армії, які боролися за незалежність України проти німецьких військ. З розсекречених документів вже відомо, що вони доставляли багато клопоту німецьким окупантам. Про це свідчать німецькі документи часів Другої світової війни, наприклад, в звіті СД за 19 березня 1943 йдеться: «У генеральному окрузі Волинь-Поділля націоналістична українська ... банда розвиває власну активність ..."; в липні 1943 року занепокоєність ситуацією з УПА висловив керівник генерального округу Волинь-Поділля Шене в записці на ім’я А. Розенберга: «на Волині немає жодної області не зараженої націоналістичними бандами. Особливо в західних областях ..."; шеф СД в Галичині телеграфував 22 квітня 1944 керівнику СС Г. Мюллер: "УПА виступає в регіоні як переконлива дестабилизирующая сила".

Історія рідко буває однозначною. У кожної медалі завжди дві сторони. Державне свято, присвячене героям партизанського руху в Україні, вшановує пам’ять всіх, хто боровся за визволення України від фашистської окупації. Воно з’явилося в національному календарі і як день пам’яті, адже проходять роки і прямих свідків того часу стає менше. Але герої не вмирають. Вони завжди будуть жити в наших серцях.

З нагоди цього свята 21 вересня в бібліотеці відзначили День Партизанської Слави була проведа історична година «В полум'ї боротьби», Оформлена книжкова поличка «Героїчне минуле партизан» та провела огляд виставки де кожен зміг обрати літературу з історичними подіями того часу.

/Files/images/bbloteka_2017/-111ждждч.png

Бібліотека Марганецької гуманітарної гімназії ім. Т. Шевченка щиро вітає дорогих партизанів-підпільників і сердечно дякує вам за право жити у вільній країні, виховувати дітей, будувати нові перспективи. Плине час, однак пам’ять про зроблене вами у часи Другої світової війни житиме вічно. Зичимо кожному з вас здоров’я, достатку, а головне мирного неба над головою!

/Files/images/bbloteka_2017/-1116365.jpg

21.09.18 Відзначаємо День миру!

Голубко біла, ти лети у світ,

Хай буде мир у небі голубому.

Бо голуб миру, кажуть з давніх літ,

Приносить радість родові людському.

День миру в Україні — свято України. Відзначається щорічно 21 вересня. Припадає також на Міжнародний день миру.


/Files/images/bbloteka_2017/-123561.jpg

Національне свято - День миру в Україні відзначається в другій декаді вересня. Свято встановлено Указом Президента України в 2002 році. Святкування Дня миру проходить спільно з ініціативами організаторів Міжнародного дня миру ООН. З моменту здобуття суверенітету, мир для України, як найприродніше явище суспільного стану, був нормою життя. Над мирними громадянами не літали бомби, міни та снаряди. Поля засівалися й оралися переважно тільки сільськогосподарською технікою. Люди масово не гинули і не отримували каліцтв під шквалом осколків і кулеметних черг. Вони жили, будували плани і були зайняті своїми звичайними справами.

В Україні завжди поважали мир. Не раз підтверджували це, і навіть практикою високих державних ініціатив. Наприклад, відмовою від ядерної зброї, яка з легкістю зрівнювала шанси в разі нападу на країну будь-якого агресора. Люди не хвилювалися, адже територіальну цілісність і суверенітет держави "гарантували" найпотужніші і розвинені країни світу. США, Великобританія, Росія і т.д. Держава ніколи не дозволяла собі погрожувати війною своїм сусідам, більш того підтримувала тісні добросусідські відносини з усіма країнами.

/Files/images/bbloteka_2017/-1147854.jpg

Мирне життя українського суспільства завжди було просякнуто надіями і прагненнями до мирного добробуту. Звичайно ж будь-який соціум може містити в собі абсолютно різні погляди на шляхи до власного добробуту, проте народ України акцентував увагу саме на мирні шляхи вирішення цих завдань. Згідно з Указом Президента України №100/2002 від 5 лютого 2002 року, в країні було засновано національне державне свято - День миру, яке щорічно відзначається 21 вересня. У цей день так само відзначається Міжнародний день миру, заснований ООН. У 2014 році держава Україна зазнала військового вторгнення з боку Російської Федерації. Агресор стрімко анексував Кримський півострів і почав бойові дії на східних територіях Луганської і Донецької області. Були вбиті і покалічені тисячі українських громадян. Мільйони людей, з аккупірованних агресором українських територій, стали біженцями і вимушеними переселенцями. Включно по 2017 рік, з того моменту, жоден із днів в Україні не був "Днем миру" ... але мир обов’язково повернеться. Українське суспільство працює над цим кожен день.

/Files/images/bbloteka_2017/-18333.jpg .

В бібліотеці оформлена тематична поличка «21 вересня – Міжнародний День Миру»

/Files/images/bbloteka_2017/-111117878.png

Для деяких з нас мир - це повсякденна реальність. На наших вулицях спокійно, наші діти ходять до школи. Там, де підвалини суспільства міцні, безцінний дар миру може ніким особливо і не помічатися. Проте для дуже багатьох людей у сучасному світі цей дар - не більше ніж казкова мрія. Вони живуть в кайданах атмосфери нестабільності та страху. Для них-то в основному і існує цей день.

/Files/images/bbloteka_2017/-11187861.jpg

Двадцять п’ять років тому Генеральна Асамблея проголосила Міжнародний день миру як день загального припинення вогню і відмови від насильства. З тих пір він і відзначається в Організації Об’єднаних Націй. Він покликаний змусити людей не тільки задуматися про мир, але і зробити щось заради нього. Свято відзначається щорічно відповідно до рішення Генеральної Асамблеї ООН A/RES/55/282. ООН використовує святкування Дня миру, для залучення уваги до своєї різнобічної роботи в підтримку миру і для того, щоб спонукати окремих людей, групи та громади на всій планеті до осмислення проблем миру та обміну інформацією та практичним досвідом діяльності по його досягненню. В Україні День миру закріплено відповідно до Указу Презедента України № 100 від 5 лютого 2002 року. Наприклад, в Республіці Білорусь Національний день миру святкується 19 вересня. Також День миру і ненасильства в школах в Іспанії відзначається 30 січня, Всесвітній день мусульманської культури, миру і діалогу святкують 15 березня, Національний день миру в Анголі проходить 4 квітня. Папа римський Павло VI 8 грудня 1967 проголосив Всесвітній день миру, який відзначають 1 січня. У Парагваї День миру відзначається 12 червня і пов’язаний з датою підписання перемир’я в Чакской війні. У Нікарагуа День миру, свободи, єдності і національного примирення відзначається 27 червня. У Північному Кіпрі День миру і свободи проходить 20 липня. Церемонія меморіалу миру в Хіросімі, Японія, проводиться 6 серпня. В Аугсбурзі, Федеративна Республіка Німеччина, День миру проходить 8 серпня. День миру і злагоди в Мозамбік проводиться 4 жовтня, а День миру в Кот-д’Івуарі - 15 листопада.

Осторонь цього свята не залишились і ми, учні Марганецької гуманітарної гімназії ім. Т. Шевченка, бо саме зараз, як ніколи, нашій державі та всім її громадянам, дітям, потрібен мир. "Хай буде мир по всій Землі"


Мир вам, вашому регіону і вашому будинку, і нехай кожен день буде присвячений тільки йому!

/Files/images/bbloteka_2017/-15852.jpg /Files/images/bbloteka_2017/яяяяукенг.png /Files/images/bbloteka_2017/-11111ооо.png /Files/images/bbloteka_2017/-11177ж.png /Files/images/bbloteka_2017/-111ккекекея.png

Миру в Україні - бути!
Миру хочуть добрі люди
І дорослі, і малі
Прагнуть миру на Землі!

/Files/images/bbloteka_2017/-11111ауріііі.jpg

20.09.18 Вікторина на тему: «Книга – твій друг»

Мета: Формування в учнів зацікавленості до книги, бібліотеки, читання, отримання різноманітних знань.

У вікторині беруть участь. Команда «Книголюби» та команда «Розумники». Учасники вікторини відповідають на питання про книгу та бібліотеку. Діти визнали свої знання про книгу та бібліотеку. Всі присутні залишили приємні враження.

/Files/images/bbloteka_2017/IMG_20180920_132306.jpg

Книга – це пам’ять людства. Вона займає особливе місце в житті людини. Усе своє життя ми звертаємось до книги.

/Files/images/bbloteka_2017/яяяяявів.png

/Files/images/bbloteka_2017/яяяяяяяяяяяя222.png

Бібліотека – це храм, оазис для вашої душі.

19.09.18 Гра – фантазія «Читаю казку»

Мета: розширити знання учнів про казки, удосконалювати вміння дітей працювати в групах (командах); розвивати зв’язне мовлення, творчу уяву, фантазію; виховувати почуття взаємодопомоги, товариськість, доброзичливість.

В чудеса не вірять діти,

Бо відомо всім давно.

Що чудес ніде не стріти,

Крім казок, і крім кіно.

Але раптом так буває

Казка в гості завітає,

І повірим в казку ми.

Ми завзяті подорожні,

Сили в нас непереможні.

Кажем правду, не жартуєм,

В світ казок ми помандруєм.

/Files/images/bbloteka_2017/IMG-f111091a9328617e4fed53851e9cfbe7-V.jpg

Юні книголюби проявили свою майстерність, всі знання, фантазію.

Швидко спливають хвилинки,

От і прощатись пора.

Я на прощання вам зичу:

– Щастя, здоров’я, добра!

Одним словом, гра – фантазія «Читаю казку» була захоплюючою.

/Files/images/bbloteka_2017/111ррпреап.jpg

Всім дітям бажаю, щоб кожен день у вашому житті проходив із книгою, бо людина, яка не читає проживає одне життя, а яка читає тисячі.

19.09.18 Міжнародний день смайлика

/Files/images/bbloteka_2017/-116984.gif

19 вересня 1982 в 11:44 ранку Скотт Фалман, професор психології університету Карнегі Меллон у Піттсбурзі, відправив колегам електронне повідомлення. У цьому повідомленні він запропонував інтернет-користувачам під час спілкування в мережі використовувати послідовність символів - ":-)" - як маркер для жартівливих повідомлень. Свій вибір вчений пояснив тим, що цей значок схожий на усміхнене обличчя.

Смайли ось вже 36 років використовуються для емоційного забарвлення речення. За цей час користувачі придумали величезну кількість різних смайликів, які тепер позначають не тільки просту посмішку, але і нестримний сміх, радість, любов, подив, підморгування і захоплення. Звичайно, в діловому листуванні їх використовувати не можна, але в неформальному спілкуванні вони використовуються практично всіма користувачами інтернету.

Посміхніться!!! Вам так пасує Ваша посмішка!!!

/Files/images/bbloteka_2017/-1363.gif

18.09.18 Літературна вікторина «Я люблю читати»

Читати – це модно!

Читати – це мудро!

Читайте вільно!

Читайте повсюди!

/Files/images/bbloteka_2017/чч.jpg

Людина, яка любить і вміє читати, – щаслива людина. Навколо неї завжди багато розумних, добрих і вірних друзів, друзі ці – книги.

17.09.18 Бібліотечна година «Книжкова лікарня»

Для книг, яким потрібні ліки гарні,

Відкрилась книжчина лікарня,

Лікарем стане кожен із вас

У вільний день, у вільний час.

/Files/images/bbloteka_2017/чччччччч.png

/Files/images/bbloteka_2017/яяяяячяяяяяяя.PNG Потрібно пам'ятати

  1. Не можна перегинати книжки.
  2. Не можна загинати книжкові сторінки.
  3. Не можна закладати в книжку олівці.
  4. Не можна брати книжки брудними руками.
  5. Не можна читати книжки під час їжі.

/Files/images/bbloteka_2017/11111111112(57).jpg

Турботливі рученята юних «лікарів» надали зіпсованим книгам «швидку медичну допомогу». Завдяки їх старанням, багато сумних, мудрих книжечок здобули нове життя, та веселу посмішку від розуміння, що вони зможуть нести знання ще багатьом своїм читачам.Я разом із «полікованими» книгами щиро дякую дітям за їх працю та небайдужість. Сподіваюсь на бережливе ставлення учнів до її величності – книги.

14.09.18 Виховна година «Людина починається з добра»

Мета. Вчити дітей доброті, сприяти виявленню в них позитивних якостей характеру. Допомогти учням усвідомити, що добро потрібно кожній людині. Розвивати вміння спілкуватися, створювати психологічний комфорт навколо себе. Формувати комунікативну компетентність учнів. Викликати бажання бути добрим, ввічливим, вдячним, милосердним, виховувати морально-етичні норми життя.

/Files/images/bbloteka_2017/яяяяяяяяяяяянннн.png

Даруй усмішку людям,

Остерігайся зради,

Будь стриманим, люб`язним,

Радій усякій перемозі,отримуй ласку в Бозі.

Отак живи щодня і запанує в світі Доброта.

Навряд чи хтось мріє бачити свою дитину злою,егоїстичною,чи яка розповсюджує навколо себе лихо. Утім, злі люди зовсім нерідкість на даний час. Ми можемо пригадати когось із свого оточення, хто нам зробив зло, а задумаймося, що й самі ми деколи аж ніяк не є втіленням добра. Проте, якими брізними не були уявлення у людей про добро(адже кожен з нас має власну думку) його потрібно творити! Це єдине, що нам залишається, в умовах сьогочасної світової кризи. Адже якщо ми почнемо робити добро один одному, то разом подолаємо цю проблему.

Добро має здатність бути щедрим та не потребує нагороди. Справжнє добро можливе тільки за умови великого душевного багатства. Хто щедро робить добро, у відповідь отримує ще більше.
Добра людина схожа на ясне сонечко, тому що всіх вміє зігріти своєю любов’ю , турботою, ласкою, щирістю та щедрістю. І щоб жилося усім нам добре, у мирі і злагоді, необхідно щохвилини, щоденно творити добро!
Завжди пам’ятайте, що і зараз, і у майбутньому щоб бути людьми з красивою доброю душею, в якій немає місця підлості і заздрощам, лицемірству і злості. Живіть так, щоб людям було добре поряд з вами, даруйте добро і воно повернеться до вас!

«Добро починається з тебе»!

/Files/images/bbloteka_2017/яяяяяяяяяяя.png

Милосердя й доброта – як два крила, на яких тримається людство.

Запам’ятайте такі слова: «Людина живе лише один раз, і так хочеться залишити добрий слід на згадку про себе. І щоб не сталося в житті у кожного з вас, завжди пам’ятайте, що ви живете на планеті Земля і носите ім’я Людина. А людина починається з добра. І творити добро – значить бути щасливим». Будьте, добрими, говоріть добрі слова одне одному, робіть добрі справи, і добро буде завжди у вашому серці.

13.09.18 Година спілкування «Історія виникнення книги»

Книга — це велике диво, створене людиною. Ще не вміючи читати, ми розглядали малюнки до казок, слухали цікаві історії, які читали нам мами чи бабусі. Щодня маємо справу з книгою в школі та вдома. Про все ми дізнаємося з книг. За допомогою них ми можемо зазирнути навіть у майбутнє, дізнатися, якими були давні цивілізації.

/Files/images/bbloteka_2017/яяячяваааа.jpg

/Files/images/bbloteka_2017/ЯЯфяяяіівіівіввв.png

Якою ж була перша книга? Чи було її надруковано, чи написано від руки? З чого її було зроблено? Кажуть, що був такий дивак, який розшукував першу книгу по всіх бібліотеках світу. Цілі дні він просиджував серед куп пожовклих раритетів. Книжковий пил густим шаром покривав його одяг і взуття. Але він так і не зміг установити, яка ж книга була найпершою. Ось про це йшла мова на годині спілкування. Ми довідались про історію виникнення книги, про першу друковану книгу, її першодрукаря, розвиток книгодрукування в Україні.

/Files/images/bbloteka_2017/яяяяіцццц.png

Розкрила присутнім значення книги як найважливішого засобу людського пізнання, впливу, її роль у людському житті, ознайомила з історією книгодрукування.

12.09.18 Вікторина: «Казочка моя ти чарівна»

/Files/images/bbloteka_2017/яяяяццццц1.png

Мета: виявити жанрові особливості народної казки, поглибити знання учнів про різновиди казок, їхні характерні ознаки; розкрити національну своєрідність та подібність казок народів світу; розвивати усне мовлення, творчі здібності, пам'ять, навички виразного читання, навички роботи з підручником; виховувати повагу до культури інших народів.

/Files/images/bbloteka_2017/1111екекеккь.png

Світ дивовижний вас вітає!

Всіх тих, хто вдумливо читає.

І тих, хто любить мандрувати

Та прагне більше пізнавати.

Кмітливих, добрих і відважних,

А ще, звичайно ж, і уважних

Він звеселить і причарує,

Окрилить тим, що подарує

Казок барвистий хоровод.

Ми на шляху у Світ Казок!

/Files/images/bbloteka_2017/11щшщшш6.png

Казка виконує надзвичайно важливу роль у формуванні нашого світогляду, у сприйнятті навколишнього світу.

/Files/images/bbloteka_2017/111111111вывы.png

У казці гармонійно поєднуються реальне й фантастичне, зачаровуючи нас красою рідного слова – мудрого, доброго, оптимістичного. Споконвіку старші покоління передавали в казках своїм нащадкам власний світогляд, моральні принципи, мрії про нездоланність добра і правди, про щасливе життя.

  • Казка є скринькою Божого добра. В народних казках висміюються вади та негативні риси: жадібність, лінощі, хвалькуватість.
  • Казка є колективним творінням народного розуму й таланту. У ній завжди перемагає добро.
  • Казки повчають і розважають. Їх люблять читати, слухати малюки і дорослі.
/Files/images/bbloteka_2017/1118585858.png

Що не казка, то нове диво!

/Files/images/bbloteka_2017/P2091566.JPG

12.09.18 Бібліотечна година «Сучасна наукова бібліотека»

Сучасні бібліотеки трансформуються та розвиваються разом із суспільством, беручи на себе роль громадських центрів – інформаційних, культурних, просвітницьких, соціальних тощо. У змінених соціально-економічних умовах дедалі більше зростає соціальна значущість бібліотечної діяльності – бібліотека стає тією установою, яка може консолідувати громадськість щодо розв’язання соціально значущих проблем і бере участь у становленні громадянського суспільства в країні

/Files/images/bbloteka_2017/яяяяяягшгшгш.png

У сучасних наукових дослідженнях традиція гуманізації бібліотечної політики виражається в актуалізації пошуку ефективних моделей бібліотечної роботи задля задоволення потреб якнайширшого кола населення та вирішення ряду завдань, які сьогодні постають перед суспільством. Зокрема, увагу науковців привертає тенденція трансформації соціальної та інформаційної діяльності бібліотек, що проявляється в розширенні асортименту бібліотечних послуг.

11.09.18 Бібліотечний урок «Хороша книга – вихователь, вчитель та друг»

Безмежна сила книги. Вона відкриває нам небачені обрії, допомагає зрозуміти історію народу, розкриває таємниці природи, розказує про незвичайні пригоди і подорожі.

Книга помічник у навчанні і вихованні, збагачує знаннями, пробуджує мрію. У бібліотеці був проведений бібліотечний урок – знайомство з різноманітністю сучасних книг: художньою літературою, збірниками творів, мовознавчими словниками, довідниками, переглянуто ряд енциклопедій з історії та природничих наук. Учні розширили поняття про книги та їх призначення.

/Files/images/bbloteka_2017/IMG_20180920_132249.jpg

10.09.18 Оформлення книжкової полички — «Великий митець, мислитель і поет – Олександр Довженко» до 124 річчя від дня народження українського письменника

/Files/images/bbloteka_2017/1115656541.png

«Довженко — не однотонна текуча мелодія, він всеохоплюючий, універсальний в найкращому понятті, весь у бурях драматизму, в зіткненнях, у борінні найпотужніших соціальних сил епохи...»

/Files/images/bbloteka_2017/1111111115ч.png

Олександр Довженко! Кому не відоме це славне ім’я сьогодні. Письменник і кінорежисер, маляр і політик, великий патріот свого народу та син свого часу. Всесвітнє визнання його таланту незаперечне, бо ще в 1958 р. на спеціальному конкурсі в Брюсселі серед двадцяти найкращих фільмів усіх часів і народів названо було не озвучену ще тоді «Землю» українського режисера. Відтоді талановитий митець гордо крокує всіма широтами нашої планети. «Кіно мусить стати високим мистецтвом. Кінофільми можуть і по­винні сягнути рівня шедеврів Мікеланджело, Леонардо да Вінчі, Рембрандта, Пимоненка...»,— писав він на початку своєї режи­серської біографії й на ці вершини сходив, як і належало генію.

10.09.18 Конкурс – вікторина «Чого боїться книга?»

/Files/images/bbloteka_2017/яяяяяяяяяяяяя2323232.png

Діти залишилися задоволені. Головне, вони зрозуміли, що багато цікавого можна дізнатися, коли книжка стане другом!

Книга для життя, а не навпаки. (М. А. Рубакін)

"Книги - діти розуму" (Джонатан Свіфт)

10.09.18 Оформлення книжкової полички «Безсмертний парубок - І. П. Котляревський» до 249 – річниці від дня народження Івана Петровича Котляревського

Будеш, батьку, панувати,

Поки живуть люди;

Поки сонце з неба сяє,

Тебе не забудуть!

/Files/images/bbloteka_2017/ЯЯяяяяяэжэж.png

Іван Петрович Котляревський народився 9 вересня 1769 р. в Полтаві в сім'ї канцеляриста. Навчався в духовній семінарії, працював канцеляристом, домашнім учителем. Майже дванадцять років перебував на військовій службі. Повернувшись до Полтави, працював наглядачем Будинку виховання дітей бідних дворян. Брав участь у діяльності масонської ложі «Любов до істини». Упродовж тривалого часу обіймав посаду попечителя полтавських богоугодних закладів. Помер письменник 29 жовтня 1838 р., похований у Полтаві.

Котляревський вважається першим представником нової української літератури. Він відомий як автор «Енеїди», «Наталки Полтавки» й «Москаля-чарівника». Над «Енеїдою» письменник працював понад чверть століття. Поема є бурлескно-травестійною переробкою твору давньоримського автора Вергілія, у якому розповідається про пригоди мандрівної ватаги троянців на чолі з Енеєм. Письменник прагнув якнайповніше змалювати традиційний народний побут. Недарма його «Енеїду» називають енциклопедією української старожитності. Яскравим явищем в історії української драматургії є п'єси Котляревського. Вони були створені 1819 р. і тоді ж уперше виставлені на сцені Полтавського театру. Серед них особливої популярності набула «Наталка Полтавка». Майстерність у змалюванні персонажів, їхня природність, м'який гумор, вдало дібрані пісні — усе це зумовило високі сценічні якості твору.

Художні здобутки Котляревського помітно вплинули на розвиток української літератури XIX ст. Поезія і драматургія після Котляревського надовго зберегли риси його стилю. Про нього сучасник писав так: «Під скромною простотою щирого українця в ньому приховувалась натхненна душа, відкрита всім благородним почуттям, і чудове, рідкісне по доброті серце, здатне на всі жертви».

07. 09.18 Перегляд літератури «Зоряний вінок пам’яті» до Дня пам’яті жертв фашизму

/Files/images/bbloteka_2017/ЯЯяяяяяятььтьь.png

День пам’яті жертв фашизму - це День пам’яті десятків мільйонів людей, які загинули в результаті гігантського, нелюдського експерименту. Це мільйони солдатів, яких фашистські лідери зіштовхнули один з одним, але ще більше - мирних жителів, які гинули під бомбами, від хвороб і від голоду.

Немає такої країни, яка б виграла від правління нацистів, немає такої нації, яка б збагатилася матеріально або духовно в результаті їх володарювання. Найстрашніша ідеологія - та, яка робить людину винуватою від народження тільки за кров, яка тече в її жилах. Ідеологія нацизму принесла руйнування як тим, хто її вигодував, так і тим, хто їй протистояв. Півстоліття тому величезну нацистську машину вдалося зупинити і зруйнувати. Солдати різних національностей билися пліч-о-пліч і перемогли.

З 1962 року було прийнято вважати кожну другу неділю вересня Міжнародним днем пам’яті жертв фашизму. Цей день був визначений саме у вересні, тому що на цей місяць припадає дві пов’язані з Другою світовою війною дати - день її початку і її повного завершення. Це стало однією з причин встановлення дня жалоби на вересневу неділю.

/Files/images/bbloteka_2017/яяяяяM.JPG

07.09.18 День інформації «Пізнай себе і світ» до Дня фізкультури та туризму

Свято День фізичної культури і спорту в Україні відзначається в другу суботу вересня. Офіційно засновано в 1994 році. Це свято здорового способу життя і радості, що виникає при використанні корисної фізичної діяльності.

/Files/images/bbloteka_2017/яяфйфйф.png

Спорт є ефективним засобом фізичного виховання. Його цінність визначається стимулюючим впливом на поширення фізичної культури серед дітей та молоді, яка спрямована на зміцнення здоров’я та на зростання і вдосконалення її всебічного і гармонійного розвитку дитини.

07. 09.18 Ілюстративний матеріал «Грамотність – запорука успіху людини» до Міжнародного дня грамотності

/Files/images/bbloteka_2017/яяя33jpg.jpg

У сучасному світі грамотність – це візитна картка людини. Люди, які досконало володіють мовою, мають багатий словниковий запас, вміють писати без помилок, домагаються успіху у будь-якій обраній сфері. Шляхів до мовної досконалості безліч. Але всі вони починаються з любові до рідної мови, до майстерного бажання володіти нею.

Починаючи з 1966 року ЮНЕСКО відзначає Міжнародний день грамотності, намагаючись саме в такий спосіб привернути увагу суспільства й мобілізувати міжнародну суспільну думку, збудити інтерес і досягти активної підтримки зусиль, спрямованих на розповсюдження грамотності.

/Files/images/bbloteka_2017/яяяяололололчч.png

07. 09.18 Інформаційна година «День військової розвідки України»

7 вересня, в Україні відзначають День військової розвідки. Понад чверть століття співробітники Головного управління розвідки з честю, на високому професійному рівні, виконують свій військовий обов'язок перед Батьківщиною та українським народом - гарантувати національну безпеку і оборону України, її суверенітет і територіальну цілісність.

/Files/images/bbloteka_2017/яяякекккекек.jpg

Схиляємо голови перед світлою пам'яттю героїв-розвідників, які віддали за нашу свободу найдорожче - своє життя. Їхній подвиг і жертовність назавжди залишаться в пам'яті нинішнього та прийдешніх поколінь. Глибока шана ветеранам розвідки, які передають молодому поколінню свій безцінний бойовий та професійний досвід!

/Files/images/bbloteka_2017/P3011652.JPG

Бажаємо вам міцного здоров'я, професійної майстерності, витримки та мужності під час виконання розвідувальних завдань, завжди повертатися живими та неушкодженими! Нехай Господь береже вас, ваші родини і нашу Україну!

06.09.18 Оформлення книжкової полиці «Життя та творчість Микитенка» до 121 річниці від дня народження українського письменника

/Files/images/bbloteka_2017/яяяя565я.png

Щораз дивуєшся, з яких глухих закутків нашої землі

пробивалися в широкий світ таланти, народжені нею.

Велич землі мовби виростала і відбивалася в духові того

чи іншого її сина. Як це важливо і прекрасно!»

П. Загребельний

/Files/images/bbloteka_2017/Яяяяяяя98998.png

Література про Івана Микитенка у фонді бібліотеки:.

  • Заєць І.Я. Іван Микитенко-драматург: Літературно-критичний нарис.-К.: Рад.письменник, 1987.- С. 236
  • Бурбелла, В. Іван Микитенко //Історія української літератури : У 2- х томах. Т.2.: Радянська література /ред. І.О. Дзеверін.- К.: Наукова думка, 1988.- С. 500-508.
  • Іван Микитенко //Історія української літератури ХХ століття : У 2 кн. Кн. 1: Перша половина ХХ ст. : Підручник / ред. В.Г. Дончик.- К.: Либідь,1998.- С. 415-417.
  • Іван Микитенко (1897-1937) //Історія української літератури. ХХ століття. У 2 кн. Кн. 1: 1910-1930-ті роки: Навч. посібник /ред. В.Г. Дончик.- К. : Либідь, 1993. С. 727-730

Творчість

  • В історію української літератури І. Микитенко входить передусім своїми найкращими п'єсами— драмами й комедіями (чим не закреслюється й значення помітніших його оповідань і повістей). Публіцистично загострена, дотепна й колоритна (а в останніх зразках— і більш зосереджена на реалістичному характерописанні) драматургія І. Микитенка була присвячена злободенним проблемам, відображала напругу соціальних змін у суспільстві й тому змогла донести до нашого часу гарячий подих своєї доби.

Твори

  • Вогні (1927)
  • Над морем (1927)
  • Homo sum (Людина, 1927)
  • Антонів огонь (1927)
  • Брати (1927)
  • Дитинство Гавриїла Кириченка (1928)
  • Вуркагани (1928)
  • Голуби миру (1929)
  • Ранок (1933).

П'єси

  • Іду (1926)
  • Диктатура (1929)
  • Світіть нам, зорі (Кадри, 1930)
  • Справа честі (1931)
  • Бастілія божої матері (1933)
  • Дівчата нашої країни (1933)
  • Маруся Шурай (1934)
  • Соло на флейті (1933–1936)
  • Дні юності (1937),
  • Як сходило сонце (1937, опубліковано 1962 року)

Кіно

  • За його творами знято кінокартини: «Кінець Чирви-Козиря», «Соло на флейті» тощо. У с. Рівному йому відкрито Літературно-меморіальний музей. Письменнику присвячено документальні фільми: «Слово про письменника й громадянина» (1967), «Іван Микитенко» (1969).

Вшанування

  • На честь Івана Микитенка у Києві на Воскресенці названа вулиця.

06.09.18 Конкурс малюнків на тему: «Намалюй свою казку про рідну, єдину, незалежну нашу Україну»

/Files/images/bbloteka_2017/яяя56565656яяв.png

Дуже приємно, що діти з усією відповідальністю і з великим задоволенням приймали участь у конкурсі малюнків. Дякую всім учасникам, молодці!

05. 09.18 Виховна година «Доброта починається з дитинства» до Міжнародного дня благодійності

/Files/images/bbloteka_2017/яяяяяяапапа28.jpg

Мета.

  • Формувати ціннісне ставлення до себе і до людей; основи духовно-морального розвитку особистості, та загальнолюдські цінності; уміння та навички підтримки та збереження міжособистісної злагоди; моральних якостей (чуйності, чесності, правдивості, справедливості, гідності, толерантності, милосердя, взаємодопомоги, товариськості, співпереживання, поваги до особистості).
  • Розвивати вміння відрізняти погане від доброго, вміння висловлювати власну думку, відстоювати свої погляди; вміння знаходити спільну мову і компроміс.
  • Виховувати позитивне світосприйняття; чемне ставлення учнів одне до одного, до старших, молодших та всіх оточуючих людей; сприяти створенню дружнього колективу.

Розпочинається година доброти

Тож прошу вас серця свої відкрити,

Щоб зрозуміти і запам’ятати,

Лише з добра усе бере початок!

Мудрець сказав: « Краса врятує світ!»

Але уже на протязі століть

Панує істина проста:

«Наш світ врятує доброта»

/Files/images/bbloteka_2017/яяяяя565656я.jpeg

Людина живе лише один раз, і так хочеться залишити добрий слід на згадку про себе. І щоб не сталося в житті кожного з вас, завжди пам’ятайте що ви живете на планеті Земля і носите ім’я Людина. А людина починається з добра. І творити добро – значить бути щасливим. Отже, я бажаю собі і всім вам добра.

/Files/images/bbloteka_2017/IMG_20180907_101621.jpg

05.09.18 201 річниця від дня народження Олексія Костянтиновича Толстого

/Files/images/bbloteka_2017/яяяяя870.jpg

Олексій Костянтинович Толстой (5 вересня 1817 — 10 жовтня 1875) - російський письменник, поет, драматург, вихований на історичній Гетьманщині. Член-кореспондент Петербузької Академії Наук. Народився у Петербурзі. Батько — граф Костянтин Петрович Толстой, мати — Ганна Олексіївна Перовська, «вихованка» графа О. К. Розумовського, сина останнього гетьмана України. Дитячі роки провів на Чернігівщині у маєтку матері. За допомогою друга Перовського — В. А. Жуковського — хлопчик був представлений теж восьмилітньому тоді спадкоємцеві престолу, згодом імператорові Олександру II, і був в числі дітей, що приходили до Цесаревича по неділях для ігор. Відносини, що таким чином зав'язалися, продовжувалися протягом всього життя Толстого.Відомий в Російській імперії як автор вишуканих балад, сатиричних віршів в українській бароковій традиції, писав белетризовану прозу на історичну тематику (трилогія "Смерть Івана Грозного", "Цар Феодор Іванович" і "Цар Борис"), а найбільша слава прийшла через участь у літературній містифікації Козьма Прутков - це колективний псевдонім трьох двоюрідних братів. Крім інших творів, писав ліричні поезії на українські теми. Олексій Толстой клопотався за полегшення долі Т. Шевченка на засланні і сприяв його визволенню.

/Files/images/bbloteka_2017/яяввывывы.png

Оформлена книжкова поличка


/Files/images/bbloteka_2017/яяяяеененене.png

/Files/images/bbloteka_2017/яяянрнрр.png

04.09.18 Вікторина «Впізнай казку», конкурс «Відгадай казкового героя»

Мета. Розвивати пам’ять, кмітливість, вміння передавати свої думки в розмові, виховувати любов до книг, бережне ставлення до них. Вчити поважати добро і правду, боротися зі злом і кривдою.

В бібліотеці знову свято
Чути жарти та сміх.
На казковім святі нині
Ми вітаємо усіх.
Обіцяєм, що не буде
Ніхто нині сумувати,
Всіх ми кличем разом з нами
Участь в конкурсі узяти.
Визначати переможців
Буде в нас журі поважне,
Воно буде знаєм точно
Об’єктивне і уважне.
А якщо вже хтось програє,
Що ж, на те вона і гра є.

Доброго дня, друзі. Вітаю вас на гостинах у казки. Добра, мудра, чарiвна казка завжди була у пошанi. Її із задоволенням слухають i дiти, i дорослi. Казки бувають рiзнi: довгi i короткi, веселi, чарiвнi, написанi автором або складенi народом. Проте у всiх казок є одна спiльна риса — мудрiсть. І особливо це проявляється у народнiй казцi. Ми з вами, друзi, знаємо багато чудових українських народних казок. Дiйшли вони до нас завдяки талановитим оповiдачам, яких так багато було колись в Українi, та сумлiнним збирачам народного фольклору. Казка запросила нас на гостини, щоб дiзнатися, чи добре ми пам’ятаємо її. Отже, оголошую казкову вiкторину.

Перемогла дружба. Витала радість та почуття задоволення в веселих очах дітей.

/Files/images/bbloteka_2017/414144.png /Files/images/bbloteka_2017/яяяяя5656564.png

03.09.18 Екскурсія до шкільної бібліотеки. Бібліотечна година «Користь і цінність книги, правильне поводження з книгою» ( Бібліотечний урок для учнів 1 класів )

Мета: ознайомити дітей з шкільною бібліотекою, системою її роботи з правилами користування послугами абонемента та читальної зали; різноманітністю книг в бібліотеці, порядком розстановки книг на полицях; правилами користування бібліотекою; розвивати пізнавальні та читацькі інтереси молодших школярів; комунікативні вміння, навички роботи з книжками; збагачувати словниковий запас учнів.

Завершилась наша мандрівка чарівним книжковим містом. Діти побачили, як багато книг у бібліотеці, дізналися, що книжки стоять на поличках стелажів, роздивились книжкові, пригадали бібліотечні правила, відгадали казкових героїв. Кожен із дітей вибрав собі книжечку і були записані до читацького формуляра

/Files/images/bbloteka_2017/IMG_20180907_094828.jpg /Files/images/bbloteka_2017/IMG_20180907_093331.jpg

01.09.18 1 вересня в Україні відзначають День знань та початок навчального року. Для першокласників це свято особливе, адже це іще й їхній перший дзвоник.

Офіційно, як державне свято і пам’ятний день, День знань був затверджений в СРСР ще з 1980-го року, Указом Президії Верховної Ради Радянського Союзу № 3018-X від 1-го листопада 1980-го року «Про святкові і пам’ятні дні". З утворенням нових незалежних держав, 1-е вересня - День знань, враховуючи його важливість і актуальність для наступних поколінь, був збережений і закріплений додатковими указами та постановами відповідних законодавств переважної більшості цих суверенних держав. Це завжди був робочий і навчальний день, коли в школах починаючи новий навчальний рік, проводяться урочисті лінійки і всілякі святкові заходи, на яких особлива увага приділяється звичайно ж першокласникам, тим хто вперше сідає за шкільну парту. Для решти учнів і студентів цей день також наповнений різноманітними святковими заходами.

/Files/images/bbloteka_2017/яяяяяя99999.png

Цього дня на подвір’ї Марганецької гуманітарної гімназії ім.Т. Шевченка відбувся святковий захід "30 - й раз наш дзвоник кличе перший клас", а в бібліотеці, до Дня знань, на дітей чекає оформлення тематичної книжкової полички “Ласкаво просимо до країни Знань”. Не залишилась поза увагою і книжкова виставка “Здорова родина – здорова країна”. Свій новий навчальний рік у бібліотеці читайлики розпочали з того, що вибрали для себе цікаві книжки, у дітей чудовий настрій та позитивні емоції. Отже, новий навчальний рік розпочався на гарній ноті, сподіваюся, що кожен подальший день і для мене, і для читачів буде мажорним і світлим.

/Files/images/bbloteka_2017/P1201460.JPG /Files/images/bbloteka_2017/P1201461.JPG

/Files/images/bbloteka_2017/яяя73325.jpg

Перше вересня – день особливий
Для усіх, хто іде до школи.
Першокласники і випускники
Не забудьте цей день ніколи.

Душа тремтить, а серце, наче пташка.
Тріпоче в грудях – знов прийшла та мить,
Коли в Країну Знань протоптана стежина,
І перший дзвоник зараз продзвенить.

Школо моя! Тут перше слово і вітання
Тут завжди поряд зустріч й розставання.
Тут оберіг дитинства, що ніколи не згаса,
Тут незабутня перша вчителька твоя й моя.

Ну от і все. Це свято, як урок.
Пройшло так швидко, пам’ять відновилась.
І пролунав веселий наш дзвінок,
Щоб на уроці знов усі зустрілись.

/Files/images/bbloteka_2017/яяяяф1408.jpg

У цей день я поспішаю приєднатися до привітань на адресу всіх, завдяки кому ми маємо таку чудову можливість - бути освіченими людьми! Здоров’я Вам і благополуччя! Миру і любові

/Files/images/bbloteka_2017/яяяяяяяяo1111.png

Шановні користувачі, дорогі діти! Нехай цей навчальний рік буде щасливим для кожного з вас. І пам’ятайте, що знання – це скарб, а вміння вчитися – ключ до нього, читання книг збагачує життя, робить його більш цікавим і наповненим та допомагає пізнавати світ. Діти, ви — майбутнє України. Тож своїми знаннями, працею, здобутками примножуйте її культуру, а своїми досягненнями — славте її. Будьте гідними своїх пращурів, любіть рідну землю, бережіть волю і незалежність України, поважайте свій народ і його мелодійну мову. Шануйте себе і оточуючих вас людей!

/Files/images/bbloteka_2017/яяяяяукку.jpg

Облітає листячко з дерев, вітер лоскоче щоки осінньою прохолодою, сумним ключем відлітають у вирій журавлі, а ми радіємо! Ще б пак, осінь — найяскравіша пора року: ліси та поля розшиті золотом, тихо шарудить багряне листя під ногами, а в повітрі кружляє срібляста павутинка бабиного літа — дух перехоплює від такої краси!

/Files/images/bbloteka_2017/яяяяаяй.jpg

Чому вересень має таку назву

Діти, чи замислювалися Ви над тим, чому вересень так називається? Ні? Саме час дізнатися! Сьогодні я розповім Вам, звідки походить назва першого гінця осені та як називають вересень за рубежем. Якщо дні стали коротшими, за вікном накрапає дощик, а з дерев облітає перше жовте листя, будьте впевнені — у гості завітав дев’ятий місяць року — вересень. А чи знаєте Ви, чому його так назвали? Назва дев’ятого місяця року пов’язана з вересом — вічнозеленою рослиною, широко розповсюдженою на Поліссі. Пахучі суцвіття вересу розпускаються в серпні й цвітуть аж до кінця жовтня. Проте найпишніше рожево-бузкові квіти вкривають піщані пагорби, торф’яники та соснові бори саме у вересні.

/Files/images/bbloteka_2017/---1369.gif

Як називають вересень в інших країнах!

Так, як і українці, назву першого місяця осені тісно пов’язують з вересом і наші сусіди-слов’яни. Білоруси називають його «верасєнь», поляки — «вжесєнь». У перекладі з латинської мови вересень означає «місяць цвітіння вересу», а з литовської — «місяць вересу». Та більшість європейських народів використовують латинську назву «септембер», що в перекладі означає «сьомий». Не дивно, адже ще у Древньому Римі вересень і справді був сьомим місяцем року. Справа у тому, що у римлян новий рік починався з березня. Тож навіть, коли літочислення змінилося з юліанського на григоріанське, назву лишили старою. А як називають вересень у Китаї, знаєте? Вивчити всі назви місяців китайською зовсім не складно, потрібно лише попереду ієрогліфа yuè (月), що означає «місяць», поставити його порядковий номер. Тож якщо січень перший місяць у році, китайську цифру 1 — yi (一) доповнюємо ієрогліфом (月). Виходить (一月), тобто січень. Вересень — дев'ятий, він буде називатися jiǔyuè (九月).

/Files/images/bbloteka_2017/-11118.gif

Давні назви вересня

Сучасна назва вересня стала загальноприйнятою в нашій країні не так давно — лише на початку ХХ століття. А раніше у кожному регіоні панували свої, домашні назви. У давньоруській мові вересень офіційно називався «руєн», в народі ж його нарекли «ревуном». І не дарма, адже саме на початку осені починали ревти лосі та олені, влаштовуючи шлюбні герці. Схожа варіація назви вересня і досі збереглася у сербів («руян»). А в чеській мові зберігся термін «рієн» — щоправда, стосується він жовтня. Поряд з «руєнем» активно вживалася назва «зарев». Вчені переконані, що всі ці наклички так чи інакше пов’язані з жовтим кольором, бо ж саме цієї пори починає жовтіти листя. У книгах часів Київської Русі зустрічається назва «вареснєць». Деякі дослідники вважають, що вона пов’язана з першими осінніми заморозками, що трапляються у вересні, та все ж ймовірніше тут йдеться про верес.

/Files/images/bbloteka_2017/---1353.gif

Як називають вересень у різних куточках України

На Заході нашої держави вересень здавна називали «сівень» та «маїк», що пов’язано з масовою сівбою збіжжя і «маянням» (сходом) озимини. На Поліссі вересень часто називають «бабиним літом». Така назва пов’язана із роботою на полях та городах, яку цієї пори люди закінчували та могли нарешті зітхнути з полегшенням (як і Ви після останнього дзвоника☺). Відома в Україні і назва «покрійний» — від свята Покрови, яке за старим стилем випадає на 1 жовтня. На той час листя вже рясно покриває землю. Не дарма кажуть, що з вересня листя на дереві не тримається.

/Files/images/bbloteka_2017/яяяяцува.png

Все має своє завершення, а особливо літо, адже ми всі його чекаємо, як діти. А попереду осінь. Осінь для нас - це дощі, похмуре небо? Осінь - це початок не улюбленої пори для дітлахів? Все не так. Осінь - це золота пора, осінь - це оксамитовий сезон на морі, осінь – це новий поштовх у написанні віршів, це нові кольори на полотні. Осінь - це відпочинок для дерев після літньої спеки і підготовка до зимового сну. Осінь - це квітування айстр, це китиці запашної калини, це привабливі дарунки лісу – повними кошиками своїх багатств зустрічає він нас. Осінь… Хазяйнуватиме вона скрізь. Убере золотом сади, ліси, парки і струсить додолу жовте листячко, хоч і гарне воно.

Пам'ятка на літні канікули

/Files/images/bbloteka_2017/яяяяяя232323.jpg

Ось і розпочалися літні канікули. Як завжди, кожен з нас проведе їх по-різному. Подорожі, екскурсії, море, гори, походи, багато друзів - все це чекає на вас влітку. Бажаю усім гарного відпочинку, яскравих вражень, незабутніх зустрічей, захоплюючих мандрівок! Але також закликаю Вас завжди пам`ятати елементарні правила безпеки, щоб літній відпочинок не був зіпсований. Гуляти й гратися можна в місцях, які призначені для цього. Небезпечними для ігор можуть бути сходи, підвали, горища, будівельні майданчики, ліфти. Під час ігор у небезпечних місцях можна одержати травми й каліцтва різного ступеня тяжкості. Під час ігор не варто демонструвати свою хоробрість одноліткам, стрибаючи з великої висоти, пірнаючи з крутих схилів на велику глибину, здираючись якнайвище на дерева. Під час літнього відпочинку слід поводитися так, щоб не мати дорікань із боку дорослих. Під час канікул слід, як і раніше, дотримуватися правил техніки пожежної безпеки. Не можна брати в руки незнайомі предмети, кидати їх у вогонь, гратися ними, найкраще повідомити про місце їхнього знаходження дорослим. Під час відпочинку на узбережжі слід обов'язково дотримуватися правил поведінки на воді й поблизу неї. Після контакту зі свійськими тваринами слід добре вимити руки з милом.

Будьте обережні на водоймах! Тому, щоб відпочинок біля води не обернувся на лихо, необхідно дотримуватись елементарних правил.

Першою умовою безпечного відпочинку на воді є вміння плавати. Людина, яка добре плаває, почуває себе на воді спокійно, упевнено, у випадку необхідності може надати допомогу тому, хто потрапив у біду. Навіть той, хто добре плаває, повинен постійно бути обережним, дисциплінованим і суворо дотримуватись правил поведінки на воді. Знання та виконання правил поведінки на воді є запорукою безпеки життя, а також отримання задоволення від відпочинку.

/Files/images/bbloteka_2017/яяяывывя.png

Загальні правила поведінки на воді:

  1. Відпочинок на воді (купання, катання на човнах) повинен бути тільки в спеціально відведених та обладнаних для цього місцях.
  2. Безпечніше відпочивати на воді у світлу частину доби.
  3. Купатися дозволяється в спокійну безвітряну погоду за швидкості вітру до 10м/сек, при температурі води – не нижчою за +18°С, t° повітря – не нижчою за +24°С.
  4. Після прийняття їжі купатися можна не раніше, ніж через 1,5–2 години.
  5. Заходити у воду необхідно повільно, дозволяючи тілу адаптуватися до зміни температури повітря та води.
  6. У воді варто знаходитися не більше 15 хвилин.
  7. Після купання не рекомендується приймати сонячні ванни, краще відпочити в тіні.Не рекомендується купатися поодинці біля крутих, стрімчастих і зарослих густою рослинністю берегів.
  8. Перед тим, як стрибати у воду, переконайтеся в безпеці дна й достатній глибині водоймища. Пірнати можна лише там, де є для цього достатня глибина, прозора вода, рівне дно.
  9. Кататися на човні (малому плавзасобі) дозволяється тільки після отримання дозволу та реєстрації в чергового по човновій станції.
  10. Під час купання не робіть зайвих рухів, не тримайте свої м’язи в постійному напруженні, не гоніться за швидкістю просування на воді, не порушуйте ритму дихання, не перевтомлюйте себе, не беріть участі у великих запливах. ПАМ'ЯТАЙТЕ: більшість людей гине, купаючись в необладнаних місцях, нещасні випадки найчастіше відбуваються при порушенні правил поведінки на воді.

Шановні батьки! Пам'ятайте, що літні канікули для дітей - це можливість набратися свіжих сил, оздоровитися, закріпити набуті знання і використовувати їх у домашніх умовах. Звертаємо увагу на організацію відпочинку Вашої дитини під час канікул. Приділяйте, будь ласка, більше уваги своїй дитині. Залучайте до виконання домашніх обов’язків. Тримайте під контролем проведення дозвілля сина (доньки) за межами дому у вечірній час.

/Files/images/bbloteka_2017/яяябюбюбь.png

Пам`ятка з техніки безпеки на літніх канікулах

1. Правила дорожнього руху
• Ходити тільки по правiй сторонi тротуару;
• дорогу переходити не поспiшаючи;
• не можна переходити дорогу навскіс;
• переходячи дорогу слiд подивитися налiво, дiйшовши до середини зупинитися i подивитися направо;
• якщо не встигли перейти вулицю i рух транспорту почався, слiд зупинитися на серединi вулицi i зачекати, поки рух припиниться;
• якщо немає тротуарiв, слiд триматися лiвого боку дороги, тобто йти назустріч транспорту, що рухається.

2. Правила електробезпеки
• Під час вимикання електроприладiв забороняється витягувати вилку з розетки за шнур;
• категорично забороняється користуватися електроприладами, в яких знайдено несправнiсть;
• не торкатися мокрими руками електроприладiв, якi знаходяться під напругою;

Пам’ятайте: зовнiшнiми ознаками несправностi електропроводки або приладiв є специфiчний запах пiдгораючої iзоляції, з’явлення іскри, перегрівання штепсельних розеток i вилок.

3. Вибухонебезпечні предмети
• До виявлених вибухонебезпечних предметiв нi в якому разi не можна торкатись, перекладати, розряджати, зберiгати;
• забороняється використовувати снаряди для розведення вогню;
• не можна збирати, здавати снаряди в металобрухт;
• виявивши вибухонебезпечнi предмети, необхiдно термiново повiдомити поліцію, школу, вiйськкомат.

4. Правила протипожежної безпеки
• Дотримуйтесь правил протипожежної безпеки в спекотну погоду;• гра з вогнем — одна з причин пожежi;
• дотримуйтесь правил протипожежної безпеки в турпоходi.

5. Правила поведiнки на водi
• Купатися можна тiльки в сонячну безвiтряну погоду при температурі повiтря не нижче 20—25С i води — не менш нiж 18—20С;
• купатися дозволяється тiльки в спецiально вiдведених мiсцях;
• забороняється заходити у воду глибше, нiж по пояс, людинi, яка не вмiє плавати;
• не запливайте за знаки огорожi акваторiї пляжу;
• грубi iгри та пустощi у водi небезпечнi для життя;
• не забруднюйте воду та берег;
• не подавайте хибних сигналiв тривоги;
• не користуйтесь надувними матрацами, катерами та iншими предметами, якi не призначенi для плавання.

6. Правила культури поведінки (правила в громадських місцях)
• Завжди прагнiть бути культурною людиною;
• поступайтеся мiсцем людям похилого вiку;
• поважайте старших, не будь грубим;
• не гуляйте пiзнiше 21 години;
• не сидiть цiлодобово бiля телевiзора, комп’ютера;
• бiльше читайте художньої лiтератури.

7. Категорично забороняється
• Ходити на територiї новобудов;
• купатися без догляду дорослих;
• розводити вогнище в лiсi, поблизу лiнiй електропередач;
• iздити на велосипедi на тiй частинi дороги, де рухається транспорт.

8. Суворо дотримуйтесь правил:
• дорожнього руху;
• користування газовими, електричними приладами;
• поведiнки на водi;
• користування пасажирським лiфтом;
• протипожежної безпеки.

Гарного вам відпочинку!

/Files/images/bbloteka_2017/+12312334.jpg

Щороку в перший день літа відзначається Міжнародний день захисту дітей. Сім'я і дитина - це споконвічні цінності, які сповідує український народ, будуючи свою державність та розвиваючи власну культуру. Турбота про дітей, усвідомлення пріоритетності їх інтересів над інтересами дорослих мають стати філософією нашого життя.

/Files/images/bbloteka_2017/-121212шш.jpg

«Міжнародний день захисту дітей» (англ. "InternationalChildren'sDay") — святкується щорічно 1 червня. Був заснований в листопаді 1949 у Парижі рішенням сесії Ради Міжнародної демократичної федерації жінок. Вперше «Міжнародний день захисту дітей» відзначався в 1950-му році в 51 країні світу. ООН підтримала цю ініціативу й оголосила захист прав, життя і здоров'я дітей одним з пріоритетних напрямків своєї діяльності. Відповідно до Женевської декларації про права дітей, ухваленої 1924-го року, була проголошена необхідність соціального захисту прав дитини. Декларація прав дитини була ухвалена 20 листопада 1959 і проголошувала рівні права дітей у сфері виховання, освіти, соціального забезпечення, фізичного і духовного розвитку незалежно від кольору шкіри, національної належності, громадського походження, майнового стану та іншого. Декларація закликає батьків, громадські організації, уряди визнати права дітей і сприяти їх здійсненню.

/Files/images/bbloteka_2017/+121212121.jpg

Діти – наш найдорожчий скарб, наша радість і наше майбутнє. Діти — це прекрасне створіння з чистою душею, з невинними оченятами, які завжди чимось цікавляться. Чарівний, світлий і ні з чим незрівнянний світ дитинства, країни доброти, сміху і радості, безмежного і безтурботного щастя, звідки усі ми родом. Адже саме в дітях ми хочемо бачити здійснення своїх мрій і сподівань. Прагнемо, щоб вони росли здоровими та радісними, прославляли свої родини і рідний край.

У СВІТІ ВСІ МАЛЯТА —
І ХЛОПЧИКИ Й ДІВЧАТА —
ПОВИННІ ПРАВО МАТИ
ЩАСЛИВИМИ ЗРОСТАТИ.
В ТУРБОТЛИВІЙ КРАЇНІ,
У ЛЮБЛЯЧІЙ РОДИНІ
МУЖНІТИМУТЬ ЗДОРОВІ
БІЛЯВІ Й ЧОРНОБРОВІ.
БО ОЧІ КАРІ Й СІРІ
У ЗЛАГОДІ ТА МИРІ
НЕ ПЛАЧУТЬ, А СМІЮТЬСЯ,
ЩО "ДІТКАМИ" ЗОВУТЬСЯ.

Закликаю усіх сьогодні й кожного наступного дня зігрівати теплом і любов'ю кожне дитяче серце, об'єднувати зусилля заради майбутнього, і тоді маленькі громадяни виростуть достойними людьми й неодмінно стануть гордістю України.

/Files/images/bbloteka_2017/+1585жджппп.jpg

Бажаю миру і злагоди, сонечка, тепла, здійснення мрій і бажань кожній дитині, кожній родині, усій Україні! Наснаги і мудрості батькам, педагогам, дорослим, серця яких сповнені любові до дітей. Нехай у кожній оселі лунає дитячий сміх! Хай кожна дитина має маму і тата! Хай промінці добра і любові торкнуться кожного серця, і від нього хай засвітяться щастям ваші домівки. Миру і щастя всім дітям планети Земля!

/Files/images/bbloteka_2017/+45444ррр.png

/Files/images/bbloteka_2017/+5656657.jpg

Червень — перший літній місяць. Це насамперед найдовші дні та найкоротші ночі, бо саме на червень припадаєлітнє сонцестояння. Червень походить від слова «червець». Саме в цей час з'являється сокоживна комаха — кошеніль (червець). З неї в давнину добували червону фарбу, якою фарбували давньоруські стяги. Її також продавали сусіднім державам. Гниль цього черв'яка вважалася зціляючою, її навіть їли. До цього місяць звався: кресень, гедзень, червивий місяць, гнилець, ізок (коник). За іншою версією, місяць називається червень, бо у цьому місяці ягоди червоніють. Ще одна версія— найкрасивіший місяць року — все цвіте, яскраве, соковите, красиве, «червоне». Звідси й назва «найкрасивішого» — «червоного» місяця — Червень. Латиною червень Jūnius, що отримав свою назву на честь римської богині Юнони, дружини Юпітера.

/Files/images/bbloteka_2017/252.png

31 травня - Всесвітній день без тютюну

/Files/images/bbloteka_2017/-111зжзждло.jpg

Всесвітня організація охорони здоров’я в 1988 році оголосила 31 травня Всесвітнім днем без тютюну (World No-Tobacco Day). Перед світовою спільнотою було поставлено завдання - домогтися того, щоб в XXI столітті проблема тютюнопаління зникла. XXI століття настало, але проблема не зникла. Боротьба з нікотином триває. За даними Всесвітньої організації охорони здоров’я в світі від причин, пов’язаних з курінням, щорічно передчасно вмирають більше, ніж від дорожньо-транспортних пригод, вживання наркотиків, або від СНІД. Понад 90% смертей в Україні спричинені серцево-судинними, онкологічними і респіраторними захворюваннями, а також діабетом. І в більшості випадків головною причиною ускладнень цих захворювань стає споживання тютюну.

/Files/images/bbloteka_2017/-11111ооооо.jpg

Куріння призводить до виражених патологічних змін всіх внутрішніх органів і систем, – органів дихання (бронхіт, емфізема, рак легенів), серцево-судинної системи (ішемічна хвороба серця, інфаркт, інсульт), шлунково-кишкового тракту (гастрит, виразка шлунка, рак шлунка), сечостатевої системи (безпліддя, імпотенція).

Позбутися шкідливої звички непросто. На щастя, є чимало випробуваних способів кинути палити і почати здоровий спосіб життя. Оберіть фізичну активність, раціональне харчування, відпочинок на природі, загартування, фізичний спорт.

Тож пам’ятайте: зруйнувати значно легше, ніж створити. Дуже важливо зберегти те, що маємо. Від нас самих залежить, що ми оберемо – шлях до здоров’я чи навпаки – шлях від здоров’я.

Ти молодий, завзятий, кмітливий. Ти сповнений сил та енергії. Маєш багато мрій, бажань, задумів.Ти хочеш осягнути все і все зрозуміти. Ти мрієш про успіх. Мрієш про кохання і щастя. Ти людина нового тисячоліття. Тобі подобається бути здоровим. Ти переможець!

/Files/images/bbloteka_2017/-11111шшщщщ.jpg

МИ – ЗА ЗДОРОВИЙ СПОСІБ ЖИТТЯ!

/Files/images/bbloteka_2017/6.jpg

31 травня народилася Олександра Іванівна Смирнова-Замкова (31 травня 1880, Переяслав— 22 вересня 1962) — патолого-анатом, з 1939 року — член-кореспондент, з 1951 року — дійсний член АН УРСР.

/Files/images/bbloteka_2017/+++index.jpg

Буває, часом, сліпну від краси. Спинюсь, не тямлю, що воно за диво, - оці степи, це небо, ці ліси, усе так гарно, чисто, незрадливо, усе як є – дорога, явори, усе моє, все зветься Україна. Така краса, висока і нетлінна, Що хоч спинись і з Богом говори. (Ліна Костенко)

Народилася 31 травня 1880 року у Переяславі у родині лікаря. У 1905 році закінчила медичний факультету університету в Монпельє (Франція), з 1907 року працювала в Києві: 1908–1920 на Вищих жіночих медичних курсах, згодом, до 1930 року, в Медичному інституті, з 1927 року— в АН УРСР. Одночасно в 1933–1941 роках була керівником катедри патологічної анатомії Другого київського медичного інституту. У 1938–1953 роках керувала відділом патологічної анатомії Інституту клінічної фізіології АН УРСР, з 1953 року— лабораторією морфології Інституту фізіології імені О.О.Богомольця. Померла 22 вересня 1962 року. Похована в Києві на Байковому кладовищі, пам'ятник встановлено 1969 року.

/Files/images/bbloteka_2017/++акккк.jpg

Смирнова-Замкова опублікувала близько 90 праць, основні з них присвячені вивченню патологічної анатомії інфекційних хвороб, передпістрякових захворювань, патанатомії інших пухлин, променевої хвороби, вивченню неклітинних структур організму. Смирнова-Замкова створила вчення про систему основної арґірофільної речовини і зробила важливі для науки висновки про природу розвитку тканин.

30 травня народилась Костянтина Малицька

Костянтина Іванівна Малицька (30 травня 1872, Кропивник, Калуського району Івано-Франківської області — 17 березня 1947, Львів) (літературні псевдоніми: Віра Лебедова, Чайка Дністрова;— українська поетеса, прозаїк, перекладач, бібліограф, редактор, педагог, діячка культурно-освітніх товариств у Галичині. Найбільше прославилась як автор популярних пісень «Чом, чом, чом, земле моя…», «У Січі, у Січі гуртуймось брати».

/Files/images/bbloteka_2017/яяяяякекеежж.jpg

Чом, чом, чом, О земле ти моя, Кохана ти мені, Кохана ти мені? Чом, чом, чом, О земле ти моя, Чарує так мене Ясна твоя краса? (Костянтина Малицька)

Костянтина Малицька. Вона прожила невсипуще, сповнене любові до свого народу життя. Всю себе присвятила школі. Тривалий час була вчителькою, директором школи. Своє серце віддала дітям. Другим після школи її покликанням була дитяча література. Власне, школа і література в житті та діяльності Костянтини Малицької зливаються воєдино. Через школу прищеплювала молодому поколінню любов до літератури, до рідного слова, через літературу, зокрема дитячу, одним з творців якої власне була, прагнула піднести школу, освіту, збагатити духовний світ дітей і молоді.

Костянтина Малицька відома як дитяча письменниця, автор поезій, оповідань і сценаріїв, зокрема «Малі герої», «Гарфа Леїлі»; автор багатьох січових пісень. Друкувала твори в журналах «Молода Україна», «Світ дитини», «Зоря», альманахах «Нова хата», «Учитель», «Жіноча доля», сатиричному часописі «Комар» та інших виданнях. Була редактором дитячого журналу «Дзвінок» (Львів). Писала статті на педагогічні і громадські теми, робила переклади. Відома своїм переказом «Робінзона Крузо» Д. Дефо (Львів, 1903), перекладала також прозу Сельми Лаґерлеф («Керниця трьох мудреців з Востока»— у кн.: «Просвітні листки». Ч. І.— Львів, 1907), окремі твори О. Пушкіна та М. Лермонтова. У радянський час, з 1939 року вона працювала старшим бібліографом Наукової бібліотеки імені В. Стефаника, укладала універсальний покажчик дитячої літератури. У 2016 році вперше з 1932 року побачила світ книга для дітей Костянтини Малицької «Чистенький і Юрзи-Мурзи» видавництва «Розумна дитина».

Костянтина Іванівна обстоювала необхідність перебудови шкільництва, її непокоїла проблема відірваності змісту навчання від життя.А з 1939 року вона працювала старшим бібліографом Наукової бібліотеки імені В. Стефаника, укладала універсальний покажчик дитячої літератури, роботу над яким обірвала смерть.
Пам’ятником К. Малицькій стала чудова пісня «Чом, чом, земле моя». І хотілося б, щоб артисти, виконуючи цю мелодію, яка так органічно вписалася в музичну культуру України, оголошували ім’я галицької вчительки-патріотки.

29 травня - Міжнародний день миротворців ООН

/Files/images/bbloteka_2017/яяяяяяццццц.jpg

У 2002 році Генеральна Ассамблея ООН оголосила 29 травня Міжнародним днем миротворців. Цей день покликаний віддати належне самопожертві і самовідданості миротворців, які несуть службу по всьому світу. Він знаменує собою те, що було зроблено ООН у різних країнах для полегшення страждань та примирення ворогуючих сторін. Коли в цей день у 1948 році Рада Безпеки Організації Об’єднаних Націй заснувала першу місію з підтримки миру, мало хто з присутніх у залі Ради міг уявити, до якого ступеню зміниться миротворча діяльність Організації Об’єднаних Націй. Час легко озброєних миротворців, що здійснюють піше патрулювання вздовж лінії припинення вогню між суверенними державами, давно минув. Нинішні миротворчі операції Організації Об’єднаних Націй набувають все більш складного і багатопланового характеру, і не обмежуються перевіркою дотримання режиму припинення вогню, а фактично вирішують завдання відбудови країн, які опинилися на межі краху, часто після конфліктів, що тривали десятиліттями.

Військовослужбовці у блакитних касках та їх цивільні колеги спільними зусиллями організовують вибори, беруть активну участь у реформуванні поліції і судової системи, займаються захистом прав людини, стверджують принципи рівності чоловіків і жінок, здійснюють розмінування і організовують добровільне роззброєння колишніх комбатантів і підтримують заходи з повернення біженців і переміщених осіб в їх рідні місця. Ця безцінна робота пов’язана з ризиком. Сьогодні у 18 операціях, керованих Департаментом операцій з підтримки миру, служать більше 72 000 військовослужбовців і 15 000 цивільних осіб, і, таким чином, Організація Об’єднаних Націй є найбільшою в світі багатосторонньою організацією, що вирішує завдання постконфліктної стабілізації.

В Україні Міжнародний день миротворців встановлено відповідно до Указа Президента України від 30 квітня 2003 року № 374/2003 і відзначається щорічно 29 травня, а згідно з прийнятою 21-го травня 2013 року Постановою Верховної Ради України № 1165 «Про встановлення Дня українських миротворців", українські миротворці мають всі підстави на свіє власне професійне свято, яке відзначатиметься незабаром 15-го липня.

29 травня народився Петро Сильвестрович Карманський (140 років від дня народження)

Петро Сильвестрович Карманський (29 травня 1878, місто Чесанів, нині Цешанув, Польша — 16 квітня 1956, Львів) — український поет, перекладач. Представник «Молодої музи». Псевдоніми — Петро Гіркий, Лесь Могильницький, Гілярій Макух.

Засну, як легіт, в сірій скибі, Розвіюсь, мов рідка імла, Візьму з собою злидні й болі, Оставлю вам самі діла. (Петро Карманський)

/Files/images/bbloteka_2017/111111Karmans\'ky_Petro.jpg

Петро Карманський народився 29 травня 1878 року в містечку Чесанів (нині Цешанув у Польщі).
Навчався в гімназії в Перемишлі, в богословській колегії Ватикану. 1907 року закінчив Львівський університет.
У роки Першої світової війни працював у таборах військовополонених українців російської армії у Німеччині та Австрії. Згодом виконував дипломатичну місії Української Народної Республіки у Ватикані. Збирав кошти для підтримки Західноукраїнської Народної Республіки.
У 1922—1932 роках проживав у Бразилії та Аргентині. У 1922—1925 роках був у Бразилії як представник ЗУНР.
Після повернення на батьківщину працював учителем гімназії у Дрогобичі.
Від 1939 року (після початку Другої світової війни та встановлення радянської влади в Західній Україні) викладав у Львівському університеті.
1940 року став членом Спілки радянських письменників України.
Відомостей про діяльність Карманського під час окупації України гітлерівськими військами немає.
У 1944—1946 роках був директором меморіального музею Івана Франка у Львові.
Помер 16 квітня 1956 року у Львові. Могила - на Личаківському цвинтарі.
Друкуватися почав 1899 року. Належав до літературного об'єднання «Молода муза».
Автор поетичних збірок:
• «З теки самоубийця» (1899),
• «Ой люлі, смутку…» (1906),
• «Блудні огні» (1907),
• «Пливем по морю тьми» (1909),
• «Al fresco» (1917),
• «За честь і волю» (1923),
• «До сонця» (1941) — увійшли поезії, написані в 1899—1941 роках,
• «Поеми» (1941) — дві ліро-епічні поеми, присвячені Тарасові Шевченку та Іванові Франку.
• «На ясній дорозі» (1952) — декларативні вірші про нове життя на західноукраїнських землях.
Петро Карманський — представник раннього українського модернізму. Створив цикли проникливої любовної лірики, екзотичних пейзажів. Його ранні поезії пронизані смутком, пізніші — іронією та сарказмом. Вірші радянського періоду позначені декларативністю.
Переклав «Божественну комедію» Данте. Перша частина («Пекло») вийшла 1956 року в співавторстві з Максимом Рильським. Також переклав окремі твори Гете, Де Амічіса та інших авторів.

28 травня 1877 року народився поет і художник Максиміліан Волошин (Кирієнко-Волошин)

/Files/images/bbloteka_2017/111111Voloshi.jpg

Максиміліан (Максимилян) Олександрович Волошин (справжнє прізвище — Кирієнко-Волошин; (28 травня 1877, Київ, Київська губернія, Російська імперія — 11 серпня 1932, Коктебель, Крим, РРФСР)— поет і маляр українського походження, перекладач; жив у Криму, представник символізму й акмеїзму; в поезії та малярстві відобразив історію та природу Криму. Народився в родині юриста, колезького радника Олександра Максимовича Кирієнка-Волошина (1838—1881) і Олени Оттобальдівни (1850—1923), у дівоцтві Глазер. Київський будинок зберігся до наших часів. У своїй автобіографії Волошин вказував, що Кирієнки-Волошини за походженням козаки із Запоріжжя, а мати походила з обрусілих у 18 столітті німців. Невдовзі сім'я переїхала до Таганрога, а після смерті чоловіка Олена Оттобальдівна вирішила переселитися з чотирирічним сином у Москву, де вони прожили понад десять років. У 1893 переїхали до Коктебеля.

Поет і художник Максиміліан Волошин вражав сучасників розмаїттям своїх талантів і зацікавлень. Окрім віршів і художніх полотен, писав критичні статті, перекладав, захоплювався астрономією таметеорологією. На його літературні вечори у Коктебелі, до власноруч побудованого ним дому, зліталися зірки тодішньої літератури: О.Мандельштам, Марина Цветаєва, М.Булгаков, інші відомі митці. Він любив спілкуватися з місцевими дітлахами, насолоджувався розкішними вечорами біля моря, диханням таврійських степів і кримських гір. Волошин справді був фантастичною особистістю, що вабила й зачаровувала сучасників.

Слід сказати, що останні роки життя Волошин багато і плідно працював: писав вірші, малював акварелі. Безвиїзно мешкав у своєму домі, куди навідувалися друзі-літератори та художники. До речі, 1924 р. М.Волошин перетворив його на безкоштовний будинок творчості. Від 1929 р. здоров'я Волошина стрімко погіршується. Дедалі частіше він отримує звістки про загибель чи арешти знайомих і товаришів – митців, і це дуже його тривожить – аж до депресії. 11 серпня 1932р. астма, яка допікала йому вже давно, ускладнилася запаленням легень. Максиміліан Волошин помер. Його поховали на горі Кучук-Янишар, за два кілометри від Коктебеля.

/Files/images/bbloteka_2017/яяяяяяяМогила_Волошина.jpg

Марії Заболоцькій вдалося зберегти творчу спадщину коханого чоловіка. Завдяки їй 1984 р. будинок Волошина отримав статус музея.

/Files/images/bbloteka_2017/1111111Dom_Voloshina.jpg

27 травня - День Святої Трійці

/Files/images/bbloteka_2017/яяяявао.jpg

У стародавніх українців у дохристиянські часи Трійця означала пошанування Сонця, Зеленого дива, Води та Землі.
В народі свято називають ще Зелені свята, Зелена неділя.
За давніми народними традиціями, у п'ятницю до схід сонця жінки йдуть до лісу, збирають лікарські трави. Вранці в суботу рвуть квіти материнки, чебрецю, а також полин та лепеху, яким уквітчують оселі. Надвечір збирають гілки берези, липи, ясеня, прикрашають ними оселю, обійстя, ворота, щоб захиститися від нечистої сили, мавок, русалок. У неділю у церквах святять зілля. Після богослужіння свяченою водою кроплять криниці.
І, як і у багатьох випадках, до кожного народного свята знайдеться церковна історія.
Ось яка релігійна оповідка присвячена цьому святу.
Коли минуло п'ятдесят днів після Воскресіння, усі учні Ісуса разом з Матір'ю Божою та деякі святі жінки зібрались в одному домі на Сіонській горі. Вони молилися і чекали зішестя Святого Духа, як було обіцяно Господом. І нагло зчинився шум із неба, ніби буря раптова зірвалась, і переповнила весь той дім, де сиділи вони. І з'явилися їм язики поділені, немовби огненні, та на кожному з них по одному осів. Усі ж вони сповнились Духом Святим і почали говорити іншими мовами, як їм Дух промовляти давав... Ось чому свято Трійці називають ще П'ятидесятниця, або Зішестя Святого Духа на апостолів.

27 травня народився Панас Саксаганський (Тобілевич) - 159 років з дня народження

«Сцена…— мій кумир, театр — священний храм для мене!» (Панас Саксаганський)

Панас Карпович Саксаганський (справжнє прізвище — Тобілевич; [27 травня 1859, с.Кам'яно-Костувате на Херсонщині, тепер Миколаївська область — 17 вересня 1940, Київ)— визначний український актор, режисер, драматург і педагог школи Марка Кропивницького, один з корифеїв українського побутового театру. Панас Саксаганський був представником видатної театральної родини Тобілевичів.

/Files/images/bbloteka_2017/++++Саксаганський_П.jpg

Як акторові, йому була притаманна реалістично-психологічна метода роботи над ролею із чіткими зовнішніми деталями. Він мав передусім талант коміка, переважно з сатиричним забарвленням: Возний («Наталка Полтавка» І.Котляревського), Бонавентура, Пеньонжка, Тарабанов, Харко Ледачий («Сто тисяч», «Мартин Боруля», «Суєта», «Паливода XVIIIст.» І.Карпенка-Карого), Голохвостий («За двома зайцями» М.Старицького) та ін.; у вокальному репертуарі — Карась («Запорожець за Дунаєм»). Але з немалим успіхом виступав і в інших амплуа: у героїчних і трагедійних ролях. У режисерській роботі відзначався надзвичайною докладністю, знав усі п'єси напам'ять, на проби приходив з готовим режисерським примірником, з сумлінним простудіюванням кожної ролі у єдності акторського ансамблю. Найбільш відомий виставами драм І.Карпенка-Карого. Зі світового репертуару поставив «Розбійників» Й.Шиллера (грав ролю Франца Моора), «Урієль Акоста» К.Ґуцкова (Державний Народний Театр, 1918р.) та «Отелло» В.Шекспіра (Театр ім. М.Заньковецької, 1926). Виховав ціле покоління акторів (Б.Романицький, В.Любарт, А.Ратмиров, Т.Садовська та ін.).

Автор комедій: «Лицеміри» (1908) та «Шантрапа» (1914), спогадів «По шляху життя» (1935) і ряду статей з майстерності актора.

Вшанування пам'яті

  • На честь Панаса Саксаганського названо вулиці у Києві, у Львові.
  • У Кривому Розі є вулиця район Саксаганський та Вулиця Панаса Саксаганського].
  • У Дніпрі є вулиця Саксаганського.

/Files/images/bbloteka_2017/-----021-600x203-600x203.png 27 травня - День хіміка

/Files/images/bbloteka_2017/+++1111ч.png

Хімікам давно відомо, що довжина 100 мільйонів атомів водню в одному ланцюзі становить один сантиметр, а ось для забезпечення стандартного польоту сучасного літака необхідно близько 80 тонн кисню. Стільки ж кисню виробляє 40 тисяч гектар лісу під час фотосинтезу.

Близько 7 мг золота можна витягнути з однієї тонни води з океану, уявіть, близько 10 мільярдів тонн золота містять води Світового океану, а під дією соєвого соусу відбувається хімічна реакція, яка змушує навіть вбитого кальмара «танцювати» на тарілці.

Найбільша кількість хімічних елементів відкрив Карл Шеллі, провідний канадський дослідник. До найтоншої матерії, яку може побачити людина, відносяться стінки мильної бульбашки.

Перехід речовини з твердого в газоподібний стан називається в хімії сублімацією, а ось крім ртуті при кімнатній температурі в рідку речовину переходять франций і галій.

Одним з найлегших металів вважається літій. До найпоширенішої речовини в світі відноситься водень. Залізо можна легко перетворити у газ, якщо його нагріти до 5 тисяч градусів Цельсія і т.д.

Щорічно, в останню неділю травня святкується день хіміка і вшановуються працівникі хімічної та нафтохімічної промисловості промисловості.

Сердечно вітаємо трудівників нафтохімічної, хімічної, мікробіологічної і хіміко-фармацевтичної промисловості, освіти, наукових, дослідних і проектних організацій нафтохімічного комплексу області з професійним святом - Днем хіміка!

Свято відзначається згідно з Указом Президії Верховної Ради СРСР від 01.10.1980 N3018-Х «Про святкові і пам’ятні дні», в редакції Указу Президії Верховної Ради СРСР від 01.11.1988 N9724-XI «Про внесення змін до законодавства СРСР про святкові і пам’ятні дні».

В Україні День хіміка встановлено відповідно до Указа Президента України від 7 травня 1994 року № 219/94 і відзначається щорічно, також в останню неділю травня.

В 2018 році День хіміка припадає на 27 травня.

/Files/images/bbloteka_2017/44оооло.jpg 26 травня - День працівників видавництв, поліграфії і книгорозповсюдження України

/Files/images/bbloteka_2017/яяянененея.jpeg

День працівників видавництв, поліграфії і книгорозповсюдження відзначається в Україні згідно з Указом Президента № 563/99 від 25 травня 1999 року, щорічно в останню суботу травня.

Першою українською друкарнею можна вважати краківську друкарню Швайпольта Фіоля, в якій у 1491 році з’явилися перші книги, надруковані кирилицею. Друкарня Фіоля видавала книги для України та суміжних країн, вона почала видання книг на кирилиці в тій формі, яку продовжили друкарні в Україні.

Першу друкарню в Україні заснував у Львові Іван Федоров-Федорович. Вона діяла протягом 1573-1575 рр.., А першою виданою на українських землях книгою став «Апостол» (в 1574 р.), який історично започаткував розвиток друкарства в Україні. Справжнім шедевром друкарського мистецтва стала Острозька Біблія, завершена в 1581 р. Острог став також першим в Україні центром видання тогочасної публіцистики, яку пізніші дослідники назвали «полемічною літературою». Одним з осередків книгодрукування в Україні була Печерська Лавра. Заснована в 1616 р., Київська лаврська друкарня працювала три сторіччя. Крім друкарень кириличного шрифту, в Україні працювали і латинсько-польські: першою була невелика друкарня у Львові, що діяла в 1592 - 1602 р. Всього в Україні в 1574 - 1648 рр.. діяло 25 друкарень. Головними центрами видавничої діяльності були великі торговельні міста - Київ, Львів, Острог: тут були не лише кадри ремісників, книжників, редакторів, але й можливості ширшого збуту. При великих друкарнях були свої книгарні. Продажем книжок займалися також працівники друкарень, купці і крамарі, які розповсюджували книги разом з іншими товарами. Був в Україні і негативний досвід руйнації книговидання, починаючи з 1720 р., коли Петро І заборонив своїм указом книговидання українською мовою. Українське книговидання часами трохи жевріло, але не помирало. Навіть у складний період між першою і другою світовими війнами в Галичині існувало близько 50 українських видавництв. Причиною відносного зменшення українських видань в радянські часи була в першу чергу урядова політика. З 1930 до 1939 року українська книга в кількісному вимірі скоротилася з 6394 до 1895 видань. В даний час перед українською книгою і тими, хто займається її розповсюдженням, постала інша серйозна проблема - ринкові відносини. Як зауважив академік Я. Ісаєвич, «можливість« жити з видання »якраз і є показником зрілості суспільства, яке бажає і може забезпечити функціонування культури в ринкових умовах». Щоб видавати книжку, треба розуміти її неминущу цінність, треба вміти її берегти і передавати з покоління в покоління. Це вічний духовний скарб народу.


/Files/images/bbloteka_2017/111118989.png

Шановні видавці, дизайнери, верстальники та взагалі всі працівники поліграфічної промисловості! Сьогодні Ваше свято, а тому дозвольте привітати Вас і побажати багатомільйонних накладів та постійного попиту на поліграфічну продукцію. Ну і звичайно здоров'я, творчого натхнення та звичайного людського щастя!

/Files/images/bbloteka_2017/-111165656в.jpg

25 травня народився Корнійчук Олександр Євдокимович (113 років з дня народження)

/Files/images/bbloteka_2017/++++Корнійчук_О.jpg

Корнійчук Олександр Євдокимович (25 травня 1905, Христинівка — 14 травня 1972, Київ) — український радянський компартійний письменник, драматург, публіцист, державний та громадський діяч; член Президії ЦК Компартії України. Голова Верховної Ради УРСР, нарком закордонних справ УРСР[3], голова Урядового комітету з присудження премій ім. Т. Шевченка; академік АН СРСР (1943), Герой Соціалістичної Праці (1967), п'ятикратний лауреат Сталінської премії (1941, 1942, 1943, 1949, 1951). Голова Спілки письменників УРСР у 1938—1941 та в 1946—1953 роках. Народився у м. Христинівка (тоді Уманський повіт, Київська губернія, Російська імперія, тепер районний центр Христинівського району Черкаської області, Україна). Син робітника.

Найвідоміші п'єси довоєнного періоду: «Загибель ескадри» (1933), «Платон Кречет» (1934). Причому в останній Корнійчук, за словами парткритики, «створив образ вирощеного партією передового радянського інтелігента». В 1951р. разом із дружиною написав лібрето опери «Богдан Хмельницький», яке зненацька зазнало нищівної критики в партійній пресі. До 1953р. зробив новий варіант, що вже повністю задовольнив ЦК. Після смерті Сталіна зберіг великий вплив у літературних і партійних колах. 30.05.1953— 6.07.1954 працював 1-м заступником голови Ради міністрів Української РСР. З 1959р. голова Верховної Ради УРСР. Найвідоміші п'єси цього періоду: «Над Дніпром» (1960), «Пам'ять серця» (1969). У листопаді 1961р. РМ УРСР затвердила Урядовий республіканський комітет з присудження премій ім. Т. Шевченка, його головою став письменник Корнійчук. В 1951р. разом із дружиною написав лібрето опери «Богдан Хмельницький», яке зненацька зазнало нищівної критики в партійній пресі. До 1953р. зробив новий варіант, що вже повністю задовольнив ЦК. Після смерті Сталіна зберіг великий вплив у літературних і партійних колах. 30.05.1953— 6.07.1954 працював 1-м заступником голови Ради міністрів Української РСР. З 1959р. голова Верховної Ради УРСР. Найвідоміші п'єси цього періоду: «Над Дніпром» (1960), «Пам'ять серця» (1969).

У листопаді 1961р. РМ УРСР затвердила Урядовий республіканський комітет з присудження премій ім. Т. Шевченка, його головою став письменник Корнійчук. Був тричі одружений. Найтриваліший шлюб— із польською письменницею Вандою Василевською. 1964 року одружився із 43-річною актрисою театру ім. І. Франка Мариною Захаренко, матір'ю відомого режисера Володимира Бортка. У 1934—1938рр. мешкав у будинку письменників Роліт. Пізніше переїхав на вулицю Шовковичну, 20. Помер 14 травня 1972 року. Поховано його в Києві на Байковому кладовищі (надгробний пам'ятник — мармур, граніт; скульптор О.П.Скобликов, архітектор А.Ф.Ігнащенко; встановлений у 1973 році)

25 травня - Олексі́й Львовчи Плющ (131 річниця з дня народження письменника)

Олексі́й Львович Плющ (25 травня 1887, Оленівка — сучасний Борзнянський район — 26 травня 1907) — український письменник та перекладач (псевдоніми О. Дафненко, О. Дафне - Гедеренко, Смутненко).

/Files/images/bbloteka_2017/-11111Плющ_Олексій_Львович.jpg

Родина переїхала до Варшави, там закінчив гімназію. В 1906–1907 роках навчався у Ніжинському історико-філологічному інституті. Його перші літературні датуються 1902 роком— працював над перекладом «Слова о полку Ігоревім» українською мовою. По тому перекладав поезії Генріха Гейне, почав писати власні вірші. В 1905–1906 роках написав: повість «Великий в малім та малий у великім», драму «Смерть поета», оповідання «Записки недужої людини», «Плач шаленого», «Сповідь (записки одного з багатьох)», 1904, «Страшна помилка». Займається громадською роботою, внаслідок матеріальної скрути змушено репетиторствує та читає платні лекції. Плідно працював в ніжинській «Просвіті», написав і прочитав, серед іншого, реферат «На роковини Т.Г.Шевченка».

Художні твори його завіялися часом. 1911 року в «Одеському літературному союзі» було видано лише відомі ранні твори; перевидані 1930 в Києві. Дослідники творчості зазначають, що в 1905–1907 роках були написані, але за життя не опубліковані романи «Вперед» та «В катовні», п'єси «Перед світом», «Годі», до 15 незавершених творів, з них повість «Два приятелі, або Чи Христос, чи революція?» та роман «Метаморфози».

З видань в наступному часі:

  • Драматична фантазія» — Київ, «Дніпро», 1991,
  • «Сповідь: Новелістика. Повість. Драматична фантазія. Поезія. Листи» — Київ, «Дніпро», 1991

24 травня - День слов'янської писемності і культури

/Files/images/bbloteka_2017/яяяяяяяяпроп.jpg

В Україні День слов’янської писемності й культури встановлено відповідно до Указа Президента України від 17 вересня 2004 року № 1096/2004 і відзначається щорічно 24 травня, на знак пам’яті і пошани двох братів – Кирила і Мефодія, творців слов’янської писемності.

/Files/images/bbloteka_2017/яяяяяенене.jpg

Сьогодні імена святих Кирила та Мефодія відомі і шановані у всьому християнському світі. Заслуги цих великих слов'янських просвітителів в історії культури важко переоцінити. Близько 1135 років тому Кирило і Мефодій принесли на землю слов'ян світло писемності та знань.

Хоч знав би ти всі мови, та без книжки,

прийдеш лиш до немічности їхньої.

Тому своєю притчею підтверджую,

В малих словах великий зміст ховаючи:

Народи без книжок є ніби голими…

Кирило «Прогласій» (ІX ст.))

Відомо, що Кирило і Мефодій народилися в родині візантійського воєначальника в македонському місті Солунь (Салоніки). Воно знаходиться на березі Егейського моря і зараз належить сучасній Греції. За припущенням багатьох дослідників мати братів була слов’янкою, і тому вони володіли з дитинства слов’янською мовою так само добре, як грецькою. Майбутні просвітителі слов’ян отримали прекрасну освіту і гарне виховання. Кирило навчався у Константинополі, знав східні мови, латинську, арабську і староєврейську, був талановитим філологом, працював бібліотекарем у патріаршій бібліотеці, викладав філософію у вищій константинопольській школі. Мефодій був управителем однієї слов’янської провінції у Візантії, а згодом став помічником Кирила в місіонерській, літературній і освітній діяльності. Невипадково, зважаючи на усі їхні досягнення, візантійський імператор у 863-866 роках відправив братів з просвітницькою місією у Велику Моравію на прохання князя Ростислава. Ця країна на той час була підпорядкована баварському єпископству Пассау, тому діяльність просвітителів наразилася на шалений опір німецького духовенства, яке виступало категорично проти слов’янського письма та слов’янської літургії. Не дивлячись на це, Кирило і Мефодій підготували учнів-слов’ян, які продовжили справу своїх вчителів, правда, у Болгарії, оскільки змушені були залишити Велику Моравію, де постійно зазнавали утисків. Саме тут, у Болгарії, ними був створений новий слов’янський алфавіт на основі грецького. Він, поширившись у східних і південних слов’ян, отримавши назву «кирилиці».

Більшу частину свого життя ці просвітителі присвятили справі створення і розвитку слов'янської писемності, адже вони слушно вважали, що писемність є найважливішою складовою частиною культури будь-якого народу.

/Files/images/bbloteka_2017/111111яяявавя.jpg

Кирило розробив і уклав першу упорядковану слов'янську абетку на базі грецької, суттєво змінивши її, щоб передати слов'янську звукову систему, чим поклав початок розвитку слов'янської писемності. Одночасно зі створенням абетки було розпочато роботу над перекладом з грецької на слов'янську Євангелія та Псалтиря. Кирило та Мефодій переклали зі старогрецької мови багато книг, що започаткувало слов'янську літературну мову і книжкову справу. Завдяки їм слов'яни отримали можливість слухати Божественну Літургію рідною мовою. У середньовічній Європі слов'янська мова стала мовою, за допомогою якої поширювалося слово Боже.

На сьогоднішній день у світі існує приблизно 60 народів, писемність яких ґрунтується на кирилиці. Великі брати — Кирило та Мефодій залишили по собі спадщину, яка об’єднує слов’янський світ. День слов'янської писемності і культури святкують також у Білорусі, Болгарії, Сербії, Македонії, Чорногорії та у ряді інших країн. Цей день є не просто днем пам'яті святих Кирила та Мефодія, а святом єднання всіх слов'ян.

/Files/images/bbloteka_2017/11111111Cyril_and_Methodius_monument.jpg

У 1989 р. пам'ятний знак просвітникам Кирилу та Мефодію відкрито на території Києво-Печерської лаври. Вони увічнені у скульптурній композиції на Михайлівській площі у Києві, також чудовий пам'ятник просвітителям встановлено у Мукачевому.

До Дня слов’янської писемності і культури в бібліотеці організовано книжкову полицю.

/Files/images/bbloteka_2017/ямяяммяяям.png

24 травня народився Михайло Панасович Стельмах — український письменник, драматург, фольклорист. Член Спілки письменників УРСР, академік АН УРСР (з 29 березня 1978 року), Герой Соціалістичної Праці. Батько драматурга Ярослава Стельмаха

/Files/images/bbloteka_2017/ячячяячячя.png

Михайло Панасович Стельмах народився 24 травня 1912 року у селі Дяківці Літинського району на Вінниччині в родині незаможного хлібороба. Увесь поетичний світ природи, праці та пісні письменник виніс із дитинства завдяки матері. Саме вона посіяла в дитячу душу любов до всього живого. Із ніжністю він згадував і батька, Панаса Дем'яновича, який носив його, босоногого, до школи на руках, бо через бідність родина не мала можливості придбати чоботи... Про шкільні роки письменника читаємо у повісті «Гуси-лебеді летять», у якій він розповів про найяскравіші сторінки свого дитинства...

/Files/images/bbloteka_2017/-11111565654.jpg

Михайло Стельмах - знаний далеко за межами нашої країни романіст, поет, драматург, повістяр, вчений-фольклорист.

/Files/images/bbloteka_2017/-1116363.jpg

Творив у жанрі соцреалізму. Писав вірші, але починаючи з 1940-х працював у прозовому жанрі. Автор поетичних книжок для дітей. Одним із перших у післявоєнній художній літературі порушив проблему Голоду 1932—1933 років та боротьби ОУН-УПА проти СРСР. Як поет друкувався з 1936. У 1941 з'явилася перша поетична збірка «Добрий ранок». У роки війни вийшли збірки «За ясні зорі», «Провесінь». Поезію Стельмаха відзначає глибокий ліризм, пісенність, емоційність, вплив фольклору, багатогранність тематики. Після війни, на запрошення поета Максима Рильського, став співробітником Інституту фольклору, етнографії та мистецтва АН УРСР (1945–1953 роки). Обирався депутатом Верховної Ради СРСР 6-9 скликань, був заступником голови Ради Національностей.

Родина

  • Сини: Ярослав Стельмах — дитячий письменник, драматург, автор вистави «Синій автомобіль» та Дмитро Стельмах — перекладач, письменник.
  • Донька: Марта Стельмах — філолог, фольклорист, дизайнер ландшафту.

Жив у Києві у будинку письменників Роліті по вулиці Леніна (нині Богдана Хмельницького). Помер 27 вересня 1983 у Києві. Похований на Байковому цвинтарі

/Files/images/bbloteka_2017/чччччМогила_Михайла_Стельмаха.JPG

Твори Стельмаха включені до шкільних програмах з літератури в загальноосвітніх школах України, а на Поділлі Стельмаха відносять до ключових літературних постатей краю ХХ ст.

Михайло Стельмах був єдиним українським радянським письменником, що здобувся найвищих нагород за свою творчість і не був членом Комуністичної партії Радянського Союзу.

22 травня народився Марко Лукич Кропивницький (178 років від дня народження)

/Files/images/bbloteka_2017/--1111Кропивницький_Марко_Лукич.jpg

Марко Лукич Кропивницький (22 травня 1840, с. Бежбайраки (Бешбийраки), нині с. Кропивницьке, Новоукраїнський район — (21 квітня 1910) — український письменник, драматург, театральний актор. З іменем Кропивницького пов'язані створення українського професійного театру на підросійській частині України й наступний етап розвитку реалістичної драматургії.

Кропивницький Марко Лукич - фундатор українського професійного театру; Йому належить основоположна роль у створенні національної школи театрального мистецтва, формуванні оригінального вітчизняного репертуару. Актора не раз запрошували на імператорську сцену, однак він не хотів розлучитися з батьківщиною, рідним мистецтвом, відстоюючи у такий спосіб право українців на свою мову і культуру.

М. Кропивницькому належить першорядне місце у формуванні оригінального вітчизняного репертуару. І сьогодні не сходять зі сцени його класичні драми і комедії: "Дай серцю волю, заведе в неволю", "Доки сонце зійде, роса очі виїсть", "Глитай, або ж Павук", "Чмир", "Скрутна доба" та ін. Актор створив чимало сценічних образів на власному драматургічному матеріалі, а також за творами інших авторів. М. Кропивницький відомий не лише як видатний драматург, актор, режисер, він також є автором ряду музичних творів, які відзначаються високою професійністю та мелодійністю (дует "За сонцем хмаронька пливе", пісня "Соловейко").

Непересічні організаційні здібності М.Кропивницького поєднувались з потужним талантом режисера-реформатора, який тяжів до синтезу слова, музики, пісні і танцю, започаткувавши традиції класичної музично-драматичної вистави. Його називають "батьком українського професійного театру". Того, що встиг зробити за своє життя Марко Кропивницький як драматург, актор, режисер, антрепренер і композитор, цілком досить, щоб ім'я його назавжди збереглося в пам'яті українського народу і в історії світового мистецтва.

В бібліотеці організовано книжкову поличку

/Files/images/bbloteka_2017/яччччмммм.png

21 травня - 60 років від дня народження Василя Шкірі (1958), українського прозаїка, автора казок для дітей

/Files/images/bbloteka_2017/яяяяяууу.jpg

Василь Шкіря народився 21 травня 1958 року в сім’ї колгоспників у гірському селі Загаття. Після закінчення Загатської середньої школи вступив до Мукачівського радгоспу-технікуму. Звідти дорога повела на факультет журналістики Львівського державного університету ім. Івана Фрванка. Із 1980 року працює в Іршавській районній газеті «Нове життя».

Автор книжок «Сльоза лелеки», «Як Осел вогонь сховав», «25 казочок для маленьких діточок», «Розбиті серця», «Три бажання», «Небезпечна краса», «Михайлик-Насміхайлик», «Іван Сила і брати-розбійники», «Майстер Нехай», «Пригоди Поштарика», "Зачарований край", "Стежина Степана Жупанина", «Чупакабра», «Таємниця Смерекового замку», «Чорна кішка з червоною пов’язкою та порожнім відром». За мотивами казок «Сила і Закон», «Супер-віник», «Золоторогий Олень і ненажерлива бабуся» зразковий дитячий український музично-драматичний театр «Пролісок» Іршавського районного будинку культури зробив інсценізації, які відтак показало обласне телебачення. Казки В. Шкірі образні й дотепні, позначені простотою і мудрістю. Вони розширюють дитячий кругозір, допомагають юному читачеві пізнавати довколишній світ, розрізняти добро і зло.

Казки Василя Шкірі перекладені на словацьку, угорську і російську мови. Вони друкувалися на сторінках обласних газет: "Молодь Закарпаття", "Закарпатська правда", "Новини Закарпаття", в журналах "Тиса" (Ужгород) та "Веселка" (Кошіце), а також у всеукраїнських виданнях: газетах "Молодь України", "Народознавство".

Особливості національної історії, побутові деталі, вкраплення історичної та сучасної реальності у тканину тексту роблять казки Василя Шкірі особливими та не схожими на інші, змушують малих читачів задавати додаткові питання, спонукають дорослих до роздумів та пошуків відповідей на ці дитячі допитування. Це є особливістю та таємницею письма Василя Шкірі.

Василь Шкіря – лауреат Всеукраїнської літературної премії імені Володимира Кобилянського, двічі лауреат обласної літературної премії імені Федора Потушняка, дипломант конкурсу «Книжкова толока - 2014».

21 травня - Всесвітній день культурного різноманіття в ім’я діалогу та розвитку

/Files/images/bbloteka_2017/яяя111212.jpg

21 травня 2003 року вперше відзначався Всесвітній день культурного різноманіття в ім’я діалогу та розвитку. У зв’язку з цим Генеральний директор ЮНЕСКО Коїтіро Мацура звернувся до міжнародної громадськості з наступним посланням: «Генеральна Асамблея Організації Об’єднаних Націй 20 грудня 2002 року в резолюції 57/249« Культура і розвиток »ухвалила проголосити 21 травня Всесвітнім днем культурного різноманіття в ім’я діалогу та розвитку і запропонувала всім державам-членам, міжурядовим органам, організаціям системи Організації Об’єднаних Націй і відповідним неурядовим організаціям, серед іншого, інформувати громадськість про цінность і важливость розмаїття культур і, зокрема, сприяти за допомогою освіти та засобів масової інформації усвідомленню позитивної ролі культурної різноманітності.

/Files/images/bbloteka_2017/яяяяолол1.jpg

Сьогодні вперше цей День відзначається в усьому світі, і в цьому зв’язку я хотів би підкреслити першорядну важливість цієї події. Статут ЮНЕСКО покладає на нашу Організацію обов’язок сприяти «збереженню своєрідності культури» її держав-членів. Проте в даний час цій культурі загрожують самі різні фактори: в одному випадку надмірний захист національної самобутності створює загрозу для культури різних меншин; в іншому - релігія чинить тиск на культуру. Нарешті, майже повсюдно під впливом галопуючої глобалізації зникають мови, втрачаються традиції, вразливі культури опиняються на узбіччі, а то і повністю зникають. Небезпека різкого скорочення широти культурного розмаїття дуже серйозна. Весь спектр веселки над нашою планетою не можна звести до одного із складаючих її кольорів і не піддати при цьому загрозі культурну спадщину майбутніх поколінь і виживання людства. Усвідомлення цього факту визначило прийняття у 2001 р. Загальної декларації ЮНЕСКО про культурне різноманіття, яка супроводжується двадцятьма основними напрямками Плану дій і в якій пропонується нове розуміння взаємозв’язку між різноманітністю, діалогом і розвитком. Ці три поняття взаємопов’язані і дозволяють враховувати і оптимізувати культурні ресурси людства. Затвердивши цю Декларацію, держави - члени ЮНЕСКО зобов’язалися визнавати, захищати і активно пропагують блага, пов’язані з культурною різноманітністю, на місцевому, національному та міжнародному рівнях. Я з радістю відзначаю, що цей День 21 травня святкується в дуже багатьох країнах світу. Нашим регіональним бюро доручено підтримувати всі ініціативи в цьому напрямку на основі встановлення справжніх партнерських зв’язків з громадянським суспільством. Завданням ЮНЕСКО, як і ООН, не є організація культурної діяльності у світі. Однак вона може підтримати людей планети в їх сподіваннях і надіях. Саме в цьому сенсі має сприйматися святкування 21 травня, яке об’єднує нас сьогодні.

Загальна декларація ЮНЕСКО про культурне різноманіття - прекрасний інструмент діалогу та розвитку. Кожен з нас повинен прагнути до того, щоб плюралізм культур, завдяки встановленню діалогу між ними, став нашим спільним багатством. Тільки таким чином ми зможемо уникнути трагічних конфліктів і домагатися сталого розвитку, гарантувати який мають стійкість розмаїття культур і продовження конструктивного і пильного діалогу».

20 травня - Петро Миколайович Скунць (76 років від дня народження)

Петро Миколайович Скунць (20 травня 1942, Міжгір'я — 30 квітня 2007, Ужгород)— український поет, фольклорист, краєзнавець, член Національної спілки письменників України з 1962 року.

/Files/images/bbloteka_2017/-11111Skunts.jpg

Народився 20 травня 1942 року в селиці Воловому (нині смт Міжгір'я, нині Закарпаття). У 1963 році закінчив Ужгородський університет. Працював в обласній молодіжній газеті. Був редактором Закарпатського обласного видавництва. Редактор газети «Карпатська Україна». Голова Закарпатської організації Народного Руху України. Помер 30 квітня 2007 року в Ужгороді. Похований на цвинтарі Кальварія.

Твори

  • Збірки поезій:
  • «Сонце в росі» (1961);
  • «Верховинська пісня» (1962);
  • «Полюси землі» (1964)[1];
  • «Погляд» («Розп'яття») (1967);
  • o«Всесвіт, гори і я» (1970);
  • «Розрив-трава» (1979)[2];
  • «Сейсмічна зона» (1983)[3];
  • «Над моей непогодой» (1989);
  • «Спитай себе» (1992);
  • «Коли я був на світі Травнем» (2000);
  • «Один» (2000).
  • Поема «На границі епох» (1968)[4].
  • Твори. Книга 1 (2007)
  • Твори. Книга 2 (2008)
  • Твори. Книга 3 (2009)
  • Твори. Книга 4 (2011)

Фольклористичні видання

  • Добридень, сусіде! Сміховинки / Упоряд. П.Скунць. — Ужгород: Карпати, 1971. — 350 с.
  • Легенди нашого краю / Редактор - упорядник П. М. Скунць. — Ужгород: Карпати, 1972. — 216 с.

Краєзнавчі видання

  • Ужгород. Фотоальбом (на русском и словацком языках) / Фотографии - Дедов В.П. и др. Автор текста - Скунц П.Н. — Киев: Мистецтво, 1981. — 95 с.
  • Комендар В.І., Скунць П.М., Гнатюк М.Ю. Зелені перлині Карпат. — Ужгород: Карпати, 1985. — 88 с. (Серія «Берегти природу, берегти життя»)

Відзнаки

  • Почесний громадянин смт Міжгір'я та міста Ужгорода.
  • Обласна комсомольська премія імені Дмитра Вакарова.
  • 1997— Державна премія України імені Тараса Шевченка за збірку поезій «Спитай себе».

/Files/images/bbloteka_2017/3366.png 20 травня Всесвітній день метролога

/Files/images/bbloteka_2017/+++укуку.png

З того часу як у людини з’явилися перші звивини в півкулях мозку (психіка), вона стала постійно стикатися з вимірами (це вже метрологія), що цікаво, права півкуля (емоції) завжди намагалася домінувати над лівою (логіка). Всесвітній день метролога вибрано в ознаменування підписання 20 травня 1875 в Парижі, на міжнародній дипломатичній конференції знаменитої «Метричної Конвенції». Хто ж такі метрологи? Чим займаються? Деякі плутають їх з метеорологами. Тим часом, метрологія зародилася в далекій давнині і по словотворенню означає «наука про виміри». Метрологія проникає в усі науки і дисципліни, які мають справу з вимірюваннями і є для них єдиною наукою. Засновником метрології для багатьох слов’ян є Д. І. Менделєєв. Основні поняття, якими оперує метрологія, наступні: вимірювання, засіб вимірювань, метрологія, методики виконання вимірювань. Першим метрологічним законодавчим нормативним документом, відомим з історії людства, наприклад, в стародавньому Ізраїлі, можна вважати Старий Заповіт. "Не будете чинити кривди в суді, у мірі, у вазі та в мірі рідини. Вага вірна, тягарці вірні, ефа вірна, гін вірний буде в вас ...", - така вимога диктується в одній з книг П’ятикнижжя - Левіті (глава 19 , вірші 35-36). У давнину дуже часто в якості мір довжини застосовували ширину зерна, наприклад, ячмінного. Також товщину волоса верблюда або мула. У арабів в VIII- IX ст. ячмінне зерно прирівнювалося до шести одиниць верблюжого волосся. Актом англійського короля Едуарда I дюйм визначався як "три сухих круглих ячмінних зерна". Ячмінні зерна або зерна пшениці, а іноді і плодів дерев, використовували в якості вихідної міри ваги, про що свідчить, наприклад, найменування міри "гран" - зерно. Метр вперше був визначений як одна десяти мільйонна частина чверті Паризького меридіана. Морський вузол, наприклад, раніше визначали на ходу. У море скидали канат з рівномірно зав’язаними по всій довжині вузлами. Чим більше вузлів пройде за одиницю часу тим більше швидкість судна. Стручок ріжкового дерева, насіння якого служили мірою маси, є і зараз одиницею виміру маси і об’єму, а також міра чистоти золота або відомий нам "карат".

19 травня - День Європи в Україні

/Files/images/bbloteka_2017/яяяяя23233.jpg

День Європи для України та її жителів - це особливе свято. Воно наближає нас до Європи, об’єднує з її принципами та стандартами. І справа тут не в тому, що географічно Україна є центром Європи. Скоріш за все день Європи в Україні важливий завдяки прагненню нашої держави стати повноправним членом Європейської спільноти.

Відзначаючи цей день, ми підтверджуємо своє прагнення стати частиною євроспільноти. Ми демонструємо, що бути повноправним членом Євросоюзу – це не тільки державна політика, а щире бажання українців. І цей вибір є вільним і усвідомленим!

З 2003 року в третю суботу травня в Україні відзначається День Європи відповідно до Указу Президента № 339/2003 від 19 квітня 2003 року. Відправною точкою на шляху до встановлення Дня Європи вважається Декларація Шумана. 9 травня 1950 року в Парижі міністр закордонних справ Франції Робер Шуман закликав Францію, Німеччину та інші європейські країни об’єднати їхні вугільну та сталеливарну галузі промисловості (основи нарощування військової техніки) та віддати їх в управління нової наднаціональної структури. Це стало «наріжним каменем Європейської федерації». Завдяки об’єднанню економічних зусиль і розподілу досягнутих результатів європейські країни уникнули накопичення військової могутності одна проти одної, що і забезпечило мир в Європі. Три з половиною десятиліття тому на Міланському саміті 1985 лідери ЄС вирішили увічнити день проголошення Декларації Шумана та постановили щорічно відзначати «День Європи». У День Європи жителі України відзначають день спільних цінностей, спільної історії всіх націй континенту.

19 травня – 129 років з дня народження Миколи Йосиповича Євшана

/Files/images/bbloteka_2017/--11111яяяindex.jpg

Микола Йосипович Євшан (справжнє прізвище — Федюшка; 19 травня 1889, смт Войнилів, Калуський район, Івано-Франківська область — 23 листопада 1919, Вінниця) — український літературний критик, літературознавець і перекладач; започаткував власний напрямок у критиці, заснований на філософії Ф.Ніцше та Й.Фіхте; дослідник творчості Лесі Українки, Ольги Кобилянської, Михайла Коцюбинського тощо. За короткий період діяльності (10 років) написав і опублікував понад 170 літературно-критичних та публіцистичних творів, переклав українською мовою цілий ряд філософських та літературознавчих праць німецьких, польських, чеських, італійських авторів.

Найплідніший період у творчій біографії критика від 1909 року до початку Першої світової війни. Він видав у Києві книжку «Під прапором мистецтва», у якій сформулював основні естетичні засади та здійснив аналіз творчості молодомузівців Петра Карманського, Василя Пачовського, Богдана Лепкого, а також Ольги Кобилянської, Василя Стефаника.

Можна стверджувати, що жодне більш-менш помітне явище тогочасного літературного процесу не пройшло повз його увагу. В багатьох статтях, зокрема «Листах з Галичини», відбита атмосфера літературного життя краю, дано своє прочитання — переважно нетрадиційне — багатьох сторінок української класики.

18 травня - Міжнародний день музеїв /Files/images/bbloteka_2017/1212121216.jpg

Міжнародний день музеїв — щорічне свято музейництва, яке відзначається 18 травня. В цей день більшість музеїв працюють безкоштовно і радо показують свої виставкові зали. Вперше Міжнародний день музеїв відсвяткували в усьому світі 1977 року, коли 11 генеральна конференція Міжнародної ради музеїв (ICOM) відбулась у Москві та Ленінграді. Тоді ж запропонували й девіз свята: Музеї - важливий засіб культурного обміну, збагачення культур і розвитку взаєморозуміння, співробітництва й миру між народами. Ми ходимо по залах музеїв, захоплюємось безсмертними творами великих майстрів мистецтва і з цікавістю розглядаємо предмети старого побуту. На виставках нам показують давні та рідкісні монети, поштові марки та книжкові знаки. Але, захоплюючись багатством музейних експонатів, ми рідко думаємо про тих людей, які зібрали і зберегли те, що тепер складає національну гордість країни. Імена багатьох з них давно забуті або загубилися в купах архівних паперів, але продовжує жити їхня справа.

/Files/images/bbloteka_2017/яяяяыц3к.png

У стародавньому світі не було музеїв в звичному нам розумінні цього слова. Але коли пишуть на цю тему, завжди згадують про будинок давньогрецького філософа Платона - "храм муз", або Мусейон. Самі ж музеї стали створюватися лише у XVI - XVIII століттях, щоправда, не всі вони були відкриті для широкого відвідування. Першим, хто визначив художнє значення музею, був французький художник Жак Луї Давид. Розповідати про експонати музеїв - справа безкорисна і невдячна. А шедеври, зібрані в музеях світу, навіть якщо ці музеї і невеликі, воістину неосяжні. Про кожного з них можна було б написати окрему книгу. Зараз у світі існує величезна кількість музеїв, у яких представлені не тільки пам'ятники старовини, а й сучасне мистецтво. Взагалі в Україні нараховується близько п'яти тисяч різноманітних музеїв. За роки незалежності кількість музеїв збільшилась більше ніж удвічі. Рівень розвитку музеїв прямо говорить про культуру країни і людей. Тому що, як населення ставиться до свого минулого - береже і шанує його або зраджує, - у всі часи було визначальним моментом для майбутнього народів і країн.

/Files/images/bbloteka_2017/ччччьбюь.png

Для України День музеїв виходить далеко за межі професійного свята. Цей день має, без перебільшення, загальнонаціональну вагу. Адже здатність зберігати і примножувати свою культурну спадщину свідчить про зрілість і розвиненість будь - якої нації.

/Files/images/bbloteka_2017/1118.jpg/Files/images/bbloteka_2017/-11114.jpg/Files/images/bbloteka_2017/-1111656.jpg /Files/images/bbloteka_2017/-1116565ю.jpg

Щиро вітаємо працівників музеїв з професійним святом! Бажаємо здоров'я, вдалих пошуків та цікавих знахідок.

17 травня - День вишиванки.

/Files/images/bbloteka_2017/яяярнорор.png

Одягнімо, друже, вишиванки –
Наш чарівний український стрій.
Не для когось, не для забаганки,
А для себе, вірний друже мій.

Одягнімо вишиванки, друже,
Як одвічний предків талісман.
Хай не буде серед нас байдужих
І один в нас буде отаман.

Одягнімо в свята і неділі,
В будень, за потреби, одягнім
І відчуєм – вороги безсилі
Зруйнувати український дім.

Одягнімо вишиванки, друже,
Хай побачить українців світ –
Молодих, відважних, дужих,
У єднанні на сто тисяч літ!

Цей День не є офіційним, але відзначають його не тільки в Україні, але й за її межами – українці та всі прихильні до нас та до нашої культури люди. Ініціатором створення свята, присвяченого українському традиційному вбранню, стала письменниця, поет, журналістка та громадський діяч – Леся Воронько, яка запропонувала відзначати День української вишиваної сорочки. Отже, тепер кожен третій четвер травня, ми вдягаємо це чудове вбрання – барвисте творіння жіночих рук (майстринь – вишивальниць), демонструючи цим своє українство, приналежність до своєї нації.

День вишиванки – це всеукраїнське свято, яке покликане зберегти споконвічні народні традиції створення та носіння етнічного вишитого одягу. Основна мета заходу – це збереження українських цінностей та їх популяризація серед молоді та населення держави загалом це свято-флешмоб, коли українці в будній день одягають вишиванку.

/Files/images/bbloteka_2017/+4545445лщ.png

Вишиванка в Україні завжди відігравала велику роль. Це ідентичність України. Ми вбираємось в вишиванки не тільки для краси а ще й для того, щоб зберегти наш рід. А головне показати всьому світу, що є така країна – Україна, яка має свою національну культуру, звичаї, традиції, історію.

Вишиванка – це не просто одяг, це оберіг нації. Вона ніколи не була простою одежиною. Вона була символом сім’ї, відображала культурні цінності та надбання українського народу протягом століть. Кожен птах, кожна квітка, що прикрашає вишиванку, має своє символічне значення, спрямоване на добре та щасливе життя. Важливими є також правильно підібрані кольори: червоний, зелений, чорний. Створена руками, така вишиванка всотує не тільки частинку душі того, хто її зробив, а ще є зв’язком між минулим, його традиціями і цінностями та сучасністю.

/Files/images/bbloteka_2017/+12121жюж.png

Українська вишиванка, нарівні з українською писанкою є одним із яскравих символів української культури. До того ж, одягаючи вишиту сорочку, демонструєш не тільки її красу й унікальність, але й засвідчуєш свою приналежність до віковічної української культурної традиції.

«Вишиванка – символ Батьківщини,

Дзеркало народної душі,

В колисанці купані хвилини,

Світло і тривоги у вірші »

Свято — День вишиванки хоч і не так давно започатковане, але досягло протягом останніх років особливої уваги і розквіту. Бібліотека веде активну роботу з висвітлення питань історії, держави та виховання почуття громадськості. У зв’язку з цим святом оформлена книжкова виставка.

/Files/images/bbloteka_2017/159159.png

З Днем вишиванки вас, друзі!

17 травня - Вознесіння Господнє

Свято Вознесіння Господа нашого Ісуса Христа в Небесні Оселі відзначається християнами всього світу на 40-й день після свята Воскресіння Господнього, тобто свята Пасхи Христової. Свято Вознесіння - це одне з центральних свят усього християнського світу.

/Files/images/bbloteka_2017/яяяяяGiotto_-_Scrovegni_-_-38-_-_Ascension.jpg

Прикмети на Вознесіння

  • У народі Вознесіння традиційно пов'язують з урожаєм, оскільки воно припадає на кінець весни – початок літа. В цей час всі просили, щоб врожай був гарним.
  • З Вознесінням пов’язано багато народних прикмет, придивляйтеся до погодних умов у цей день.
  • Якщо на Вознесіння хороша погода, то вона протримається до дня Святого Михайла.
  • Дощовий день свята віщував хвороби і неврожай. Прикмета особливо актуальна для домашньої худоби.
  • Роса в цей день вважалась цілющою, а властивості трав у лікуванні посилювалися і зберігалися до Івана.
  • Є прикмета, що на Вознесіння Господнє нічого не варто робити з домашніх справ, інакше невдача буде переслідувати вас весь рік.

У день Вознесіння прийнято поминати покійних батьків. За традицією, для цього пекли особливе печиво, яке називають "Божа окутка" або "онучки". За формою випічка нагадує сходинки. Взявши їх, люди зазвичай ішли на кладовище до могил рідних, а також до церкви. Також гостинцями частували своїх родичів, до яких ходили в гості.

/Files/images/bbloteka_2017/3333333а.jpg

Що не можна робити на Вознесіння

  • На Вознесіння (хоча, в принципі, і кожного дня) не можна смітити на вулиці і плювати. За віруваннями християн, так можна ненароком потрапити в Ісуса, або він це помітить, будучи у подобі жебрака.
  • Великий гріх на Вознесіння – робота на городі, по домашньому господарству, прибирання у хаті та інше.
  • У цей день не можна говорити "Христос Воскрес", адже на Вознесіння з церков виносять Плащаницю.
  • Українці вірили, що у це свято не можна думати про погане – краще день провести у колі сім'ї.
https://24tv.ua/ukrayina_tag1119

17 травня – 110 років від дня народження Леоніда Соломоновича Первомайського

/Files/images/bbloteka_2017/11111111pervomayskyy.jpg

Первомайський Леонід Соломонович (справжні прізв., ім'я та по батькові – Гуревич Ілля Шльомович; (17 травня 1908, Костянтиноград — 9 грудня 1973, Київ) – поет, прозаїк, драматург, перекладач.

Народився в м. Костянтиноград (нині м. Красноград) у сім'ї ремісників – палітурника та швачки. Через нестатки й бурхливий час учився уривками: у початковій школі, у перших двох класах Костянтиноградської г-зії (1917–20), у семирічній трудовій школі (1920–22). Самотужки здобув ґрунтовну освіту, ставши одним із найбільш ерудованих письменників свого покоління.

Дебютом у літературі можна вважати прозовий ескіз «А над полем постріл…», надрукований 1924 року в газеті «Червоний юнак» (Полтава). Перша збірка оповідань Леоніда Первомайського «Комса» вийшла 1926 року, перша збірка віршів «Терпкі яблука»— 1929 року. Перша його п'єса «Коммольці» побачила сцену 1930 року. За два роки— з 1926 по 1928 рік— вийшло шість окремих видань оповідань і повістей Первомайського.

Збірки віршів Первомайського «День народження» і «Земля» 1944 року відзначено Державною премією СРСР другого ступеня. Філософський роман про героїку і будні війни «Дикий мед» було екранізовано, головну роль у фільмі зіграла актриса Алла Ларіонова.

/Files/images/bbloteka_2017/-11111111155.jpg

Леонід Первомайський виступав також як літературний критик і публіцист (книги роздумів «З щоденника поета» (1956), «Творчий будень» (1967)), але, поза власною творчістю, найбільше він уславився як перекладач. Завдяки його невтомній праці українською мовою побачили світ твори Франсуа Війона, Шандора Петефі, Юліуса Фучика, Нізамі Гянджеві, Михайла Лермонтова, Володимира Маяковського, Генріха Гайне, балади слов'янських та інших народів світу.

16 травня - Тодось Осьмачка (123 роки від дня народження)

/Files/images/bbloteka_2017/яяяіяяяяяіяя.jpg

«Гей, степе мій, підпер ти ріками моря, щоб не схитнулися вони на ниви хлібороба... Ти запалив дзвінкі вогні великих сизих рос, що з ринків падають на обрій — на вічний твій покос...» (Тодось Осьмачка)

Тодось Осьмачка (ім'я при народженні Теодосій Степанович Осьмачка ) (16 травня 1895, с. Куцівка, нині Смілянський район, Черкащина — 7 вересня 1962, м. Нью-Йорк, США) — український письменник, поет, перекладач.

Представник символізму, експресіонізму та неоромантизму. Випускник Київського інституту народної освіти (1925). Працював учителем шкіл, був членом Асоціації Письменників (Аспис) та «Ланки» (МАРС). У 1930—1932 роках мешкав на Кубані. Виступав із критикою комуністичної ідеології та інтелігенції, що співпрацювала з владою СРСР. 1933 року арештований більшовицькою владою, переслідувався радянською репресивною психіатрією. Декілька разів намагався емігрувати з СРСР. Основна праця— «Старший боярин» (1946).

Тодось Осьмачка - майстер неповторної внутрішньої сили, самобутнього, йому тільки властивого поетичного слова й образу, що виросли з глибин українського народу.

Осьмачку можна сміливо назвати символістом, особливо у ранній поезії. Уже його перша збірка «Круча (1922 р.) ілюструє специфіку сприйняття символістами світу: їх прагнення розкрити внутрішній зміст різних проявів об’єктивної реальності через натяк, знак за допомогою ірраціонального сприйняття, інтуїції.Майже всі його вірші об’єднані символічними наскрізними образами.Проте Осьмачка не просто насичує свої твори символами. Він змішує їх у досить несподівані асоціативні ряди, інколи цілі ланцюги, де один символ виростає з іншого.

Поруч з символізмом поетику Осьмачки визначає також художній екзистенціалізм. У Осьмаччиних віршах переважають настрої страху, відчаю, самотності, абсурду буття; знаходимо у нього також мотиви смерті, страждань, трагічних передчуттів.Письменник, цілком у річищі екзистенціалізму, виражає себе, всією суттю своєю приймаючи страждання як єдиний і неспростовний принцип існування.

Осьмачка Теодосій Степанович — автор збірок «Круча» (1922), «Скитські вогні» (1925), «Клекіт» (1929), «Сучасникам» (1943), поеми «Поет» (1947,1954), «Китиці часу» (1953), «Із-під світу» (1954), трьох повістей: «Старший боярин» (1946), «План до двору» (1951), «Ротонда душогубців» (1956).

Тодось Осьмачка поділяє біль і тривогу за долю українського села. Любить і поважає Павла Тичину, щоправда не раз дорікаючи йому за незрозумілі компроміси. Радить «взяти у торбину запасу та ходити по селах, а потім уже комінтерн воспівати. А то добре, сидівши в Києві, обклавшись книжками, бути революціонером». На останній закид Тичина образився. Можливо й через те, що Тодось Осьмачка дорікав йому за помітне «позичання» в нього образів. 1922 року Тичина записав: «Осьмачку не люблю. Хай собі він буде геній, а не я— не в тім річ».

Останньою книгою Осьмачки, яка була надрукована в підрадянській Україні, була збірка «Клекіт» (Київ, 1929). Вона побачила світ у розпал підготовки процесу над українською інтелігенцією— Спілкою Визволення України, коли ідеологічний прес затискав індивідуальну свободу творчості, до абсурду були розпалені літературні суперечки. На творчість Феодосія Степановича Осьмачки значно вплинув символізм і експресіонізм. У пізніх поетичних збірках помітно вплив неоромантизм. У своїх творах Феодосій Степанович Осьмачка особливу увагу приділяв українським народним традиціям, етнографії.

6 липня 1961 року на одній з вулиць Мюнхена він упав під ударом нервового паралічу. Стараннями друзів його літаком перевозять до США і кладуть на лікування в психіатричну лікарню «Пілгрім Стейт Госпітал» поблизу Нью-Йорка. Та вийти з госпіталю хворому поетові, який вимріював нову збірку поезій і афоризмів «Людина між свідомістю і природою», не судилося.

7 вересня 1962 року на 67 році життя Тодось Осьмачка помер. Похований на православному цвинтарі святого Андрія Саут-Баунд-Брук, штат Нью-Джерсі.

/Files/images/bbloteka_2017/11115555.png

З сім’ї починається життя людини, тут відбувається формування його як громадянина. Сім’я – джерело любові, поваги, солідарності та прихильності, того, на чому будується будь-яке цивілізоване суспільство, без чого не може існувати людина. Благополучні сім’ї – це мірка розвитку і прогресу країни. Сім’я – це життєдайний осередок, що плекає найвищу цінність людства – дітей, цвіт нації, майбутнє народу. Сім’я є невичерпним джерелом любові та тепла, міцним підґрунтям, на якому будується будь-яке цивілізоване суспільство. Родина є найпершим ціннісним орієнтиром та головним дороговказом на нашому життєвому шляху. Вона формує особистість, змалечку знайомить із поняттями добра і зла, вчить довіряти, розуміти і прощати. У всі часи повага і любов до батьків, подружня вірність були основою моралі українського народу, його головними суспільними цінностями. Ця одвічна істина й надалі має бути основою родинного виховання, могутнім чинником зміцнення духовності.

/Files/images/bbloteka_2017/1111foto_2_15_.jpg

15 травня відзначається найсімейніше свято нашого часу – Міжнародний день сім’ї. Засноване Генеральною Асамблеєю ООН, воно знайшло своїх прихильників по всьому світу, тому що кожен з нас з дитинства несе в душі єдиний неповторний образ – образ сім’ї, у якій всі розуміють один одного, незважаючи ні на що. Саме в родині ми робимо свої перші кроки, тут вчимося любові та милосердю, звідси нам стелиться дорога в самостійне життя. Сім’я була і залишається джерелом людських цінностей, моральної та духовної культури. Українському народу з поміж інших націй чи не найбільше притаманне особливо шанобливе ставлення до сімейних традицій і цінностей. Одним із характерних принципів, закладених у основу виховання, для українських сімей є патріотизм, любов до своєї Батьківщини та мови, збереження культурної спадщини та духовних надбань. На добрих материнських порадах і мудрих батьківських настановах тримається світ, з нього проростають здобутки кожного нового покоління.

Все відцвітає, і жовкне, і гине,

Вітром розноситься, ніби сміття...

Тільки родина як вічна зернина

На невмирущому полі життя.

Тож, з нагоди Дня сім’ї, бажаємо кожній родині щасливої долі, міцного здоров’я, миру, злагоди та любові! Нехай у кожній оселі панують взаєморозуміння між батьками, добробут, спокій. Лише у щасливих батьків зростають щасливі діти. Тож пам’ятаймо, що саме ми, діти, можемо зробити життя наших рідних кращим. Нехай це свято стане для кожного з нас продовженням великого сімейного щастя і вагомих досягнень в особистому житті. Любіть, цінуйте і поважайте один одного, міцного здоров’я, миру, злагоди та добробуту! Нехай ваші домівки завжди будуть зігріті теплом любові, щирості та взаєморозуміння!

/Files/images/bbloteka_2017/яяяааааа.png

Сім’я, родина в кожного хай буде,

В ній стільки мудрості й тепла!

Живіть щасливо на землі цій, люди,

Й щоб доля ваша світлою була!

15 травня - 161 рік від дня народження Андрія Яковича Чайковського (1857 – 1935), українського письменника

/Files/images/bbloteka_2017/+++Чайковський-Андрій-Якович.jpg

Андрій Якович Чайковський (15 травня 1857, Самбір — 2 червня 1935, Коломия) — український письменник, громадський діяч, доктор права, адвокат у Галичині. Діяч Національно-Демократичної Партії, згодом УНДО, один з організаторів УСС, повітовий комісар ЗУНР у Самборі. Андрій Чайковський народився 15 травня 1857 року в сім'ї дрібного шляхтича-службовця в місті Самборі, що належало до королівства Галичини та Володимирії— Австрійської імперії, нині Львівська область. У ранньому віці втратив батьків, тому хлопчика забрала до себе бабуся в село Гординя в Самбірському повіті.

Малий Андрійко навчився читати польською, оскільки українського букваря тоді не було. До початкової школи не ходив, навчався вдома. Іспити за початкову школу здавав приватно. Згодом у 1869—1877 роках навчався в Самбірській гімназії, де прочитав Шевченкового «Кобзаря». В гімназійні роки (1873–1877) був членом підпільного товариства «Студентська громада». По закінченню гімназії вступив на філософський факультет Львівського університету. У 1881 році став співзасновником «Кружка правників». Почав працювати за невелику зарплату в товаристві «Просвіта».

З філософського факультету Андрій Чайковський перейшов на юридичний факультет того ж Львівського університету. За часів навчання на юриспруденції очолював студентське товариство «Дружній лихвар».

1884 року А.Чайковський склав суддівський іспит і впродовж 1884—1886 років практикував у Самборі після чого переїхав у м. Бережани Тернопільської області, де в 1890 році відкрив власну адвокатську канцелярію. Ніхто інший так активно, як Андрій Чайковський, не популяризує серед москвофілів ідеї народовецького просвітянського руху, доказуючи власним прикладом, що рідною мовою треба вести справи в судах та установах.

Друкуватися почав з 1892 року. Образи життя знайшли відтворення в його спогадах «Спомини зперед десяти літ» (1892) та «Чорні рядки», виданих у збірнику оповідань «Із судової зали», «Образ гонору» (1895), «Хто винен?», «Краще смерть, ніж неволя», «Не для всіх весна зеленіє» (1920) і повістях «Олюнька», «В чужім гнізді», «Бразілійський гаразд» (1896), «Малолітній» (1919) та інші.

/Files/images/bbloteka_2017/+55885img0.jpg

На пробудження національної свідомості й виховання молоді мала значний вплив проза Чайковського в романтичному стилі про Козаччину: «За сестрою» (1907), «Віддячився» (1913), «Козацька помста» (1919), «На уходах» (1921), «Олексій Корнієнко» (1924), «До слави» (1929), «Полковник Михайло Кричевський» (1935), «Перед зривом» (1937) та інші. У цих творах Чайковський ідеалізував Запоріжжя і звинувачував Москву за кривди, завдані Україні.

Напружена щоденна праця, втрата дочки Ольги, багато інших причин викликали в Андрія Чайковського невиліковну хворобу — рак шлунка. Після операції у Львові (19 січня 1934 року) почалося різке погіршення зору, слуху, бесіди, ходи. А 2 червня наступного, 1935 року, о дев'ятій годині вранці Андрій Чайковський помер. Похорон відбувся 4 червня і вилився у велику національну маніфестацію. В останню путь письменника проводили від Народного дому, де він прожив останні п'ятнадцять років. Василь Сімович писав, що такого здвигу народу Коломия ще не бачила. Тисячі шанувальників творчості Андрія Чайковського з'їхалися до Коломиї. Розповідають, що процесія розтяглася від ратуші до церкви святого Благовіщення. Тіло покійного везли чотири чорні коні, що, мабуть, було символом трауру. Із прощальними словами виступили від українських письменників Роман Купчинський, від Бережанщини — голова філії "Просвіти" доктор Михайло Західний. Делегація з Бережанщини привезла з собою землю з гори Лисоні. Цю землю покладено у могилу Андрія Чайковського. Коломийські студенти несли вінок, майстерно вписаний у раму, яку кількома роками раніше виготовив сам письменник (тепер вона зберігається в музеї в Коломиї). Вдячна молодь на вінку зробила напис "Великому вчителеві — українське студентство". Поховали славного письменника на центральному цвинтарі поблизу найстарішого Божого храму в Коломиї. Сотні вінків скорботно сповіщали: навіки відійшов від нас той, хто своєю великою людяністю, невтомною працею прославив Коломию на всю Галичину, на весь світ.

Коломийська літературна спадщина Андрія Чайковського — взірець творчої активності. Не зважаючи на те, що в місто він приїхав у поважному віці, письменник наполегливо працював. Тут з'явилися твори "Олюнька" (1920 р.), "На уходах" (1921 р.), "Віддячився"(1922 р.), "Олексій Корнієнко" (1924 р.), "Побратими" (1927 р.), "Три казки діда Охріма" (1927 р.), "Автократ" (1929 р.), "Четверта заповідь", "Сонце заходить" (1930 р.), "За чужі гріхи", "Віддячився" (1931 р.), "За чужі гроші", "Чар-зілля" (1932 р.), "За наживою" (1934 р.). Деякі з цих творів перевидавали кілька разів у різних видавництвах. Загалом, за життя письменник видав 32 книжки.

Повісті, оповідання коломийського періоду життя — це ніби другий період творчості. Недаремно він писав: "Я поклав за ціль мого життя переповісти в белетристичній формі нашу історію козацького періоду і тим заповнити цю прогалину в нашій літературі. До того часу мало хто до того брався. Праця така вимагає багато труду й студій, багато легше фантазувати на теми буденні з життя". Його твори друкувалися у видавництвах Києва, Харкова, Львова, Тернополя, Станіслава, Чернівців, а також у Кракові, Берліні, Відні, Празі, США й Канаді. Незвичайної долі серед усієї літературної спадщини Андрія Чайковського зазнав найбільший за обсягом твір — історичний роман "Сагайдачний".

Пам'ятник Андрію Чайковському в Самборі/Files/images/bbloteka_2017/Пам%u2019ятник_А.Чайковському.JPG

15 травня - 145-річчя від дня народження державного і політичного діяча, останнього гетьмана України Павла Скоропадського (1873-1945 рр.).

/Files/images/bbloteka_2017/Pavlo_Skoropadsky.jpg

Скоропадський Павло Петрович (15 травня 1873, Вісбаден — 26квітня 1945, Меттен, Баварія) — Гетьман Української Держави, український державний, політичний і громадський діяч, військовик. Походив із козацько - старшинського роду Скоропадських. Офіцер армії Російської імперії. Учасник російсько-японської та Першої світової війни. Гетьман Української Держави (29 квітня — 14 грудня 1918). Один з лідерів та ідеологів монархічного гетьманського руху.

Павло Скоропадський був умілим військовим командиром та адміністратором, але він ніколи не обіймав цивільних адміністративних чи державних посад, тим більше – не набув досвіду керування цілою державою. Народився у 1873 році в місті Вісбаден, Німеччина. Походить із старовинного роду українських козаків шляхетського роду Скоропадських. В родині шанували українські звичаї і дотримувались українських традицій.

Закінчив Пажеський корпус в Санкт-Петербурзі – заклад для дітей із вищих аристократичних кіл. У 1895 році за сумлінну службу Павла Скоропадського нагороджують орденом Австрійського Кавалерського хреста Франца-Йосифа 3-го ступеня. Відвідував Англію, Голландію, Бельгію, Швейцарію, Німеччину, Францію, пильно приглядався до тамтешнього життя, і нарешті потрапляє в Париж і залишається там надовго, бо він полонив серце Павла Петровича. У січні 1897 р. Павло Скоропадський одружується з Олександрою Дурново, дочкою генерал-ад’ютанта царя Петра Павловича Дурново і його дружини князівни Марії Василівни Кочубей. До речі, обом молодятам довелося докласти багато зусиль, щоб нарешті одружитися. Батько нареченої, довго не погоджувався на шлюб. Але кохання перемогло. Ця жінка стане найщирішим другом свого чоловіка, чудовою матір’ю їхніх шістьох дітей. Скромна, чуйна, чарівна і найвищою мірою природна вона успадкувала кращі риси своєї матері, доброту якої знала петербурзька біднота. А від батька вона взяла сильний характер.

/Files/images/bbloteka_2017/Skoropadsky_-_before_1917.jpg

За участь у російсько - японській отримав звання полковника та флігель - ад’ютанта, а також отримав золоту шаблю за хоробрість у 1905 році. Беручи участь у Першій світовій війні, Скоропадський отримав Георгіївський хрест IV ступеня. Після Лютневої революції 1917 року Секретаріат військових справ Центральної Ради призначив Скоропадського командуючим усіма українськими частинами на Правобережжі. Вже 29 квітня 1918 році його благословили на гетьманство, а на Софіївському майдані було проведено молебень Під час його гетьманування було створено Українську Академію наук, засновані два державні українські університети — в Києві та Кам’янці-Подільському, 150 українських гімназій, Національний архів, Національна бібліотека. Скасовано закони про конфіскацію великих маєтків. Після захоплення Києва більшовиками Павло Скоропадський таємно виїхав до Німеччини. Протягом наступних двох років проживав у Швейцарії. Згодом переїхав у м. Ванзеє біля Берліна. Був співорганізатором багатьох філій гетьманських осередків у світі.

За сприяння Скоропадського у 1926 році було створено Український науковий інститут при Берлінському університеті. Помер квітні 1945 року у Баварії, похований у місті Меттен. Загинув він випадковою і безглуздою смертю. У квітні 1945 р., їдучи машиною, потрапив під бомбардування авіацією союзників. Був поранений і через кілька днів помер.

/Files/images/bbloteka_2017/яяяяяяящ.jpg

Перечитуючи деякі сторінки історії України, часом вражаєшся: як багато подій перегукується із сьогоденням! Та це й не дивно — історія, як відомо, рухається по спіралі. І якщо ми, українці, вважаємо себе мудрим народом, то маємо враховувати досвід своїх героїчних предків, учитися на їхніх помилках, намагатися попереджати нові. Біографічна серія «Творці державного престижу» при свячена величним історичним постатям, з якими насамперед асоціюється становлення державності й незалежності України. Однією з таких постатей, безсумнівно, є Павло Петрович Скоропадський — визначний український державний і політичний діяч, воєначальник, останній гетьман України.

14 травня - 147-річниця від дня народження видатного українського письменника - новеліста Василя Стефаника (1871-1936 рр.).

«Я свою душу пустив у душу народу, і там почорнів з розпуки…» (Василь Стефаник)

Народився Василь Семенович Стефаник 14 травня 1871р. в с. Русові (тепер Снятинського району Івано - Франківської області) в сім’ї заможного селянина Семена Стефаника – помер 7 грудня 1936 року, похований у рідному селі.

/Files/images/bbloteka_2017/11169696.jpg

Перші літературні спроби Стефаника припадають на роки навчання в гімназії:1897вчернівецькійгазеті «Праця», яку видававБудзиновський В. Т., надруковано 7 новел з життя покутського села («Виводили з села», «Лист», «Побожна», «У корчмі», «Стратився», «Синя книжечка», «Сама-саміська»), підписанихкриптонімом «С». В. Будзиновськийзгадував, що під час першого прочитання творів Василя СтефаникапрофесорСтепан Смаль-Стоцькийзаплакав і сказав: «Я цікавий, яке вражіння зробить на Поліно» (так називалиОсипа Маковеячерез сталевінерви). У 1899, теж уЧернівцях, з’явилася перша збірка прози Стефаника «Синя книжечка». Літературна критика сприйняла ці перші публікації з великим захопленням як твори цілком зрілого і надзвичайно талановитого автора. Після появи «Синьої книжечки», як відзначала Леся Українка, Стефаник «став знаменитістю». Наступного року у Львові з’явилася друга збірка письменника«Камінний Хрест»(1900), а на самому початку 1901 там само вийшла третя книжка— «Дорога». З 1901 року Стефаник як письменник на півтора десятиліття замовк, завершивши перший період активної літературної діяльності. Але художнє слово письменника продовжує активно діяти: про В. Стефаника пишуть відомі діячі культури українського й інших народів (В. Гнатюк, Л. Гринюк,А. Крушельницький, С. Яричевський, Х. Алчевська, В. Морачевський та ін.), його твори передруковують різні видання українською мовою. Так, у 1904р. у Катеринодарі вийшла книжка «Кленові листки», 1905р. у Львові вийшла збірка новел «Моє слово», скомпонована, в основному, з попередніх збірок. У тому ж році в Петербурзі з’явився томик його творів українською мовою «Оповідання»; «Рассказы», а в 1911р.— «Капли крови» (у перекладі російською мовою). У 1907р.— у перекладі російською новели друкувалися в періодичній пресі різних країн. У перших роках20 століттятвори Стефаника були вже відомі в перекладах польською, німецькою, російською, італійською (перекладачЛуїджі Сальвіні) та іншими мовами. У творах цього періоду можна виділити такі основні теми: австроцісарськарекрутчинаі її трагічні наслідки, еміграція трударів за океан, породжувані крайнім зубожінням сімейні драми у селянських родинах на межі двох століть.

Творча спадщина В. Стефаника має велике пізнавальне, ідейно-естетичне й історико-літературне значення. Він був новатором у літературі, творцем і неперевершеним майстром дуже стислої, драматичної за змістом і глибоко ліричної за звучанням соціально-психологічної новели. Стефаник започаткував в українській літературіекспресіонізм, цей стиль передбачає зображення внутрішнього через зовнішнє, зацікавлення глибинними психологічними процесами. Черпаючи тематичний матеріал з добре знаного йому села, Стефаник не бачив суті своєї творчості в описах селянського побуту чи порушенні соціальних питань. Для нього головним в показі «мужицької розпуки» були не побутові й не політичні, а універсальні аспекти людського життя. Твори В. Стефаника перекладено багатьма мовами світу (англійською, болгарською, грузинською, іспанською, італійською, литовською, німецькою, новогрецькою, польською, російською, румунською, сербохорватською, словацькою, словенською, угорською, французькою, чеською та іншими).

В бібліотеці діє книжкова полиця.

/Files/images/bbloteka_2017/ячяччяяяя.png /Files/images/bbloteka_2017/яяяяяяччроророр.png

13 травня - День матері.

День матері 2018 припадає на 13 травня – друга неділя травня. Це свято не вважається державним, тож офіційного вихідного у цю дату не має. Проте даний факт не заважає українцям висловлювати слова подяки матерям та дарувати квіти й подарунки.

/Files/images/bbloteka_2017/яывыяыв.png

У багатьох країнах світу відзначають День матері 13 травня. В Україні - цей день відзначається в другу неділю травня відповідно до Указу Президента України від 10 травня 1999 року № 489/99. Історія свята така: у 1908 році молода американка Анна Джервіс з Філадельфії виступила з ініціативою вшановування матерів у пам’ять про свою матір, яка передчасно померла. Анна писала листи до державних установ, законодавчих органів, видатних осіб із пропозицією один день у році присвятити вшануванню матерів. Її старання увінчалися успіхом - в 1910 році штат Вірджинія перший визнав День Матері як офіційне свято. Хоча по суті це - свято вічності: з покоління в покоління для кожного мама - найголовніша людина для своїх дітей.

/Files/images/bbloteka_2017/яяяяявава.jpg

Безумовно, День матері - це одне з самих зворушливих свят, тому що кожен з нас з дитинства і до своїх останніх днів несе в своїй душі єдиний і неповторний образ - образ своєї мами, яка все зрозуміє, простить, завжди пожаліє і буде самовіддано любити незважаючи ні на що. Щастя й краса материнства в усі століття оспівувалися кращими художниками і поетами. І невипадково - від того, наскільки шанована в державі жінка, яка виховує дітей, можна визначити ступінь культури й благополуччя суспільства. Щасливі діти ростуть в дружній родині й під опікою щасливої матері. Але пам'ятайте – не потрібно чекати Дня матері для того, щоб сказати їй слова любові, підтримки, сказати, як багато вона для вас означає. Любіть своїх матерів, говоріть їм про те, яку важливу роль вони відіграють у вашому житті. Їм буде це дуже приємно почути.

В цей день ми від усієї душі вітаємо дорогих мам з їх святом. Хай світлом і добром відгукуються в душах дітей ваші нескінченні турботи, терпіння, любов і відданість.

/Files/images/bbloteka_2017/яячяччююююю.png

13 травня – народився Панас Якович Мирний (Рудченко)

/Files/images/bbloteka_2017/200px-PanasMyrnyi.jpg

Панас Якович Рудченко народився 13 травня 1849 р. у м. Миргород на Полтавщині в сім’ї чиновника. Навчався в Миргородському та Гадяцькому повітовому училищах. Не маючи можливостей продовжувати систематичне навчання, наполегливо займався самоосвітою.

Чиновницька служба почалася в 1863 році в Гадяцькому повітовому суді. 1864року він переходить у повітове казначейство помічником бухгалтера, а згодом, після короткочасного перебування в Прилуках, займає цю ж посаду в Миргородському казначействі. З 1871 року Панас Рудченко живе і працює в Полтаві, займаючи різні посади в місцевій казенній палаті.

Перші його твори (вірш «Україні» та оповідання «Лихий попутав»), підписані прибраним ім’ям Панас Мирний, з’явилися за кордоном, у львівському журналі «Правда» в 1872 році. Ще 1875 року в співавторстві з братом Іваном Біликом було закінчено роботу над романом «Хіба ревуть воли, як ясла повні?» , в зв’язку з так званим Емським указом твір не був опублікований і вперше з’являється в Женеві у 1880 році. Ще за молодих років він був зв’язаний з революційним визвольним рухом, з 1875 року брав участь у нелегальній роботі революційного гуртка «Унія». Коли 1914 року було заборонено вшанування пам’яті Шевченка, письменник у відозві, написаній з цього приводу, висловлює глибокий протест і обурення діями російської влади. Після встановлення Радянської влади в Україні Мирний, незважаючи на свій похилий вік, у 1917 році іде працювати в Полтавський губфінвідділ. Помер Панас Мирний 28 січня 1920 р., похований у Полтаві.

В бібліотеці діє книжкова поличка - присвячена 169 річниці від дня народження П.Я. Мирному.

/Files/images/bbloteka_2017/DmA6CKBPEbc.jpg

13 травня - День Єрусалима

/Files/images/bbloteka_2017/1111цікаво.jpg

В Єрусалимі налічується більш ніж 2000 археологічних пам’яток, діють понад 60 музеїв, є 1578 громадських парків, понад 70 культурних центрів, 26 винних заводів. Наприклад, ботанічний сад міста має понад 6000 видів рослин. В Єрусалимі щорічно відбувається близько 30 різних фестивалів. За днів Авраама Єрусалим називався Шалем. Лев - емблема муніципалітету Єрусалиму. Відомо, що Цар Давид був похований на горі Сіон. Єрусалим є центром трьох єврейських свят Суккот, Песах і Шавуот. Як свідчить історія, перший національний храм будували приблизно 150 000 єврейських робітників. Керували храмом 3300 чоловік. У Старому місті Єрусалиму є 7 відкритих воріт. Довжина стіни, що оточує старе місто, становить 4 кілометри. Протягом всієї єврейської історії євреї хотіли бути похованими на Оливній горі. За деякими оцінками, зараз там налічується близько 150 тисяч могил, що відносяться до 15 століття. У цей день, 28-го числа єврейського місяця іяра, єврейський народ святкує об’єднання Єрусалиму, яке відбулося 7 червня 1967 року.

/Files/images/bbloteka_2017/222222о.jpg

14 травня 1948 року було проголошено існування держави Ізраїль. Єрусалим був її столицею. Тим не менш, протягом перших 19 років становлення незалежності Ізраїлю Єрусалим був розділений, і його східна частина, де розташована головна іудейська святиня, знаходилася під контролем Йорданії. В угоді про перемир’я Йорданія погодилася дозволити євреям відвідувати свій сектор і молитися біля Західної стіни Єрусалимського Храму (Стіна Плачу). Але ця угода не дотримувалася. Протягом цих років євреї не мали доступу в Східний Єрусалим, Старе Місто. Єврейські жителі ізраїльської частині Єрусалиму постійно піддавалися небезпеці обстрілу з арабської сторони.

У 1967 р. напруження між Ізраїлем та його сусідами переросло в 6-денну війну. Збройний конфлікт почався в Єрусалимі, коли йорданська армія відкрила вогонь по всьому кордону з Ізраїлем, що проходив по самому центру міста. За два дні запеклих боїв Армія Оборони Ізраїлю захопила всі йорданські позиції в Єрусалимі і прилеглих до нього районах. Сто вісімдесят три солдати загинули в битві за Єрусалим, багато хто був поранений. Через тисячоліття возз’єднане місто знову став неподільною столицею єврейської держави. Як заявив генерал Моше Даян в той день 1967 року: «Єрусалим об’єднаний і ніколи не буде розділений». Перший раз за дві тисячі років саме святе місце євреїв потрапило під єврейський контроль. Одразу після захоплення сектора східного Єрусалиму були зроблені кроки для об’єднання двох частин міста. Військові укріплення були розібрані. Руїни будинків, що стояли на нічиїй території, кинутих під час Війни за незалежність 1948 р., були знесені. Стіни та паркани, що розділяли місто, були зруйновані. Дороги, перекриті і зруйновані під час війни за Незалежність, були відновлені. Межі міста були істотно розширені, що прискорило його розвиток. Єрусалим перестав бути прикордонним містом, життя в ньому стала набагато більш безпечним.

Сьогодні Єрусалим - столиця Ізраїлю, що швидко розвивається. У ньому здійснює свою роботу Кнесет (парламент), тут розташовані офіційна резиденція президента країни, урядові міністерства та Головний рабинат. Між усіма політичними силами Ізраїлю існує угода з приводу того, що ні єдність, ні суверенітет Єрусалиму не можуть бути предметом переговорів. Зараз не тільки євреям, але і християнським і мусульманським меншинам забезпечений доступ до власних релігійних святинь. Тому День Єрусалиму для єврейського світу є і символом історичної справедливості, і знаком реальності мирного діалогу з іншими народами і конфесіями.

12 травня — Україна стала членом ЮНЕСКО /Files/images/bbloteka_2017/11888887.jpg

Організація Об’єднаних Націй з питань освіти, науки і культури (ЮНЕСКО або UNESCO) є міжнародною організацією, спеціалізованою установою Організації Об’єднаних Націй, у співпраці членів-держав у галузі освіти, науки, культури, сприяє ліквідації неписьменності, підготовці національних кадрів, розвитку національної культури, охорони пам’яток культури тощо. На початок 2013 року кількість країн-учасниць становило 195 держав. Україна стала її членом 12 травня 1954 року.

/Files/images/bbloteka_2017/111115895.jpg

На честь ЮНЕСКО названо астероїд 274300 ЮНЕСКО, відкритий в Андрушівський астрономічній обсерваторії України.

Статут ЮНЕСКО був підписаний 16 листопада 1945 року. Тоді ж була створена підготовча комісія. Статут був підписаний представниками 37 держав з 44, присутніх на зустрічі і вступив в силу після того, як був ратифікований 20 державами. 4 листопада 1946 року в Парижі відбулася перша сесія Генеральної конференції ЮНЕСКО, в якій взяли участь представники 30 держав.

/Files/images/bbloteka_2017/яяяяяunescoe.jpg

На сьогодні список місць всесвітньої спадщини ЮНЕСКО представляє вже готовий путівник по світу. Найсуворіші критерії, за якими пам’ятки планети потрапляють в цей список — гарантія того, що в будь-якому з цих місць варто побувати. Звичайно далеко не кожна пам’ятка відома основній масі туристів і не тільки, наприклад, за підсумками порівняння запасів найчистішої води на планеті, що проводилося під егідою ЮНЕСКО в 122 країнах світу — Фінляндія є провідною державою в цьому питанні.

За статистикою ЮНЕСКО, письменник Жюль Верн — самий «перекладений» автор в світі. Його книги були надруковані на 148 мовах. Культурних пам’яток ЮНЕСКО понад 760.

ЮНЕСКО як спеціалізована установа Організації Об’єднаних Націй сприяє зміцненню миру, подолання бідності, сталому розвитку і міжкультурному діалогу за допомогою освіти, науки, культури, комунікації та інформації.

/Files/images/bbloteka_2017/яяяяя64564.jpg

Загалом відносини співробітництва між Україною та ЮНЕСКО розвиваються у конструктивному руслі, спрямованому, зокрема, на розширення участі українських інституцій у міжнародному співробітництві в гуманітарній сфері, а також на підвищення економізації участі України в програмній діяльності Організації.

9 травня - Величне свято Перемоги

Пам’ять серця… Пам’ять сивини… Пам’ять тих, що не прийшли з війни. Пам’ять – наче квіти на броні… Сонце усміхається мені. (Микола Сингаївський)

9 травня 1945 року назавжди ввійшло в історію як День Перемоги у найбільшій і найкривавішій війні на нашій планеті.

“Ніхто не забутий.
На попіл ніхто не згорів;
Солдатські портрети
на вишитих крилах пливуть.
І доки є пам’ять в людей
і живуть матері,
Допоки й сини, що спіткнулись об
кулі живуть.”
Б. Олійник

/Files/images/bbloteka_2017/яяччччю.ю...jpg

Кожен рік весна вітає всіх тих, хто пережив війну, вітає вона й тих, хто знає про ті події не лише з книг, фільмів чи від розповідей старшого покоління. Вітає і вкотре нагадує про страхіття війни й наказує берегти мир.

І живуть у пам'яті народу

Його вірні дочки і сини,

Ті, що не вернулися з походів

Грізної, великої війни. (В.Симоненко)

День Перемоги - свято особливе. Це день великої радості та гордості, але водночас великого смутку, оскільки перемога дісталася нашому народу жахливою, неймовірно високою ціною.Та на превеликий жаль, сьогодні ми не змогли втримати перемогу і всіма силами намагаємось зберегти мир в нашій країні. В бібліотеці була проведена година історичної пам’яті «Пам’ять наших сердець». Під час заходу, школярі познайомилися зі сторінками історії періоду Другої світової війни та про роки окупації в Україні, дізналися про героїчні подвиги наших дідів та прадідів. Розповіла учням про людей, які героїчно боролися за визволення нашого краю, про їхні подвиги, про ту жорстоку і бездушну війну, що забрала мільйони життів, принесла лихо і горе на нашу українську землю, як під час Другої світової війни українці проявили неповторну мужність і героїзм відстоюючи волю і незалежність своєї Батьківщини. У страшні роки війни разом з дорослими взялися за зброю діти, щоб захистити Батьківщину від ненависного ворога. На долю України та її народу випали нечувані страждання і жертви. Окупанти винищили 3,9 млн. мирних жителів і до 1,4 млн. військовополонених, а 2,4 млн. молодих найбільш працездатних українців вивезли на примусові роботи до Німеччини. Багато з них там і загинули. На руїни перетворилися 714 міст і селищ міського типу, понад 28 тис. сіл. Зруйновано понад 16 тис. промислових підприємств, близько 30 тис. Колгоспів та радгоспів. Загальна сума збитків, заподіяних населенню й народному господарству республіки сягала майже 1,2 трлн. крб.. Пам'ять про ці жертви, про ратний і трудовий подвиг народу зобов'язує нас перейнятися усвідомленням того, що, якби не було спільної Перемоги над фашизмом, покоління, що прийшли в життя після війни, взагалі й не народилися, і не було б не лише України як суверенної держави, а й української нації. На завершення заходу, учням був проведений огляд літератури, представленої на книжковій виставці «Пам’ятаємо. Славимо. Вшановуємо…».

Головною метою заходу є вшанування безсмертної пам’яті ветеранів війни та виховання в підростаючого покоління поваги до захисників нашої Батьківщини.

Дорогі ветерани! Від імені колективу Марганецької гуманітарної гімназії ім. Т. Шевченка і від себе особисто сердечно вітаємо Вас з Днем Перемоги! 9 травня – велике свято, під час якого всі ми схиляємо голови перед подвигом нашого народу, який захистив світ від фашистського ярма. Ніколи раніше історія не знала такого масового героїзму, таких прикладів стійкості і самопожертви. 1418 днів тривала війна, і кожен із цих днів був випробуванням, але наша країна змогла вистояти і перемогти. Це Ви, шановні наші ветерани, зуміли зробити так, що для всього світу день 9 Травня став святом довгоочікуваної Перемоги над фашизмом. Сьогодні Ви допомагаєте зберегти правду про ту війну, виховуючи молодь у дусі патріотизму та відданості до Батьківщини. Ми завжди пам'ятатимемо ціну, яку заплатили наші батьки і діди за сьогоднішній мир в Україні, за надану можливість наступним поколінням жити, народжувати і виховувати дітей. Будемо ж гідні ратного і трудового подвигу наших батьків. Зробимо все від нас залежне, щоб розквітав, ставав красивішим і заможнішим рідний край. Нехай земля радує щедрим колосом, а чисте, мирне небо - сонячними погожими днинами, рясним, своєчасним дощем, від усієї душі бажаємо Вам міцного здоров’я, бадьорості духу, благополуччя, довголіття та щастя! Нехай Вас завжди оточують розуміння і турбота рідних та друзів! Зі святом Великої Перемоги!

/Files/images/bbloteka_2017/яяяяук56ш.jpg

9 травня народився Володимир Олексійович Підпалий (82 роки з дня народження )

/Files/images/bbloteka_2017/яяяяяяяяяпрд.png

Володимир Олексійович Підпалий (народився 9 травня 1936 в селі Лазірках, на той час районному центрі Полтавської області — помер 24 листопада 1973) — український поет, прозаїк, перекладач. Батько українського поета Андрія Підпалого.

/Files/images/bbloteka_2017/яяяяяяяяяяmishukuk.jpg

Творчість Володимира Підпалого в прижиттєвих збірках запропонувала нову базовану на національній традиції поетичну пропозицію «тиху лірику», суть якої у медитаційних роздумах єдності людини, живого, світу і народу, гармонійності глибини і співмірності людини з найменшим у світі і самим світом, ціннісній орієнтації в медитативному осягненні незнищенних вартостей і сенсу життя, пейзажності і гармонії з природною стихією, зверненням до історичної пам'яті. Створення іншого, непов'язаного з пропагованим «мистецтвом прогресу», смислу, апеляція до людської гідності і гармонії як суті світу. В укладеній поетом рукописній збірці «Синя птиця», поезії з якої були опубліковані в посмертній збірці «Сині троянди», а в авторському варіанті в книжці «Золоті джмелі», посилилась екзестенційна медитативність та філософічність з поглибленням елегійності та усвідомленням єдності поетичної культурної спадщини.

9 травня – 147 років з дня народження Володимира Михайловича Гнатюка

/Files/images/bbloteka_2017/Гнатюк_Володимир.jpg

Володимир Михайлович Гнатюк (9 травня 1871, Велеснів, тепер Монастириського району Тернопільської області— 6 жовтня 1926, Львів)— український етнограф, фольклорист, мовознавець, літературознавець, мистецтвознавець, перекладач та громадський діяч, член-кореспондент Петербурзької АН (1902), академік АН України (1924), член Чеського наукового товариства (1905), Празької та Віденської Академії наук. Від 1899р.— секретар НТШ. Від 1909р.— член-кореспондент Російської академії наук. Від 1916р.— голова Етнографічної комісії НТШ. Від 1924р.— член ВУАН Редактор видань НТШ (близько 60 томів Етнографічного Збірника та Матеріалів для української етнології) й Літературно-Наукового Вісника. Директор Української видавничої спілки.

Володимир Гнатюк був досвідченим збирачем та текстологом фольклорно-етнографічних матеріалів. Його науково довершені тексти вирізнялися фактологічною автенти́чністю, високою текстологічною культурою. З найширшого кола текстологічних питань, що їх ставив і розв'язував Володимир Гнатюк, були такі: атрибуція фольклорного твору, встановлення його приналежності до народної традиції, принципи і прийоми філологічної критики фольклорного тексту та його редагування, явища контамінації у фольклорі, джерелознавча база фольклорного тексту, його паралелі й варіанти.

Величезною є епістолярна спадщина вченого. Він активно листувався з Іваном Франком, Борисом Грінченком, Миколою Вороним, Богданом Лепким, Михайлом Павликом, Антіном Крушельницьким, Іваном Нечуєм-Левицьким та ін. За 30 років своєї дослідницької та видавничої діяльності Володимир Гнатюк опублікував близько тисячі різних за жанром праць.

Він був першим, хто вивів українську фольклористику на широкий шлях європейської науки. Іван Франко назвав Володимира Гнатюка «феноменально щасливим збирачем усякого етнографічного матеріалу, якому з наших давніших збирачів, мабуть, не дорівняв ні один». Усе багатство й розмаїття творчої спадщини Володимира Гнатюка й досі, на жаль, не вивчено. Нині нам випадає нагода осягнути створений ним золотий фонд не лише української чи слов'янської, а й світової етнології.

Професор Їржі Горак писав, що Володимир Гнатюк поряд з Оскаром Кольбергом та Франтішком Бартошем займає одне з провідних місць в історії слов'янської фольклористики, а його праці за своїм змістом, точністю запису та науковим рівнем мають світове значення.

8 травня - День пам'яті та примирення

/Files/images/bbloteka_2017/111363631.png

8 травня в Україні відзначають День пам’яті та примирення, присвячений пам’яті жертв Другої світової війни 1939-1945 рр. Дата приурочена до річниці капітуляції нацистської Німеччини 8 травня 1945 року. Саме цей день прийнято вважати Днем перемоги над нацизмом у Другій світовій війні.

В Україні День пам’яті та примирення відзначають із 2015 року.Вшановують цього дня воїнів, жертв війни, воєнних злочинів, депортацій та злочинів проти людяності, скоєних у роки війни. Офіційне гасло пам’ятних заходів – «1939-1945. Пам’ятаємо. Перемагаємо».

Символом вшанування пам’яті жертв Другої світової війни є червоний мак. Ця квітка – пам’ятний знак жертв усіх військових і громадянських конфліктів, а також відображення кривавого сліду від пострілу

Ми пишаємося тим, що народи наших країн внесли вирішальний внесок у досягнення перемоги і спасіння людства від нацистського поневолення. Віддаємо належне тій величезній ролі, яку відіграли у розгромі фашизму всі держави антигітлерівської коаліції. Багато десятків мільйонів людей віддали свої життя в ім’я досягнення Перемоги.

/Files/images/bbloteka_2017/1Ніколи_Знову.png

Сьогодні ми схиляємо голови перед пам’яттю тих, хто загинув на полях битв і в таборах смерті, в містах і селах. Всі ми в неоплатному боргу перед полеглими у справедливій боротьбі за свободу і гідність людини. Віддаємо данину глибокої поваги ветеранам Другої світової війни».

73 роки відділяє нас від подій другої світової війни. Час невблаганний, і з кожним роком все менше і менше залишається з нами тих, хто несе горде звання «фронтовик», «захисник Вітчизни», «учасник Великої Вітчизняної війни». Все менше залишається очевидців, хто міг би поділитися з нами своїми особистими враженнями про події воєнних років. Все більше часу віддаляє нас від тих трагічних днів нашої історії. Змінюється відношення до другої світової війни у сучасному суспільстві, але пам’ятати і знати про це має кожен. І саме книга допомагає доторкнутись до героїчних сторінок, зрозуміти наскільки був важким шлях до Перемоги.

Оформлено книжкову виставку.

/Files/images/bbloteka_2017/яяя123123.png

Запрошую всіх читачів відвідати бібліотеку і вибрати собі книгу для читання про війну. Кожна така прочитана книга - це буде ваша данина безсмертному подвигу та ратній подвиг воїнів, які визволили народ від поневолення, врятували світову цивілізацію і принесли людям довгоочікуваний мир.

8 травня - 156 років від дня народження Василя Григоровича Кравченка (1862 – 1945), українського письменника, етнографа

/Files/images/bbloteka_2017/+Кравченко_Василь_Григорович.jpg

Кравченко Василь Григорович (8 травня 1862, Бердянськ — 20 березня 1945, Ростов-на-Дону) — український діалектолог, етнограф та письменник. Жертва сталінського терору.

1912 року Василю Григоровичу Кравченку Академією наук було присвоєно звання професора. у Житомирі В. Кравченко з П. Абрамовичем здійснили високий громадянський подвиг, що його у ті ж роки вчинили в Києві колишні житомиряни П. А. Тутковський та В. І. Липський, створюючи серед голоду і розрухи Всенародну бібліотеку – тепер бібліотека Акаемії наук України імені В. І. Вернадського. Незважаючи на солідний вік, постійні нестатки, Василь Григорович продовжує збирати етнографічний матеріал. Становище вченого мало чим відрізнялося від умов життя вчителів, хоча за кваліфікацією В. Кравченка було віднесено до третьої групи наукових працівників, яка «стояла настільки високо, що в Житомирі з восьми професорів до третьої належало лише дві особи». Енциклопедичні знання з життя і побуту українського народу професор В. Кравченко залюбки передає студентам Житомирських вищих педагогічних курсів, де йому було вперше дозволено викладати дисципліну «етнографія». Водночас він керує аспірантською групою при етнографічному відділі Волинського науково-дослідного музею (музей мав як справжня наукова установа власну аспірантуру з трьома секціями).

Лекції з краєзнавства та етнографії Василь Григорович читає для студентів місцевого інституту народної освіти, на всіляких курсах у Житомирі та у населених пунктах Волині, в музеї. Тільки з 1920 по 1927 рр. в етнографічному відділі Волинського музею учителям, студентам, робітникам, селянам, учням ним прочитано понад 800 лекцій.

Через два роки органами ДПУ було сфабриковано політичний судовий процес над діячами вигаданої «Спілки визволення України», якою нібито керував академік Сергій Єфремов. Серед паперів заарештованого вченого слідство виявило листи від В. Г. Кравченка. Цього було достатньо, щоб притягнути Василя Григоровича до відповідальності. Хоч листування В. Кравченка і С. Єфремова ніякого відношення до політики не мало, В. Г. Кравченка заарештували у справі СВУ 17 вересня 1929 р.

За п'ять місяців 67-річний вчений витримав десять допитів та очних ставок. Особливу зацікавленість органів викликали зв'язки Василя Григоровича з політичними, громадськими і культурними діячами, що виявляли себе на ниві національного відродження України. У справі було вміщено знімок вченого, зроблений у в'язниці. Зараз він зберігається в Житомирському державному літературному музеї. З в'язниці Василя Григоровича Кравченка було звільнено у березні 1930 року.

У цю скрутну хвилину В. Г. Кравченка запросив до себе на роботу в Дніпропетровськ директор історичного музею професор Д. І. Яворницький. У 1931 році він надав Василеві Григоровичу посаду завідувача етнографічного відділу і квартиру в приміщенні музею. Вдячний професор із завзяттям знову береться за роботу.

Михайло Васильович помер 20 березня 1945р., його дружина Софія Яківна надіслала Житомирському краєзнавчому музею 138 експонатів - документів, фотознімків, листів, книг з особистого архіву професора В. Г. Кравченка, що повернулися знову до його рідного міста.

8 травня - 140 років від дня народження Надії Костянтинівни Кибальчич (1878-1914), української поетеси, прозаїка

/Files/images/bbloteka_2017/115654545.jpg

Народилася Н.К.Кибальчич в містечку Ясногород на Житомирщині в письменницькій родині. Дід її по матері - відомий фольклорист і письменник Номис (М.Т.Симонов). Виступала в літературі із спогадами, нарисами, оповіданнями і п'єсами й мати Надії Костянтинівни - Надія Матвіївна Кибальчич (псевдонім Наталка Полтавка). Хрещеною матір'ю дівчинки була письменниця Ганна Барвінок (О.М.Білозерська-Куліш). Отже виховувалася Надія Кибальчич у добрих патріотичних традиціях роду Симонових Білозерських.
В 1894 році майбутня письменниця закінчила Лубенську гімназію і одружилася з лікарем Козловським. За свої демократичні переконання вона зазнала матеріальних нестатків. Її разом з чоловіком заарештовували, кидали до тюрми. Перебування у в'язниці підірвало здоров'я її чоловіка. В 1905 році його вдалося вивезти на лікування до Італії. Тут подружжя пробуло понад п'ять років.
Друкуватись Надія Кибальчич почала з 1899 року. В журналах та альманахах з'явилися її віршовані твори. Під впливом Лесі Українки, з якою вона перебувала в дружніх стосунках, Н.Кибальчич висловлює в окремих своїх поезіях надію на визволення трудящих від соціального гніту. Після повернення з-за кордону Н.Кибальчич оселяється на Київщині, пише ряд поезій, оповідань, спогадів-вражень про італійське життя. 1913 року виходить у світ перша збірка віршів під назвою "Поезії", а через рік книжка оповідань. Тематика творів Надії Кибальчич досить різноманітна. Її хвилювала соціальна нерівність і незахищеність, а особливо доля дитини. Надія костянтинівна тонко відчувала природу і опоетизовувала її. Найвідоміший твір Надії Кибальчич для дітей - казка "Спогади кота Сивка". З цієї казки, а також з оповідання "Як я колись й собі хотіла писати історію" діти дізнаються багато цікавого про життя тварин, їхню поведінку. Письменниця переконує нас в тому, що кожна жива істота, кожна тварина має свою вдачу, свої звички, особливості й потребує не лише їжі й тепла, а й ласки, уваги, любові. Ідеал письменниці - гармонія природи, живого світу і людської душі.
Довгі роки твори Надії Кибальчич не перевидавалися, а тому й невідомі. Лише зараз, у час відродження української культури, вони повертаються до нас.

/Files/images/bbloteka_2017/1115811.jpg

5 травня - 111 років від дня народження Ірини Вільде (Дарини Дмитрівни Полотнюк) (1907 – 1982), українського прозаїка

Ірина Вільде (справжнє ім'я Дарина Дмитрівна Макогон; 5 травня 1907, Чернівці — 30 жовтня 1982, Львів) — українська письменниця. Лауреат Шевченківської премії (1965).

/Files/images/bbloteka_2017/-21212Iryna_Vilde.jpg

Доля не минула її ласкою, але, тамуючи біль, вона зігрівала втомлені душі своїх читачів, кликала народ до боротьби і вірила в свою Україну самостійну і незалежну, омріяну та оплакану вічним патріотським серцем. Вона вміла прихиляти до себе людей і не боялася впускати незнайомців у душу. Вона – Ірина Вільде, або ж Дарія Дмитрівна Полотнюк, відома українська письменниця, громадський діяч, лауреат Державної премії ім.. Т. Шевченка, і зрештою, проста сильна, незламана українська жінка, що не боялася кинути виклик життєвим труднощам.

/Files/images/bbloteka_2017/++78785prez_3kl_ukr_m_tema_2.jpg

Ірину Вільде називали націоналісткою, осуджували за ту голу українську правду, яка всупереч сталінському соцреалізму, звучала у її творах. Вона ненавиділа радянську диктатуру, проте навіть затяті українофоби мусили рахуватися з письменницею через неабияку її популярність. В страшні часи сталінського перевороту вона мужньо захищала права репресованих, домагалася справедливого висвітлення української історії та визнання рідної мови. Ірина Вільде вірила в український народ і в його силу духа, а не в радянську партію з її банальними обіцянками.

Ірина Вільде впродовж двох десятиріч була депутатом Верховної Ради УРСР, очолювала Львівське відділення Спілки письменників, написано безліч літературних шедеврів, допомагала розвиватися творчій молоді, її ім'я було внесено в ЮНЕСКО до числа знаменитих людей ХХ століття і другого тисячоліття.

5 травня - 118 років з дня народження Юрія Липи

Юрій Іванович Липа (5 травня 1900, м. Одеса — 20 серпня 1944, с.Шутова, Яворівський район, Львівська область) — громадський діяч, письменник, поет, публіцист, лікар, автор української геополітичної концепції, один з визначних ідеологів українського націоналізму.

/Files/images/bbloteka_2017/ячччч.png

Батьком Юрія був видатний український письменник, лікар і борець за самостійність України Іван Липа— комісар Одеси від Центральної Ради, міністр культів і віросповідань Директорії УНР та автор проекту її першої Конституції, міністр здоров'я уряду УНР в екзилі. Початкову освіту майбутній письменник здобув у гімназії №4м. Одеси. Тут же вступив до Новоросійського університету.

Найповніше ідейно-філософські погляди Липи розкриті в його «всеукраїнській трилогії» — «Призначення України» (1938), «Чорноморська доктрина» (1940) та «Розподіл Росії» (1941). В цих працях Юрій Липа виступає як теоретик сучасної української геополітики.

/Files/images/bbloteka_2017/1141414141.jpg

Творчість

  • Філософсько-ідеологічні праці
  • «Українська доба»
  • «Українська раса»
  • Геополітичні орієнтири нової України
  • «Великі заповіти»,
  • «Призначення України» (1938)
  • «Чорноморська доктрина» (1940),
  • «Розподіл Росії» (1941)

Літературні твори

У цілому написав бл. 200 різноманітних творів: книг, статей, рецензій, перекладів, зокрема:

  • Роман «Козаки в Московії» (1934)
  • Три томи новел «Нотатник» (1936)
  • Збірник літературознавчих есеїв «Бій за українську літературу» (1935)
  • Лікарська праця «Фітотерапія» (1933)
  • Лікарська праця «Ліки під ногами» (1943).
  • Липа Ю. Бій за українську літературу.— Варшава, 1935.— 216 с.
  • Липа Ю. З Київських легенд //Український студент, Прага, 1930.
  • Липа Ю. Вірую.— Львів: Каменяр, 2000.— 102 с.
  • Липа Ю. Козаки в Московії.— Львів: Червона калина, 1995.— 454 с.
  • Липа Ю. Нотатник.— К.: Укр. світ, 2000.— 296 с.
  • Липа Ю. Поезія.— Торонто, 1967.— 292 с.
  • Поема «Цар-Дівиця» (ЛНВ. Річник XXI. Т.LXXVII. Кн.VI. За жовтень. Львів, 1922.— с.193—197).

Публіцистика

  • Юрій Липа. «Українська жінка»

З липня 1944 — інструктор першої Старшинської школи УПА в Карпатах. Помітили його і радянці, з лабет яких вирватись мислителю не поталанило. 19 серпня 1944 Юрій Іванович був захоплений підрозділом НКВС в селі Іваники, Яворівського району, а на світанку 20 серпня 1944р. Юрія Липу було по-звірячому замордовано в с. Шутова Яворівського району, що на Львівщині. Похований в с. Бунів, Яворівського району.

/Files/images/bbloteka_2017/Пам\'ятник_Юрію_Липі.jpg

5 травня виповнюється 96 років з дня народження патріарха української літератури, Анатолія Андрійовича Дімарова.

/Files/images/bbloteka_2017/+++dimarov.jpg

Анатолій Андрі́йович Дімаров (при народженні Анатолій Андроникович Гарасюта; 5 травня 1922, Миргород, тепер Полтавської обл.— 29 червня 2014, Київ) — український прозаїк. Лауреат Державної премії України імені Т.Г.Шевченка (1982). Відмовився від нагороди (орден Ярослава Мудрого IV ступеня) з рук Януковича у 2012 році. Вважав, що не може прийняти з рук людей, «які штовхають країну у прірву».

«Творчість Дімарова посідає одне з чільних місць в українській літературі XX століття. Блискучий майстер слова, тонкий стиліст, людина з величезним почуттям гумору, якого порівняти можна хіба що з Остапом Вишнею».

Андрійович Дімаров народився у Миргороді на Полтавщині в учительській сім’ї. Після закінчення середньої школи був мобілізований до армії. У цей час розпочалася Друга світова війна, письменник воював на Південно-Західному фронті. Побував в окупації, був поранений. Після одужання деякий час партизанив. Увесь цей життєвий досвід пізніше відбився в його творах. У 1949 р. він видав першу збірку оповідань «Гості з Волині». Протягом 1950-1951 pp. Анатолій Андрійович навчався в Літературному інституті ім.М. Горького у Москві, у 1951-1953 pp. – у Львівському педагогічному інституті; потім (1953—1956 pp.) – у Вищій партійній школі у Москві. Закінчивши навчання, працював редактором у видавництвах.

Творчий доробок Анатолія Дімарова складає кілька десятків томів. Він є автором нарису «Дві Марії» (1951), збірки оповідань та новел «На волинській землі» (1951), «Волинські легенди» (1956), «Через місточок» (1957), повісті «Син капітана» (1958), збірки повістей та оповідань «Жінка з дитиною» (1959), романів «Його сім’я» (1956), «Ідол» (1961), «І будуть люди» (1964) та ін.

До цієї дати в бібліотеці оформлено тематичну полицю «Майстер українського слова» та проведено бібліографічний огляд літератури.

/Files/images/bbloteka_2017/ячячяясся.png

5 травня виповнюється 182 роки від дня народження Сидора (Ісидора) Воробкевича

/Files/images/bbloteka_2017/яяялдлдлд.jpg

Сидір Воробкевич (5 травня 1836, Чернівці —19 вересня 1903, там же) — український буковинський письменник, композитор, музично-культурний діяч, православний священик, педагог, редактор часописів Буковини, художник. Мав псевдоніми: Данило Млака, Демко Маковійчук, Морозенко, Семен Хрін, Ісидор Воробкевич, С.Волох та інші.

Народився Сидір Іванович Воробкевич 5 травня 1836 р. в Чернів-цях у родині вчителя філософії і богослов’я. Залишившись у дитинстві круглим сиротою, він разом із сестрою і молодшим братом Григорієм, що теж став відомим на Буковині громадсько – культурним діячем і пи-сьменником, виховувався дідом і бабою в містечку Кіцмань. Тут здобув початкову освіту (навчався у 4 – класовій німецькій школі).

Кожний з нас нехай працює,
Бо настала вже пора!
Гей! Возьмімся всі до діла,
Щоб пропала доля зла!

Воробкевич – дуже плодовитий письменник. Упродовж життя він написав близько тисячі літературних творів різних жанрів: історичних і ліро-епічних поем і балад, оповідань, художніх нарисів, мелодрам, гуморесок, лібрето музичних комедій. Але найбільшу й найціннішу частину його літературної спадщини становлять ліричні поетичні твори.

Літературна діяльність Сидіра Воробкевича розпочалася 1863 року, коли в збірнику «Галичанин» було надруковано п'ять перших віршів під загальною назвою «Думки з Буковини». 1877 року він видав перший буковинський альманах «Руська хата».
Сидір Воробкевич — один із засновників і редакторів журналу «Буковинськая зоря».
Працюючи в Чернівецькому університеті, він очолював «Руське літературне товариство», а з 1876 року — студентське товариство «Союз». В 1887 році Сидір Воробкевич очолював товариство «Руський дім народний» в Чернівцях.
Сидір Воробкевич писав українською, німецькою і румунською мовами. В літературному доробку письменника — вірші, поеми, оповідання, повісті реалістичного і романтичного характеру. Він розробляв теми історичного минулого: оповідання «Турецькі бранці» (1865), поема «Нечай» (1868), драми «Петро Сагайдачний» (1884), «Кочубей і Мазепа» (1891), писав про тяжку долю селянства: вірші «Рекрути» (1865), «Панська пімства[Джерело?]» (1878). Одним з перших в українській літературі відобразив життя робітників (драма «Блудний син»).
Найповніше талант С. Воробкевича проявився в ліричних віршах, де поет «розсипає велике багатство життєвих спостережень, осяяних тихим блиском щирого, глибокого, людського і народолюбного чуття» (І. Франко). Характерними рисами поезії Воробкевича є мелодійність, близькість до фольклорних джерел (вірш «Летить, летить чорний ворон…» та ін.). Багатьом його творам властивий гумор.
Вірш Сидора Воробкевича «Мово рідна, слово рідне», покладений на музику автором, став хрестоматійним. Чимало творів С. Воробкевича перекладено болгарською,німецькою, російською та іншими мовами.
Перебуваючи на викладацькій роботі в Чернівецькій духовній семінарії, гімназії, університеті, Сидір Воробкевич багато уваги приділяв молоді: уклав пісенники для початкової школи, створив посібники з теорії музики й співу та ін. Виступаючи одночасно як композитор і письменник, він створює чимало віршів, пісень для дітей («Рідна мова», «То наші любі, високі Карпати», «Веснянка», «Осінь»). Після поїздки до Києва (1874) Воробкевич написав два чоловічі хори «Цар-ріка наш Дніпро» та «Я родився над Дніпром, отому я козаком».
За життя письменника було видано збірку віршів «Над Прутом» (1901) за участю І. Франка.
Перу поета належить ряд оповідань, новел, нарисів і сміховинок («Нерон», «Сабля Скандербега», «Клеопатра», «Іван Грозний»). Він — автор циклу статей «Наші композитори», у якому чільне місце відведене композиторові М. І. Глінці. Автор багатьох і різноманітних за жанром літературних, музичних творів — пісень і хорів, романсів, оперет. Писав музику на слова Т. Шевченка, Ю. Федьковича, І. Франка, В. Александрі, М. Емінеску, В. Бумбака. Також виступав як музичний педагог; зокрема, його учнем був видатний австрійський музикознавець українського походження Євсевій Мандичевський.

За словами І. Франка, С.Воробкевич був одним з "перших жайворонків нової весни нашого народного відродження"

/Files/images/bbloteka_2017/11111232585.png

Ось кілька особливих фактів:

  • Сидір отримав персональну мистецьку стипендію на навчання у Відні (таку ж стипендію свого часу мала Ольга Кобилянська)
  • свого часу був єдиним композитором на Буковині
  • Воробкевичу був присвоєний лицарський хрест ордену Франца Йосифа
  • був керівником товариства “Руська бесіда”, що згуртовувало прогресивну молодь;
  • товариство “Руська бесіда” видавало часописи для молоді та дітей, у яких було досить багато робіт Сидора Воробкевича як письменника та поета
  • громадська діяльність для міста зробила гучним ім’я ще за життя Сидора, попри популярність як письменника. В той же час це не заважало роботі священика
  • був викладачем університету в Чернівцях
  • похорони діяча відбувалися дуже пишно, помпезно : у Кафедральному соборі, обряд вели 12 священиків та 2 диякона

/Files/images/bbloteka_2017/яяякененерв.jpg

Помер 19 вересня 1903 у Чернівцях, похований на міському кладовищі.

3 травня - Всесвітній день сонця /Files/images/bbloteka_2017/118888.JPG

/Files/images/bbloteka_2017/1111Day-of-the-Sun.jpg

Сонце — найближча до Землі зірка.

Для Землі Сонце — могутнє джерело космічної енергії. Воно дає світло й тепло, необхідні для рослинного та тваринного світу, і формує найважливіші властивості атмосфери Землі. В цілому Сонце визначає екологію планети. Без нього не було б і повітря, необхідного для життя, — повітря перетворився б на рідкий азотний океан навколо завмерлих вод і обледенілій суші. Для нас, землян, найважливіша особливість Сонця в тому, що біля нього виникла наша планета і на ній з'явилося життя.

Для того, щоб привернути увагу до можливості використання відновлюваних джерел енергії, Європейське відділення Міжнародного товариства сонячної енергії (МОСЕ) (ISES-Europe) з 1994 року ініціювало проведення щорічного Дня Сонця.

/Files/images/bbloteka_2017/11196961.jpeg

Ось сонечко з’явилося над світом,
І стало видно, тепло — скрізь краса!
Все заквітчалось зеленню та цвітом,
На травах срібно виграє роса.
З’явилось сонечко і все живе радіє
І ніжиться в приємному теплі.
А Сонце промінці гарячі сіє
І стало весело і радісно Землі.
Земля співає і радіють люди,
Рослини, звірі і пташки малі.
Як Сонце є, тепло і світло буде.
Життя цвістиме на усій Землі.
Тепло і світло. Як без цього жити?
Без світла і тепла життя нема.
І доки буде Сонечко світити,
Мине нас холод і страшна пітьма. Надія Красоткіна

Цікаві факти про Сонце

  • Вважають, що Сонце жовтого або помаранчевого кольору, але насправді, воно біле. Жовті тони Сонцю дає феномен під назвою «атмосферне розсіювання».
  • Сонце має діаметр майже 1 392 ООО км (приблизив у 109 разів більше діаметру Землі). Маса Сонця складає 98% маси всієї сонячнoї системи.
  • Якби Сонце було розміром із м'яч для футболу, Юпітер був би розміром як м'яч для гольфу, а Земля була б розміром з горошину.
  • Температура поверхні Сонця може досягати рівня 6 000°С (при такій температурі будь-який метал або камінь перетворюється на газ, тому Сонце е газовою кулею).
  • Сонце обертається довкола центру нашої галактики, Чумацького Шляху, роблячи повний оберт кожні 225-250 мільйонів років.
  • Світло проходить середню відстань від Землі до Сонця (150 млн км) за 8 хв. Для порівняння: наступна найближча до нас зірка Проксима Центавра знаходиться на відстані 4 світлових років. Між 1640 i 1700 роками на Сонці не було плям. Цей період, який називається мінімумом Маундера, збігся з «малим льодовиковим періодом» - загальним похолоданням на Землі, коли річки, які ніколи не замерзали, покрилися льодом, а сніг лежав цілий рік на всіх широтах. Зараз Сонце знаходиться на піку своєї активності.Сила тяжіння на поверхні Сонця в 28 разів більше ніж на Землі. Людина з вагою 60 кг на Землі, буде важити 1680 кг на Сонці.
  • Мінімальна кількість затемнень на рік - два. Сонячні затемнення в одній i тій самій місцевості спостерігаються рідко, оскільки їх видно лише у вузькій смузі тіні Місяця. Повне сонячне затемнення спостерігається в середньому 1 раз у 200-300 років.

Організована книжкова полиця - книжечки про сонечко "Розпустило коси сонце, загляда до всіх в віконце"

/Files/images/bbloteka_2017/11163636ж.png

3 травня, один із міжнародних днів, що відзначаються в системі Організації Об’єднаних Націй – Всесвітній день свободи преси.

/Files/images/bbloteka_2017/яяяяу4у.jpg

Людина створена від Бога істотою розумною і мовцем.

Діяльність розумної думки, духовна свобода

є покликання людини. Свобода духу над все та

гідніше за все виражається у свободі слова.

Тому свобода слова - ось невід'ємне право людини.

Костянтин Аксаков

/Files/images/bbloteka_2017/яяяяаапрол.png

Всесвітній день свободи преси відзначається щорічно з 1992 року з ініціативи представників незалежної преси країн Африки, схвалено Організацією Об'єднаних Націй з питань освіти, науки й культури (ЮНЕСКО). Дата 3 травня обрана не випадково. Саме цього дня 1991 року в столиці Намібії представники незалежної преси країн Африки прийняли «Віндхукську декларацію», у якій містився заклик до урядів держав світу забезпечувати свободу преси та її демократичний характер. У декларації підкреслювалося, що найважливішою складовою частиною будь-якого демократичного суспільства є вільна, плюралістична й незалежна преса. 1993 року Генеральна Асамблея ООН прийняла рішення проголосити 3 травня Всесвітнім днем преси.

Всесвітній день свободи преси покликаний нагадати суспільству, що журналісти, виконуючи свою місію, залежать лише від читача й телеглядача, і що тиск з боку влади просто неприпустимий. Цензура, створення перешкод для обміну інформацією, залякування та пряме втручання в діяльність ЗМІ є загрозою демократії, розвитку та загальній безпеці. У цей день згадують журналістів, які загинули при виконанні професійних обов'язків. Адже ні для кого не секрет, що професія журналіста стає все більш небезпечною.

Цей день свободи преси є чудовою нагодою свідомим громадянам суспільства надати реальну підтримку засобам масової інформації, зробивши свій внесок справу розвитку демократії. Таким чином можна подякувати за мужність і рішучість журналістам, які ведуть запеклу боротьбу проти ризику й відвертого насильства, прагнучи реалізувати своє право на пошук і обнародування правдивої інформації. Необхідно віддати належне тій вирішальній ролі, що відіграють засоби масової інформації у справі розвитку демократії й ефективного державного управління. Точне, коректне та професійне інформування про те, що трапилося, найчастіше є для суспільства єдиним шляхом боротьби з корупцією, зловживанням владою, антисемітизмом, міжнародними конфліктами й іншими численними негативними явищами світового масштабу.

Головним заходом святкувань є вручення Всесвітньої премії ЮНЕСКО за внесок у справу вільної преси імені Гільєрмо Кано, колумбійського журналіста, який загинув 1986 року. Засновано премію 1997 року, вона вручається окремим особам, організаціям або установам. Саме цього дня здійснюється оцінка свободи преси в усьому світі та проходять акцій з захисту засобів масової інформації від зазіхань на їх незалежність.

/Files/images/bbloteka_2017/яяятьтим.jpg

Іван Кірімов. Журналістам…

Падає дощ на траву і асфальт,

знову у лузі ромашки дзвенять,

а по річищу стиснутих шпальт

чорні рядки, наче вирок біжать.

Чорні рядки у безглузді думок

крок утопили в ранковій росі,

вирви на долі, в душі – холодок,

трави лягають на плечі косі.

Не зачерпнути у жменю води

Поки Ериді відкриті шляхи?

Як захистити життя від біди?

Як відвернутись від люті стріли?

Совість під лавою, в хаті – жалі,

Правда як серце на житній стерні.

Боже, як високо ті журавлі…

Кулі ж крізь груди по білій стіні.

Віра ж, як ряст по зеленій землі.

Віру не вбити, не знищити. Ні!

А на кухоннім маленькім столі

ручка та аркуші – доля статті…

2 травня - 76 років від дня народження Леоніда Зіновійовича Куліша - Зіньківа (1942 – 2007), українського поета - сатирика, гумориста

/Files/images/bbloteka_2017/++kulish_zinkiv.jpg

Леонід Куліш - Зіньків (справжнє прізвище Куліш) народився 2 травня 1942 року в селі Кричильськ Сарненського району на Рівненщині в сім'ї селянина — відомого в селі гумориста. Перші свої вірші Леонід Куліш почав писати під впливом батька — Зіновія, який був доволі неординарною людиною і прославився на все село як пересмішник. Жителі високо цінували талант Зіновія як гумориста-імпровізатора. Він настільки міг допекти дотепним словом владу, що не раз доля всієї родини потрапляла під небезпеку. Перші поезії Леонід присвятив рідному селу, Поліссю, Вітчизні та юнацькому коханню. Звичайно, не всі вірші були досконалі. Але скільки то було радості, коли деякі з них з'явилися на сторінках районки! Згодом у його віршах все більше й більше відчувається подих народної поезії рідного поліського краю. Як і батько, він звертається до сатири і гумору. Сатирично - гумористичний доробок письменника складається із творів різних жанрів. Це, власне, віршовані гуморески, байки, іронізми, пародії, бувальщини тощо. Читаючи ці твори, можна прослідкувати, як розвивалося суспільство за останні десятиліття, які трансформації відбувалися. Засобами сатири і гумору автор реалістично відображав дійсність.

З роками тематика поезій молодого поета ширшає. Усе частіше й частіше Леонід Зіновійович пише для дітей. Поезія його дитячої тематики постійно передає літературна редакція української радіомовної компанії, вони з'являються на сторінках дитячих журналів. З роками він все більше і частіше пише на цю тематику. Його віршики приваблють безпосередністю і щирістю викладу матеріалу, вмінням побачити навколишній світ очима дітей. Одна за одною з'являлися друком його нові книжечки для малят: «Дівонька - круглая голівонька», «Чого мовчала мишка», «Тридцять три сороки», «Кіт чекає на обід». З ним охоче працювали художники, читці, співаки, редактори. Твори Куліша друкувалися у найрізноманітніших газетах і журналах. Окремими виданнями вийшло понад двадцять книг віршованих та прозових творів письменника. Його вірші перекладені російською, білоруською, казахською, молдовською, словацькою, польською, башкирською мовами.

В останні роки свого життя Леонід Куліш-Зіньків багато уваги приділяв пісенній творчості, зокрема, він проявив себе як поет-пісняр. Особливо це проявлялося в написанні пісенних текстів для дітей. У світ вийшло більш як 150 дитячих пісень, із яких найбільш відомі ті, що звучали по радіо й на телебаченні: «Березень», «Чорний котик», «Поліська колискова», «Козачок». За життя Леоніда Зіновійовича побачили світ 27 збірок. Збірка віршів для дітей «Малював олівчик» вийшла у 2011 році — вже після смерті автора.

Помер 27 квітня 2007 року за вчительським столом в одній із Житомирських шкіл, куди його запросили на літературний урок. Похований у с. Кричильськ.

Нагороди та премії

  • Член Національних спілок письменників і журналістів України
  • Лауреат премії ім. В. Кобилянського
  • Лауреат премії ім. Володимира Коцюбинського
  • Лауреат Всеукраїнського фестивалю гумору і сатири
  • Лауреат премії республіканської газети «Веселі вісті»
  • Дипломат Всеукраїнського конкурсу «Байка— 2001»
  • У 2006 році Рівненською організацією Національної спілки письменників України за підтримки харківських видавців висунула Л. Куліша-Зіньківа на здобуття премії ім. Лесі Українки за книгу «Сонячний дощик».

1 травня - 95-річчя від дня народження Джозефа Геллера

Джозеф Геллер (1 травня 1923 — 12 грудня 1999 ) — американський письменник - сатирик, сценарист, драматург.

/Files/images/bbloteka_2017/яяяяяяheller.jpg

Автор всесвітньо відомого роману, класики американської «чорної комедії» «Поправка-22» народився у Брукліні. Під час Другої світової війни літав на бомбардувальнику В-52. У 1949 р. Xеллер здобув ступінь магістра мистецтв у Колумбійському університеті. У 1949—1950 pp. він вів наукову роботу в Оксфорді за програмою стипендій Фулбрайта. Викладав в університеті штату Пенсильванія (1950—1952), писав рекламні тексти для журналів «Тайм» і «Есквайр» (1952—1958), був агентом із реклами журналу «Макколс». У 1961 р. Xеллер облишив цю роботу, щоби вести творчі семінари з прози та драматургії у Йельському університеті й університеті штату Пенсильванія. Перші його оповідання з'явилися в «Атлантік манслі» й «Есквайрі» ще у студентські роки.

Творчість

  • Почав писати та друкувати перші свої професійні літературні праці, переважно оповідання, у 1950-х роках. У 1961 видав свій перший роман «Пастка-22» (перший переклад українською мовою «Пастка для дурнів»). Цей сатиричний, антивійськовий твір приніс Геллеру славу та визнання. У 1970 його екранізував Майкл Ніколс.

Інший відомий роман Геллера вийшов у 1974 році— «Щось трапилось». Роман побудовано на внутрішньому діалозі людини. Наступним вагомим доробком став роман «Голд, або Не гірше за золото» (1979 рік), в якому оповідається історію Брюса Голда, що вирішив стати першим держсекретарем-євреєм. У 1984 році вийшов роман «Відомо лише Богові» на біблійний сюжет про царя Давида.

Романи

  • Пастка-22 (1961)
  • Щось трапилось (1974)
  • Голд, або Не гірше за золото (1979)
  • Відомо лише Богові (1984)
  • Уяви собі картину (1988)
  • Це не жарт (1986)
  • Портрет художника в старості (видано посмертно у 2000).

Автобіографії

  • Не до сміху (1986)
  • Тепер й потім (1988)

Сценарії

  • Секс і незаміжня дівчина (1964)
  • Казино Рояль (1967, нема в титрах фільму)
  • Брудний Дінгус Магі (1970)

Переклади українською

  • Пастка-22
  • Джозеф Геллер. Пастка-22. Переклад з англійської: Олена Фешовець. Чернівці: Книги-ХХІ, 2016. 464 cтор (серія "Вавилонська бібліотека") паперове видання
  • Джозеф Геллер. Пастка на дурнів. Переклад з англійської: Микола Мещеряк. Київ: Дніпро, 1988. 630 cтор

Геллер помер від інфаркту у Нью-Йорку в ніч на 13 грудня 1999 р.

1 травня - 91 рік від дня народження Івана Миколайовича Лозинського (1927 – 1992), українського літературознавця, бібліографа

/Files/images/bbloteka_2017/-18989898.png

ЛОЗИНСЬКИЙ Іван Миколайович (01. 05. 1927, с. Ляшки Муровані, нині Муроване Старосамбір. р-ну Львів. обл. – 23. 07. 1992, Львів, похов. у рідному селі) – літературознавець, бібліо­граф.

Закінчив 1951 р. Львівський університет. 1960 —1992 рр. працював у Львівській обласній науковій бібліотеці. Автор статей про творчість Юліана Тувіма, Анрі Барбюса, Байрона, Яна Кохановського, Івана Франка, Віктора Гюго, Тадеуша Боя-Желенського та інших.

«Гуманітарій широкого профілю, він не лише досліджував культури європейських, в першу чергу слов’янських народів, а й був активним учасником культуротворчого процесу, того діалогу, тієї постійної взаємодії, які визначають смисл історії, її пафос як вияв можливості людського духу»― захоплено писав у спогадах про І. Лозинського нині вже покійний доктор філологічних наук,професор Дрогобицького педагогічного інституту Марк Ґольберґ.Результатом сорокарічної (1952-1992) копіткої праці на літературному поприщі були 415 науково-популярних статей, рецензій, з яких 56 були написані українською, 42 російською, 16 польською, 1 чеською мовами. Цей доробок був публікований у 52-х часописах, а саме: 35-ти українських (18-ти журналах і 17-ти газетах) та 17-ти закордонних (13 журналах і 4 газетах) з Варшави, Ряшева, Кросно, Москви, Парижа, Праги, Пряшева, Софії, Торонто. Відомості про його автора занесено в «Українську літературну енциклопедію» (К., 1998), у бібліографічні видання провідних філологічних українських і закордонних часописів.).

Для працівників бібліотеки Іван Миколайович був безперечним авторитетом як у царині світового письменства, так і бібліотечної справи, прикладом скромного, працьовитого українського інтелектуала, що вболівав за долю української нації. Оригінальне мислення, своєрідне сприйняття, завжди власний погляд на предмет, складна вдача ― характерні риси. З його судженням рахувалися науковці, редактори, бібліографи, журналісти, письменники, митці.

Свято Весни і Праці та Міжнародний день солідарності трудящих

/Files/images/bbloteka_2017/яяяяя174001.jpg

Традиційну назву цього місяця як «травень», в Україні для останнього місяця весни, офіційно було повернуто в у ХХ столітті з відродженням мови народу Київської Русі. Назва походить від слова трава. Після оранки земель і посіву, ще стародавні люди ввели звичай весело відзначали перший день травня. Вони робили це в надії, що їх праця дасть хороший врожай. Наприклад, стародавні греки в цей день наряджали смужками вовни своєрідну священну сосну Аттіса, яка символізувала чоловіка матері-Землі - Кібели, в честь його воскресіння. Сосну урочисто несли до храму, і танцювали навколо неї. Зараз Перше травня відзначають у багатьох європейських країнах. В Іспанії, наприклад, день свята називається Зелений Сантьяго. Це свято квітів і закоханих.

Сучасна історія свята свідчить, що 1 травня 1886 американські робочі організували страйк з вимогою 8-годинного робочого дня. Страйк і супутня демонстрація закінчилися кровопролитним зіткненням з поліцією. У липні 1889 року Паризький конгрес II Інтернаціоналу, на згадку про виступ робочих Чикаго, ухвалив рішення про проведення 1 травня щорічних демонстрацій. Вперше день міжнародної солідарності трудящих був відзначений в 1890 році в Австро-Угорщині, Бельгії, Німеччини, Данії, Іспанії, Італії, США, Норвегії, Франції, Швеції та деяких інших країнах. Довгий час Першотравень був символом революції, непримиренної класової боротьби.

Мир. Праця. Травень. Протягом 70 з гаком років у СРСР цей день відзначався як свято солідарності всіх трудящих. Тепер в Україні 1 Травня відзначається як свято весни і праці. Крім того, в Казахстані це свято єдності народу Казахстану, в Литві - день матері, у Кореї - день народження Будди, у Франції - День конвалії.

Бажаю щоб першотравневі свята принесли всім лише радість та задоволення! Нехай це чудове весняне свято додасть нам оптимізму, впевненості у власних силах, допоможе подолати труднощі та негаразди!

/Files/images/bbloteka_2017/яяяччяяя.jpg

Травень. Солов’їні співи,
Перші грози. Перші зливи.
Зацвіли сади повсюди,
Щиро раді травню люди.

Назву «травень» в Україні останній місяць весни отримав у ХХ столітті. Назва походить від слова трава. До цього (за візантійською традицією) він звався «май» — від імені давньоримської богині весни Майї. У народі його називали: пісенник, місяць - громовик, травник.

/Files/images/bbloteka_2017/-1111тити.jpg

«Колись казали мудреці–
Перепочинь втомившись нагорі
І озирнися аж наперевалі…
А далі йдуть вже тількивитривалі.»
Ліна Костенко

Якому б місяцеві ми не співали осанну, третій брат весни все-таки має особливі заслуги: не зважаючи на круті примхи природи, саме в травні вона постає в усій своїй красі – довколишній світ, ніби святкує молодість буйним цвітінням різнотрав’я та багатоголоссям пташиного царства.

/Files/images/bbloteka_2017/ыыыы.png

30 квітня - 135 років від дня народження Ярослава Гашека (1883—1923), чеського письменника - сатирика.

/Files/images/bbloteka_2017/1111189898.jpg

Ярослав Гашек насамперед відомий в Україні як літературний батько бравого солдата Швейка.

Два з половиною роки перебував чеський письменник на українській землі. Воював зі зброєю в руках у російській армії, активно співпрацював у Києві в часопису «Чехослован», писав бестселер про бравого солдата Швейка. Передували написанню книги пригоди самого Гашека, які й лягли в основу роману. І велика частина цих пригод відбувалася в нашій країні. Про це сьогодні нагадує пам’ятна дошка на Володимирській вулиці Києва: «У цьому будинку в 1916—1918 роках жив і працював видатний чеський письменник-гуморист Ярослав Гашек».

Восени 1917 року в Києві вийшла повість Гашека «Бравий вояка Швейк у полоні». У ній цей «дурень у компанії» вперше отримує ім’я. Але в тому вигляді, у якому знає роман сучасний читач, Гашек почав писати книгу тільки в 1921 році. Персонажі роману показані на тлі суспільних процесів, викликаних Першою світовою війною (1914-1918). Кмітливий, дотепний та винахідливий солдат Швейк щасливо виплутується з усіх пригод, які випадають на його долю, з честю виходить навіть зі, здавалося б, безвихідних ситуацій. «Я дуже люблю цього бравого вояка Швейка і, змальовуючи його пригоди під час світової війни, переконаний, що всі ви сповнитесь симпатією до мого скромного, невідомого героя» (Ярослав Гашек).

Ярослав Гашек є одним із небагатьох знаменитих сатириків свого часу.

Літературна спадщина письменника представлена величезною кількістю сатиричних та гумористичних оповідань, конкретна цифра яких досі невідома. Публікувалися вони в основному в журналах, окремими збірками вийшло небагато: «Клопоти пана Тенкрата» (1912), «Супутник іноземців» (1913), «Моя торгівля собаками та інші гуморески» (1915). З-поміж них — «Бравий вояк Швейк та інші дивовижні історії».

Він вважається автором всього приблизно півтори тисячі творів. Частину з них він видавав особисто, але вельми великий обсяг робіт був виданий вже після його смерті. До сих пір невідомі всі псевдоніми, під якими він друкувався в чеських газетах та журналах. Та й сама біографія письменника – служба в трьох арміях, життя у двох імперіях і двох республіках, - не дуже сприяє пошукам його творів. Тому не дивно, що нові книги під авторством Гашека виходять на світ до сих пір.

/Files/images/bbloteka_2017/яя5656565.png

27 квітня - 140 років з дня народження Садріддіна Айні

Садріддін Айні (тадж. Садриддин Айнӣ, узб. Sadriddin Ayniy, справжнє ім'я — Садріддін Саїд–Мурадзаде, 27 квітня 1878, Соктарі, Бухарський емірат (нині Бухарська область, Узбекистан) — 15 липня 1954, Душанбе, Таджицька РСР, СРСР ) — таджицький письменник, основоположник таджицької радянської літератури, заслужений діяч науки, академік і президент АН Таджицької РСР (з 1951), почесний член АН Узбецької РСР (1943). Депутат Верховної Ради СРСР 3 — 4-го скликань.

/Files/images/bbloteka_2017/яяяsadriddin.jpg

Родом з села Соктарі (Бухарська область). По закінченні духовної школи вчителював. В 1917, переслідуваний бухарським еміром, потрапив до в'язниці. Звільнили його російські революційні солдати. Айні одним з перших таджицьких письменників став на бік пролетарської революції; вірші цих років об'єднані у збірку «Іскри революції» (1923).

Писав таджицькою і узбецькою мовами. Перший прозаїчний твір-повість «Бухарські кати» (1920)— про останні дні бухарського [емірат]у. Повість «Одіна» (1924) і роман «Дохунда» (1927–1929) присвячені соціалістичній революції. Визначний твір «Раби» (1935)— епопея про життя таджицького народу, його боротьбу за перемогу Радянської влади. В 1939 році написав «Смерть лихваря» (2-а ред. 1952). Вершина творчості Айні— автобіографічна повість «Спогади» («Бухара» 1948—54, ч.1—4, Сталінська премія, 1950). Айні— також публіцист, вчений-історик та літературознавець.

Відіграв значну роль у розвитку сучасної таджицької літературної мови, мав величезний вплив на розвиток таджицької і узбецької літератур.

Твори

  • «Бухарські кати» (1920);
  • «Одіна» (повість; 1924);
  • «Дохунда» (роман; 1927—29);
  • «Раби» (1935);
  • Смерть лихваря" (1939; 2-а ред. 1952);
  • «Спогади» (автобіографічна повість; «Бухара» 1948—54, ч.1—4, Сталінська премія, 1950).

Твори Айні перекладені російською, українською та іншими мовами народів колишнього СРСР.

  • Укр. перекл.— Дохунда. X., 1934;
  • Смерть лихваря. К., 1958;
  • Рос. перекл.— Коротко о моей жизни. Сталинабад 1958.

Пам'ять

  • В Києві є Бібліотека імені Садріддіна Айні.

26 квітня - Міжнародний день пам'яті Чорнобиля.

/Files/images/bbloteka_2017/яяяяролрол.png

Про те, що сталося 26 квітня 1986 року, забувати не можна. Наслідки Чорнобильської трагедії жахливі: смерті, хвороби, безлюдна пустеля навколо станції, поневічені людські долі... Пам'ять - це данина живих усім, хто загинув, рятуючи інших.

/Files/images/bbloteka_2017/111363652.jpg

Бо ніщо не забудеться:
А ні ймення, ні дати...
Ми не тіні. Ми - душі,
Віднині вовік молоді!
Б. Олійник

/Files/images/bbloteka_2017/1115285.jpg

Чорнобильська атомна електростанція, 26 квітня 1986 року, — планове виключення реактора, що тривало 20 секунд, здавалося звичайною перевіркою електрообладнання. Проте через декілька секунд в результаті різкого стрибка напруги стався хімічний вибух, в результаті якого в атмосферу викинуто близько 520 небезпечних радіонуклідів. Вибух був настільки потужним, що забруднення розповсюдилося на значні ділянки території Радянського Союзу, які наразі входять до складу Білорусі, України та Росії. За офіційними повідомленнями, відразу після катастрофи загинула 31 людина, а 600 000 ліквідаторів, які брали участь у гасінні пожеж і розчищенні, отримали високі дози радіації. Згідно з офіційними даними, радіоактивному опромінюванню піддалися майже 8 400 000 мешканців Білорусі, України та Росії, що перевищує чисельність населення Австрії. Забруднено близько 155 000 кв.км території, що складає майже половину загальної площі території Італії. Сільськогосподарські угіддя площею майже 52 000 кв.км, а це більш ніж площа території Данії, забруднені цезієм-137 і стронцієм-90 з періодом напіврозпаду в 30 і 28 років, відповідно. Майже 404 000 людей були переселені, проте мільйони як і раніше живуть в умовах, коли залишкова дія, що зберігається, створює цілу низку небезпечних наслідків. 15 грудня 2000 року діяльність ЧАЄС як виробника електроенергії було припинена.

/Files/images/bbloteka_2017/11111118585.jpg

У вересні 2003 року на саміті СНД президент України Леонід Кучма запропонував країнам - учасницям Співдружності оголосити 26 квітня Міжнародним днем пам’яті жертв радіаційних аварій і катастроф. Рада глав держав СНД підтримала цю пропозицію.

Вже 32 роки невигойна рана ятрить українську землю. Чорнобильський смерч забрав життя багатьох людей, завдає шкоди здоров'ю мільйонів українців. Проходять роки після аварії на ЧАЕС. А біль не вщухає, тривога не покидає людей, пов’язаних із скорботним часом ядерного апокаліпсиса. Чорнобильська біда надовго залишиться у нашій пам’яті. Ще довго ми будемо відчувати на собі її наслідки, ще довго чутимемо її дзвони. Вони лунатимуть за тими, кого вже немає, кого не стане завтра, хто заплатив за чиюсь помилку своїм здоров’ям, життям. "Мирний атом" став для України і прилеглих земель гірше війни. Збитки від аварії на ЧАЕС доведеться відшкодувати ще дуже довго...

/Files/images/bbloteka_2017/1111178784.jpg

Жорстокий, ніжний і свавільний світе,
Скажи скоріш, що діяти мені,
Тебе ненавидіти, треба, чи любити
У міражах чорнобильських вогнів?
Мовчиш... А серце жде і прагне слова,
Немов земля обвуглена — тепла
Людських долонь, котрі не пахнуть кров'ю,
Бо маками у полі проросла.
О, світе мій, твоя палає врода,
І полум'я шалено гоготить,
Обпалює епохи і народи,
І в мене туга...Час іде — не спить.
Не спить і серце, відповіді хоче
За всіх, хто жив, живе і буде жить...
Допоки нам дивитиметься в очі
Зловісний стронцій атомних страхіть?

/Files/images/bbloteka_2017/1114565465.gif

Доземно схиляємося в подяці перед ліквідаторами цієї страшної аварії і тим, кого немає поруч з нами. Перед живими. Перед пам’яттю до часу померлих від радіаційного смерчу.

/Files/images/bbloteka_2017/11196396.JPG

Провела годину пам’яті "Дзвони Чорнобиля», під час якої учням старших класів розповіла про трагічні події , які відбулися у квітні 1986 року на Чорнобильській АЕС, вшанували тих, хто не шкодуючи свого здоров’я та життя заслонили собою світ від радіаційної хвилі. В бібліотеці діє виставка книг до Дня Чорнобильської трагедії.

26 квітня - 90 років від дня народження українського поета Василя Яковича Грінчака (1928-1987)

/Files/images/bbloteka_2017/яяяяГрінчак_Василь.jpg


Василь Якович Грінчак народився 26 квітня 1928 року в селі Китайгороді Тростянецького району на Вінниччині в селянській родині. Після закінчення Тростянецької середньої школи Василь Грінчак вступив до Одеського університету на український відділ філологічного факультету, який закінчив у 1953 році. Працював у видавництвах «Молодь», «Веселка».
Писати вірші В. Грінчак почав у студентські роки і друкувався у багатьох газетах та журналах. Перша поетична збірка «Мені не байдуже» вийшла друком у 1956 році. А пізніше – його вірші та оповідання для дітей: «Лебедятко» (1969); «Боцман Птаха» (1974); «Ясенець» (1976); «Цвіт від кореня» (1981); «Настині береги» (1984) та інші. Перекладав твори російських («Шукачі пригод» К. Андрєєва, 1970) та білоруських письменників. У перекладі Грінчака вийшла збірка «Пісні Естонії» (1972).
Всі твори В. Грінчака пройняті теплотою і ліризмом, любов'ю до Батьківщини – багатої і щедрої землі, освітленої промінням сонця і пшеничного колоска.
Помер 22 січня 1987 року. Похований у Києві.

24 квітня - Міжнародний день солідарності молоді (повністю— Міжнародний день солідарності молоді в боротьбі проти колоніалізму, за мирне існування)

«Найбільш вірний спосіб зіпсувати молоде покоління — навчити їх вище цінувати однодумців, ніж тих, хто думає інакше» Фрідріх Ніцше

/Files/images/bbloteka_2017/яччччмолодёжь.jpg

Майже 90% всіх молодих людей живуть в світі, що розвивається. На нашій планеті зараз проживає близько 1,8 мільярда людей у віці від 10 до 24 років, в деяких країнах більше 50% населення - люди, яким ще не виповнилося 18 років. На підлітків і молодь у віці від 10 до 24 років в США і Китаї припадає 20% населення. Сьогодні молоді люди, безумовно, набагато сміливіше попередників у відстоюванні своїх прав і поглядів.

Міжнародний день солідарності молоді відзначається щорічно з 1957 року за рішенням Всесвітньої федерації демократичної молоді. Цей пам’ятний день служить ще одним приводом, аби привернути увагу державних органів, суспільства та засобів масової інформації до проблем молоді.

Об’єднання зусиль молодіжних, громадських організацій, широких верств населення, людей небайдужих, що душею вболівають за майбутнє своїх дітей і онуків, дозволить підсилити контроль суспільства за дотриманням прав молоді, підвищенням організованості і творчої активності молоді в реалізації економічних, соціальних, науково-технічних і етичних проблем суспільства, зміцнення спадкоємності поколінь, законності і правопорядку.

/Files/images/bbloteka_2017/яяяцу.jpeg

Читайте! Читайте! Читайте!
Читайте не поспішаючи, щоб не втратити
жодної краплі змісту книги.
Читайте! Нехай не буде жодного дня,
коли б ви не прочитали хоча б однієї
сторінки з нової книги!
К. Паустовський

Це один із знакових днів у нашому міжнародному календарі. Талант письменника - яскрава демонстрація духовного начала всього людства. Уміння висловити свої почуття і переживання, думки і образи, події і відносини, і багато чого, що так чи інакше зв’язується з людським світоглядом - справжній дар. Сказати і бути почутим, знайти розуміння і відгук у серцях вдячного читача - це мета будь-якого автора. Далеко не всім вдавалося досягти її. А деякі навіть випереджали свій час, будучи натхненниками і законодавцями нових підходів, і нових поглядів. Слова і фрази, найрізноманітніші вирази, хід і перебіг думки, цілий потік процесу мислення і почуттів, який лягає в основу того чи іншого твору, стаючи згодом нашим спільним людським надбанням, захоплює і багатьох просто не може залишити байдужими, надаючи унікальний колорит нашому з вами життю і духовної спадщини. Дата святкування Всесвітнього дня книг та авторського права, який увійшов у міжнародний календар за рішенням ЮНЕСКО в 1995-му році - 23-е квітня. Вона символічна для всієї нашої світової літератури. У цей день, до прикладу, покинули світ або прийшли в нього такі знамениті і відомі автори як Шекспір і Сервантес, Моріс Дрюон і Інка Гарсіласо де ла Вега, Мануель Мехіа Вальєхо і Володимир Набоков, X. Лакснесс і Дж. Пла. … Сьогодні Всесвітній день книги святкують у 190 країнах світу.

/Files/images/bbloteka_2017/чччччя.png

На щорічній Генеральній конференції ЮНЕСКО 1995-го року, що проходила тоді в столиці Франції Парижі, було прийнято рішення заснувати не тільки це всесвітне свято. За даними проекту DilovaMova.com, була заснована і Премія Всесвітньої організації ЮНЕСКО за пропаганду кращих ідеалів толерантності і терпимості в дитячій і юнацькій літературі.

У квітні 1995 р. Генеральна конференція ЮНЕСКО заснувала Всесвітній день книги і авторського права, який щорічно відзначається з 1996 року. Це данина поваги до книг та авторів. Головна мета свята – привернути увагу державних органів і читачів до книг як джерела отримання знань, мати доступ до духовних і матеріальних цінностей, розуміння краси і творчих досягнень людини. Адже книги – це вікно у світ культурного розмаїття, це міст, що з'єднує різні цивілізації у часі й просторі.

Хто полюбить книгу, той далеко піде у своєму розвитку. Книга рятує душу від здерев’яніння. Шевченко Т. Г.

Книга на сучасному етапі розвитку цивілізації залишається одним із найефективніших інструментів передачі інформації з усіх сфер людської діяльності. Писемність завжди була головним чинником у культурі кожного народу, відігравала провідну роль у його духовному розвитку, тісно поєднувала покоління. Книги покликані служити людям, а краса і мудрість, відтворена у друкованих рядках, неодмінно має стати на заваді жорстокості, несправедливості й насиллю, врятувати наш неповторний світ.

Коли людина припиняє читати, вона перестає мислити. Дідро

Книга - це незамінний носій інформації. Завдяки книгам ми не тільки отримуємо простий і зрозумілий доступ до ідей і знань, моральних і духовних цінностей, ми торкаємося до справжніх творчих досягнень та розумінню краси нашого людства. У світі багатого культурного різноманіття, саме книга є певним вікном у просторі і часі, що відкриває перед нами різні цивілізації і соціальні культури, історичні повороти і неминучий прогрес.

У Всесвітній день книг і авторського права бібліотека приєднується до привітань на адресу всіх наших авторів. Щиро вітаю всіх шанувальників книги, усіх тих, хто шанує й розвиває друковане слово, із Всесвітнім днем книги і авторського права! Бажаю нових відкриттів, реалізації творчих задумів та натхнення! Нехай придбана у цей день нова книжка стане її власнику справжнім другом і порадником на довгі літа.Бажаю глибокого натхнення і легкого пера! Ваша роль у розвитку сучасної культури безцінна. Нехай ваш талант і надалі продовжує служити збереженню і примноженню духовного багатства кожної держави і світу в цілому! Зі святом Вас!

/Files/images/bbloteka_2017/яяяууууук.jpg

Книги – морська глибина,
Хто в них пірне аж до дна,
Той, хоч і труду мав досить,
Дивнії перли виносить.
Іван Франко

У багатьох містах світу можна побачити пам'ятники книгам. Часто вони, звичайно, увіковічнюють пам'ять про якогось автора або події.

/Files/images/bbloteka_2017/яяячччя.png

І наостанок, настанова від К. Паустовського: "Читайте! Читайте! Читайте! Читайте не поспішаючи, щоб не втратити жодної краплі коштовного змісту книги. Читайте! Нехай не буде жодного дня, коли б ви не прочитали хоча б однієї сторінки з нової книги!”

Ганна Барвінок (насправді — Олександра Михайлівна Білозерська - Куліш; 23 квітня 1828, Борзна або хутір Мотронівка, нині у складі с. Оленівка, Борзнянський район, Чернігівська область — 23 червня 1911, Мотронівка) — українська письменниця. Ще один псевдонім — А.Нечуй-Вітер. Дружина Пантелеймона Куліша, сестра Василя та Миколи Білозерських.

/Files/images/bbloteka_2017/я чГанна_Барвінок.jpg

Народилася в Борзні, але в той час були часті пожежі в цьому місті, і їх будинок згорів, отож багатодітна сім'я переїхала на недалекий хутір Мотронівка. Батько її— предводитель місцевого дворянства, один із найосвіченіших людей у тих краях.

Олександра Білозерська — сестра українського громадського та літературного діяча, журналіста Василя Білозерського, українського фольклориста й етнографа Миколи Білозерського, а сестра Люба була коханою та музою Віктора Забіли (хоча вийшла заміж за поміщика Івана Боголюбцева). Олександра навчалась у приватних пансіонах (село Кропивне на Полтавщині, місто Конотоп).

Білозерська 15-річною познайомилася з майбутнім чоловіком. Пантелеймон Куліш був старшим за неї на 9 років. Підтримувала дружні контакти з Тарасом Шевченком, залишила про нього спогади (він також був найкращим другом Василя Білозерського і старшим боярином на весіллі Кулішів). Після розгрому Кирило-Мефодіївського товариства й арешту чоловіка народила мертву дитину, більше дітей не мала. Виїхала до Тули, слідом за засланим чоловіком. Від 1854 жили в Петербурзі. 1883— подружжя Кулішів оселилося в Мотронівці. Коли згорів рукопис українського перекладу «Біблії», над яким Куліш працював 25 років, умовила його почати роботу заново.

Брала участь у розвитку філософії, ґрунтованої на українській державності. По смерті чоловіка продала садибу в Мотронівці, щоби видати його творчу спадщину. Її зусиллями видано найповніше досі зібрання творів письменника. Похована поряд із чоловіком у Мотронівці.

Творчість

  • Писати оповідання з народного життя під псевдонімом Ганна Барвінок почала 1847 року у Варшаві, під час шлюбної подорожі.
  • Автор оповідань із селянського життя: «П'яниця», «Хатнє лихо», «Молодича боротьба», «Русалка» та ін.

Пам'ять

  • У грудні 2014 року, міська рада міста Буча, (Київська область) назвала одну з вулиць міста іменем Ганни Барвінок.
  • З 2015 року в Дніпрі існує вулиця Ганни Барвінок.

Моріс Дрюон (фр. Maurice Druon; 23 квітня 1918, Париж, Франція — 14 квітня 2009, там же) — французький письменник, член Французької академії з 1967 року.

Син актора Лазаря Кесселя (20 травня 1899—1920), вихідця з Оренбурга, який разом з сім'єю в 1908 році залишив Росію і переїхав до Ніцци, де грав під акторським псевдонімом Сібе́р, але наклав на себе руки у віці 21 року. Племінник письменника і героя Французького Опору Жозефа (Йосипа) Кесселя (1898—1979). Моріс прийняв прізвище свого вітчима Р. Дрюона.

/Files/images/bbloteka_2017/111323231.jpg

Моріс Дрюон став одним з 75 володарів Великого хреста ордена Почесного легіону— вищої державної нагороди Франції. Удостоєний високих державних нагород Аргентини, Бельгії, Бразилії, Великої Британії, Греції, Італії, Лівану, Марокко, Мальти, Мексики, Монако, Португалії, СРСР (орден Дружби народів), Росії, Сенегалу, Тунісу. У 2007 році письменник став іноземним членом Російської академії наук. Похований у своєму маєтку— абатстві Фез, що в місті Лез-Артіг-де-Люссак.

Дрюон написав понад 50 романів, драматургічних поем і п'єс. Письменник тяжів до натуралізму (новели «Вогненна хмара», 1938). Один з найвизначніших творів письменника, трилогія «Сильні світу цього» є широким полотном життя Франції і водночас заглиблення у проблематику людських стосунків на прикладі зображення кількох поколінь буржуазно-аристократичної родини. Magnum opus Моріса Дрюона — серія історичних гостросюжетних романів «Прокляті королі» (фр. Les Rois Maudits, 1955-77), де змальовано події історії Франції XIV століття.

/Files/images/bbloteka_2017/яяяя656565.jpg

Моріс Дрюон відомий також тим, що разом зі своїм дядьком Ж.Кесселем створив «Пісню партизанів», яка в роки Другої світової війни стала справжнім гімном Французького Опору,— президент Франції Ніколя Саркозі навіть заявив, що в історії Дрюон лишиться передусім як її автор. Моріс Дрюон користувався доволі великою славою в Радянському Союзі, де його романи російською друкували величезними накладами. Видання, в т.ч. зібрання творів, М.Дрюона (як і деяких інших авторів) зажили епітету «макулатурні»— адже розповсюджувалися в обмін на прийняту від населення в спеціальних пунктах макулатуру.

До 100 - річчя французького письменника організована книжкова поличка.

/Files/images/bbloteka_2017/яяя2222.png

Григорій Михайлович Тютюнник (23 квітня 1920, c. Шилівка Зіньківського району, Полтавщина — 29 серпня 1961, Львів) — український письменник, прозаїк, поет.

/Files/images/bbloteka_2017/яяяяяtiutiunnyk_hryhorii_mykhailovych.jpg

"Як грізне чахкання гармат покличе в далину, візьму я в руки автомат, піду спинять війну..." Григорій Тютюнник

В сузір'ї талантів, якими пишається українська література, Григорію Тютюннику належіть одне з почесних місць. Народився 23 квітня 1920 року в селі Шилівка Зіньківського району на Полтавщині. З 1938р.— студент Харківського університету, навчання в якому перервала війна. Добровольцем пішов на фронт, двічі його тяжко поранено, двічі тікав з полону, брав участь у діях партизанських загонів— на території Кіровоградщини та Чехословаччини. Письменник важко пережив роки війни, до кінця життя мав відломок біля серця. Після воєнних років був на педагогічній праці, працював співробітником львівського журналу «Жовтень», вів активну й напружену літературну діяльність. Творчий доробок митця складає збірка оповідань «Зоряні межі» (1950), повість «Хмарка сонця не заступить» (1957). Вже після смерті письменника світ побачив його збірку поезій воєнного часу «Журавлині ключі» який опубліковано 1963 року. Роман Григорія Тютюнника «Вир» посідає особливе місце як у творчості прозаїка, так і в історії українського письменства. Його поява стала справжньою подією в літературному житті, засвідчила поступове, але неухильне одужання й відродження національної словесності після того удару, якого завдали їй десятиліття сталінського фізичного та ідеологічного терору. Тютюнникові вдалося створити широке епічне полотно, густо населене різноманітними персонажами, в межах якого порушувались як гостроактуальні, так і вічні проблеми людського буття. Автор відмовився від утверджуваної десятиліттями практики схематизованого, одноплощинного зображення людини, натомість показав своїх героїв насамперед індивідуально неповторними особистостями. Помер Григорій Тютюнник 29 серпня 1961 року у Львові. Поховано на Личаківському цвинтарі.

/Files/images/bbloteka_2017/яяыцыц.png

Твори

  • Вир (роман) Перша книга (1960), друга книга (1962)
  • Журавлині ключі (збірка поезій)
  • Зорані межі (збірка оповідань)
  • Хмарка сонця не заступить (повість)

Екранізація - у 1983 режисер Станіслав Клименко зняв за романом письменника художній фільм «Вир».

Український письменник — Тютюнник Григір Михайлович (1931–1980) доводиться йому молодшим братом по батькові. Брати Григорій та Григір Тютюнники дістали одне й те саме ім'я Григорій через випадковий збіг обставин.

/Files/images/bbloteka_2017/яяяукене.jpg

Григорія насправді хотіли назвати Георгієм (Їгором). Записувати дитину відрядили діда по матері, який по дорозі до сільради добряче випив[джерело?] за здоров'я новонародженого. Коли ж потрапив до сільради, то переплутав ім'я і записав онука Григорієм. Про дідову витівку дізналися, коли Їгору-Григорію було вже років п'ятнадцять— на той час у Михайла Тютюнника у новій сім'ї уже підростав другий син, за іронією долі, теж Григорій. Згодом, щоб відрізняли братів, молодшого стали звати Григором. Більше, про відносини братів, що спочатку складалися важко, а потім стали прикладом сильної, світової братерської любові,— можна прочитати в спогадах молодшого брата Григіра Тютюнника «Коріння».

23 квітня - 95 років від дня народження Василя Сидоровича Земляка.

/Files/images/bbloteka_2017/Vasil_Zemlyak.jpg

"Народе мій! Вавилоне мій! Ти маєш властивість відроджуватись, поставати живим із попелу, як ота міфічна птиця фенікс... Я хотів написати книгу про твоє безсмертя, а написав про твоє життя..." В. Земляк

«Людям іноді доводиться пройти крізь міфи, щоб довоюватися до високого смислу життя». В. Земляк

Василь Сидорович Земляк (справжнє прізвище — Вацик; при народженні Вацлав Вацік 23 квітня 1923 р. — 17 березня 1977р.) — український письменник, кіносценарист чеського походження, лауреат Шевченківської премії.

Василь Земляк (справжнє ім'я - Василь Сидорович Вацик) народився 23 квітня 1923 року в селі Конюшівці на Вінниччині в селянській родині. По батьковій лінії рід його походить із Чехії, звідки в 1874 році в Україну переселився прадід майбутнього письменника. Згодом Василь Земляк скаже: "...Я люблю Україну, вважаю себе споконвічним українцем, але ніколи не забуваю про чехів". Закінчивши середню школу, він вступив до Харківського авіаційного училища, мріючи стати льотчиком. Але війна перервала навчання: вісімнадцятирічний юнак потрапив на фронт. Після війни він навчався на заочному відділі Житомирського сільськогосподарського інституту (1949-1953), працював у газеті, на кіностудії імені Олександра Довженка. Разом із поколінням письменників-фронтовиків він прийшов в українську літературу в 50-ті роки. Ім'я Земляка привернуло увагу громадськості після появи друком двох його повістей -"Рідна сторона" (1956) та "Кам'яний брід" (1957), які він присвятив темі українського повоєнного села. До літературної спадщини Земляка також відносимо повісті "Гнівний Стратіон" (1960), "Підполковник Шиманський" (1966), роман-дилогію "Лебедина зграя" (1971) і "Зелені млини" (1976), трагедію "Президент" (1974-1976), кіносценарії "Олесь Чоботар", "Новели Красного дому", "Останній патрон". Писав він також оповідання, нариси та літературно-критичні статті. Творчість Василя Земляка практично з перших його серйозних кроків у літературі привернула до себе увагу, а після появи "Лебединої зграї" письменник на тривалий час став об'єктом дискусій про українську прозу 70-х років, хоча спершу критика була не вельми одностайною в оцінці цього роману. Та все ж разом із другою книгою ("Зелені млини", 1976) цей твір було відзначено 1978 pоку Державною премією України ім. Тараса Шевченка, роман витримав упродовж небагатьох років кілька видань. Діалектика життєвих змін і сталості "основ життя" - це стихія Василя Земляка. В українській літературі середини XX століття його творчість посіла своє, належне їй місце - серед явищ найпомітніших.

В естетиці Василя Земляка проза посідає винятково високе місце. Вона для письменника – своєрідний синтез поезії, музики, живопису й фольклору. Кодекс честі письменника Василь Земляк з’ясував ще на початку свого творчого шляху: «Правда – це тільки слухняний інструмент у руках художника». Його мистецьким імперативом було відкриватися читачеві у своїх творах аж до потаємніших глибин своєї душі. Василь Земляк радів з успіху своєї дилогії, про що свідчить схвильований запис у його щоденнику: «І все ж письменником бути прекрасно! Спасибі долі, що вона потурбувалася про це».

Я навіть мертвий не знайду спокою,

Якщо мої слова не будуть вражати людей. В.Земляк

Помер Василь Земляк холодного березневого дня 1977 року, не встигнувши здійснити свої численні творчі задуми. Похований письменник на Байковому цвинтарі в Києві.

/Files/images/bbloteka_2017/Могила_Василя_Земляка.jpg

"...Я люблю Україну, вважаю себе споконвічним українцем, але ніколи не забуваю про чехів". У літературі XX ст. Василь Земляк підніс до вершини так звану химерну прозу, започатковану ще Йогансеном, підхоплену Ільченком, яку успішно розробляв Є Гуцало, Дрозд, а сьогодні — Яворівський. В бібліотеці оформлена книжкова полиця.

/Files/images/bbloteka_2017/яяяіуке.png
/Files/images/bbloteka_2017/22 квіт.JPG

«У сяйві блакитнім Земля, найкраща планета для нас. Плането, жива будь завжди! Нащадкам даємо наказ, лишайте скрізь добрі сліди і вірте у кращий свій час.» (Г. Грищенко)

День Землі (англ. Earth Day) — назва, яку використовують щодо різних заходів, що їх проводять навесні з метою спонукати людей бути уважнішими до тендітного і вразливого довкілля планети Земля. Також «День Землі»— громадянська ініціатива, відкрита для приєднання будь-яких людей, груп і організацій.

Щорічно, 22 квітня люди по всій планеті відзначають День Землі. Цей день став загальнолюдським символічним святом любові та турботи за наш спільний дім. Саме 22 квітня в різних куточках земної кулі небайдужі до екологічних проблем люди проводять різні яскраві та корисні заходи, спрямовані на те, щоб у світі стало більше чистоти і відповідальності.
Міжнародним свято було оголошено в 1990 році. Саме тоді про День Землі вперше почули і в Україні. І тільки через 2 роки День Землі став відзначатися в Україні як день захисту природи, день акцій з метою залучення уваги громадськості до проблем нашої планети.

Щоб на світі не сталось біди,

Шануйте природу усюди й завжди!

У День Матері-Землі приєднуюся до цієї міжнародної ініціативи і закликаю всіх підтримати загальнолюдські позитивні зусилля, які спрямовані на вирішення назрілих екологічних проблем. Що людина посіє - те й пожне. Не будемо про це забувати!

У бібліотеці діє виставка «День Землі - дзвін Миру»

/Files/images/bbloteka_2017/яяяячччу.png

21 квітня - Всесвітній день творчості та інноваційної діяльності.

/Files/images/bbloteka_2017/яяяяяуннн.jpg

Знання потрібні людині, щоб жити. Щоб життя було приємним, зручним, комфортним та максимально безпечним. Такі знання набуваються нами через закладений в нашій природі творчий процес. Він дозволяє створювати щось унікальне і корисне, що часто породжує справжні інновації, а вони в свою чергу дозволяють нам вирішувати ті завдання, які ставить перед нами завжди мінливий неповторний поточний момент.

Так, «творчість дозволяє собі багато помилятися, але мистецтво знає, які з цих помилок слід зберегти» - сказав якось Скотт Адамс.

Без творчості та інновацій життя набуває вельми неприємного відтінку, адже течія життя передбачає освіжаюче його оновлення.

Основні проблеми творчості та інновацій не завжди лежать на поверхні, адже отриманих нами знань дуже часто недостатньо для адекватної реакції на нові і непередбачувані виклики.

Кожен момент часу, як і кожна в нашому світі людина, - унікальний. Унікальні завдання легше і ефективніше вирішувати за допомогою унікальних підходів, а вони можуть бути результатом лише природного творчого процесу.

Щоб виробити ефективні підходи до вирішення нарастаючої кризи творчості, багато країн змінюють усталені догми і починають формувати позитивний тренд щодо даної проблеми. Так з’явився Всесвітній день творчості та інновацій.

Вперше цей день відзначався в більш ніж 50 країнах миру 21 квітня 2002 року. У 2017 році за підтримки Генеральної асамблеї ООН Всесвітній день творчості та інноваційної діяльності став офіційним міжнародним заходом.

Всесвітній день творчості та інновацій може стати днем, коли ви поставите своє життя на абсолютно новий шлях!

18 квітня "Ми захоплюємося старовиною, але живемо сучасністю." Овідій

/Files/images/bbloteka_2017/яммими.jpg

День пам'яток історії та культури — свято України. Відзначається щорічно 18 квітня. Припадає також на Міжнародний день пам'яток і визначних місць. Свято встановлено в Україні «…на підтримку ініціативи вчених, архітекторів, реставраторів, працівників державних органів охорони пам'яток історії та культури…» згідно з Указом Президента України «Про День пам'яток історії та культури» від 23 серпня 1999 року №1062/99.

18 квітня - Міжнародний день пам’яток та визначних місць. Свято відзначають з 1983 року. Його встановили заради підтримки та охорони пам'яток культури.

/Files/images/bbloteka_2017/яяфіфіффф.jpg

18 квітня у світі відзначають Міжнародний день пам’яток та визначних місць. Це свято заснувала Організація Об’єднаних Націй у 1983 році. Головна мета - підвищення обізнаності громадськості з різноманіттям культурної спадщини. А ще таким намагаються зберегти пам'ятки для подальших поколінь. В Україні цей день має назву "День пам’яток історії та культури". Його святкують щорічно з 1999 року. Свято встановлено в Україні "…на підтримку ініціативи вчених, архітекторів, реставраторів, працівників державних органів охорони пам'яток історії та культури…" згідно з Указом Президента України. Як зазначили в указі, визначні історичні місця мають бути об'єктами особливої турботи й це свято установили з метою охорони їхньої цілісності й забезпечення умов їх сучасного використання, упорядкування та виявлення значущості. Слід зауважити, що наразі у реєстрі нерухомих пам’яток України нараховується майже 900 об’єктів. Всі вони — національного значення.

/Files/images/bbloteka_2017/яяяяяяцц4.jpg

У бібліотеці була оформлена виставка, присвячена цій знаменній даті. Користувачі бібліотеки переглянули виставку та дізналися багато цікавих і нових фактів про пам'ятки історії та культури.

/Files/images/bbloteka_2017/яяяяя12141.png

/Files/images/bbloteka_2017/яфц345.jpg

/Files/images/bbloteka_2017/яяяявавава.png

Генрі Джеймс (англ. Henry James; нар. 15 квітня 1843, Нью-Йорк — пом. 28 лютого 1916, Лондон) — американський письменник.

/Files/images/bbloteka_2017/яіііііііііц.jpg

Народився в заможній сім'ї релігійного філософа, лектора та письменника Генрі Джеймса-старшого, котрий підтримував дружні стосунки з Ральфом Волдо Емерсоном, X. Грілі, іншими видатними діячами культури США. Старший брат письменника— Вільям Джеймс (1842—1910) став значним філософом, одним із батьків прагматизму, та вченим-психологом. Ранні роки майбутній письменник провів за кордоном, навчався у Женеві, Лондоні, Парижі. Батько хотів, щоб діти стали «громадянами світу», увібрали в себе духовні надбання різних народів, вивчали іноземні мови та знайомилися з чужоземними звичаями та системами освіти. Джеймс навчався в юридичній школі при Гарвардському університеті (1862—1863). З початком Громадянської війни (1861—1865) брати письменника воювали на боці північан, Вільяма було поранено. Джеймс не міг служити в армії через серйозну травму. У 60-х роках почав займатися літературною працею, у 1864 році опублікував своє перше оповідання «Трагічна помилка» (англ. «A Tragedy of Error») і згодом став професіоналом. Джеймс ніколи не був одруженим. Чоловік самотній, він всього себе віддавав письменницькій професії.

/Files/images/bbloteka_2017/яч200px-Henry_James.jpg

Півстоліття тривав його шлях у літературі, весь цей час він самовіддано працював «без простоїв», хоча й не зажив особливого успіху в широкого читацького загалу. За цей час він опублікував десять романів, понад десяток повістей, більше сотні новел, дев'ять п'єс (постановки котрих виявилися, проте, невдалими), значну кількість критичних статей, есе, подорожніх нарисів, рецензій, а також мемуари. Він залишив велику епістолярну спадщину (в трьох томах, 1974—1980), «Записники» (англ. «Notebooks», опубл. у 1948 p.). Як художник слова, він наполегливо вдосконалював стиль і форму своїх творів, одним із перших серед американських письменників почав прискіпливо аналізувати й узагальнювати самий творчий процес, виявляти його закономірності, торкаючись цього не лише в критичних працях, а й у художніх творах, де не випадково, звичайно, діють письменники, художники, люди мистецтва. Він намагався відобразити «вічні» естетичні цінності, які віднаходив у психології людей, їхньому внутрішньому житті, морально-етичних колізіях. Тонкий психолог, Джеймс вирізнявся загостреною увагою до проблем совісті, обов'язку, моральності, невинності та гріховності, егоїзму й альтруїзму, які по-різному варіювалися в його книгах.

Письменник-реаліст, Джеймс вніс значний внесок у розробку теорії психологічного роману, який робив можливим відобразити життя людського духу, внутрішній світ особистості. Його статті на літературні теми ввійшли у книги «Французькі поети та романісти» (англ. «French Poets and Novelists», 1878), «Готорн» (англ. «Hawthorn», 1879), а також програмні збірки «Мистецтво прози» (англ. «The Art of Fiction», 1855), «Майбутнє роману» (англ. «The Future of the Novel», 1899), «Новий роман» (англ. «The New Novel», 1914). Джеймс був видатним літературним критиком, котрий високо підняв престиж цієї професії. Він вважав, що критик є «справжнім помічником художника, факелоносцем, тлумачем, братом». Як критик, Джеймс неперевершений в аналізі письменницької майстерності; Останні роки життя Джеймса були потьмарені смертями багатьох близьких людей, перш за все брата Вільяма (1910). Після вступу Англії у війну він взяв британське підданство (1915); проте заповідав, щоб його прах після кремації поховали в Америці. Так він підкреслив свій зв'язок з національним корінням.

/Files/images/bbloteka_2017/яттттт.png

15 квітня - 80 років від дня народження українського поета, прозаїка Юрія Олександровича Сердюка

Сердюк Юрій Олександрович (15 квітня 1938, Лозова), поет родом з Харківщини, закінчив Моск. Літ. Інститут ім. Горького.1965 року закінчив Літературний інститут імені М. Горького в Москві.1966 — член Спілки письменників, 1984 — лауреат Всесоюзного літературного конкурсу імені М. Островського. Збірки:

  • «Сурми серця» (1965),
  • «Пороги віку» (1967),
  • «Світлиця» (1970),
  • «Все, що зімною», 1972,
  • «Океан», 1979,
  • «Мелодія вогню», 1982,
  • «Відкритий океан», 1983,
  • «Ти починаєшся з очей», 1990,
  • «Мелодія вогню» й інші.

/Files/images/bbloteka_2017/яяяякккк.png

12 квітня весь світ відзначає День авіації і космонавтики. Це особливий день - день тріумфу науки та всіх тих, хто сьогодні працює в космічній галузі. 12 квітня 1961року старший лейтенант Ю. А. Гагарін на космічному кораблі«Восток» вперше в світі здійснив орбітальний обліт Землі, відкривши епоху пілотованих космічних польотів. Політ, що тривав всього 108 хвилин, став потужним проривом в освоєнні космосу. Сотні мільярдів планет, зірок і галактик, тисячі світлових років, неймовірні простори відкрилися людству!

«З висот, проклавши трасу невідому.

Оглянув землю-матір наш Антей

І повернувся до землі. Додому –

В обійми людства і дітей»

Яскраві успіхи космонавтики – результат роботи тисяч людей. За рішенням Міжнародної авіаційної федерації 12 квітня відзначається як «Всесвітній день авіації та космонавтики». В Україні цей день має назву «День працівників ракетно-космічної галузі України». У 2011 році на рівні Генеральної асамблеї ООН була прийнята резолюція, в якій 12 квітня проголошено Міжнародним днем польоту людини в космос.

До цієї знаменної дати в бібліотеці організована тематична викладка літератури «Дорога до зірок» Була проведена пізнавальна бесіда «Небо починається з землі».. Головна мета, це розширення уявлення дітей про космос, розвитку їх інтелектуальних здібностей, збагачування словникового запасу. Згадали про героїв космосу – С.Корольова, К. Ціалковського, Ю.Гагаріна, Л.Каденюка, В.Терешкову та Н.Армстронга. Діти мали змогу ознайомитись з літературою, яка розповідає про відкритий космос, роботу космонавтів та космічних станцій.

/Files/images/bbloteka_2017/яяяцццу.png

85 років від дня народження українського прозаїка Віктора Семеновича Близнеця

Віктор Семенович Близнець (10 квітня 1933, Володимирівка, Кіровоградська область — 2 квітня 1981, Київ) — український радянський письменник - прозаїк.

/Files/images/bbloteka_2017/22222222.png

…був совістю. Вірніше –
Чистим голосом її.

Віктор Семенович Близнець народився 10 квітня 1933 року в селі Володимирівці Компаніївського району Кіровоградської області. Саме там, за його словами, він “... побачив світ, далекі імлисті обрії, сиві полинові рівнини. ... Небо й степ – оце й заповнило душу, все моє життя.” Найдорожчою людиною був для письменника його батько. Працював він столяром, умів дуже гарно про все розповідати. І був для своїх шістьох дітей “... першою книгою, першою школою, відкривав землю батьків, ... це було як причастя до святині, до таїни нашого земного бога”.
Змалку малий Вітько тягнувся до книжки, до знань. Та лиш хлопець пішов до школи, як почалася війна з фашистами. Довелось пережити голод, страх, знущання. У селі виникла підпільна організація. Про неї, про захмарене війною небо з часом розповість майбутній письменник у своїй першій повісті “Паруси над степом”. Віктор наполегливо долав науку, був надзвичайно працьовитий, вимогливий до себе, сором’язливий, скромний, не за віком розсудливий. Вчителі і учні любили його за надійність, органічне прагнення допомогти і порадити. І хоча всі науки хлопцю давалися легко, перевагу він все ж таки віддавав літературі. Після закінчення десятирічки 1952 року Віктор їде до столиці і успішно складає іспити на факультет журналістики Київського університету імені Т.Г.Шевченка. Його однокурсниками і товаришами були В.Симоненко, М.Сом, Т.Коломієць, Ю.Ячейкін та інші обдаровані і талановиті люди, теж у майбутньому письменники.Після закінчення університету Віктор Семенович працював за фахом у різних газетах та журналах. Зокрема, був кореспондентом “Комсомольской правды”, завідувачем відділу газети “Комсомольское знамя”, завідуючим відділу шкільного життя журналу “Піонерія” (теперішній “Однокласник”), заступником головного редактора видавництва “Молодь”. І паралельно, за словами письменника А.Костецького, знаходив “... час, аби залишитися наодинці зі своїми думками і творити Літературу з великої літери, як він це розумів”.

Нащадок чесного хліборобського роду. Автор багатьох прекрасних оповідань і повістей, які перекладалися російською, болгарською, угорською, німецькою та іншими мовами. Віктор Близнець – лауреат літературних премій імені О.Копиленка, М.Рильського, Лесі Українки (посмертно). Сам же він ставився до написаного з нещадною вимогливістю.
Роздуми про незупинний плин часу, вдумливий погляд у людську душу – все це підпорядковане тому, щоб, як висловився автор «думалося про те, що світ наш вічний, і небо вічне, і земля як стояла, так і буде стояти і до нас, і після нас, і ще сотні й тисячі років».
Не заростає протоптана до дитячих сердець стежина Віктора Близнеця. Цієї весни йому виповнилося б 85, а він не зустрів навіть полудня віку. Квітень Віктора Близнеця - трагічний і буйний. В цьому місяці він народився, щоб через 48 років 2 квітня 1981 року трагічно обірвати своє життя. Воно обірвалося як звук срібної павутинки, що полетіла у вічність над нашими буденними клопотами, одвічними тривогами і надіями на краще майбутнє.

На Компаніївщині у селі Першотравенка при загальноосвітній середній школі створено кімнату-музей Віктора Близнеця, де свого часу навчався письменник, і де щороку в день його народження збираються колеги по перу та шанувальники його творчого таланту.

А в нашій бібліотеці діє книжкова полиця присвячена українському прозаїку.

/Files/images/bbloteka_2017/33333.png

«Світле свято Великодня»

/Files/images/bbloteka_2017/maxresdefault_01-1024x576.jpg

Весною ми святкуємо одне з найвеличніших християнських свят - Великдень. Це світле і добре свято несе з собою віру, надію і любов. Напередодні цього світлого дня дітям проведено подорож – історію Великодніх свят, ознайомлено з традиціями святкування Пасхи, з різними техніками прикрашання яєць, поговорили про смачні символи цього свята. Із задоволенням діти приймають участь у Великодніх забавах.

/Files/images/bbloteka_2017/P3221728.JPG

/Files/images/bbloteka_2017/яяяяяяяаааь.png

Великдень, Воскресіння Христове, Пасха — найдавніше християнське свято, головне свято богослужебного року, що встановлено на честь Воскресіння Ісуса Христа. У Католицькій церкві Великдень має найвищий статус торжества. Дата свята не є сталою і кожного конкретного року обчислюється за місячно-сонячним календарем (перехідне свято). Старозавітна Пасха— Песах святкується на честь виходу ізраїльського народу з єгипетської неволі, перехід від рабства до свободи. Воскресіння Христове— це перехід від смерті до життя, звільнення нас від тягаря гріхів, це вихід, перехід людини з рабства гріха, зла до свободи любові, добра. Слово «Пасха» походить від назви старозаповітного свята песах, що святкували юдеї в пам'ять про звільнення від єгипетського полону. Пасхальне ягня в юдеїв стало прообразом Христа, тому Христос іменується ще Агнцем Божим (Ягня Боже), Агнцем Пасхальним (Ягня Пасхи), Пасхою.

Великдень – одне із шанованих свят , яке відзначають щороку в Світлу Неділю навесні. У цей день освячують паски, писанки і крашанки. Щоб згадати пов᾽язані з Великоднем народні й сімейні звичаї пропонуємо Вам книжкову виставку – вернісаж « Великдень іде – свято в душі несе».

Пасха – основний символ Великодня.

Писанка – найвеличніший символ великодніх свят. Крашанки – це символ весни та зародження нового життя.

Великдень — це також час поминання покійних. Рідні приходять на могили померлих, згадують їх молитвою та добрими словами, а також просять у них прощення.

Народні прикмети

  • На Великдень повинна бути така сама погода, що й на Благовіщення.
  • Коли на Великдень ясно світить сонце, то через три дні піде дощ.
  • Якщо хмарно і накрапає дощик, то буде гарний врожай.
  • Коли на Великдень спить господар, то виляже пшениця, а якщо господиня — льон.
  • Якщо на Великдень небо ясне та сонце грає — до багатого врожаю та теплого літа.
  • Якщо на другий день Великодня ясна погода — літо буде мокре, якщо хмарна — літо буде сухе.

Вітаю Вас із Великодніми святами. Бажаю Вам миру, любові, достатку і смачної паски!

/Files/images/bbloteka_2017/111858581.png

З Воскресінням Христовим. Нехай це величне свято наповнить серце світлими почуттями надії і любові, дарує щастя та добро.

/Files/images/bbloteka_2017/11111188.jpg

В бібліотеці організована книжкова вистава

/Files/images/bbloteka_2017/яяяророя.png

/Files/images/bbloteka_2017/яяяяябьбьббб.png /Files/images/bbloteka_2017/яяякекекя.png

7 квітня — церковне свято Благовіщення Пресвятої Богородиці

/Files/images/bbloteka_2017/яяяяккк4.jpg

Благовіщення Пресвятої Богородиці — християнське свято, що відзначає подію, коли архангел Гавриїл провістив Діві Марії, що вона непорочно зачне від Святого Духа і народить Сина Божого — Ісуса Христа. У православ'ї входить до ряду дванадцятьох свят. Є третім за значенням святом після Великодня і Різдва Христового. У Католицькій церкві Благовіщення має найвищий статус торжества.

/Files/images/bbloteka_2017/1114778.png

/Files/images/bbloteka_2017/1111ппп.jpg

«Найголовніше – це бути здоровим, скарб величезний та самий чудовий, кожній людині він є найдорожчий, і не купити його нам за гроші»

Всесвітня організація охорони здоров’я була створена на підставі принципу, згідно з яким передбачається, що всі люди повинні мати можливість для реалізації свого права на володіння найвищого досяжного рівня здоров’я. Наприклад, тема Всесвітнього дня здоров’я 2018 року - Загальне охоплення послугами охорони здоров’я: для всіх і всюди, а гасло - «Здоров’я для всіх».

У нашій суспільній свідомості вітає одна дуже проста думка, безпосередньо пов’язана з питаннями здоров’я і проблемами його відсутності. «Буде здоров’я - решта все, додасться», - так звучить це багатовікове спостереження. І дійсно, наявність або відсутність у людини цього найціннішого стану, докорінно визначає його повсякденне життя, соціальне і суспільне оточення. Здоров’я - це справжнє багатство, наявність якого ми з вами інколи ігноруємо. Здорові люди здебільш рідко замислюються про те, як правильно і розумно влаштувати свій побут і життєдіяльність, щоб їх здоров’я залишалося міцним і надійним на тривалу перспективу. Наше власне здоров’я дуже легко втратити. Люди, що страждають тими чи іншими, особливо хронічними захворюваннями, на практиці кажен день стикаються з масою проблем, які активно відволікають їх від справжнього повноцінного життя.

Міжнародний святковий день, спрямований на залучення широкої громадської уваги до цих проблем і питань - Всесвітній день здоров’я, відзначається щорічно 7-го квітня. Це свято увійшло в традицію, за даними проекту DilovaMova.com, з середини минулого століття. Дата святкування Всесвітнього дня здоров’я приурочена дню створення Всесвітньої організації охорони здоров’я, відомої нам під абревіатурою «ВООЗ», а точніше дню прийняття статуту цієї організації. Статут ВООЗ було прийнято 7-го квітня 1948-го року, тоді ж, на першій сесії Всесвітньої асамблеї охорони здоров’я і виникла ідея проводити це міжнародне свято (WHA/A.2RES.35). До 1950-го року цей день відзначався 22-го липня, в день, коли сталася масштабна ратифікація запропонованого Статуту ВООЗ, потім День закріпився за нинішньою датою.

Традиції святкування Всесвітнього дня здоров’я нерозривно пов’язані з діяльністю всієї системи нашої охорони здоров’я. Працівники клінік, лікарень і госпіталів, ті хто так чи інакше з обов’язку професії і служби надає медико-санітарну допомогу всім, хто її потребує, як найкраще розуміють цінність здоров’я. Профілактика та увага до нашого власного здоров’я, - є основною метою проведених медиками в цей день акцій та заходів. Численні інформаційні матеріали, брошури та буклети, семінари, виступи фахівців і навіть концерти, які приурочені цьому Дню, в простій і доступній формі пояснюють нам важливість цієї позитивної ініціативи.

Здоров’я може мати дуже дорогу ціну. І в основному це стосується спроб повернути його на своє місце. У Всесвітній день здоров’я ми бажаємо всім його надійного зберігання. Всім хворим - якнайшвидшого одужання. Медикам - хорошої матеріальної і технічної бази. Всім нам - бути здоровими і життєрадісними! Зі святом Вас!

/Files/images/bbloteka_2017/2ллллллл.jpg

В бібліотеці до Всесвітього дня здоров’я організова книжкова вистава.

/Files/images/bbloteka_2017/111585.png

Страсна п’ятниця

6 квітня православні і греко - католики, а також всі християни східного обряду, відзначають Велику, або Страсну п'ятницю. В цей день у церквах згадують про страждання Ісуса на хресті за людський рід. В ті часи розп'яття на хресті було найганебнішою стратою. Таку смерть отримували розбійники, убивці, бунтівники та раби. Коли розпинали Ісуса, Він молився за Своїх мучителів, говорячи: «Отче, прости їм, бо вони не знають, що роблять».

/Files/images/bbloteka_2017/11114748б.jpg

Під час страждань Спасителя на Голгофі сталося знамення. З тієї години, як розп’яли Ісуса, затьмарилося сонце і вся земля потонула в мороці. Це тривало аж до самої смерті Христа. Це єдиний день в році, коли не правиться Служба Божа, є лише Вечірня з винесенням Плащаниці. Її виносять у другій половині дня. Іде тричі обхід довкола церкви з Плащаницею, яку несуть за чотири кінці священики або старші парафіяни. Після обходу Плащаницю кладуть на приготований стіл посередині церкви. Віруючі приступають до Св. Плащаниці і побожно її цілують. Божий гріб прикрашають квітами і лампадками, заним ставлять хрест без Розп'яття з полотном.

/Files/images/bbloteka_2017/25858.jpg

Плащаниця символізує полотно, вяке був загорнутий Ісус, коли його зняли з Хреста. Після Воскресіння на полотні залишився відбиток Його Образу, який утворився, як дослідили учені, шляхом великоговипромінювання. По всіх церквах у Страсну п'ятницю замовкають дзвони. На Галичині у дзвіниці чіпляють грубу дерев'яну дошку, і замість дзвонів дзвонар двома дерев'яними молотками «виклепує» по цій дошці, сповіщаючи людей про службу Божу. Віруючі люди в цей день нічого не їдять до виносу плащаниці з вівтаря на середину церкви, що відбувається після полудня.Повернувшись і з церкви, родина, зазвичай, сідає за стіл обідати. Обід у Страсну п'ятницю – пісний, навіть риби їсти вцей день не можна. Здебільшого обходяться городиною: капустою, картоплею, огірками. Ні шити, ні прясти в Страсну п'ятницю не можна. Великий гріх рубати дрова або що - небуть тесати сокирою. За народним віруванням, у Страсну п'ятницю не можна співати – гріх. На Херсонщині кажуть, що «хто співає в Страсну п'ятницю, той на Великдень буде плакати». У деяких країнах світу Страсна п'ятниця – вихідний день.

З цим днем пов’язані різні повір’я:

  • Якщо витерпіти спрагу в Страсну п’ятницю, то жоден напій не принесе шкоди цілий рік.
  • Буханець хліба, спечений у Страсну п’ятницю, зцілює від усіх хвороб та ніколи незапліснявіє.
  • За старих часів жоден з ковалів немав права кувати цвяхи в Страсну п’ятницю – на згадку проте, для чого були використані цвяхи і молоток уцей день багато століть тому.
  • Якщо перевозити бджіл у будь-який день, крім Страсної п’ятниці, – вони неодмінно повиздихають.
  • У цю п’ятницю в жодному разі не можна проколювати землю залізом: того, хто це зробить, спіткаєбіда.
  • Якщо випрану білизну вивісити для просушування в Страсну п’ятницю, на ній з’являться плями крові.

Томас Майн Рід (англ. Thomas Mayne Reid; 4 квітня 1818— 22 жовтня 1883)— ірландський письменник.

/Files/images/bbloteka_2017/яяяапапр.png

/Files/images/bbloteka_2017/яяяMayn-Rid.jpg

Життя Ріда було не менш захоплюючим, аніж його книги. Томас Майн Рід народився 4 квітня 1818 року в селі Балліроні (графство Даун, Ірландія) в сім'ї пресвітеріанського пастора, Томаса Майна Ріда Ст. (англ. Rev. Thomas Mayne Reid Sr). І батько і мати письменника за походженням були шотландцями. За сімейною традицією первісток успадкував батьківське ім'я, але надалі відмовився від його першої частини. По материнській лінії він був далеким родичем Вальтера Скотта. У грудні 1839 року Майн Рід їде в Америку на ще не освоєні простори Заходу, там він полює, торгує з індіанцями. Деякий час він був вчителем і репортером. У 1843 році у Філадельфії познайомився з Едгаром Алланом По. Як кореспондент газети «Спірит оф тайм» (Spirit of Time) Майн Рід взяв участь у мексиканській війні 1846—1848р. Важке поранення в ногу, яке він отримав у бою під Чапультепеком, дошкуляло йому все життя. У 1848 році в чині капітана (за іншими джерелами— лейтенанта) Майн Рід вийшов у відставку, але одразу поспішив виїхати в Європу, щоб взяти участь у революційному русі спочатку в Баварії, потім в Угорщині. Однак прибув він туди занадто пізно. Після цього Майн Рід оселився в Лондоні. Зазнавши невдач на комерційному і журналістському поприщах (Рід намагався заснувати новий журнал), він вирішив присвятити себе літературі. Перший роман Майн Ріда, «Вільні стрільці», який вийшов у 1850 році, описував події мексиканської війни. Протягом наступного десятиріччя виходять найкращі романи письменника: «Мисливці за скальпами», «Квартеронка», «Оцеола, вождь семінолів» тощо. Їх супроводжує бурхливий успіх. У тридцять три роки Майн Рід вирішив одружитися, і його шлюб виглядав не менш романтичним, ніж пригоди його героїв: дружиною Майн Ріда стала п'ятнадцятирічна дівчина з англійської аристократичної родини. Однак комерційна непрактичність молодого письменника, екстравагантність і схильність до романтичної екзотики зрештою призвели його на межу банкрутства. Тоді в 1867 році Рід вирішив удруге спробувати щастя в Америці, де пройшла його юність. Письменник співчутливо ставився до молодої республіки. У 1860-і роки, у розпал громадянської війни між північними і південними штатами Америки, він засудив расове гноблення, заявивши про свою солідарність зі справою жителів півночі. Але успіх не дався йому й в Америці, і в 1870 році, ледь зібравши грошей на зворотний шлях, Ріди повернувся в Англію — вже назавжди. В останні роки життя Рід складав науково-популярні книги для юнацтва. Увесь цей час він страждав від фізичного і нервового розладу й 1883 року помер. Помер в Лондоні. Похований на цвинтарі «Кенсал-Грін»

Гуманізм і співчуття силам справедливості, майстерність сюжету і нині викликають інтерес до книг Майн Ріда, зробили його популярним у багатьох країнах. Твори Майн Ріда досягли більшої популярності у Східній Європі, ніж у США.

Твори

  • Без пощади
  • Білий вождь
  • Вільні стрільці (The Rifle Rangers, 1850)
  • Мисливці за скальпами (The Scalp Hunters, 1851)
  • Квартеронка (The Quadroon, 1856)
  • Оцеола, вождь семінолів[ru] (Osceola the Seminole: The Red Fawn of the Flower Land , 1859)
  • Вершник без голови (The Headless Horseman, 1865)
  • Морське вовченя[ru]

Фільми за мотивами творів

  • Вершник без голови (фільм, 1973)

/Files/images/bbloteka_2017/яяяцушшшшш.jpg

3 квітня - 110 років від дня народження Степана Івановича Олійника

/Files/images/bbloteka_2017/яяяяstepan-oliynuk.jpg

Степан Олійник – відомий український поет, обдарування і талант якого на повну силу виявився в гуморі і сатирі. Цю людину знали – без перебільшення – майже в усьому СРСР та за кордоном. Поет–гуморист, сатирик, він майже чотири десятиліття віддав праці в літературі і понад п'ять десятиріч – журналістиці. Боровся за ствердження добра і правди, чесності й благородства. Без його творчого доробку неможливо уявити українську літературу. Брав участь у німецько-радянській війні. Член КПРС з 1952 року. Обирався депутатом Верховної Ради СРСР 6 —7-го скликань.

/Files/images/bbloteka_2017/яяян6ннннн.png

Творчість його вивчають у школах і вузах. Його гуморески, які залишаються актуальними на всі часи, читають з естради найкращі актори, вони лунають по радіо і телебаченню.

Відзнаки

  • Лауреат Сталінської премії (1950; за збірку віршів «Наші знайомі», 1948).
  • Нагороджений двома орденами Леніна, орденом Трудового Червоного Прапора, орденом «Знак Пошани» і медалями.

/Files/images/bbloteka_2017/ччччччу.png

Для його віршів характерні актуальність тематики, сатирична гострота, політична цілеспрямованість, соковитий український гумор. Вони часто друкувалися в газеті «Правда» та інших центральних виданнях; перекладені багатьма іноземними мовами.

У 1960 році в газеті «Правда» був надрукований фейлетон Степана Олійника… Леонід Гайдай сам зізнався, що щаслива історія знаменитого фільму “Пес Барбос і незвичайний крос” почалася… саме з цього фейлетону. А було це так. Степанові Івановичу читач із Горяївки надіслав листа, в якому розповідав про місцевих вандалів, які глушать рибу динамітом. Під час такої “риболовлі” навчений собака одного з браконьєрів схопив запал і кинувся за господарем… Створений за цією фабулою фільм закупили десятки країн світу. Він здобув високу відзнаку в Каннах.

Вшанування пам'яті

  • Земляки письменника-гумориста щороку проводять на Одещині Олійниківські дні та Олійниківські читання. Заснували Всеукраїнську літературну премію імені Степана Олійника, Благодійний фонд.
  • 19 жовтня 1984 року в Києві, на фасаді будинку на вулиці Великій Васильківській, 6, де з 1952 по 1982 рік жив і працював письменник, встановлено бронзову меморіальну дошку.
  • В 1990 році його ім'ям названа вулиця в Києві.

Жив у Києві. Помер 11 січня 1982 року в Києві, похований на Байковому кладовищі. У селі Левадівка Миколаївського району на Одещині, в якому минало дитинство поета, упродовж багатьох років діє музей Степана Олійника, котрий став філіалом Одеського державного літературного музею. Тут споруджено пам'ятник митцеві, відбудована садиба, в якій зростав маленький Степан. Започатковано шкільний музей С.Олійника і в рідних Пасицелах Балтського району Одещини. А на підвір`ї школи встановлено меморіальну стелу.

/Files/images/bbloteka_2017/111177н.png

/Files/images/bbloteka_2017/Могила_Степана_Олійника.JPG

В бібліотеці експонується викладка літератури, яка знайомить користувачів з літературною спадщиною письменника.

/Files/images/bbloteka_2017/яяяякенгшш.png

3 квітня 2018 року минає 100 років від дня народження видатного українського письменника, публіциста і громадського діяча Олеся Гончара (повне ім'я - Олександр Терентійович Гончар ).

/Files/images/bbloteka_2017/яяяыцывпо.png

/Files/images/bbloteka_2017/12445555.jpg

Олесь Гончар - Герой Соціалістичної Праці (1978). посмертно Герой України (2005). Лауреат Ленінської (1964), двох Сталінських премій (1948, 1949), Державних премій СРСР та УРСР (1982,1962). Нагороджений трьома орденами Леніна, Жовтневої Революці), Вітчизняної війни I ступеня, Трудового Червоного Прапора, Дружби народів, Червоної Зірки Слави 3-го ст., трьома медалями «За відвагу». Депутат Верховної Ради СРСР 6-11 скликань (1966-1989). Депутат Верховної Ради України (1990-1994). Академік АН України.

" Я ж стояв і стою на тому, що вся Україна... захищала себе як націю і що Рух Опору, подібно як свого часу у Франції чи Польщі, і в нас був усенаціональний. Не кажучи вже про суцільно нескорену Галичину, відомо, що й Східна Україна, все наше Подніпров’я, нещадно зрусифіковане, задушене, затероризоване, раз у раз заявляло про себе протестами і воістину мужніми вчинками. В цьому я пересвідчився ще під час «соборної історії», коли тисячі не знайомих мені людей, ризикуючи собою, стали на захист книги й підтримали автора своїми безстрашними листами." О. Гончар "Щоденники"

Олесь Терентійович Гончар народився 3 квітня 1918 p. Після смерті матері, коли хлопцеві було 3 роки, із заводського селища на околиці Катеринослава (тепер Дніпропетровськ) його забрали на виховання дід і бабуся в слободу Суху Козельщанського району Полтавської області. Працьовита і щира в ставленні до людей бабуся замінила майбутньому письменникові матір. Тридцяті роки в житті Олеся Гончара — період формування його як громадянина й митця. До вступу в Харківський університет (1938) він навчався в технікумі журналістики, працював у районній (на Полтавщині) та обласній комсомольській газеті в Харкові і дедалі впевненіше пробував свої творчі сили як письменник. Працю на ниві художньої прози Олесь Гончар постійно поєднує з літературно-критичною творчістю. Почавши ще в студентські роки з досліджень поетики М. Коцюбинського і В. Стефаника, він згодом створив десятки статей, які вже публікувалися в трьох окремих книгах («Про наше письменство», 1972; «О тех, кто дорог», 1978; «Письменницькі роздуми», 1980) та входили частково до шеститомного зібрання творів письменника. Твори О. Гончара перекладалися на 67 мов, а творчий досвід письменника засвоюється і вітчизняними, і зарубіжними майстрами слова. Помер письменник 14 липня 1995р.

" Життя тримається на людяності, на гідності, на любові " Олесь Гончар

Олесь Гончар – неповторний класик письменницької публіцистики 2-ї половини ХХ ст.. В основі провідних напрямів його творчості були корінні питання буття українського народу, його минуле, сучасне та майбутнє. У мотивах державотворення, взаємин митця і влади, розвитку національної мови, ставлення до співвітчизників за межами України, збереження довкілля, оцінці мистецької спадщини та її найвидатніших представників, ролі молоді в майбутньому нашої держави простежується еволюція світогляду й підходів автора до зображення та оцінки дійсності.

/Files/images/bbloteka_2017/1-130403112627-phpapp01-thumbnail-4.jpg

Незалежна Україна склала свій борг перед великим громадянином і патріотом рідної держави, присвоївши Олесю Терентійовичу в 2005 р. Указом Президента України звання Героя України (посмертно).

В бібліотеці оформлена виставка, присвячені ювілею письменника: « Життя Гончара - Собор високих надій».. На виставці представлені твори О.Гончара, цікаві факти з життя та творчость.

/Files/images/bbloteka_2017/яяяапапя.png

3 квітня - 115 років від дня народження Лесі Верховинки (Ярослави Миколаївни Кучковської) (1903-1936), українського прозаїка, поетеси.

Верховинка Леся (справжнє ім'я Лагодинська - Кучковська Ярослава - Олександра Миколаївна; 3 квітня 1903, смт. Делятин — 21 лютого 1936 )— українська письменниця, поетеса, драматург. Дочка М. Лагодинського.

«Бувають у житті моменти, яких не можна втратити, бо вони вже вдруге не повернуться».

Розкривала психологію людських характерів, суть подій через напружені діалоги, внутрішнє мовлення, деталь портрета, міміку, жести, «олюднену» природу, експресивну та метафоричну мову з гуцулським діалектом. Продовжила літературні традиції Василя Стефаника, Марка Черемшини.

«Буду йти до ясного сонця,— з квітками на голові по колючому терню під ногами…»

Невелика за обсягом, але досить потужна і цікава її творчість знову приходить до нашого читача. Книга «До Делятина на крилах мрій» представляє поезії, новели, оповідання, драматичні твори, есеї, статті Лесі Верховинки, її листи до рідних, близьких і знайомих.

/Files/images/bbloteka_2017/яяяіііі.jpg

«Великі душі мусять переживати великі кризи».

А друга невеличка за обсягом книжка побачила світ в Івано-Франківському видавництві «Лілея НВ» за сприяння директора краєзнавчого музею Делятина Андрія Мисюка та відділу культури і туризму Надвірнянської РДА. Вона вміщує видані 1922-го і 1923рр. у Львові в серії «Діточа бібліотека» книжечками-«метеликами» п'єси Лесі Верховинки «Іменини Влодка» та «Стріча в лісі». Автор післямови до книжки Тарас Прохасько вважає, що ці дві п'єси Лесі Верховинки «тепер мають більше значення, ніж тоді, коли їх було написано».

На початку травня 2013 року в Делятині було відкрито меморіальну таблицю на будинку Лагодинських.

Лагодинська звертала увагу на рівноправність жінок, на потребу можливостей освіти для них, етичні засади їхнього виховання та економічні можливості бути «сильною духом і тілом» і бути більше «провідницею до правди, добра і краси»

До їі вірша «До весни» написав музику для жіночого хору композитор Осип Залеський (одружений зі сестрою авторки, Галиною, авторкою збірки «До сонця, до волі»).

До речі, свої твори у галицьких часописах, які виходили у Львові, підписувала Леся Верховинка або Ярослава Лагодинська.

/Files/images/bbloteka_2017/ччвууу.png

Як не любити любов'ю наснажених,

Мудрістю сповнених книг! М. Рильський

Міжнародний день дитячої книги — свято, встановлене з ініціативи та за ухвалою Міжнародної ради дитячої книги. Відзначається щороку (починаючи з 1967) 2 квітня— в день народження великого казкаря Ганса Крістіана Андерсена. Цим підкреслюється надзвичайно важлива роль дитячої книги у формуванні духовного та інтелектуального обличчя нових поколінь Землі.Зазвичай до цього дня у багатьох країнах приурочують проведення тижня дитячої та юнацької книги. Проводять ранки, конкурси, виставки, конференції і фестивалі, присвячені найкращим книгам світу. Програми яскраві, розважальні, такі, що запам’ятовуються. Традиційно з нагоди свята представники IBBY організовують в школах різних країн урочисті заходи для дітей, зустрічі з авторами і ілюстраторами, конкурси на найкращий твір тощо. І скрізь, у всіх країн і народів королем свята вважається Андерсен. Чарівному казкарю Андерсену належать романи, п’єси, вірші, проте в літературі він залишився перш за все як автор казок та історій, що склали 24 збірки, виданих в 1835–1872. Світову славу Андерсену принесли його казки, в яких поєднується романтика і реалізм, фантазія та гумор і сатира. Біографія Андерсена теж нагадує казку, особливо якщо з довірою поставитися до його розповіді про себе в двох великих мемуарних нарисах «Казка мого життя». Твори Андерсена спонукали українського композитора Жанну Колодуб до створення багатьох музичних творів для дітей. Серед них — «Снігова королева» та інші.

Другого квітня один раз на 2 роки, на черговому конгресі Міжнародної ради з дитячої книги, письменникам і художникам вручається головна нагорода – Міжнародна премія імені Г. К. Андерсена.

/Files/images/bbloteka_2017/яяяяяц34.png

У наш складний і бурхливий час, коли стрімко зростає потік інформації, що його дістає дитина з усіх можливих джерел, твори дитячих письменників проходять випробування на подальше життя. Наталя Забіла — одна з найстарших українських письменниць, яка писала переважно для дітей. Впродовж усього творчого життя вона сповідувала один принцип: для дітей треба писати так само добре, як і для дорослих, і навіть ще краще. Саме тому книжки письменниці й донині читають, знають і люблять. Зроблене Наталею Львівною в дитячій літературі важко переоцінити. Адже вона була фундаторкою української радянської дитячої літератури і стала її досвідченим майстром. Великою популярністю у юних читачів користуються збірки: «Під ясним сонцем», «Веселим малюкам», «У широкий світ», «Оповідання, казки, повісті», «Стояла собі хатка». Однією з найкращих книжок Наталі Забіли є цикл віршованих оповідань «Ясоччина книжка».

Відома українська поетеса Ганна Чубач казки почала складати для молодших сестер. Стіна в маленькій кімнаті письменниці завішана картинами. На них герої казок і віршів Чубач — ворони, коти і лебеді. Вони намальовані лаком для нігтів і прикрашені бісером. Сама поетеса говорить, що її казки не придумані, а життєві. 1983 року видавництво «Веселка» видало її першу дитячу книжку «Йшла синичка до кринички». Пізніше вийшла книжка «Веселі чомучки», а ще Ганна Чубач написала 11 абеток для дітей. Дитячі книги вбирають у себе цілий світ: все цікаве, що трапляється на світі, рано чи пізно в них потрапляє. Їх нескінченне строкате різноманіття тішитиме все нові й нові покоління дітвори.

/Files/images/bbloteka_2017/яяяц3цкн.jpg

Відзначається щорічно в день народження датського письменника-казкаря Ганса Хрістіана Андерсена. Витоки дитячої книги сходять до епохи, коли в Англії з'явився верстат і У. Кекстон випустив у 1477 р. першу книгу англійською мовою. Серед його численних видань були байки Езопа і забавний "Роман про Лиса". У 1658 році чеський священик і педагог Ян Коменський опублікував першу книгу для дітей "Світ чуттєвих речей в картинках" - підручник на латині з гравюрами. Протягом XVII століття дітей навчали і виховували в основному Біблії та книг релігійного змісту.

XVIII століття подарував дітям два великі романи: "Робінзон Крузо" Д. Дефо і "Мандри Гуллівера" Дж. Свіфта. В той же час і дітей, і дорослих однаково залучили дешеві видання народних казок, балад і легенд.

Початок золотого століття дитячої літератури відноситься до середини XIX століття. До цього часу нарешті визнали, що дітям, крім підручників та релігійних творів, потрібні власні книги.

Дивно, але література для дітей часто приводила в захват і дорослих. Сама королева Великобританії зачитувалася "Пригоди Аліси в Країні чудес" Л. Керрола, насолоджуючись вільної грою фантазії і гумору. Але і казки ніхто не відміняв. І самим великим казкарем на всі часи, напевно, залишиться Ганс Християн Андерсен.

Двадцяте століття подарувало юним читачам Пітера Пена, Мері Поппінс, Старого Хоттабича, Гаррі Поттера і багатьох інших чудових героїв. Ось уже понад півстоліття діти і дорослі зачитуються трилогією "Володар кілець" Дж. Р.Р. Толкієна. Дитячі книги вбирають у себе цілий світ; все цікаве, що буває на світі.

Книги - це друзі, безпристрасні, але вірні. В. Гюго

/Files/images/bbloteka_2017/чччегщз.jpg

Ганс Крістіан Андерсен (дан. Hans Christian Andersen; [ˈhanˀs ˈkʁæsdjan ˈɑnɐsn̩]; 2 квітня 1805, Оденсе — 4 серпня 1875, Копенгаген) — данський письменник, казкар, автор відомих у всьому світі казок «Стійкий олов'яний солдатик», «Гидке каченя», «Снігова королева», «Дюймовочка» та інших. Казки Андерсена перекладені більш ніж 150 мовами світу, вони стали основою для численних екранізацій, мультфільмів, театральних постановок, балетів тощо.

Перу Андерсена належать поеми, п'єси, нариси, романи, книги подорожніх нотаток, проте в літературі він залишився перш за все, як автор казок та історій, що склали 24 збірки, виданих в 1835—1872. Загалом, дослідники життя та творчості Андерсена, зокрема Ганс Крістіан Андерсен Центр, зуміли віднайти чималий пласт творінь данського письменника: 212 казок, 28 саг, 6 романів, 6 «іншої прози», 51 п'єсу, 25 подорожніх книжок, 4 біографії, 6 автобіографічних публікацій, 42 статті, листи та інші речі, 7 сатирично-гумористичних оповідок, 8 поем, 1024 вірша и 37 брошур.

У літературі дебютував восени 1828 як автор сповненого казкової містики твору «Прогулянки від Хольмен-каналу до східного мису острова Амагер» (хоч до того він відсилав пробні свої твори до газет й альманахів і декотрі з них були опубліковані, а деякі залишилися в рукописах чи дитячих споминах автора[15]). Видана на Новий 1829 рік, книжечка набула великої популярності й уже в квітні вийшов її другий наклад. Пізніше він приєднався до течії прогресивних романтиків.

З 1835 року він почав друкувати казки, яких за 40 років написав 156. У цьому жанрі найповніше виявився художній талант Андерсена. Казки Андерсена тісно пов'язані з фольклором, дуже динамічні, в них багато гумору, фантастика поєднана з реальним життям; багато казок є гострою соціальною сатирою («Нове вбрання короля», «Соловей», «Кожному— своє місце», «Свині», «Слимак і кущ троянди», «Дюймовочка»). Жорстоким грошолюбам у казках протистоять прості бідні люди, яких Андерсен наділяє найблагороднішими моральними рисами і якостями («Стійкий олов'яний солдатик», «Кресало», «Русалонька», «Дівчинка з сірниками», «Снігова королева»). Казки Андерсена пройняті соціальним оптимізмом і щирою вірою в краще майбутнє людства.

Незважаючи на чималу відстань та плинність часу Ганс Крістіан Андерсен залишив помітний слід в українській культурі. Насамперед це повязано із його творчим набутком, який захопив чимало українських письменників, які на його основі захопилися літературним казкарством та перекладом. Окрім того уже наступні творчі покоління: художників, кінематографів, мультиплікаторів та видавців продовжили надихатися творчістю датчанина в своїх роботах.

Співвітчизники Андерсена свято зберігають пам'ять про нього, він є для них національною гордістю. Ще за його життя було встановлено йому пам'ятника, проект якого створив Огюст Сабьо, а відкоригував сам Ганс. З тих пір на площі в Копенгагені, названій на його честь, стоїть пам'ятник: казкар в кріслі з книжкою в руці й на самоті.

Щороку 2 квітня, в день народження письменника, в усьому світі святкується Міжнародний день дитячої книги. З 1956 року Міжнародною радою з дитячої книги (IBBY) присуджується Золота медаль Ганса Християна Андерсен а— вища міжнародна нагорода в сучасній літературі. Цією медаллю нагороджуються письменники, а з 1966 року— художники, за внесок у дитячу літературу.

У Копенгагені та в його рідному містечку Оденсе створено музеї письменника. Щороку в день народження митця данці збираються на всенародне свято на честь великого казкаря, віншують його в промовах, віршах і піснях. В світі існує кілька міжнародних Літературних премій імені Андерсена, якими нагороджують найкращих дитячих письменників, художників та ілюстраторів. У багатьох містах установлено пам'ятники письменникові: Оденсе, Копенгагені, Нью-Йорку, Братиславі, Москві та інших.

  • Пам'ятник Гансу Крістіану Андерсену у місті Копенгаген.
  • Премія імені Г. К. Андерсена
  • 2476 Андерсен — астероїд, який назвали на честь казкаря.

/Files/images/bbloteka_2017/яяяц35790.png

209 років з дня народження Миколи Васильовича Гоголя

/Files/images/bbloteka_2017/яяяяфйф.png

Микола Васильович Гоголь (прізвище при народженні Яновський, з 1821 року — Гоголь-Яновський; [1 квітня 1809 року, Сорочинці, нині Великі Сорочинці, Миргородський район, Полтавська область — 4 березня 1852 року, Москва) — письменник, класик російської літератури українського походження з роду Гоголів-Яновських. Вважається найвизначнішим з представників її «української школи», був одним із засновників реалізму та заклав соціально - критичний («гоголівський») напрямок в літературі.

/Files/images/bbloteka_2017/яяяяяяяв.jpg

Твори Гоголя багаторазово екранізувалися. Його твори використані кількома композиторами при створенні опер та балетів. Крім цього, Гоголь був персонажем кількох фільмів та інших художніх творів. 1910 року у Російській імперії був випущений фільм «Жизнь и смерть А.С.Пушкина» (виробництво Московського відділку французького Товариства «Гомон»), де, серед іншого, О. Пушкін читає свої твори Гоголю. За мотивами повісті «Вечори на хуторі біля Диканьки» 1961 року кіностудія «Мосфільм» випустила кольоровий фільм. 1967 року на кіностудії «Мосфільм» режисером Олександром Птушко був знятий фільм «Вій» за однойменним твором Гоголя. 1972 року кіностудія ім. Олександра Довженка за сценарієм Івана Драча, створеним за мотивами ранніх творів М. Гоголя, випустила фільм російською мовою «Пропавшая грамота». 1977 року на тій же кіностудії «Мосфільм» Леонідом Гайдаєм був створений фільм «Інкогніто з Петербурга», за п'єсою М. Гоголя «Ревізор», а 1996 року був екранізований спектакль Московського театру сатири під цією ж назвою. 2003 року був екранізований балет у постановці Ігоря Моісєєва «Ночь на Лысой горе» за мотивами творів Миколи Гоголя. Компанія Step Creative Group випустила два квести: «Вечори на хуторі біля Диканьки» (2005) і «Вечір напередодні Івана Купала» (2006). Першою грою за повістю Гоголя стала «Вій: Історія, розказана заново» (2004). 2009 року в Україні режисерами Петром Пінчуком та Євгенієм Березяком створений фільм «Дума про Тараса Бульбу». У той же час у Москві режисером Володимиром Бортком поставлений фільм «Тарас Бульба», з очевидним пропагандистським відтінком. Мотиви гоголівських творів та їхніх персонажі використані у фільмі режисера Костянтина Худякова «Марево», завершеному у 2010 році. В Україні проводиться щорічний мультидисциплінарний фестиваль сучасного мистецтва ГОГОЛЬFEST, названий на честь письменника. Прізвище письменника відбилося в назві музичної групи Gogol Bordello, лідер якої, Євген Гудзь, є вихідцем з України. Зображення Гоголя та героїв його творів можна зустріти на поштових марках і монетах.

Пам'ятник Миколі Гоголю у Яготині.

/Files/images/bbloteka_2017/яфяфяяя.jpg

До дня народження класика світової літератури Миколи Васильовича Гоголя в бібліотеці організована книжкова вистава "Література - все моє життя".

/Files/images/bbloteka_2017/яяявввв.png

1 квітня - День сміху.

"Ми сміємося й будемо сміятися, бо ми живемо повнокровним життям зі своїм веселим, дотепним, талановитим народом. Ми сміємось і будемо сміятись, бо знаємо, що сміхом своїм ми допомагаємо нашому народові боротися з недобрими явищами в нашому житті". Остап Вишня.

/Files/images/bbloteka_2017/чччччччву.jpg

Із першим квітня, добрі люди! Зі святом вас усіх! Хай посміху із вас не буде, лиш усмішка і сміх! І як би важко не було нам, намагаймося вносити у своє повсякденне життя гумор і сміх. Адже, на думку лікарів, сміх – це здоров'я, це найкращий вітамін росту. Тож будьмо життєлюбами та оптимістами!

Цей день не внесено ні в які календарі знаменних дат і всенародних свят, але його цілком можна віднести до міжнародних, оскільки він з однаковим успіхом відзначається й у Росії, і в Німеччині, і в Англії, і у Франції, і в Скандинавії, і навіть на Сході. В одних країнах 1 квітня називають Днем сміху, в інших — Днем дурня. У цей день кожен хоче пожартувати над кимсь, тож ніхто не застрахований від розіграшів і навіть найсерйозніші люди мимоволі посміхаються. Як припускають науковці, до нас це свято прийшло з Німеччини, імовірно, на початку XVIII ст. Його називали ще брехливим днем або Марією - брехухою — одним із народних прізвиськ Марії Єгипетської — святої VI ст., день вшанування якої за старим стилем збігається з 1 квітня. Того дня дівчата дурили людей, аби верховодити майбутнім чоловіком. Для цього дня маємо приповідку: «Першого квітня — брехня всесвітня!». Коли і ким це свято було завезене до нас точно не відомо, але у творах багатьох письменників і поетів з кінця XVIII століття з'являлися рядки про першоквітневі розіграші. На перше квітня жартують всі, так що будьте насторожі.

/Files/images/bbloteka_2017/111117.png

Хай цього дня буде радісно всім! Бо сміх – це щирість, бадьорість, оновлення, радість і оздоровлення. Тож сміймося на здоров'я! Бо сміх – це багатство душі. Хто вміє сміятись, той уміє жити, тому легше живеться. Щира усмішка – це показник здоров'я і стабільности, успішности і веселої вдачі.

Нехай лунає ваш іскристий сміх

І в кожнім серці щиро він озветься.

Хай радість звеселяє нас усіх,

І з нами Україна усміхнеться!

Вітаю всіх з Днем сміху! Хороших жартів вам, багато щирого сміху, на всі щоденні проблеми дивіться з оптимізмом і гумором!!!

/Files/images/bbloteka_2017/вввввв.png

  • Пізнавальне видання познайомить маленьких українців з традиціями і святами, що дійшли до нас із минулого, церковними, новітніми, державними, що виникли за часів незалежності України, професійними та сімейними. У книжці запропоновано безліч цікавої і корисної інформації про знаменні події, їхню історію.
  • «Свята різних народів» – один з томів популярної енциклопедії «Я пізнаю світ».Читачі дізнаються про найпоширеніші, найцікавіші, незвичайні свята, котрі нині відзначають у різних країнах світу. Видання ілюстроване, має предметно-іменний покажчик. Воно буде цікавим як для дітей, так і для дорослих.

/Files/images/bbloteka_2017/яяяяявввууу.png

Квітень носить свою назву з XVI століття. Саме в цей час земля починає квітувати. В ужитку були й інші народні назви: краснець, лукавець, дзюрчальник, водолій та латинська назва апріль, на честь богині Афродіти.

Зацвіли усі діброви,
І долини, і луги,
І річки синіють знову
І не входять в береги.
М. Стельмах

/Files/images/bbloteka_2017/ччччччч.png

31 березня - 92 річчя Джона Роберта Фаулза

Джон Роберт Фаулз (англ. John Robert Fowles; 31 березня 1926, Лі-он-Сі, графство Ессекс — 5 листопада 2005, Лайм-Реджіс, графство Дорсет — англійський романіст, письменник, есеїст. Один із найвідоміших письменників - постмодерністів.

/Files/images/bbloteka_2017/яяяяяяцццу.png

31 березня – день народження відомого англійського письменника-романіста, одного з видатних представників літературного постмодернізму Джона Роберта Фаулза. Він отримав визнання як один з найбільших прозаїків. Його твори, незважаючи на різноманітність образів і багатство прийомів художнього зображення, були об’єднані однією темою – пошуками особистої свободи та сенсу творчості.

/Files/images/bbloteka_2017/яяяололо.png

31 березня - 136 річчя від дня народження Корнію Івановичу Чуковському.

/Files/images/bbloteka_2017/яяя456456.png

Корній Іванович Чуковський (справжнє ім'я Микола Васильович Корнєйчуков) (31 березня 1882, Петербург, Російська імперія— 28 жовтня 1969, Москва, РРФСР)— російський та радянський письменник, перекладач і літературознавець українського походження. Перекладач українських поетів (збірка «Молода Україна»), упорядник кількох видань російських перекладів Тараса Шевченка, автор нарису «Шевченко» (1911). Чуковський - батько чотирьох дітей: Миколи, Лідії, Бориса і померлої в дитинстві Марії (Мурочки), якій присвячено багато його дитячі вірші.

/Files/images/bbloteka_2017/яяоророр.jpg

/Files/images/bbloteka_2017/яяядбдбдб.png

Письменник раз і на все життя установив для себе правила, які ніколи не порушував:
– вставати о п’ятій годині ранку і одразу ж сідати за працю, не витрачати дарма жодної хвилини,
– завжди відповідати на всі листи,
– вести щоденник і виконувати всі обіцянки чи просто їх не давати. Напевно тому так багато встиг зробити.

Чуковський займався перекладами книг Кіплінга, Марка Твена, Оскара Уайльда, видав книгу про теорію художнього перекладу. У 1962 році він став почесним доктором літератури Оксфордського університету у Великобританії.

На його дачі в Передєлкіно Корній Іванович організував за власний кошт дитячу бібліотеку, читальню та дім дитячої книги.

/Files/images/bbloteka_2017/яяятьтьбю.png

/Files/images/bbloteka_2017/яяябббьтя.png

Корній Чуковський захворів вірусним гепатитом і у віці 87 років. помер 28 жовтня 1969 року. Прах Корнія Івановича Чуковського спочив на невеликому кладовищі селища Передєлкіно. Ще до своєї смерті письменник склав список людей, яких не бажав "бачити" на своєму похороні.

/Files/images/bbloteka_2017/яяядддддлоя.png

Нагороди

  • Орден Леніна (1957);
  • чотирикратно Орден Трудового Червоного Прапора (1939, 1962, 1965,1967);
  • Ленінська премія (1962);
  • удостоєний ступеня Доктора літератури Honoris causa Оксфордського університету (1962);
  • численні медалі.

В основі його творів лежить безмежна любов до дітей. Він добре знав і розумів їх. Письменник зумів зберегти в собі ту дитячу безпосередність, яка дозволила йому мовою, зрозумілою дітям, і в близьких їм образах малювати чудові словесні картинки: рідні та запам'ятовуються, що ведуть у захоплюючий великий світ без нудних моралей і наданих нотацій.Його вірші пройшли через багато поколінь і займають на книжкових полицях чільне місце в очікуванні наступних.

Організована книжкова поличка.

/Files/images/bbloteka_2017/111111ололл.png

Марійка Підгірянка - королева дитячого слова.
/Files/images/bbloteka_2017/яя56585я.png

Марі́йка Підгіря́нка (справжнє ім'я Марія Омелянівна Ленерт, по чоловікові — Домбровська народилася 29 березня 1881, с. Білі Ослави Надвірнянського повіту Станиславівського воєводства , померла 20 травня 1963, смт Рудне біля Львова, похована у Львові на Личаківському цвинтарі) — відома галичанка, українська поетеса.

/Files/images/bbloteka_2017/яя8гот.png

Моя земленько ти ріднесенька,
Як твій чар описати?
Не затихла ще моя пісенька,
Щоб про тебе співати.
Ніч невидная, ніч тихесенька,
Але сон не приходить.
Знов в душі бринить нова пісенька,
Попід вікнами бродить.
Моя земленько ти ріднесенька,
Святе моє кохання, Для тебе була перша пісенька, Тобі буде й остання. (Вірш “Моя земленько”із збірки “Ранкові зустрічі”).

Талановита поетеса, народний педагог, культурно - освітній діяч, творча спадщина якої назавжди ввійшла до золотого фонду української літератури.

Хто тебе так щиро любить,
І вбирає, і голубить,
І кладе у постіль спати? Мати.

Хто стеріг тебе від злого,
Відмовляв собі усього,
Щоб тобі віддати? Мати.

Хто тебе узяв за руку
І до школи на науку Вів, щоб розуму навчати? Мати. (Вірш “Мати” із збірки “Ранкові зустрічі”).

Її поезії мають велике пізнавальне і виховне значення, несуть дітям добро та радість, допомагають пізнати світ через красу рідного слова.

Люблю матусю, батька люблю,

Люблю хатину рідну свою,

І рідну школу, і вчителів,

Село, де вперше сонце зустрів.

Люблю в криничці блакитну глиб,

І лан, що родить для мене хліб,

Садок, з якого грушки несу,

Горбок, де білі вівці пасу.

Бо ж горбочки, лани, ліси –

Для мене повні добра й краси,

Бо все, що бачу навколо я, –

То люба, рідна моя земля!

(Вірш “Що я люблю” із збірки “Ростіть великі”).

/Files/images/bbloteka_2017/яядлд25.png

Твори Марійки Підгірянки ввійшли у навчальні програми початкових класів, друкуються у колективних збірниках, антологіях, дитячих журналах. Вони дістали високу оцінку письменників, літературознавців. Видатний український поет Максим Рильський писав: “Марійка Підгірянка – справді народна, щира, ніжна, талановита поетеса”. Вірші Марійки Підгірянки, написані хоч і давно, зате щиро, від душі і з великою любов'ю до вас і рідної України.

/Files/images/bbloteka_2017/яяяяяя9щ9щ.jpg

/Files/images/bbloteka_2017/яяяч-2-728.jpg

/Files/images/bbloteka_2017/яяяяяяяя-4-728.jpg/Files/images/bbloteka_2017/яяяяыц.jpg

В бібліотеці діє книжкова полиця.

/Files/images/bbloteka_2017/яяяукенг.png

80 років від дня народження Олеся Васильовича Лупія.

/Files/images/bbloteka_2017/яlupiy-oles-vasylovych_2.jpg

Лупій Олесь (Олександр) Васильович (нар. 28 березня 1938, с. Нова Кам'янка, Жовківський район на Львівщині) — український поет, прозаїк, драматург, сценарист. Член Національної спілки письменників України. Народився в селянській родині, яка за участь у визвольних змаганнях була вислана до Сибіру. Брат кінорежисера Ярослава Лупія та першого директора Львівського історико-культурного музею-заповідника «Личаківський цвинтар» Григорія Лупія. Працював у редакціях газет, у видавництві «Радянський письменник». Довгий час був відповідальним секретарем ради НСПУ, заступником голови НСПУ.

/Files/images/bbloteka_2017/яяапапапр.jpg

  • Заслужений діяч мистецтв України (1998).
  • Лауреат Державної премії України ім. Т.Г.Шевченка (1994).
  • Лауреат премії імені Д. Яворницького.
  • Орден «За заслуги» ІІІ ступеня— за вагомий особистий внесок у розвиток української літератури, багаторічну плідну творчу працю та активну громадську діяльність.

Творчість поета, прозаїка, драматурга

Автор збірок поезій:

  1. «Вінки юності»,
  2. «Майовість»,
  3. «Перевал»,
  4. «Невпинність»,
  5. «Черемхова заметіль»,
  6. «Любов і лад»,
  7. «Довголіття бджоли»,
  8. «Кольорами предків»,
  9. «Зелене весілля»,
  10. «Золоті екологи»,
  11. «Гармонія»,
  12. «Березневі строфи»;

Романи:

  1. «Милява»,
  2. «Герць»,
  3. «Грань»,
  4. «Вірність»,
  5. «Нікому тебе не віддам»,
  6. «Падіння давньої столиці»,
  7. «Гетьманська булава»,
  8. «Лицарі помсти»;

Збірки повістей та оповідань

  1. «Романа»,
  2. «Час квітня», Збірки творів для дітей
  3. «Чистовід»,
  4. «Веселі музики».

Автор сценаріїв до художніх фільмів:

  1. «Багряні береги» (1979),
  2. «Данило, князь Галицький» (1987, у співавторстві)

/Files/images/bbloteka_2017/яяяпппimages.jpg

У всі віки людина прагнула до перевтілення. Недарма Шекспір говорив: « Життя театр – а люди в ньому актори». А й справді, ми навіть не помічаємо як граємо головні ролі у своєму повсякденному житті. Та іноді ми всі потребуємо маленького дива, а театр – це завжди диво. Недаремно так склалося, що на підтвердження вічності та неповторності театрального мистецтва ми відзначаємо 27 березня Міжнародний день театру.

Театр – це завжди атмосфера свята, духовності, високої культури.

Усім відомий вислів Уільяма Шекспіра – «Весь світ – театр, а люди у ньому – актори...» коротко і як найповніше характеризує зв’язок театр з реальним життям.Міжнародний день театру – є справжнім святом не тільки для акторів сцени, але й для мільйонів глядачів.

Книжкова виставка знайомить з історією та корифеями театру.

/Files/images/bbloteka_2017/яяяывывы.png

25 березня - 105 років від дня народження Василя Павловича Козаченка.

/Files/images/bbloteka_2017/111Vasyl_Kozachenko.jpg

Василь Павлович Козаченко (25 березня 1913 — 2 березня 1995) — український письменник-прозаїк. Депутат Верховної Ради УРСР 7-8-го скликань. Депутат Верховної Ради СРСР 9-го скликання. Кандидат у члени ЦК КПУ у березні 1966 — березні 1971р. Член ЦК КПУ у березні 1971— лютому 1981р.

  • За участь у Великій Вітчизняній війні був нагороджений медаллю «Партизанові Вітчизняної війни» I ступеню. Також був удостоєних двох орденів Леніна,Трудового Червоного Прапора, «Знак пошани», медалі ім. О.Фадєєва (1973; за повісті «Блискавка» і «Біла пляма»).
  • Лауреат премії ЛКСМУ ім. М.Островського (1963; за повість «Блискавка»).
  • За цикл повістей «Листи з патрона» Василю Козаченко присуджено Державну премію УРСР ім. Т.Г.Шевченка.

Справжній письменник – завжди відгомін землі, що його народила. Твори нашого земляка – дорогі і близькі нам, бо майже всі вони – це пісня нашого краю: опоетизований отчий дім, легендарна Зелена Брама, красуня Синюха, навколишні села.
Як писав сам автор: «…більшість моїх творів несуть на собі печать Кіровоградщини в пейзажах, людях, подіях».
Він був талановитим публіцистом, статті якого варті уваги і сьогодні, щоб швидше здолати нинішні негаразди.
Окремі твори В. П. Козаченка виходили російською, болгарською, молдовською, вірменською, литовською, німецькою, польською, угорською, чеською, китайською, французькою та іншими мовами.
Характерною рисою письменника було прагнення поєднати слово з ділом, з практичною участю в житті суспільства.
За свою працю та активну життєву позицію був удостоєний багатьох державних відзнак та нагород. В.П.Козаченко помер 2 березня 1995 року у Києві.

/Files/images/bbloteka_2017/111Kozachenko.jpg

25 березня - 470 років від дня народження Джорда́но Бру́но, O.P. (справжнє ім'я: Філіппо, італ. Giordano Bruno, прізвисько — Бруно Ноланець,1548, Нола поблизу Неаполя— 17лютого 1600, Рим) — італійський філософ епохи Відродження, поет, представник пантеїзму.

/Files/images/bbloteka_2017/117471.jpg

Будучи католицьким священиком, розвивав неоплатонізм у вигляді ренесансного натуралізму. У астрономії підтримував погляди Коперника, став пропагувати ідею про нескінченність Всесвіту і про безліч заселених світів та метемпсихоз (переселення душ). Домініканин, 1576 покинув орден, подорожував Європою, викладав та навчався зокрема в Женеві, Парижі, Оксфорді. У своїх поглядах поєднував різні філософські доктрини, астрономію, магію та герметизм. Релігію вважав за спрощену на потреби людей версію філософії, а релігійні практики— забобоном, породженим з неуцтва; 1592 ув'язнений інквізицією, в результаті 7-річного процесу визнаний єретиком і був спалений на Кампо деї Фйорі у Римі.

Повернений у XIX сторіччі вільнодумцями, став легендою як символ раціоналістичного світобачення і вільного пошуку правди всупереч релігійним догматам та авторитету церкви.

Пам'ятник на площі Кампо деї Фйорі у Римі. Італія.

/Files/images/bbloteka_2017/101мимит.jpg

24 березня 2018 року весь світ відзначає Всесвітній день боротьби з туберкульозом (ТБ)

/Files/images/bbloteka_2017/яяtuberculosis.jpg

В Україні ця недуга забирає щорічно понад 4 000 осіб, кожного дня помирають 10 пацієнтів. І хоча в останні роки фіксується певне покращення ситуації, лише у 2017 році зареєстровано 21 995 нових випадків туберкульозу. При цьому, за даними ВООЗ, близько 20% випадків захворювання в Україні не виявляються, а основною проблемою залишається резистентний туберкульоз, тобто нечутливий до традиційних ліків, який вимагає більш тривалого та вартісного лікування і має нижчі шанси на успішний результат. Якщо порівнювати захворюваність в Україні та інших країнах ЄС, то захворюваність в Україні в 10 разів вище, аніж в сусідніх країнах.

/Files/images/bbloteka_2017/яяяяячукен.jpg

Проте 2018 рік має стати переломним у подоланні туберкульозу в Україні. Саме зараз для цього є всі передумови, оскільки вперше в Україні впроваджується комплексний підхід до протидії туберкульозу із залученням ресурсів держави і недержавного сектору, об’єднуються виконавча і законодавча гілка влади, міжнародні, громадські, пацієнтські організації.

/Files/images/bbloteka_2017/яяяяцукен.jpg /Files/images/bbloteka_2017/яяяяяяцукенг.jpg

Дотримуючись необхідних запобіжних заходів, можна вберегти себе від небезпеки зараження. Боротьба з туберкульозом буде успішною тільки тоді, коли ми всі разом будемо дотримуватися правил боротьби з підступною хворобою і вимагати виконання їх від оточуючих.

/Files/images/bbloteka_2017/prof-laktika-tuberkuloza.jpg

Всесвітній День боротьби з туберкульозом був заснований для того, щоб закликати населення берегти власне здоров'я.

/Files/images/bbloteka_2017/яяявкенгпа.png

23 березня - 100 років від дня народження Івана Федоровича Гребенюка.

Іван Федорович Гребенюк ( 23 березня 1918, Шкурпели — 27 березня 1982, Київ) — український радянський письменник, поет, підполковник.

/Files/images/bbloteka_2017/яяяGrebenyuk-G.V..jpg

Народився в 1918 році в селі Шкурпели Човно-Федорівської сільської ради (нині Покровська сільрада Зіньківського району Полтавської області). У 1933 році переїхав в Харків, де почав працювати, продовжуючи навчання без відриву від виробництва. У 1938 році в газеті «Соціалістична Харківщина» була надрукована його поема «Два бригадири», і пізніше у пресі, переважно в газетах, стали з'являтися його невеликі вірші. В кінці 1938 року Гребенюк був призваний в Червону Армію. Служив на Далекому Сході рядовим бійцем. Як активного військкора його узяли в редакцію червоноармійської газети, яка видавалася в Владивостоку. З тих пір його життя було пов'язане з роботою у військовій пресі. Всі роки німецько-радянської війни Гребенюк провів на фронтах. Спочатку працював в дивізійних газетах, а з листопада 1942 року— у редакції газети Н-ської Повітряної армії. Будучи військовим кореспондентом, він часто виступав з нарисами і розповідями про льотчиків.

Нагороджений двома орденами Червоної Зірки і декількома медалями. Член КПРС з 1943 року. Впродовж ряду років працював начальником відділу редакції газети «Слава Батьківщини» Прикарпатського військового округу. Художні твори писав на рідній українській мові, які нерідко друкувалися в українських журналах «Вітчизна» і «Дніпро», а також у військових газетах. Жив в Києві. Помер 27 березня 1982 року. Похований на Лук'янівському військовому кладовищі.

55 років від дня народження Олега Семеновича Ладиженського (1963), українського письменника - фантаста.

/Files/images/bbloteka_2017/11Oleg_Ladyzhensky.jpg

Олег Семенович Ладиженський народився 23 березня 1963 року в Харкові. 1984 року закінчив із відзнакою Харківський інститут культури за спеціальністю «режисер театру». Того ж року одружився. Після інституту працював режисером у театрі «Пелікан». За час роботи поставив близько 10 вистав. Займається бойовими мистецтвами. Є міжнародним суддею з годзю-рю.

Разом з Дмитром Громовим пише під псевдонімом Генрі Лайон Олді. Псевдонім утворений з перших літер імен і прізвищ авторів. Їх співпраця розпочалась у 1990 році і триває досі. Першим спільним твором стала розповідь «Щастя у письмовому вигляді» (1991). Більшість творів авторів належать до жанру фантастики. Займається перекладами віршів. Працює режисером. У 2007 році вийшла його поетична збірка «Міст над океаном».

23 березня - 95 років від дня народження Костянтина Гнатовича Кудієвського


/Files/images/bbloteka_2017/11Kydievskij.jpg

Костянтин Гнатович Кудієвський (23 березня 1923, Олешки — 5 травня 1992, Київ) — український письменник-марініст, журналіст, кінодраматург.

Народився 23 березня 1923року в місті Олешки (тепер Херсонської області) в родині службовця. Напередодні радянсько-німецької війни закінчив Одеську військово-морську спецшколу. В роки війни служив у бригаді морської піхоти, на кораблі Чорноморського флоту і Каспійської флотилії.

В 1946 році закінчив Вище військово-морське училище. Служив офіцером на Північному флоті, де і почалася його літературна діяльність. Працював у редакціях газет «Красный флот», «Красная звезда», «Советская культура», журналів «Советская Украина», «Радуга». Був головним редактором сценарної колегії Комітету по кінематографії при Раді Міністрів України, головним редактором Київської кіностудії художніх фільмів імені О.П.Довженка. Був членом Спілок письменників і кінематографістів України.

Помер 5 травня 1992року в Києві. Похований на Байковому кладовищі.

/Files/images/bbloteka_2017/11Байкове.jpg

Нагороджений орденами

  • Вітчизняної війни II ступеня, Дружби народів, медалями.
  • Лауреат премії імені Павла Тичини «Чуття єдиної родини» (1980; За книгу «Легенда о Летучем голландце»).

/Files/images/bbloteka_2017/111вівіі.jpg

Іван Ле (справжнє ім'я Іван Леонтійович Мойся; (22 березня 1895, с. Мойсинці, Золотоніський повіт, Полтавська губернія, Російська імперія— 9 жовтня 1978, Київ, Українська РСР, СРСР) — український письменник. Редактор журналу «Забой»

/Files/images/bbloteka_2017/яяяппппт.jpg

Народився 22 березня 1895 в селі Мойсинцях Золотоніського повіту Полтавської губернії в родині безземельного селянина. Батько працював переважно грабарством. Матеріальні нестатки змушують восьмирічного хлопця піти на заробітки,— він пасе громадську худобу, згодом працює коногоном на руднику на Криворіжжі, грабарем, палітурником, покрівельником, теслярем, техніком на будівництві залізниці.

/Files/images/bbloteka_2017/яятьтью.png

Вже з раннього дитинства виявилася його любов до літератури, бажання писати самому. Перші його дописи-фейлетони з'являються 1913 року в черкаській газеті «Приднепровье».

Займає активну позицію в ідеологічній боротьбі проти «ворожих» концепцій в мистецтві, у ствердженні основоположних принципів радянської літератури. Належав до літературних організацій «Жовтень», «Всеукраїнська спілка пролетарських письменників». Стає першим редактором «Літературної газети» (1927). Типовий представник стилю соцреалізм. В центрі уваги Івана Ле— комуністи, комсомольці, робітники, незаможники. Серед них— Пилип Баранець («Новоявлена», 1925), Василь Машиністий («Трахтарь», 1926), Остап Залізний («Камінний Мірошник», 1928).

Помер в Києві 9 жовтня 1978. Похований на Байковому кладовищі /Files/images/bbloteka_2017/яяячячч.jpg

22 березня - 80 років від дня народження Віктора Васильовича Савченка (1938), українського письменника, автора 19 книжок прози: реалістичної, історичної, фантастики, езотерики, есеїстики, драматургії.

/Files/images/bbloteka_2017/11savchenko-viktor-vasylovych.jpg

Народився 22 березня 1938 року в місті Вознесенську Миколаївської області. Закінчив Дніпропетровський металургійний інститут та аспірантуру. Кандидат хімічних наук, доктор філософських наук. Зазнав переслідувань за правозахисну діяльність. Реабілітований в роки незалежності. Дев'ять років очолював Дніпропетровську обласну організацію НСПУ. Двічі обирався з'їздами письменників України членом Ради та членом Президії НСПУ. Упорядкував «Антологію поезії Придніпров'я» та «Антологію прози Придніпров'я». Окремі твори друкувалися в перекладах російською, угорською, чеською, словацькою мовами. Лауреат літературних премій ім. Д. Яворницького, ім. Гетьмана І. Мазепи та «Благосвіт», нагороджений медаллю Національної Спілки письменників України «За досягнення в літературі» та орденом Святого рівноапостольного князя Володимира Великого III ступеня Української Православної Церкви за розбудову духовності. На всеукраїнському конкурсі «читацьких симпатій» на кращу книжку фантастики, який тривав протягом 1989 року, посів третє місце (Диплом «Чумацький шлях»).

Віктор Савченко, хоч і стартував у літературу книжкою реалістичної прози ("Тривожний крик папуги", 1982 р.), але широкому читачеві він більше відомий як фантаст. Наукова фантастика – складний жанр. Тому, хто взявся за неї, треба бути і літератором, і вченим водночас: мати певні наукові знання, вміти фантазувати, а в деякій мірі і передбачати, створювати цікавий гострий сюжет, ще й не збитись на мову сухого трактату, переобтяженого спеціальною термінологією. Лише коли письменник вміє все це поєднати, з'являється цікава захоплююча фантастика. Віктор Савченко саме з таких фантастів. Його твори знаходять прихильного небайдужого читача, можливо, ще й тому, що фантастика письменника ґрунтується на старих, як світ, і завжди актуальних соціально-філософських ідеях. І герої його творів такі ж, як ми, як і він сам, з такими ж почуттями, тривогами, проблемами. Саме цей жанр вивів письменника на міжнародну літературну орбіту – окремі його твори й книжки виходили в іншомовних перекладах.

До 80 – річчя письменника діє книжкова поличка /Files/images/bbloteka_2017/11бьбьт.png

22 березня виповнюється 176 років від дня народження Миколи Віталійовича Лисенка (1842–1912) – видатного українського композитора, диригента, піаніста, педагога, вченого-фольклориста, громадського діяча. Весь спектр його багатогранної діяльності пронизано любов’ю до України. Він зробив вагомий і неоціненний внесок у розвиток музичної та духовної культури українського народу.

/Files/images/bbloteka_2017/Лисенко_Микола.jpg Мико́ла Віта́лійович Ли́сенко (22 березня 1842, с. Гриньки, нині Глобинський район — 24жовтня (6 листопада) 1912, Київ, нині Україна) — український композитор, піаніст, диригент, педагог, збирач пісенного фольклору, громадський діяч.
/Files/images/bbloteka_2017/яявукууууу.jpg До найвідоміших творів Лисенка належать музика гімнів «Молитва за Україну» та «Вічний революціонер», котрі зокрема виконував хор К. Стеценка під час Свята Злуки, опери «Тарас Бульба», «Наталка Полтавка» та інші. Лисенко створив численні аранжування народної музики для голосу й фортепіано, для хору та мішаного складу, а також написав значну кількість творів на слова Тараса Шевченка.

Найціннішими є перші видання творів композитора. Деякі примірники, навіть з його особистими печатками, збереглися до нашого часу у музичному відділі НБУВ. На сьогодні існує значна кількість перевидань творчої спадщини Лисенка, але прижиттєві нотні видання –– особливо цінуються в бібліотеках та серед шанувальників мистецтва друку, адже це ті видання, що їх особисто переглядав автор перед випуском, редагував та виправляв помічені похибки, а деякі примірники тримав у руках сам Микола Віталійович. Вони є носіями духу його часу (власницькі та дарчі написи, особливий старовинний папір, екслібриси, художнє оформлення та ін.).

Твори М. Лисенка, основоположника української класичної музики, не втрачають своєї художньої привабливості, виконуються у всьому світі, оскільки є музичним втіленням духу українського народу.

Помер М.В.Лисенко 6 листопада 1912 року. Його поховано на Байковому кладовищі у Києві. /Files/images/bbloteka_2017/Пам\'ятник_Миколі_Лисенку_Київ.JPG

/Files/images/bbloteka_2017/111тьтьт.png Всесвітній (міжнародний) день водних ресурсів (англ. World Water Day) — міжнародний день ООН, запроваджений Генеральною Асамблеєю в 1993 році (резолюція № А/RES/47/193 «Проведення Міжнародного дня водних ресурсів»). Резолюцією відзначено, що враховуючи важливість водних ресурсів у розвитку економічної діяльності і соціального благополуччя, яка не отримує широкого усвідомлення, 22 березня кожного року оголошується Міжнародним днем води, який починає відзначатися з 1993 року. Головне завдання цього дня – нагадати всім людям на планеті про величезну важливість водних ресурсів для підтримання життя на Землі, а також привернути уваги до проблем якості питної води, необхідності охорони водних ресурсів та їх раціонального використання. Метою проведення заходів, присвячених цій даті, є привернення уваги до проблем якості питної води, необхідності охорони водних ресурсів та їх раціонального використання.

/Files/images/bbloteka_2017/1118585д.png

в бібліотеці діє книжкова вистава

/Files/images/bbloteka_2017/яяяяяяяяяя.png

/Files/images/bbloteka_2017/1111111м.PNG

“Що таке поезія? – Це відчуття минулого світу і майбутнього.” Д.Г. Байрон.

/Files/images/bbloteka_2017/яіііііі.jpg

Вслухайтесь у джерельний спів

Поезії, бо то - молитва,

Яку Господь нам заповів, -

Це є душі найвищий витвір! П. Розвозчик

Поезія – це завжди неповторність,
Якийсь безсмертний дотик до душі. Л.Костенко

Традиція святкування Дня поезії була започаткована 1999 року. Тодішній генеральний директор ЮНЕСКО, японець Коїтіро Мацуура, зазначив: «Поезія— це найважливіше культурне явище, всеосяжнамова, що передає внутрішнє прагнення людини жити разом з іншими і тим самим необхідна для зближення народів. Будучи відображенням і дзеркаломсуспільства, поезія— головний засіб самоствердження і дієвий важіль творчості, прогресу та всезагального розвитку».

/Files/images/bbloteka_2017/яяфыфы.jpg

Рішення про встановлення Всесвітнього дня поезії було прийнято в зв'язку з тим, що поезія може допомогти людині розгадати найскладніші питання, вона формує громадську думку і насамперед передає внутрішні переживання як самого автора, так і читачів. Основна мета заходу— дозволити невеликим видавництвам, які несуть поезію в маси, заявити про себе як можна голосніше. Крім того, представники ЮНЕСКО вважають, що поезія була і залишається найважливішою частиною сучасного мистецтва. Тому людство повинно навчитися цінувати поетичні рядки і знаходити в них справжнє багатство.

“Народження поезії — це народження гармонії, це стан душі звільнений від буденної суєти. Кожен вірш — це сповідь поета, незабутній епізод із його життя. День поезії — це нагадування всім сучасникам про великих поетів, які своїм твердим словом впливали на долі цілих держав і завжди є в пошані.

Поезія — це чарівна скрипка, в яку закохуються багато людей, незважаючи на вік, професію, національність.” Поезія... Вона покликана хвилювати, давати насолоду, плекати високі почуття, збагачувати духовність.

Це слово людської надії,

Це слово крізь хрести і прах,

Крізь пил віків, усе в сльозах,

Пробилось, вижило, зоріє,

Горить у мене на устах!..

Загально прийнятою є думка, що сучасна молодь не цікавиться поезією. Але це не так. В усі віки поезія мала вплив на людство. Поезія різних авторів і часів різна, але їх об’єднує одне прагнення — зробити світ кращим, добрішим, духовно багатшим. Віримо в себе і в Україну, бо віра творить чудеса. Якщо хтось остаточно вирішив «приручити» поетичну Музу, доведеться «озброїтися» любов’ю до рідної та світової літератури, а також бажанням сіяти красу, творити добро.

Поезія – не просто римовані рядки, які дарують естетичну насолоду. Це глибока і довічна любов, що підносить із туги й зневіри, надихає на життя й осяває дорогу. Вона завжди прилітає на поклик: «Врятуй мене, Поезіє!» І, мабуть, найперше вона рятує самих поетів… "Поезія - слово! Поезія - пісня! Поезія - душа!"

/Files/images/bbloteka_2017/яяяяяву.jpg

В бібліотеці організовано перегляд літератури "Поезії вічна краса" присвячена до Всесвітнього дня поезії. На виставці представлено відомості про життя і творчість відомих українських поетів, їх поетичні твори. Окремий розділ виставки приурочений поетичній творчості наших місцевих поетів та письменників.

/Files/images/bbloteka_2017/яйцйц.png

/Files/images/bbloteka_2017/яяяя8888.png

Від щирого серця вітаю вас із цим святом! Бажаю творчих успіхів, натхнення і солодких літературних перемог. Читайте і декламуйте, пишіть і присвячуйте. Нехай слово, рима і мелодія летять ніжними птахами із ваших сердець, торкають душі, роблять світ кращим. Поезія — це вічне і прекрасне. Будьмо вірними їй.

85 років українському поету, заслуженому працівнику культури України.

/Files/images/bbloteka_2017/яяbidnjak.jpg

Моє слово - для спраглих, воно -

Для майбутнього хліба зерно…

Моє слово - для спраглих, у нім -

Той вогонь, що потрібен усім.

Моє слово - для спраглих: беріть -

Світ краси для нащадків творіть!

Бідняк Григорій Прокопович народився в сел. Городище Нікопольського району Дніпропетровської області 21 березня 1933 року. Навчався в Марганецьких середніх школах №№5 і 7. Вступив у Львівський поліграфічний інститут. Розпочав трудову діяльність завідувачем друкарні м. Бердянська Запорізької області. З 1966 року Бідняк Г.П. - директор Марганецької міської друкарні, проявив себе як ініціативний керівник, і вже в 1977 році його запросили очолити міську друкарню м. Дніпропетровська. Трохи пізніше він працює на посаді директора видавництва «Дніпро», генеральним директором видавництва «Поліграфіст», редактором регіональної газети «Літературне Придніпров'я».

Григорій Прокопович майстерно володіє словом, пише вірші зі шкільної лави, друкується в колективних збірниках та виданнях. Автор поетичних збірок «Слово для спраглих», «З Україною в серці», «В стражданні та любові», «Молитва перед іконою України», «99 елегій і одне життя», «Прийде час», «Під стягами волі», «Місто скарбів», «Вербовий край», «Біль», «Якби ми власний розум мали», роману «Вінчальна ікона», «Месія», «Планида», «Долею гартовані», книжок для дітей «Шахтарчата», «Літечко», «Мова світанкова», «Вивчаємо мову», зібрання творів у 8-ми томах. На вірші Григорія Бідняка написано багато пісень, які увійшли до збірки «Сурми кличуть», «Пісні про маму», «Думка коло Дніпра», «Батькова криниця», «Журавлиний прощання», «Стежками Колишня», «Пісня моя українська», «Співаємо разом», «Срібні дзвіночки», «Дитячий майданчик». На творчість нашого земляка надихає зелений простір Городища, де він народився й зріс.

В 2001 році Григорію Прокоповичу присвоєно рішенням міської ради № 622-ХХХХ/ХХІІІ від 07.08.2001р. звання «Почесний громадянин м.Марганець». З нагоди його 80-річного ювілею в 2013 році вийшла книга «Симфонія серця». Отримав звання Почесний громадянин м. Марганця (2001). Нагороджений Почесною відзнакою Міністра культури та мистецтв України «За досягнення в розвитку культури і мистецтв» (2003). Заслужений діяч культури України. Лауреат премії ім. П.Кононенка (2011). Член Національної Спілки письменників України (з 1994 року).

/Files/images/bbloteka_2017/я55555я.png

80 років від дня народження Василя Андрійовича Марсюка

Василь Андрійович Марсюк (21 березня 1938, м. Мар'їнка, Донецька область, Україна) — український письменник, поет, публіцист.

/Files/images/bbloteka_2017/яяя-Marsiuk.jpg

Марсюк Василь Андрійович народився 1938 року в місті Мар’їнка Донецької області в шахтарській сім’ї. Його батько в 1940 році був репресований за політичним звинуваченням і загинув у в’язниці. В Донбасі минули дитинство і юність автора, тут він закінчив педагогічне училище, працював інструктором, лектором і одночасно навчався на історико-філософському факультеті Київського державного університету. Тут у районній газеті опубліковані перші вірші поета.
Переїзд до міста Черкас і знайомство з місцевим літературним середовищем сприяли творчому і національному самоусвідомленню молодого донбасівця, який викладав суспільні науки в педагогічному інституті і технікумі.
Після стаціонарного навчання в 1975—1977 роках на Вищих літературних курсах при Московському літінституті автор очолював Черкаське обласне літературне об’єднання і керував при ньому творчою студією.
З 1985 року він мешкає у Києві, де тривалий час працював редактором, заступником головного редактора у видавництві літератури для дітей «Веселка».
Василь Марсюк видав ряд збірок віршів, серед них: «Сурмлять тополі» (1973), «Життєдайність» (1978), «Обрії» (1979), «Сонячні терези» (1986), «Три криниці» (1988), «Минулому я руку подаю» (1990), «Красная книга любви» (переклад на російську мову, 1990), «Донецька прелюдія» (1-ше видання, 2001), а також кілька збірок віршів для дітей, зокрема, «Тигр утік із зоопарку» (1990).
Член Спілки письменників України з 1974 року. Ряд віршів поета покладено на музику, зокрема, відомим композитором Володимиром Івасюком.

/Files/images/bbloteka_2017/яііііііі.jpg

Василь Марсюк – щирий у своїй творчості. Він не розкидається красивими словами, не кидає їх на вітер. У кожному рядку – його зболена душа, його любов до рідного краю, до України. Та інколи він може бути й різким у своєму ставленні до людей цинічних, ницих душею, котрі люблять тільки себе в собі, жадають слави і достатку, та й більш нічого. Для них він підготував цикл «Сатирична суміш», яка влучно потрапляє в ціль, висвітлює і висміює вади нашого нинішнього життя-буття.
Книга віршів «Вечірнє вогнище» — чесна, відверта, щира і талановита. Вона – свідчення творчого апогею доброго, мудрого, збагаченого великим життєвим досвідом працьовитого поета. «Вечірнє вогнище» поета Василя Марсюка зігріває душу, світиться іскрами живого вогню, запрошує у своє сяйво до неквапливої, тихої, сердечної розмови на схилі дня.

І в досить зрілому віці людина здатна на глибокі почуття, на тонке відчування краси світу, на творчу працю.
Такий лейтмотив нової книжки сучасного поета Василя Марсюка. Перша частина книжки – ліричні, частково сатиричні і перекладні вірші, друга складається із оригінальних поем та балад, написаних протягом останніх кількох років.
Перо поета зафіксувало свіжі події київського Майдану, кримської Атлантиди, війни у Донбасі – батьківщині автора, а також інші вікопомні події.
Одне слово, у творчості зрілого майстра гармонійно переплелися романтика щирих інтимних почуттів із суворими реаліями життя.

/Files/images/bbloteka_2017/яяяяяыуву.png

Олександр Ігнатович Лотоцький (21 березня 1870, Бронниця, Подільська губернія, Російська імперія— пом. 22жовтня 1939, Варшава, Польща)— український громадсько-політичний діяч, письменник, публіцист, науковець.

/Files/images/bbloteka_2017/яЛотоцький_О.jpg

Автор художніх творів «Батьків гріх», «Заручини», «Сестра», «Сільський сатирик»; мемуарів «Сторінки минулого» (1932—1934), «У Царгороді» (1939); казок для дітей «Пригоди Вовка неситого», «Зайчик-Побігайчик», «Лисичка-сестричка»; хрестоматії дитячої літератури «Вінок» (1905, 1911); перекладів грузинських поетів; праць «Життя Ісуса Христа» (1918), «Північний вогник. 1898—1918» (1918), «Українські джерела церковного права» (1931), двотомної праці «Автокефалія» (1935, 1938) та інших творів.

/Files/images/bbloteka_2017/21 березня.jpg Міжнародний день лісів, був започаткований 21 березня, за рішенням Генеральної Асамблеї Організації Об'єднаних Націй 28 листопада 2012. Кожен рік, різні заходи святкують і підвищення обізнаності про важливість всіх видів лісів і дерев за межами лісів на благо нинішнього і майбутніх поколінь.

/Files/images/bbloteka_2017/111олдлд.jpg

Країни закликаються здійснювати роботу по організації місцевих, національних та міжнародних заходів за участю лісу і дерев, таких як посадка дерев кампанії, в Міжнародний день лісів. Секретаріат форуму Організації Об'єднаних Націй по лісах, у співпраці з продовольчою і сільськогосподарською організацією, полегшує реалізацію таких заходів у співпраці з урядами, спільним партнерством по лісах, та міжнародними, регіональними і субрегіональними організаціями. Міжнародний день лісів, вперше відзначався 21 березня 2013 року.

/Files/images/bbloteka_2017/111вава.jpg

/Files/images/bbloteka_2017/1111п.png Міжнародний День Щастя (англ. International Day of Happiness)— Міжнародний день ООН, що святкується щороку 20 березня. Проголошено ООН 28 червня 2012 року. Резолюцією 66/281 на 118-му пленарному засіданні ООН визнала актуальність щастя та благополуччя загальнолюдськими цінностями та запропонувала всім державам-членам ООН, міжнародним та регіональним організаціям, а також громадянське суспільство застосовувати більш комплексний, справедливий і збалансованний підхід до економічного зростання, який сприяє викоріненню бідності, сталому розвитку та забезпеченню щастя і благополуччя всіх народів.

/Files/images/bbloteka_2017/111989.jpg

Цікаві факти

  • Ініціатива святкування Дня щастя належить Королівству Бутан.
  • В липні 2006 року був введенний Міжнародний індекс щастя для відображення добробуту людей і стану навколишнього середовища.
  • В Україні існує місто Щастя, також чимало населених пунктів мають похідну назву від слова «щастя»

/Files/images/bbloteka_2017/1111ж.png

/Files/images/bbloteka_2017/1118787.jpg

Рильський Максим Тадейович [19 березня 1895, Київ — 24 липня 1964, Київ) — український радянський поет, перекладач, публіцист, громадський діяч, мовознавець, літературознавець. Академік АН УРСР.

/Files/images/чч6666.png

Народився в Києві (Київська губернія, Російська імперія, нині столиця України). Батько майбутнього поета, етнограф, громадський діяч, економіст і публіцист Тадей Рильський, був сином поміщика Розеслава Теодоровича Рильського та князівни Трубецької. Один із предків Рильських у XVII столітті був київським міським писарем. Мати, Меланія Федорівна, була простою селянкою з села Романівки (нині Попільнянського району Житомирської області).

Творчість Рильського поділилась на два річища — офіційне та ліричне, в останньому йому вдавалося створити незалежні від політики, суто мистецькі твори, які пережили поета. Одначе це не заважало радянським органам «профілактично» його шпетити. Зокрема, на початку жовтня 1947 року газета «Радянська Україна» друкує статтю «Про націоналістичні помилки М.Рильського», де його звинувачують у «буржуазному об'єктивізмі, відсутності більшовицької партійності і забутті істини, що змістом радянської ідеології і культури була більшовицька ідейність… він не оволодів основами марксистсько-ленінського світогляду… не позбувся впливу буржуазно-націоналістичної ідеології». У радянську добу Рильський написав 35 книжок поезій, найкращі серед яких— «Знак терезів» (1932), «Літо» (1936), «Україна», «Збір винограду» (1940), «Слово про рідну матір», «Троянди й виноград» (1957), «Голосіївська осінь», «Зимові записи» (1964); чотири книжки ліро-епічних поем, багато перекладів зі слов'янських та західноєвропейських літератур, наукові праці з мовознавства та літературознавства. 1943 року його обрано академіком Академії наук УРСР.

У 1944 —1964 роках Максим Рильський був директором академічного Інституту мистецтвознавства, фольклору та етнографії. Поетові двічі було присуджено Сталінську премію в галузі літератури й мистецтва (1943 року премію 1-го ступеня за збірки віршів: «Слово про рiдну матiр», «Свiтова зоря», «Свiтла зброя» й поему «Мандрiвка в молодiсть»; 1950 року премію 3-го ступеня за переклад українською мовою поеми Адама Міцкевича «Пан Тадеуш»), а 1960 року — Ленінську премію в галузі літератури, журналістики, публіцистики й мистецтва за збірки віршів «Далекі небосхили» (1959) та «Троянди й виноград» (1957). Крім «офіційної» поезії поет творив і глибоко патріотичну, яку декламував тільки з пам'яті окремим близьким і не довіряв паперу та забрав із собою в могилу. Помер 24 липня 1964 року в Києві, похований на Байковому кладовищі.

/Files/images/bbloteka_2017/Максим-Рильський.JPG

Максим Рильський став визнаним «офіційним» радянським літератором – і водночас зумів, завдяки могутньому талантові й шляхетній душі, залишитися тонким ліриком, майстром довершеної форми і розкішного змісту. Таким, справжнім, він і нині являє себе читачеві.

/Files/images/bbloteka_2017/яяятьтьть.png

Організована книжкова поличка

/Files/images/bbloteka_2017/яяяяяявапавппв.png

Лі́на Васи́лівна Косте́нко (нар. 19 березня 1930, Ржищів, Київська округа, Українська СРР) — українська письменниця, поетеса - шістдесятниця. Лауреатка Шевченківської премії (1987), Премії Антоновичів (1989), Премії Петрарки (1994)

/Files/images/bbloteka_2017/яядддд.png /Files/images/bbloteka_2017/яяя9696.jpg

У радянські часи брала активну участь у дисидентському русі, за що була надовго виключена з літературного процесу. Авторка поетичних збірок «Над берегами вічної ріки» (1977), «Неповторність» (1980), «Сад нетанучих скульптур» (1987), роману у віршах «Маруся Чурай» (1979, Шевченківська премія 1987), поеми «Берестечко» (1999, 2010). 2010 року опублікувала перший прозовий роман «Записки українського самашедшого», що став одним з лідерів продажу серед українських книжок у 2011 році.

Почесний професор Києво-Могилянської академії, почесний доктор Львівського та Чернівецького університетів. Відмовилася від звання Героя України. В сучасній українській традиції входить до переліку найвідоміших жінок давньої та сучасної України.

/Files/images/bbloteka_2017/яя5252.jpg Твори Костенко перекладено англійською, польською, білоруською, естонською, італійською, німецькою, словацькою та французькою мовами. Зокрема, її вірші на польську перекладали Флоріан Неуважний та Лeшек Енґелькінґ. Сама ж поетеса є авторкою перекладів чеської та польської поезії.

Театральні постанови за творами - 29 січня 1981 року відбулася прем'єра вистави за «Марусею Чурай», у виконанні Ніли Крюкової та бандуристки Галі Менкуш. Харківський Театр "P.S." випустив дві вистави за творами Ліни Костенко:

  • «Горохове плем'я», поетична вистава за поезіями Ліни Костенко та Олени Теліги
  • «Циганська Муза», драматична поема, прем'єра вистави відбулася 15 березня 2010 року.

/Files/images/bbloteka_2017/яящщщз.jpg Поезія – то все її життя. Вона живе у ній, і творить для неї. Тож хочеться побажати видатній поетесі побільше добра, краси і гармонії разом із здоровим та сильним духом суспільством! /Files/images/bbloteka_2017/ччяя.jpg

Проведений виховний захід на тему: "Поетичний світ Ліни Костенко"дітей зацікавив.

/Files/images/bbloteka_2017/яяяит.png

Марко Миколайович Вороний (18 березня 1904, Чернігів — 3 листопада 1937, ур.Сандармох, Карелія) — український поет, перекладач, дитячий поет. Жертва сталінського терору.

/Files/images/bbloteka_2017/Вороний.jpg

Народився в сім'ї відомого українського поета Миколи Вороного й Віри Вербицької-Антіох, доньки поета Миколи Вербицького. Навчався в Чернігівській гімназії. 1918 року записався добровольцем в армію Денікіна, але був неповнолітнім і його не взяли. Якийсь час жив у Катеринодарі. 1920 року повернувся в Україну, працював вантажником. Після повернення батька з Польщі разом із ним жив у Харкові, потім у Києві. Навчався на режисерському факультеті Київського музично-драматичного інституту ім. Лисенка. З 1928 року працював на кіностудії, перекладав титри фільмів з російської мови на українську. Восени 1933 року перебрався до Москви, працював у журналі «Наши достижения», подорожував по всьому Союзу. Видав 5 книжок для дітей (усі— 1930) та збірку віршів «Форвард» (1932). Перекладав з німецької (Райнер Марія Рільке, Георг Гайм, Альберт Ліхтенштайн), французької (Рене Сюллі-Прюдом, Шарль Бодлер, зокрема знаменитого «Альбатроса»), італійської (Джованні Бокаччо), єврейської (Давид Гофштейн) мов.

Дольд-Михайлик Юрій Петрович (17 березня 1903, с. Бутенки, Полтавська обл. — помер 18 травня 1966, м.Київ) — український радянський письменник, сценарист, член Спілки письменників України. В СРСР відомий своїми частково екранізованими романами, які героїзували розвідників.

/Files/images/bbloteka_2017/Дольд-Михайлик_Юрій_Петрович.jpg

Народився 17 березня 1903р. в с. Бутенки Полтавської обл. в родині залізничного сторожа. У рідному селі закінчив «вищепочаткову» школу, а пізніше (екстерном)— Кобеляцьке комерційне училище. Диплом про вищу освіту отримав 1928 року в Дніпропетровському державному унiверситетi. Трудову діяльність розпочав у 1919 році. Спочатку працював у ближніх селах лектором-бібліотекарем, пізніше був начальником повітового відділу політосвіти, директором дитячої трудової колонії імені Третього Інтернаціоналу (Лозова, Харківської обл.), а з 1929 року— співробітник газети «Комуніст». Був головним редактором Української студії кінохроніки (1934—1935), керівником «Кінолітопису» (1936—1937), головним редактором Київської студії художніх фільмів (1937—1942). В роки Великої Вітчизняної війни— начальник театрального відділу Управління в справах мистецтв Туркменської РСР, завідувач літературною частиною театру ім. Щорса, потім співпрацював із газетою «Радянська Україна». Помер 18 травня 1966р. в Києві. Похований на Байковому кладовищі. У Києві його ім'ям названо вулицю. На фасаді будинку №6 по вул. Великій Васильківській, де в 1952—1966 рр. жив письменник, встановлено меморіальну дошку. Нагороджений орденом «Знак Пошани».

/Files/images/bbloteka_2017/яяя586541.JPG

/Files/images/bbloteka_2017/яяя5656551ю.jpg

Христина Олексі́ївна Алчевська (16 березня 1882, Харків, Російська імперія — 27 жовтня 1931, Харків, Українська РСР, СРСР) — українська письменниця, драматургиня, прозаїк, поетеса та педагогиня. Вона належала до славетної української родини Алчевських, дочка Христини Алчевської та Олексія Алчевського. Працювала вчителькою гімназії в Харкові.

/Files/images/bbloteka_2017/яяороро.png

Христина Алчевська невтомно втілювала все нові й нові задуми до останніх днів життя, друкувалася у харківських газетах і журналах, була членом Українського товариства драматургів і композиторів, готувала двотомне видання творів, яке після її смерті з різних причин не побачило світ. Вона залишила величезну рукописну спадщину (близько 4 тисяч творів), значна частина якої зберігається у відділі рукописів Інституту літератури НАН України та у Національній бібліотеці ім. В. Вернадського.

/Files/images/bbloteka_2017/яяянгнгнгнг.png

Сенс свого життя Христина вбачала у внесенні своєї частки в національно – визвольну боротьбу України передусім патріотичними літературними творами . “Знаю , що на полі реальному, політичному я фізично не борець, що призначення моє миттьове в поезії “. Її вірші й публіцистичні твори видавались окремими збірками, друкувалися в” Хліборобі “ (Лубни ) , “Рідному краї”(Полтава), “Раді”(Київ),”Літературно-науковому віснику” (Львів),”Вільній Україні”(Петербург) та інших виданнях, розмножувались конспіративними гуртками. Популярним серед юнацтва й робітників маршем став вірш “Гей , на бій!”, написаний Х. Алчевським на замовлення лідера РУП Д. Антоновича і покладений на музику її братом Григорієм. Письменниця пробувала свої сили в прозі, літературній критиці, публіцистиці , створила дві драматичні поеми, багато перекладала з української на російську, французьку і навпаки.

/Files/images/bbloteka_2017/яяямпрп.gif

«Мене не викреслите при всьому бажанні з історії ніяк…», — писала Христя Алчевська на схилі своїх літ, добре розуміючи ціну здобутого, дбаючи про багатство духовного потенціалу свого народу. І справді, «пісня життя» Х. Алчевської не змовкла, не загубилась у плині часу, як залишилася живою і нетлінною краща частина її літературної спадщини, як завжди лишаються для вічності найкоштовніші витвори людського духу.

/Files/images/bbloteka_2017/яяжжжж1.jpg

Найкращою частиною свого літературного доробку Христина Олексіївна Алчевська, безсумнівно, заслужила на те, щоб наш читач якомога більше дізнався про неї.

/Files/images/bbloteka_2017/яябббб2.png

Володимир Осипович Шухевич (псевдонім і криптоніми — Шумило, В. Ш.; 15 березня 1849, Тишківці, Городенківський район, Івано-Франківська область — 10 квітня 1915, Львів) — український громадський діяч, етнограф, педагог і публіцист, дійсний член НТШ. Дід головного командира УПА генерала Романа Шухевича.

/Files/images/bbloteka_2017/яВолодимир_Шухевич.jpg З

Закінчив Львівський університет. З 1876 року вчитель середніх шкіл у Львові. Ініціатор створення та один з керівників багатьох громадських установ у Львові, зокрема товариства «Просвіта», «Руського (Українського) Педагогічного Товариства», засновник товариств «Руська Бесіда» (його голова 1895 —1910), «Боян» (1891) і Музичного Товариства ім. Лисенка (1903 —1915), для якого збудував будинок. Засновник і редактор (1890 —1895) дитячого журналу «Дзвінок», автор і видавець дитячих книг і читанок, редактор газети «Учитель», (1893 —1895), співробітник «Зорі», «Дїла», «Руської читанки» та ін. Спільно із Анатолем Вахнянином заснував Союз співацьких і музичних товариств.


/Files/images/bbloteka_2017/яRoman-Shuhevisch.jpg

Збирав (разом з графом Володимиром Дідушицьким і директором Людвіком Вежбицьким) етнографічні матеріали і мистецькі предмети домашнього промислу на Гуцульщині. Вислідом його студій є цінна 5-томова праця «Гуцульщина» (Львів: НТШ, 1897 — 1908) і 4 томи польською мовою (видання Музею ім. Дідушицьких (1902 —1908), в якій Шухевич влаштував природничо - етнографічний відділ і був його кустошем. Чимало зробив для поширення української культури за кордоном: організував подорож хору «Боян» на виступ до Праги (1891) і приїзд чеських соколів до Львова (1892); крім того, влаштував етнографічний похід на Високому Замку (1887, з нагоди приїзду архікнязя Рудольфа) й етнографічний відділ на Галицькі крайовій виставі у Львові (1894). Свою етнографічну збірку з Гуцульщини передав Національному Музеєві у Львові. Був членом австрійського товариства народознавства (з 1901) і Чеського етнографічного товариства (з 1903).

/Files/images/bbloteka_2017/яууууу.png

Президент Віктор Ющенко надав звання Героя України посмертно Роману Шухевичу в жовтні 2007 року. Шухевич був нагороджений за значний особистий внесок у національно - визвольну боротьбу за свободу й незалежність України.

Видатному військовому та політичному діячу української державності Володи́миру О́сиповичу Шухе́вичу організована книжкова полиця на тему: «Герої не вмирають!»

/Files/images/bbloteka_2017/яяяукукук.png
/Files/images/bbloteka_2017/1111321.jpg
/Files/images/bbloteka_2017/1111961.png

Оле́кса Харла́мпійович Новакі́вський (14 березня 1872, Слободо-Ободівка, Ольгопільський повіт, Подільська губернія — 29 серпня 1935, Львів) — український живописець і педагог. Заснував у Львові мистецьку школу, що стала осередком малярської культури в Західній Україні. Найвідоміші полотна: «Моя Муза», «Весна в Могилі», «Мойсей» (портрет А. Шептицького), «Повінь», «Гора Грегит» та ін.

/Files/images/bbloteka_2017/яяяНоваківський_О.jpg

Талановитим і темпераментним експонентом краківського постімпресіонізму був уродженець зазбручанського Поділля Олекса Новаківський. Учень Я.Матейка, Унежицького й Вичулковського, він дуже багато завдячував Мальчевському. Олекса Харлампійович Новаківський – один з найбільш самобутніх українських митців першої половини минулого століття. У своїй творчості порушував філософські і суспільно-значущі теми. Закінчив Краківську академію мистецтв. Оселившись у Львові на запрошення глави Греко-Католицької Церкви, Митрополита Андрея Шептицького, розгорнув активну педагогічну діяльність. Мистецька школа, очолювана Новаківським, виховала цілу плеяду визначних українських митців, серед яких: Святослав Гординський, Михайло Мороз, Григорій Смольський, Василь Дядинюк, Мирон Левицький, Ярослав Лукавецький, Іванка Нижник-Винників та ін.

/Files/images/bbloteka_2017/яяфыфыя.png

Творчість Новаківського стала об'єктом зацікавлення критиків і поціновувачів мистецтва ще за життя майстра, його ім'я не сходило зі сторінок львівських періодичних видань: українських, польських, єврейських. Не оминали увагою "пана артиста" й закордонні часописи. Перед українською публікою Новаківський уперше виступив ще на виставці «Товариства для розвою руської штуки» (1901), але ширшу популярність здобув собі тільки першою збірною виставкою у Кракові (1911). Коли ж 1913 він переїхав із Кракова на постійний побут до Львова, то завоював собі галицьку публіку неподільно, чисте малярство з утаєною символікою барвних площ і ліній було тоді новиною на галицькому ґрунті. Перша львівська збірна виставка Новаківського, укладена 1921, була його великою перемогою. Особливо сердечно сприйняла митця польська критика, що знайшла в ньому українського епігона краківської школи.

/Files/images/bbloteka_2017/яяяхххх.png

До 130-річчя від дня народження Антона Семеновича Макаренка /Files/images/bbloteka_2017/яяягнгнгн.png

«Виховання відбувається завжди, навіть тоді, коли вас немає вдома» (А.С. Макаренко)

Антон Семенович Макае́нко (13 березня 1888, Білопілля - 1 квітня 1939, Голіцино) - український радянський педагог і письменник, один із засновників системи дитячо - підліткового виховання.

/Files/images/bbloteka_2017/яяж12121.png

Здійснив у педагогічній практиці дослід, який не має прикладів, масового перевиховання дітей - правопорушників в трудовій колонії ім. М.Горького (1920–1928, під Полтавою, з 1926 в Куряжі поблизу Харкова) і дитячій комуні ім. Ф.Е.Дзержинського (1927-35, в передмісті Харкова). Розробляв теорію і методику виховання в колективі, теорію сімейного виховання. У своїй педагогічній роботі А.С.Макаренко виходив з такого положення: «Відповідальність перед дітьми - це відповідальність перед історією; сьогоднішні діти - це завтрашня історія, завтрашнє майбутнє людства, нашої великої справи».

/Files/images/bbloteka_2017/я56565я.png

А.С.Макаренко вважав, що хороших людей можуть виховати лише щасливі батьки. Якщо до шести років дитина виховувалася правильно і в ній виховані певні звички активності і гальмування, то на таку дитину ніхто не вплине погано. Дуже шкідливо впливають на дітей сварки і роздратованість у сім'ї - ознака розпущеності, відсутності дисципліни, недоліків у світогляді. Повинна бути не лише чітка мета виховання, а й продумана деталізована програма виховання, у процесі соціалізації головне місце займає вміння особи контактувати і співпрацювати з іншими. Саме тому колективне виховання є основою правильного виховання, адже особа засвоює норми і правила колективу, суспільний досвід, вчиться регулювати свою поведінку тощо. Людина в колективі - це людина в суспільстві. Знання теорії та практики колективного виховання є особливо важливим для педагогів у здійсненні їхньої діяльності - вмінні допомагати і бути провідником у процесі соціалізації.

Уся історія вітчизняної педагогіки, починаючи з 40-х років, у своєму поступальному русі відчуває благотворний вплив педагогічних поглядів А.С. Макаренка - яскравого представника педагогічної науки.

Педагогічна творчість Макаренка за своїм змістом стала органічною складовою реформаторських пошуків міжнародної педагогіки поч. XXст.,Антона Макаренка визнано одним із класиків виховання світового рівня. Красномовне свідчення: напочатку 2000 року Німецьке товариство наукової педагогіки внесло «Педагогічну поему» до списку 10 найвизначніших педагогічних книг ХХ століття.

З нагоди 130-річчя від дня народження геніального педагога і письменника організована книжкова вистава «Все краще дітям» /Files/images/bbloteka_2017/яяяя589589ж.png

/Files/images/bbloteka_2017/яядлллл.png

Організована книжкова поличка

/Files/images/bbloteka_2017/яяяядлдлдл.png

Юрій І́горович Андрухович (нар. 13 березня 1960, Станіслав, нині Івано-Франківськ) — український поет, прозаїк, перекладач, есеїст. Кандидат філологічних наук. Живе і працює в Івано-Франківську.

/Files/images/bbloteka_2017/яяяджджджля.jpg

У 1987 році разом з В. Небораком та О. Ірванцем заснував поетичну групу «Бу-Ба-Бу», котра однією з перших почала відновлювати в українській літературі карнавальні та буфонадні традиції, продемонструвала успішний приклад творення соціокультурного міфу.

З 1991 року Андрухович— співредактор літературно-мистецького журналу «Четвер», співпрацював також із журналом «Перевал», виступивши упорядником двох його чисел.

У часопису «Сучасність» вперше побачили світ найвагоміші прозові твори письменника: «Рекреації» (1992), «Московіада» (1993), «Перверзія» (1996), видані 1997 року окремими книгами, есе «Центрально-східна ревізія» («Сучасність», 3-2000).

Присутність Андруховича в Івано-Франківську стала вагомим чинником ферментації так званого «станіславського феномену» та формування місцевої мистецької еліти.

Творчість Андруховича має значний вплив на перебіг сьогоднішнього літературного процесу в Україні, з його іменем пов’язані перші факти неупередженого зацікавлення сучасною українською літературою на Заході. Твори Андруховича перекладені польською, англійською, німецькою, російською, угорською, фінською, швецькою, чеською мовами й есперанто.

Юрій Андрухович — лауреат численних престижних нагород і премій. Письменник активно займається громадською діяльністю. Має яскраво виражену громадянську позицію, підтримуючи європейську інтеграцію України.

12 березня виповнюється 155 років від дня народження Володимира Івановича Вернадського (1863 - 1945)

/Files/images/bbloteka_2017/Вернадський_Володимир_Іванович.jpg

Володимир Іванович Вернадський — видатний природознавець, мінералограф і кристалограф, основоположник геохімії, біохімії, радіології, вчення про біосферу, котрий відкрив таїну часу і простору, талановитий організатор науки, перший президент Української академії наук. Він розробив грунтовний план діяльності Академії наук, започаткував численні напрями наукових досліджень, згуртував плеяду відданих науці людей, проводив широку культурно-просвітницьку роботу. Він дуже любив українську художню літературу і мистецтво, особливо твори Т. Г. Шевченка, багато з яких знав напам’ять.

Народився в Петербурзі, дитинство провів в Україні. По закінченні гімназії юнак навчався на фізико-математичному факультеті Петербурзького університету, який успішно закінчив у 1885 р. Серед його викладачів були Д. І. Менделєєв, І. М. Сєченов, О. М. Бутлеров, В.В. Докучаєв — світила науки, які залишили глибокий слід в історії природознавства. А В. В. Докучаєв став для Володимира Івановича ідеалом вченого на все життя.

Упродовж 1920-1921 рр. В.І. Вернадський був професором Таврійського університету в Сімферополі, потім — директором створеного ним Державного радієвого інституту та ряду інших наукових установ. В 1939 р. він разом з іншими вченими створив комісію по ізотопах. Працював також у Празі (Карлів ун-т) й Парижі (Сорбонна), був членом багатьох зарубіжних наукових товариств. Автор близько 400 праць.

В. І. Вернадський увійшов до історії науки як основоположник сучасного вчення про біосферу та ноосферу. Сукупність живих організмів у біосфері він назвав “живою речовиною”. Величезна роль вчення про біосферу та її розвиток повною мірою почала виявлятись з другої половини XX ст. Цьому сприяв розвиток екології, в якій поняття біосфери було одним з головних. Вернадський розробив учення про біосферу як складну багатокомпонентну систему пов’язаних між собою великих біологічних комплексів та хімічних і геологічних процесів, що відбуваються на Землі.

Ідеї вченого про ноосферу, що являють собою велике філософське узагальнення, виникли на межі двох основних напрямів його наукової діяльності — біохімії та історії наук. Аналіз еволюції наукової думки і наукового світогляду, дослідження структури науки стали величезним вкладом в наукознавство.

Людиною щирої сердечної вдачі, великої духовної культури залишився Володимир Іванович у спогадах своїх учнів, послідовників, соратників по праці. Він належав до когорти найбільш освічених людей, які у цитаделі науки берегли від хаосу вогник знань, намагались зберегти свої музеї, книги, лабораторії. Істина одна, а шляхів до неї стільки ж, скільки людей. В. І. Вернадський не жив лише однією наукою, його діяльність вплетена в нашу вітчизняну історію. Вся його життєва творчість має універсальне джерело.

/Files/images/bbloteka_2017/яяяк6565656яяя.png

Український письменник, етнограф, фольклорист, історик, мовознавець, мандрівник Олекса́ндр Степа́нович Афана́сьєв - Чужби́нський (1916 - 1875). Справжнє прізвище — Афанасьєв, псевдоніми — Чужбинський, Невідомий, Лубенец, Пустинник. /Files/images/bbloteka_2017/яяяяяAfanasiev-Chuzhbinskiy.jpg

Як настане весна божа, Степ зазеленіє, Яких тільки нема квіток! Аж серце радіє; Ряст, барвінок, чебрець, зорі, Васильки і рута. (Олександр Афанасьєв-Чужбинський)

Народився 11 березня 1816 року в селі Ісківці Лубенського повіту Полтавської губернії (нині Лубенського району Полтавської області, Україна) в сім'ї дрібного поміщика. Батько був росіянином, мати — українкою. Дитинство Олександра Афанасьєва, за словами його біографа Петра Бикова, проминуло в селі «на лоні благодатної української природи, серед патріархального життя народу, багатого на поетичні перекази про хоробре козацтво, славних запорожців».

Писав вірші, прозові твори, літературно-критичні статті. Деякі поезії із збірки «Що було на серці» (1855) близькі до народних пісень («Скажи мені правду, мій любий козаче», «Ой у полі на роздоллі», «Прощання»). Цінний фактичний матеріал містять його «Спогади про Т.Г.Шевченка», фольклорні публікації, етнографічні праці— «Нариси полювання в Малоросії» і «Подорож у Південну Росію» (в 2 т., 1863). Афанасьєв склав україно-російський словник, не закінчений друкуванням (1855). Більшість оповідань і віршів російською мовою та роман «Петербурзькі картярі» (1872) присвячені темам провінційного і військового життя.

Він багато мандрував Україною – вивчав народний побут, збирав фольклор та матеріали для словника української мови. У 1856–1860 роках здійснив свою найбільшу експедицію, провівши п'ять років на берегах Дніпра й Дністра. Її результатом стало двотомне видання «Нариси Дніпра» і «Нариси Дністра» – ґрунтовне краєзнавче та етнографічне дослідження й водночас захопливий художній твір у жанрі дорожніх нотаток із безліччю живих діалогів. Після повернення з експедицій жив у Петербурзі, заснував газету «Петербургский листок», редагував журнал «Искра», був інспектором шкіл грамотності, завідував музеєм Петропавлівської фортеці.

Докія Кузьмі́вна Гуменна (нар. 10 березня 1904, м. Жашків, Таращанський повіт, Київська губернія, нині Черкаська область— пом. 4 квітня 1996, Нью-Йорк, США)— українська письменниця, член ОУП «Слово». Літературна діяльність почалася в Україні в середині 1920-х років. Літературна спадщина становить понад 30 томів.

/Files/images/bbloteka_2017/яя2049774.jpg

Літературна діяльність почалася в Україні в середині 20-х років. Авторка понад 20 прозових книг, що ставить серед найплідніших українських письменників у еміграції. Велику увагу приділяла студіям з історії, археології, стародавньої історії України. Це відобразилося в серії її творів: «Епізод із життя Європи Критської» (1957), казки-есеї «Благослови, Мати», «Золотий плуг» (1957), розповідь про Трипілля— «Минуле пливе в прийдешнє» (1978). Гуменна Докія Кузьмівна— автор романів «Діти Чумацького Шляху» (1948–1951), «Хрещатий яр» (1956), «Скарга майбутньому» (1964) і «Золотий плуг» (1969); повістей "Де недавно ведмеді ходили " (1930), «Мана» (1952), «Велике Цабе» (1952), «Небесний змій» (1983); збірки нарисів «Багато неба» (1954); репортажів «Стрілка коливається» (1930), «Ех, Кубань, ти Кубань хліборобная» (1931), «Вічні вогні Альберти» (1959); збірок новел та оповідань «Серед хмаросягів» (1962), «Чотири сонця» (1969), «Внуки столітнього запорожця» (1981); мініатюр «Прогулянка алеями мільйоноліть» (1987), спогадів «Дар Евдотеї» (1990) та ін.

Докія Гуменна належить до творців фантастики. Як і всесвітньо відомі фантасти, вона мала добру вищу освіту, працювала в різних галузях, чим значно розширила своє світобачення. У її творах розповідь загалом ведеться оповідачем-казкарем, який виступає переважно в ролі науковця-дослідника.Романи Гуменної побудовані на інтуїції, чутті рідного слова, фантазії. Історію письменниця інтерпретує з позицій передусім патріотки-українки, емігрантки, яка тривалий час перебуває поза межами рідної землі.

Про велике й незабутнє значення творчості Докії Гуменної знаходимо чимало авторитетних наукових статей і публікацій як в українській, так і в англомовній літературі. Поряд із літературною діяльністю Докія Гуменна продовжувала активне громадське життя. Вона брала безпосередню участь у створенні Об’єднання українських письменників «Слово», у своїх творах звеличувала жінку як берегиню життя. Єдиний закон, яким Докія Кузьмівна Гуменна керувалася в житті, — це правда життя та любов до свого народу.

10 березня 231 рік з дня народження відважного месника Устима Кармелюка./Files/images/bbloteka_2017/яфіяяяфія.jpg

За Сибіром сонце сходить…
Хлопці, не зівайте,
Ви на мене, Кармалюка,
Всю надію майте

Усти́м Яки́мович Кармалю́к (також Кармелюк; 27лютого (10 березня) 1787, село Головчинці, Літинський повіт, нині Кармалюкове, Жмеринський район— 10(22) жовтня 1835, село Шляхові Коричинці, нині Волоське, Деражнянський район)—український національний герой, керівник повстанського руху на Поділлі у 1813–1835 роках проти національного і соціального гніту українських кріпаків панами. Кармелюк залишив по собі славу справжнього народного месника, що безстрашно боронив знедолених та скривджених. Через його геройську славу Кармелюка часто порівнюють з іншими відомими розбійниками та називають «українським Робін Гудом» та «останнім гайдамакою». Протягом 23 років боротьби повстанські загони Кармелюка здійснили понад 1 тисячу нападів на поміщицькі маєтки. Захоплені у поміщиків гроші та майно роздавали селянській бідноті. Кармелюка вбив із засідки шляхтич Рутковський. Стріляли, говорить переказ, не кулею, а срібним ґудзиком— тільки так можна убити характерника, тобто чаклуна, яким вважали отамана. Тіло ватажка ще довго возили селами, щоб залякати селян. Поховали його в Летичеві (тепер Хмельницька область), де 1974 року на постаменті-валуні поставили 5-метровий пам'ятник.

/Files/images/bbloteka_2017/яяяяяячяUstym_Karmaliuk_monument.JPG

Невтомний герой і безкомпромісний борець за волю і долю свого народу, улюбленець українського селянства, герой Вінниччини – Устим Кармалюк.

Образ Кармалюка відобразили у своїх творах Михайло Старицький, Марко Вовчок, Степан Васильченко, Василь Кучер та інші. Харківський композитор Валентин Костенко— автор опери «Кармелюк». Фольклорні добутки про народного героя збирали Микола Костомаров і Тарас Шевченко (останній назвав його «славним лицарем»). Народні чутки приписують Кармалюкові авторство ряду пісень. За твір про Устима Кармалюка письменниця Марко Вовчок в 1871 році, через 36 років після загибелі реального Кармалюка, потрапила в Петербурзі під суд. Той оштрафував її «за схвалення такого способу дій, який суперечить встановленим у нас засадам власності». В Головчинцях резонанс справи Кармалюка був таким великим, що вся його численна рідня була змушена відмовитись від свого прізвища, аби не зазнавати репресій. Переважна більшість взяла собі прізвище Карман: таке було прізвисько соратників Устима. Після 1955р., коли село перейменували на Кармалюкове, почався зворотний процес зміни прізвищ, майже всі Кармани стали Кармалюками. До наших часів дійшов лише опис зовнішності Кармалюка, а єдиний достовірний його портрет належить пензлю Тропініна та відомий у кількох копіях, одна з яких зберігається в Ермітажі.

9 березня минає 204 роки з дня народження Тарас Григорович Шевченко. Син кріпака, змалку сирота, талановитий юнак, що не мав змоги розвинути свій талант художника, став Світочем українського народу.
/Files/images/bbloteka_2017/яяяйдр1.jpg
/Files/images/bbloteka_2017/яяяненгш.png

9 березня - День народження Тараса Григоровича Шевченка. Щороку відзначають українці на своїй землі і в зарубіжжі день народження великого сина України. З криниці Кобзаревого слова черпаємо ми і нині наснагу у ствердженні незалежності України.

Тара́с Григо́рович Шевче́нко (відомий також як Кобза́р; 25лютого (9 березня) 1814, с. Моринці, Київська губернія, Російська імперія (нині Звенигородський район, Черкаська область, Україна)— 26лютого (10 березня) 1861, Санкт-Петербург, Російська імперія)— український поет, письменник (драматург, прозаїк), художник (живописець, гравер), громадський та політичний діяч. Національний герой і символ України. Член Кирило-Мефодіївського братства. Академік Імператорської академії мистецтв (1860).

В історії назавжди залишаються імена, які з гордістю вимовляє, пам’ятає і шанує людство. У перші березневі дні ми знову згадуємо великого сина нашого народу – Тараса Шевченка. 204 рік минув з дня народження поета, проте і нині живе під сонцем України Кобзареве слово, слово великої, непогасної любові до свого народу, своєї землі. Вся творчість Шевченка вчить жити по правді, бачити красу людини в її душевному благородстві й готовності робити іншим добро.

/Files/images/bbloteka_2017/яяяshevchenko.jpg

Тарас Шевченко для кожного свідомого українця – не просто народний поет, талановитий митець, а й національнийпророк, апостол правди, заступник знедолених, провидець, великий патріот та один з найбільших революціонерів нашого народу. Адже справді майже кожна сторінка «Кобзаря» – це палкий заклик любити свій народ і край, пророчий осуд усякої неправди і неволі, рішучий осуд насильства, релігійного лицемірства і соціальної несправедливості.

/Files/images/bbloteka_2017/яяфйфр.png

І справді багато з того, що писав митець, здійснюється. Уже третє десятиліття ми живемо у вільній, незалежній державі, про яку Шевченко міг тільки мріяти і писати. Однак справдилася й пересторога Кобзаря про те, що «Україну злії люди присплять, лукаві, і в огні її, окраденую, збудять…». Мов у воду дивився пророк, пишучи ці слова, бо тільки нещодавно серце України палало вогнем і пробудило всю країну.

А до того з імперської неволі ми вийшли справді окраденими й духовно збіднілими. Багато українців не почували себе такими, що люблять рідну мову й культуру, нам бракувало патріотизму, а нашим численним співвітчизникам він був просто чужим. Бачили ми занепад моралі, нечесність, цинізм. А дехто й досі, втративши самоповагу, піддається на провокації недовчених перевертнів, які паплюжать і українську державу, і наших геніїв, і все, що для багатьох поколінь було святим.

/Files/images/bbloteka_2017/яядлжло.png

Проте упродовж свого життя і під час подорожей Україною, Шевченко бачив руїни національних святинь, байдужість освіченого українського панства до бід простого народу і духовних надбань нації. Однак Кобзар не мав претензій до закріпачених, пригноблених, неосвічених людей. Він знав, що у них нема поводирів, які б справді про них дбали. Тож він спрямував свої заклики до освіченого панства – до тих, хто за народні гроші позакінчував університети, а потім піклувався лише про власні багатства, а не Україну. І все це Великий геній описує у поемі «Сон».

Аристократія не стала національною елітою і тоді Шевченко бере цю роль на себе. Він прагне згуртувати націю і пише послання до всіх поколінь українців «і мертвих, і живих, і не народжених». Це було послання в майбутнє, яке й досі не втратило своєї актуальності. Слова докору, застереження, прохання стосуються багатьох наших сучасників та й нас самих. Історія ніби повторюється знову і знову. Але поет ще майже 204 років тому переконував українців, що доля наша у наших руках. Тож потрібно дбати і про себе, і про Україну, вчитися на помилках історії та думати про майбутнє.

/Files/images/bbloteka_2017/яяяждэбь.jpg

Наукове вивчення життя, творчості та багатогранної діяльності Тараса Шевченка, а також його місця в історії Східної Європи та в світовому літературному процесі— предмет окремої науки шевченкознавства. Вивчення спадщини Шевченка— проблема невичерпна та багатобічна, і тому шевченкознавство як міждисциплінарна галузь наукового знання відзначається різними напрямами досліджень (біографічний, бібліографічний, літературознавчий, текстологічний, мовознавчий, лексикографічний, мистецтвознавчий, естетичний, психологічний, педагогічний, релігійно-етичний, філософський, суспільно-політичний тощо).

/Files/images/bbloteka_2017/яяфыдри.jpg

Попри те, що Шевченко протягом життя був «душею компанії», любив сміятися, допомагати іншимі вмів розвеселити незнайомих людей, його звикли зображати із суворим виразом обличчя, хоча він помер доволі молодим (у 47 років).

Для більшості українців Тарас Шевченко є не лише літературним та мистецьким символом, а й уособленням всієї України. Поезії Тараса Шевченка переклали більш, як ста мовами світу. Його зображення друкують на державних грошових купюрах, поштових марках, на його честь встановлюють пам’ятники і численні меморіальні таблички, випускають ювілейні монети та засновують премії. Мабуть, не знайдеться в Україні жодної людини, яка у своєму житті хоча б раз не перегорнула сторінок «Кобзаря» Тараса Шевченка. І до сьогодні, через стільки десятиліть, його твори хвилюють та тривожать душі,багато шевченкознавців вважають, що його художня творчість є не лише не менш визначною за літературну, а навіть більш значущою.

З нагоди 204 -ї річниці від дня народження поета в бібліотеці до уваги користувачів представлена книжкова виставка «Т.Г.Шевченко – велетень людської культури». Матеріали виставки ознайомлять читача з біографією і творчим шляхом Тараса Шевченка..

/Files/images/bbloteka_2017/P2201634.JPG /Files/images/bbloteka_2017/P2201636.JPG

/Files/images/bbloteka_2017/яя456п.jpg /Files/images/bbloteka_2017/яяшгншг.jpg

/Files/images/bbloteka_2017/яяцувуцв.jpg /Files/images/bbloteka_2017/яядлорпа.jpg

95 років від дня народження Миколи Яковича Олійника (1923-1997), українського прозаїка, публіциста.

/Files/images/bbloteka_2017/яяяяяяMykola_Oliyny.jpg

Народився 9 березня 1923 року в селі Бишеві (нині Макарівського району Київської області) у селянській родині. Перший друкований твір з'явився у районній газеті і був написаний під впливом"Кобзаря". З того часу майбутній письменник не випускав пера з рук. Він писав і вже починав друкуватись, будучи студентом, мріяв присвятити себе народній освіті й літературі. Та на заваді стала війна, жорстокі фронтові будні. Проте й там, під час коротких перепочинків між боями, він пише вірші, нариси, друкує їх у військових газетах…Наприкінці п’ятдесятих років молодий письменник переїздить до Києва,і назавжди пов’язує з цим містом свою життєву й літературну долю.

Нагорода.

  • В 1991 року став лауреатом Премії імені Лесі Українки за роман «Дочка Прометея».

Вшанування пам'яті.

  • В серії «Бібліотека українця» Київського національного університету ім. Тараса Шевченка побачила світ книжка «Микола Олійник». Ця книжка— літературний портрет письменника. до неї увійшло чимало раніше не опублікованих творів.
  • 8 травня 2007 року в Бишеві біля школи відкрито пам'ятник письменнику-земляку М. Олійнику.

Помер 8 січня 1997 року на 74-му році життя, його поховано на Байковому цвинтарі в Києві.

/Files/images/bbloteka_2017/яяяяМогила_Миколи_Олійника.JPG /Files/images/bbloteka_2017/яяяWikiexpedition-Byshiv-6.jpg

Нарешті дочекались – прийшла весна – найпрекрасніша пора року. З її приходом оживає природа, повертаються з далеких країв птахи, квітнуть та зеленіють дерева, гаї перегукуються голосним пташиним співом. Прийшла весна! А разом з нею – Міжнародний жіночий день 8 Березня. Цей день присвячений найчарівнішої, наймилішої, найзагадковішої, одним словом – жінці!

/Files/images/bbloteka_2017/яяяяяя8585.jpg

Жінка! Й поряд розквітають квіти.
Жінка! І сміються діти і веселка гра. Мудрість жінки нас навчить радіти І дощу, і сонцю, і ясним зіркам. Жінка в дитинстві — радісний дзвіночок, Майорові стрічки і каскад подій. В юності — тендітність і крилаті очі, Водоспад волосся і вінок надій. Жінка-мати — ніжність, доброта, турбота, Лагідність і мудрість іноді жура. А душі у неї: дім; сім'я, робота — І на все це вистачить любові і тепла. І нехай з роками іній вкриє коси, І проміння зморшок ляже на чолі. Та духовність жінки, вся її жіночність Все одно найкращі та вічні на землі.

/Files/images/bbloteka_2017/яяіваролдя.jpg

Жінка і весна… Ці милозвучні слова такі різні, але водночас й схожі. Адже, жінка така ж чарівна, привітна, чутлива та тендітна, хоча інколи, буває мінливою та примхливою, як рання весна. А скільки всього ще поєднується в жінці! Жінка – це муза, яка протягом віків надихає чоловіків на звитяжні вчинки, це дбайлива мати, любляча бабуся, прекрасна господиня, ніжна та сильна особистість. Поетами всіх часів і народів написано десятки тисяч ліричних рядків, присвячених жінці. Слова Оноре де Бальзака тільки підтвердження цьому: «Жінка – це ліра, що дарує свої таємниці тому, хто може грати». Та не вистачить усіх слів, щоб розкрити всю повноту та значення ролі жінки у світі, яку створила матінка-природа.

/Files/images/bbloteka_2017/ююююяяя.jpg

Немає серед нас жодної людини, яка не знає про існування цього прекрасного свята. Цього дня ми вітаємо усіх жінок, яких любимо, поважаємо, яким хочемо зробити приємність. Це свято весни, краси й любові. Обов'язково в цей день вітають жінок і на роботі, і вдома.

/Files/images/bbloteka_2017/я985985.png 8 березня 1908 року робітниці міста Нью-Йорк, виснажені й доведені до розпачу невимовно важкою роботою та умовами праці, вийшли на вулиці, щоб відстоювати свої права. Вони були обурені жорстокими умовами праці — необхідністю працювати по 12-14 годин на день за мізерну платню, а тому вирішили не йти з вулиць, аж поки хазяї заводів і фабрик не пристануть на їхні умови щодо пом'якшення умов праці. Поліція намагалася розігнати натовп, але жодні заходи не були дієвими — жінки були налаштовані рішуче. Урешті-решт роботодавці погодилися виконати основну частину вимог, і робота на підприємствах була відновлена.
Пізніше, на міжнародній конференції, присвяченій захисту прав жінок (1910 рік) німецька революціонерка Клара Цеткін запропонувала прийняти рішення щодо щорічного святкування Міжнародного жіночого дня. Коли його вирішено було святкувати? Ясна річ, 8 березня — на згадку про ту досить успішну акцію протесту! Міжнародним цей день став у 1914 році, коли його одночасно відзначали жінки різних країн: Угорщини, Австрії, Нідерландів, Німеччини, США, Росії, Швейцарії та інших. Це не тільки жіночий день, але ще й свято солідарності в боротьбі за мирне співіснування людей.

Сьогодні березень, а 8 березня на всій нашій планеті людство святкує Міжнародний жіночий день. Звісно, в різних країнах ставлення до цього свята різне, оскільки різним є ставлення й до жінки взагалі. Але в нашій країні, де ще з давніх-давен плекалося шанобливе ставлення до жінки, 8 березня традиційно стало святом весни, любові, краси та надії — всього того, що уособлює в особі жінка.

/Files/images/bbloteka_2017/яябь8-bereznya.jpg

Нема жодної сфери діяльності людства, де б не проявила себе жінка. Поряд із чоловіками, а іноді навіть і краще за них жінки працюють акторами і космонавтами, робітниками і науковцями, фермерами та дипломатами, міністрами й офіціантами, спортсменами та лікарями, і цей перелік можна продовжувати ще дуже довго.
І не важливо, що відсоток жінок у певних сферах відносно низький. Це зовсім не тому, що жінка не здатна виконувати ту чи іншу роботу, а тому, що більшість жінок бере на себе найголовніший, найвідповідальніший і найважчий. тягар — виховання та становлення майбутнього покоління. Жінка — мати! Жінка — вихователь! Жінка — вчитель! Жінка — педагог.

Вклоняємось тобі, хто має статус жінка,
За мудрість і любов, терпіння і красу, Непередбачуваність, різноманітність, За тепле літо і п'янку весну,- За зиму й осінь, за безкрає небо, В яке злітаємо ми всі без вороття, За радість знахідок, За біль і за потребу Все вдосконалювати. За своє життя!

/Files/images/bbloteka_2017/яяявапря.jpg

Зі святом вас, шановні жінки! Зі святом любі, рідні, шановні, прекрасні! Нехай весна живе у Вашому серці щодня, за будь-якої погоди та при будь-якому настрої. А настрій нехай забезпечують ті, хто поряд, хто любить Вас і кого любите Ви. Хай множиться щастям Ваше життя, здоров’я Вам, родинного затишку та добробуту.

/Files/images/bbloteka_2017/яяяяя8_bereznya.jpg

Каспрук Арсен Арсенович (8 березня 1919, с.Стреків, Деражнянський район, Хмельницька область— 10 листопада 1982, Київ)— український письменник і вчений-літературознавець. Дослідник класичної української поезії. Член Спілки письменників України з 1962 року. Батько Віктора Каспрука.

/Files/images/bbloteka_2017/Арсен_Каспрук_.jpg

Писав і публікував у періодиці вірші. Деякі з них «Ти прийди» (текст і ноти) «Україна», 1964, №23, «Світанок» «Ранок», 1965, №7, було покладено на музику композитором Володимиром Верменичем. А «Лілея» «Ранок», 1969, №7— композитором Костянтином Скороходом. В середині 1970 років Арсен Каспрук підготував до друку збірку віршів «Виднокола». До неї передмову написав відомий український поет і літературознавець Степан Крижанівський. Але спроби А. Каспрука видати її в 1975 і 1976 роках так і не увінчалися успіхом. Нагороджений орденом Червоної Зірки, медалями «За оборону Сталінграда», «За оборону Києва», «За взяття Будапешта», «За визволення Праги», «За взяття Відня».

«Все — для інших, і нічого — для самого себе». 7 березня 93 роки з дня народження Зінчуку Миколі Антоновичу

/Files/images/bbloteka_2017/яяяяроindex.jpg

Микола Антонович Зінчук (с. Кошелівка Пулинського району Житомирської області, 7 березня 1925 року— с. Довгопілля Путильського району Чернівецької області, 2 лютого 2012 року)— видатний фольклорист, збирач українських народних казок, казкар; історик; педагог.

/Files/images/bbloteka_2017/яяя3-15-1_jpg_203x203_crop_upscale_q85.jpg

Микола Антонович народився в селі Кошелівка на Житомирщині 7 березня 1925 року. Навчався у Львівському педінституті. Збудував дім, виховав двох синів, посадив сад у Зимній Воді на Львівщині. Вчителював і збирав казки по всій Україні. Мешкав три десятиліття на буковинській Путильщині, де, «протягом шести років фольклор лопатою гріб». Дві кімнати його квартири над Черемошем, звідки видно сусіднє Прикарпаття, а до Закарпаття «рукою подати», перетворилися на літературно-історичний архів зі стосами магнітофонних плівок, паперових записів, книг, методичної літератури з основ фольклористики і краєзнавства, які опановував на практиці та екстерном у 52 роки. 6 років працював у Інституті українознавства, консультувався з провідними вченими Інституту мистецтва, фольклору та етнографії АН України, дивуючи своїм обдарованням, працездатністю та цілеспрямованістю.

Зінчук Микола Антонович є величною, високошанованою постаттю, йому вдалося записати приблизно шість з половиною тисяч народних пісень і значну кількість фольклорних творів різних жанрів, включаючи легенди, демонологічні розповіді, народні оповідання та повісті, народні анекдоти, голосіння, заклинання, приказки, загадки тощо. Але найголовнішою частиною збирацького доробку Миколи Антоновича є народні казки, яких він записав близько 8300. Зібрав, упорядкував та літературно опрацював збірку «Українські народні казки» у 40 томах.

Помер Микола Зінчук 2 лютого 2012 у селі Довгопілля, де прожив більшу частину свого віку.

/Files/images/bbloteka_2017/яяяяя.png в бібліотеці діє книжкова полиця до дня нарождення Миколи Антоновича Зінчука.

Габрієль Хосе де ла Конкордія Гарсі́я Маркес (ісп. Gabriel José de la Concordia García Márquez, МФА:[ɡaˈβɾjel ɣarˈsi.a ˈmarkes]; прізвисько: Габо; нар. 6 березня 1927, Аракатака, Колумбія — 17 квітня 2014, Мехіко, Мексика) — колумбійський письменник-прозаїк, журналіст, видавець і політичний діяч; лауреат Нейштадтської літературної премії 1972 року, лауреат Нобелівської премії з літератури 1982 року.

/Files/images/bbloteka_2017/яGabriel_Garcia_Marquez.jpg

Це іберійське ім'я. Перше (батькове) прізвище цієї особи Гарсія, а друге (материне) прізвище Маркес.

/Files/images/bbloteka_2017/1111ц.jpg

Представник літературного напрямку «магічного реалізму». Його ім'я стоїть поряд з іменами Хорхе Луїса Борхеса, Маріо Варгаса Льйоси, Хуліо Кортасара як одного з найвизначніших письменників Латинської Америки ХХ століття.

Переклади творів українською

  • Полковникові ніхто не пише / Пер. з ісп. Ж.Конєвої та Л.Олевського // Латиноамериканська повість.— К.: Дніпро, 1978.— С.147—193.
  • «Осінь патріарха», роман. Переклали з іспанської Світлана Жолоб та Сергій Борщевський // «Всесвіт», №1-3, 1978.
  • «Сто років самотності»: Роман. Повісті. Оповідання.— К.: Видавничий дім «Всесвіт», 2004.— 616 с.
  • «Записник з моїми сумними курвами». Переклад Галини Грабовської // Журнал «Всесвіт», №11-12 2005
  • «Літак сплячої красуні. Я наймаюся бачити сни».— «Всесвіт» №9-10, 2007. Переклад Галини Грабовської
  • «Стариган із крилами». Переклад Маргарити Жердинівської

Наталя Львівна Забі́ла (5 березня 1903, Санкт-Петербург — 6 лютого 1985, Київ) — українська письменниця, поетеса.

/Files/images/bbloteka_2017/яяя2323я.png

Народилася у дворянській родині з великими мистецькими традиціями. Серед її предків — поет-романтик Віктор Забіла. Дід поетеси Пармен Забелло — скульптор. Батьки Наталі вчилися в художньому училищі Штігліца.

«Казка – мов життя, а життя – мов казка…» Н.Забіла

Дівчинка зростала в атмосфері захоплення художнім словом, музикою, живописом. І це, певна річ, вплинуло на її розвиток, художні смаки. Вона багато читала, зокрема твори Тараса Шевченка, і вже в дитинстві намагалася писати вірші. Творчий доробок Наталі Забіли характеризується різноманітністю тем і жанрів. Не випадково український поет Валентин Бичко назвав її творчість «материнською піснею, цікавою, барвистою, розумною, клопіткою, дбайливою».

/Files/images/bbloteka_2017/яцсмся.jpg

Просто і дохідливо розповіла письменниця малюкам про життя наших далеких предків у п'єсі-фантазії «Перший крок» (1968) та у драматичній поемі «Троянові діти», яка є поетичним переказом «Слова про Ігорів похід», присвятивши її 1500-річчю заснування Києва. 1972 року ці твори відзначено літературною премією імені Лесі Українки (стала першим лауреатом цієї премії).

Поетеса широко відома як перекладач і популяризатор в Україні дитячої літератури інших народів. Їй належать переклади творів Олександра Пушкіна, Миколи Некрасова, Сергія Михалкова, Агнії Барто, Самуїла Маршака, Корнія Чуковського. Плідно працювала і в галузі перекладу з французької, польської та інших мов. Твори письменниці перекладено багатьма мовами. Крім того, Наталя Забіла була автором підручників «Читанка» для другого класу (1933) і «Читанка» для третього класу (1939), які перевидавалися кілька разів. Забіла вела велику громадську роботу. Протягом багатьох років була головою комісії дитячої літератури у Спілці письменників України, членом редколегії дитячих журналів, редакційної ради Дитвидаву, виступала на письменницьких з'їздах і нарадах із питань дитячої літератури як критик і літературознавець. Однією з найкращих книжок Наталі Забіли є цикл віршованих оповідань «Ясоччина книжка» (1934).

За півстоліття плідної роботи Наталя Забіла написала біля двохсот різних за тематикою та жанром творів: вірші, оповідання, повісті, драматичні поеми, розповіді про рідну країну, життя народу, про сучасний світ і відносини між людьми. Її твори – це зразки високої мистецької якості, яким притаманні класична простота поетичної розповіді і водночас виразність та образна ємкість. У цьому й криється один з основних секретів незмінної популярності її творів. У своїх творах письменниця створює для дітей чарівний світ, потрапляючи в який юний читач починає думати, визначати власне ставлення до явищ і подій, обирати своє місце в житті, проявляти свої симпатії і антипатії.

«Всю творчість Н. Забіли можна сміливо назвати материнською піснею, цікавою, барвистою, розумною, клопіткою, дбайливою. Як мати, Н.Забіла веде з дітьми розмову у своїх віршах і оповіданнях про все, що їх цікавить». Так про творчість Наталі Забіли писав Валентин Бичко, а закладалися ці основи творчості з її дитинства.

Книги Наталі Забіли можна назвати захоплюючими "підручниками життя", котрі так цікаво, дохідливо і високо художньо розповідають про довколишній світ, рідну природу, про людське життя, вони завжди сучасні. На книгах цієї чудової дитячої письменниці виросло не одне покоління дітей.

Вшанування пам'яті /Files/images/bbloteka_2017/яяяZabila_NL.jpg

  • 1988 року засновано Літературну премію імені Наталі Забіли редакцією відомого популярного дитячого журналу «Малятко» за найкращий літературний твір та найкраще ілюстрування.
  • У січні 2013 у Верховній Раді України зареєстровано законопроект про відзначення 110-річчя з дня народження Наталі Забіли заснуванням державної премії за твори для дітей.

До 115 – річчя письменниці організована книжкова полиця

/Files/images/bbloteka_2017/яяяыцчсл.png /Files/images/bbloteka_2017/яяяяяждждж.png

/Files/images/bbloteka_2017/яяянгнгнгнгнг.png 5 березня 2018 року на державному рівні в Україні відзначалась пам’ятна дата – 191 років з дня народження Леоніда Глібова (1827-1893), українського педагога, письменника, байкаря, видавця, громадського діяча. Леонід Глібов був засновником, видавцем, редактором, коректором, журналістом в одній особі.

/Files/images/bbloteka_2017/яяяя565656.png

Завидна доля здобути всенародне визнання, але дістається вона не всім. Важким шляхом до цього визнання йшов Леонід Глібов. Серед чарівної природи, в сільському оточенні, серед трударів-кріпаків зростав малий Льолик, як звали його в родині. Звідси бере початок його пристрасна любов до народної пісні, народних переказів, повага до людини праці, які Глібов проніс через усе своє життя, усю творчість, він писав багато дитячих творів – загадок, акровіршів, скоромовок. Це взагалі було нове слово в українській літературі того часу.

/Files/images/bbloteka_2017/яя898яя.png

Леонід Іванович Глібов. Ім’я це відоме кожному українцеві. Для них воно стоїть в ряду всесвітньо відомих Езопа, Лафонтена, Крилова, традиції яких байкар наслідував. Саме як байкар Глібов здобув широке визнання в українській літературі. Він виставляв на посміховисько одвічні суспільні біди, надаючи їм українського забарвлення. Жива багата мова, легкість діалогів, дотепність байок зробили їх популярними у школі та приносили й приносять радощі дітям.

/Files/images/bbloteka_2017/яяяяйцыва.png

/Files/images/bbloteka_2017/яяяк90з.png До дня народження поета в бібліотеці діє книжкова вистава.

/Files/images/bbloteka_2017/яяяяяяяяапр.png

Проведено виховний захід під назвою «Леонід Глібов - цікаві факти про життя байкаря». Учні переконалися в тому, що твори Л. Глібова і нині живі та актуальні. Недарма Іван Франко назвав Леоніда Глібова “найкращим українським байкарем”

/Files/images/bbloteka_2017/яяязщзщя.png

4 березня виповнюється 95 років від дня народження українського дитячого письменника Олега Васильовича Буценя. Олег Васильович Буцень (4 березня 1923, Київ — 11 жовтня 1966) — український дитячий письменник, поет.

/Files/images/bbloteka_2017/якекекек.JPG

Народився 4 березня 1923 року в Києві в сім'ї службовця. У 1941 році після закінчення десятирічки поступив у Тбіліське авіаційне училище. Учасник радянсько-німецької війни. Воював на різних фронтах до її кінця, нагороджений медалями.

Після демобілізації поступив на філологічний факультет Київського університету, а після його закінчення в 1951 році працював учителем української мови та літератури в Бережанському педагогічному училищі на Тернопільщині, потім— в дитячій редакції Українського радіо, у видавництві «Веселка».

Жив у Києві. Помер після важкої хвороби 11 жовтня 1966 року. Похований на Байковому кладовищі.

./Files/images/bbloteka_2017/я-Могила_Олега_Буценя.JPG

Олег Буцень мав ніжне велике серце, щиро любив дітей. Мріяв, аби всі вони були при здоров'ї, росли чесні й чемні, лагідні й дотепні, любили рідну землю і шанували працю. Діти також любили дядю Олега, мали від нього пораду й поміч. Він і шину велосипеда залюбки підкачає, і виплутає завислого між гілок повітряного змія, і казку розповість, і пісню заспіває. Може, саме тому дядя Олег став дитячим письменнником Олегом Васильовичем Буценем.

Творам Олега Буценя притаманні простота й прозорість, сердечність і щирий оптимізм, м'який гумор. Діти, читайте оповідання та казки Олега Буценя. І котре б з оповідань ти, друже, не взяв — воно правдиве, в ньому є щось нове, цікаве, воно чомусь повчає, від чогось застерігає. Кожне його оповідання лагідне й тепле, як материнська рука, справедлива в гніві і щира в ласці.

203 роки тому народився Михайло Вербицькй.

/Files/images/bbloteka_2017/яя05032015.jpg

"Вербицький для нас є не тільки музикантом, а й також символом нашого національного відродження в Галичині". С. Людкевич

Миха́йло Миха́йлович Верби́цький (4 березня 1815, с. Явірник Руський, Сяноцький округ, Королівство Галичини та Володимирії, Австрійська імперія (нині ґміна Бірча, Перемишльський повіт, Підкарпатське воєводство, Польща)— 7 грудня 1870, с. Млини, ґміна Радимно, Перемиський повіт, Підкарпатське воєводство)

Творча спадщина Михайла Вербицького — одне з найцінніших надбань української культури. Він належить до яскравих представників національної композиторської школи, що сприяли в XIX столітті активному духовному злету українського суспільства. Високий художній рівень творів Вербицького, майстерність композиторського письма дають право називати його першим західноукраїнським композитором-професіоналом, незважаючи на те, що він не закінчував спеціальних музичних шкіл і сучасники вважали його аматором.

Ім'я Михайла Вербицького, видатного композитора і відданого борця за народність музичного мистецтва, дороге українським людям, які високо цінують кращі культурні здобутки минулого.

Каплиця над могилою композитора /Files/images/bbloteka_2017/яя1280px-Młyny_Werbyckij.JPG

Для користувачів бібліотеки було оформлено книжкову виставку «Михайло Вербицький – автор музики Гімну України»/Files/images/bbloteka_2017/яфяфчяяя.png

З метою виховання у дітей патріотизму, поваги до історії та символів нашої держави, враховуючи важливість постаті Михайла Вербицького для розвитку української державності та української культури проведена тематична година (5.03) Михайло Вербицький – видатний композитор, громадський діяч, автор гімну України “Ще не вмерла Україна.” Памятаючи свою історію, ми зберігаємо славні традиції нашої країни, а з плином часу повинні збагачувати їх та передавати новим поколінням.

/Files/images/bbloteka_2017/P1091423.JPG

4 березня- 340 років від дня народження Антоніо Вівальді (1678—1741), італійського композитора.

Анто́ніо Лучіо (Лучо, Лючіо) Віва́льді (італ. Antonio Lucio Vivaldi; 4 березня 1678, Венеція, Венеціанська республіка— 28 липня, 1741, Відень, Габсбурзька монархія)— італійський композитор, скрипаль-віртуоз, римо-католицький священик, автор більш як сорока опер, кантат, ораторій, творець жанру сольного інструментального концерту. Вважається одним з композиторів, що почали розвивати музику бароко до стилю імпресіонізму. За життя отримав широке визнання по всій Європі.

/Files/images/bbloteka_2017/яяяVivaldi.jpg

3 березня 1888 року біля міста Бургоса в селищі Сан-Педро де Карденья, що в Іспанії народилася майбутня письменниця і, як і належалося чистокровній герцогині, отримала непросте ім’я: Кармен – Фернанда – Альфонса – Естрелла – Наталена.

/Files/images/bbloteka_2017/яя23я23я58я.png

В центрі її уваги - людина, її духовний світ.

Натале́на Короле́ва (ісп. San Pedro de Cardeña, 3 березня 1888, монастир Сан Педро де Карденья, Кастрільйо-дель-Валь, провінція Бургос, Іспанія— 1червня 1966, Мельник, Чехословаччина)— українська письменниця, графиня.

Біографії великих та іменитих часто бувають настільки багатими на різноманітні події, що в це аж важко повірити. Однак у житті Наталени Королеви – письменниці українсько-іспанського-польсько-литовського походження – подій умістилося стільки, що цілком вистачило б на десяток багатих біографій або на сотню звичайних. За своє захоплююче й тривожне життя Наталена Королева встигла побути і доктором археології, і художницею, і письменницею, і актрисою, і оперною співачкою. Її кохав король Іспанії. Вона була в шлюбі з перським князем. А ще – містичний шлейф останньої представниці роду чистокровних вурдалаків… І хто знайде ще більш крутий та непередбачуваний життєвий серпантин, ніж був у Наталени Королеви? До слова, кожен крок у ньому вона робила сама…

Життя письменниці, може, комусь нагадає фантастично-пригодницьку арабську казку, але насправді воно було тяжким і тривожним, суголосним тим історичним і суспільним катаклізмам, свідком і учасником яких вона була. У річищі своїх археологічних та історичних зацікавлень Наталена Королева не оминула такого літературного жанру, як легенда. Опрацьовуючи біблійну й античну міфологію, письменниця звернулась і до старокиївських переказів, шукала зв'язків докиївських і київських легенд із античним світом, візантійською добою, скандинавським впливом.

/Files/images/bbloteka_2017/пппрпп.jpg

Життєвий і творчий шлях Наталени Королевої являє собою яскраве й своєрідне явище в контексті не тільки українського, але й світового літературного процесу загалом. Її творчість можна порівняти з мистецтвом, що утвердилось в Александрійській культурі. Авторка, сполучаючи античність і сучасність, протиставляє жорстокому реальному світові світ ідеальний, в якому добро все-таки отримує верх над злом, незважаючи на вируючі пристрасті.

Кожний твір Наталени Королевої пронизаний струменем України, її ментальності й духовності. Це можна простежити на всіх рівнях: від зовнішнього насичення персонажами і виразами (хоч багато в її творах й персонажів «інших світів» - грецьких, римських, східних, середньовічних західноєвропейських) до найглибших пластів міфологем та архетипів, що знаходять своє виявлення у символах, сюжетних лініях і мотивах.

Проза Наталени Королевої — своєрідне явище в історії української літератури першої половин XX ст. Не українка за походженням, письменниця майже не розробляла української тематики, черпаючи її з античного і європейського світу. Як історичний белетрист, вона послідовно прагнула якимись гранями пов'язати світ стародавніх скіфів, Русі й України зі світом античності та європейського середньовіччя; письменниця оновила деякі прозові жанри в українській літературі, довела до класичної віртуозності історичну повість, розвинула літературну легенду, вдало поєднавши язичницький, античний, скіфський та староруський світи із біблійним, християнським. У традиційний стиль і образну мову української прози вона влила свіжий струмінь європейського стилю письма. Герої творів письменниці - люди непересічні, біблійні, античні і міфологічні постаті, лицарі, винахідники, яких об'єднує жадоба знань, пошук істини, утвердження високих ідеалів загального добра, братерства і любові. За зовнішньою оболонкою світових тем творів письменниці ми повинні побачити саме це, основне, що є наслідком болісних шукань письменниці, виявом її високого благородства, чистоти і шляхетності.

/Files/images/bbloteka_2017/Koroleva-Natalena.jpg

Ім’я Наталени Королевої стало відомим в Україні після скасування цензурних заборон,тобто після 1988 р.. коли про неї почали писатив українській пресі та друкувати її творчу спадщину. Твори письменниці мають широкі часовій просторові межі. Вона, може, єдина після Лесі Українки так талановито та ерудовано відтворила українською мовою світ ранньої християнськоїантичності, європейського Середньовіччя й Ренесансу. І все, про що писала, черпала з власного життєвого досвіду. Крім того, за освітою вона була археологом, тож особливості всіх давніх культурних епох не були вигаданими, а базувалися на її фахових дослідженнях.

/Files/images/bbloteka_2017/ппппппнгеп.jpg

В останні роки життя Н. Королева звернулася до автобіографічної прози: у 1953 р. завершила роботу над повістю «Шляхами і стежками життя». Повість залишилася не надрукованою. Вона підсумовує творчість письменниці, містить чимало влучних спостережень і мудрих роздумів про тривожне життя Європи першої половини XX ст.

Померла письменниця 1 липня 1966 р. в Мельнику. Похована на цвинтарі Святого Вацлава.

Загалом проза Наталени Королевої неймовірно цікава, культуро творча і душекорисна. Такі книги зрілий читач зазвичай послідовно й наполегливо шукає, а коли знаходить, то естетично бенкетує, отримуючи велику насолоду.
Твори Наталени Королевої слід читати й тішитися, що така авторка є в нашій літературі.


/Files/images/bbloteka_2017/жжжжжж1.jpg 3 березня - Всесвітній день письменника

«Слово – це найдивовижніший скарб, який створила людина за всю свою історію. І вона навчилась його використовувати так, що слово приносило людині відчуття радості, краси, тобто ставало явищем мистецтва, образно відтворюючи життя. Найкращі зразки письменництва збагачували культуру народу і залишалися жити у віках»

/Files/images/bbloteka_2017/11112321.jpg

Хоч професія письменника з'явилася багато століть тому, майстри слова одержали своє свято лише в 1986 році на засіданні 48 конгресу Міжнародного ПЕН-клубу. З тих пір Всесвітній день письменника відзначають щорічно 3 березня.

«Всякий автор хоче писати так, щоб його зрозуміли;

але при цьому потрібно писати про те, що варто розуміння».

Ж. Лабрюйер.

А чи відомі вам, наприклад, такі факти про письменників? Тарас Шевченкоза своє життя написав 237 віршів і поем, Олександр Дюма-батько – 420 романів, Микола Гоголь працював над створенням “Мертвих душ” виключно стоячи, а Михайлові Булгакову знадобилося 12 років на написання роману “Майстер і Маргарита”. Сьогодні в світі налічується близько 150 - 200 тисяч професійних письменників і пишуть вони більш ніж 150 мовами. Вже з цих нечисленних фактів зрозуміло, що професія письменника нелегка, багатогранна і заслуговує глибокої поваги. Всесвітній день письменника відзначають не лише поети, прозаїки, памфлетисти, публіцисти, фейлетоністи, есеїсти й інші майстри слова. Його по праву вважають своїм також журналісти, історики та блогери. В цей день вони збираються, щоб обговорити тенденції сучасної літератури, нагородити найталановитіших авторів, послухати нові вірші та уривки з творів своїх колег.

/Files/images/bbloteka_2017/article397.jpg

5 березня 1958 року — у м. Дніпропетровську народився Чабан Микола Петрович, письменник, член Спілки письменників України.

19 березня 1908 року — у с. Семенівка на Дніпропетровщині народився Завгородній Сергій Олексійович, письменник, член Спілки письменників України. Багато років очолював Дніпропетровську обласну письменницьку організацію. Помер 1994 року.

21 березня 1933 року — у м. Марганці на Дніпропетровщині народився Бідняк Григорій Прокопович, поет, член Спілки письменників України.

22 березня 1938 року — народився Савченко Віктор Васильович, письменник-фантаст, член Спілки письменників України. З 1994 року очолює Дніпропетровську обласну письменницьку організацію.

29 березня 1903 року — у м. Катеринославі на базі Наукового товариства створено Катеринославську вчену архівну комісію, в роботі якої брали участь визначні вчені нашого краю. Проіснувала до 1916 року.

До 136-річчя від дня народження Архипа Юхимовича Тесленка- українського письменника, драматурга, етнографа.
/Files/images/bbloteka_2017/ясяяясimages.jpg

Його ім’я з’явилось в українській літературі на зламі століть і цілих історичних епох. Серед українських передових письменників кінця XIX - початку XX ст. визначне місце належить Архипу Тесленко. Цей селянин-бідняк, активний учасник революції 1905-1907рр., він все своє коротке життя і талант віддав боротьбі за народне визволення.

Народився Архип Юхимович Тесленко 2 березня 1882 року на околиці села Харківці, Лохвицького повіту, на Полтавщині, у бідній селянській сім’ї. Помер 29-річним у рідному селі Харківці на Полтавщині. Поховали його на Харківецькому кладовищі, у мальовничому куточку над селом.

/Files/images/bbloteka_2017/175px-Пам\'ятник_Архипу_Тесленку_в_Лохвиці_на_Полтавщині.jpg

Цінність творів Тесленка полягає в тому, шо він надзвичайно проникливо відобразив нужденне, безправне життя селяннської бідноти, трагедію класового класового розшарування, поривання передових селян до чогось кращого, а це краще - мрії про землю, волю, демократію і освіту.

Твором, у якому з найбільшою повнотою відбилися життєві спостереження, оцінки і погляди письменника, є повість «Страчене життя», яку він написав в 1910 році. В основу твору покладені дійсні факти. Повість Архипа Тесленка «Страчене життя» - це епопея духовного пробудження.

Захопившись театром, Тесленко пише п’єси, які призначалися для постановки у народному театрі рідного села. Обдарованість молодого драматурга помітив його перший критик – відомий артист і драматург М.Л. Кропивницький 1903 року, коли був на гастролях у Лохвиці. Тут і познайомився з ним А. Тесленко, а згодом надіслав йому на розгляд свою п’єсу «Не стоїть жить». У листі до Тесленка Кропивницький писав: «Над такою творою як драма треба працювати довго, треба її передумати не один раз і переробити… Кажу Вам одне, що у вас є іскра Божа…»

З оповідань, написаних Тесленком у 1904-1905 рр., склалася рукописна збірочка, яку поніс він у Київ (саме поніс – пішки) у червні 1905р., бажаючі надрукувати її. Керівництво журналу «Киевская старина» відмовилося їх друкувати під приводом їх «невиробленості», «невиразності» й «поганенької мови». Так було сказано про збірку, в якій були такі чудові зразки українського оповідання, як «Хуторяночка» й «За пашпортом». Чотири оповідання цієї збірочки побачили світ лише у 1906 р. (оповідання «Хуторяночка», «За пашпортом», «Мати» були надруковані у журналі «Нова громада», оповідання «У городі» – у газеті «Рада», оповідання «Дід Омелько» за життя письменника опубліковане не було).

В бібліотеці організована книжкова полиця «А.Ю Тесленко – геній українського слова» присвячена творчості Архипа Тесленка.

/Files/images/bbloteka_2017/-11115101.png

/Files/images/bbloteka_2017/яяяяфыфыфя.png

1 березня - Всесвітній день котів! Мало знайдеться в світі людей, байдужих до цих милих, грайливих, ласкавих і дуже розумних домашніх тварин. Йдеться, звичайно ж, про котиків. Любов до них виявилася настільки сильною, що для пухнастих улюбленців навіть окреме свято вигадали - Всесвітній день котів. А відзначаємо ми його щороку 1 березня, в перший день весни. Нещодавно французькі дослідники підрахували, що на Землі живе близько півмільярда домашніх кицьок, більшість з яких знаходиться в США.

/Files/images/bbloteka_2017/цццічці.png Кішка, багато років живучи поряд з хазяїном, вважає себе рівною з ним, кажуть вчені. Тож і спілкуватися з котиками ми повинні шанобливо, пояснюючи, що вони роблять неправильно, але ні в якому разі не карати за пустощі та провини.

Якщо у вашому домі мешкає кіт, вважай, що вам пощастило. Адже це симпатичне звірятко, близький родич тигра та леопарда, не лише оберігає домівку від гризунів, але й лікує деякі захворювання та продовжує життя своєму господарю. Є відомості, що одна кішка допомогла людству винайти йод, випадково перевернувши колби та змішавши різні речовини. В деяких країнах котам віддають шану навіть на державному рівні. В Австрії, наприклад, кожній кішці, яка охороняла продуктові склади, виплачують пожиттєву пенсію у вигляді м’яса і молока. В Китаї цих пухнастиків охороняють на законодавчому рівні.

Тож побажаємо всім котикам мати власний дім, турботливих господарів та смачну, натуральну їжу! Ну а ми з вами, друзі, маємо постаратися зробити все для цього необхідне. Всенародна любов до мурчиків настільки сильна, що для них навіть окреме свято вигадали! Про котів знімають кіно, мультфільми, пишуть вірші, казки, оповідання, а бібліотекарі, присвятили "пухнастикам" книжково - ілюстративну виставку.

/Files/images/bbloteka_2017/яяяшогрня.png Читайте і більше дізнавайтеся про цих тваринок!

Назва березень закріпилась за місяцем у середині XIX століття. Походить від назви промислу— березол (заготівля березового попелу для виготовлення скла). До того в літературних джерелах місяць називався март (на честь латинського бога Марса). У народі його також звали: березіль (березоль), капельник, протальник, запалі сніги, з гір потоки, соковик, полютий, красовик.

Весна дивується укотре

сама собі, сама собі.

Всміхнулись їй вербові котики,

від сонця й неба голубі.

Із-за Дніпра крилатий вітер

сніги блакитні відгорнув,

і тихо ніжністю заквітнув,

таким п'янливим чимсь війнув...

/Files/images/bbloteka_2017/яяяяя5ч.png

147 років тому, 25 лютого, на Волині, у Новоград Волинську, у сім’ї Косачів народилась донька. Синьоока білява дівчинка із душею гордою і ніжною, серцем лагідним і чистим. Характером сильним, волею незламною.

/Files/images/bbloteka_2017/111312.png

Так! Я буду крізь сльози сміятись,
Серед лиха співати пісні,
Без надії таки сподіватись,
Буду жити! Леся Українка.

/Files/images/bbloteka_2017/юбьб.png

Ле́ся Украї́нка (справжнє ім'я Лари́са Петрі́вна Ко́сач-Кві́тка; 25 лютого 1871, Звягель, нині Новоград-Волинський— 19липня 1 серпня 1913, Сурамі)— українська письменниця, перекладачка, культурна діячка, геній української літератури, що входить в умовну тріаду Шевченко-Франко-Українка.

Вона Людиною була

Талановитою, яскравою.

Як квіточка, вона цвіла,

І грала її творчість барвами.

О, Лесю! Цілий дивний світ

Ти відкривала кожним словом,

Давала перед Богом звіт,

Що чаруватимеш нас знову.

Ти стільки мук перенесла –

І біль, і втрату, і хворобу,

Але ти духом ожила,

Щоб з творчістю іти в дорогу

Вже понад століття палає вогонь її пісень, бо все її життя було піснею мужності і любові, натхненною думою про Україну. Недаремно поетесу величають Дочкою Прометея. Талант Лесі Українки поєднав пристрасть Прометея, мудрість філософа і хист художника-майстра. Вона виявила творче обдарування у багатьох різновидах праці, ім’я поетеси овіяне особливою всенародною любов’ю. Леся Українка піддала ретельному аналізові стан освіти та школи свого часу, розвинула ряд важливих положень про виховання всебічно розвинених, вольових людей, показала всю неспроможність офіційних канонів у вихованні і віддавала перевагу демократичній, глибоко народній функціональній системі навчання і виховання. Педагогічні погляди Лесі Українки стали значним внеском у становлення українського шкільництва, в теорію і практику навчання та виховання дітей і молоді, відіграли певну роль у розвитку світової педагогічної думки.

Видатна поетеса обстоювала рідну культуру, рідну мову, національні традиції у вихованні і всі виховні проблеми вона розв’язула в світлі завдань громадянського виховання. Думки Лесі Українки про народну освіту не можна відокремити від усієї системи її поглядів і переконань, вона була геніальною жінкою, в кожнім її слові розум та глибоке розуміння поезії, освіти та людського життя. Боротьба і праця. Такий був зміст усього життя Лесі Украінки, життя, гідного подиву і захоплення.

1 серпня 1913 року в невеличкому грузинському містечку Сурамі відходила у вічність Леся Українка – великий поет України і жінка з трагічною долею.

Леся Українка – письменниця широкого творчого діапазону. За своє коротке життя залишила нащадкам великий літературний доробок – полум'яну поезію, філософську драматургію, талановиту прозу, оригінальні публіцистичні та критичні статті, переклади. Вона бачила світ у образному сприйнятті: воно було у Лесі настільки всеосяжне, що виявлялося не лише в художньому слові, а й у роботі пензлем, у майстерній грі на фортепіано.
На літературну арену Леся Українка вийшла спочатку як поет та перекладач, потім закріпила за собою славу талановитого драматурга і водночас досягла значних успіхів як прозаїк, розкривши таким чином свій багатогранний талант.

/Files/images/bbloteka_2017/яяяяФото_13.JPG Славній доньці українського народу Ларисі Петрівні Косач (Лесі Українці) в ряді країн світу поставлені пям’ятники, відкриті музеї та меморіальні дошки. Це засвідчує значна джерельна база – як на паперових, так і на електронних носіях.

До вшанування пам'яті поетеси організова книжкова поличка «Леся Українка – славна донька України»

/Files/images/bbloteka_2017/яюяюя.png

22 лютого відбулося свято «Посвячення першокласників у читачі»/Files/images/bbloteka_2017/яяфяыя.png

Любі першокласники! Ми дуже раді, що наша шкільна бібліотека поповнилась новими читачами. З сьогоднішнього дня, ви стали постійними користувачами бібліотеки. Вона завжди відкрита для Вас. Ви, дорогі діти, піднялися ще на одну сходинку на шляху до знань. Нехай цей шлях буде для вас радісним і цікавим. Кожен першокласник отримав яскраве запрошення в шкільну бібліотеку та першу бібліотечну книжечку.

Читайте, читайте, читайте. Хай не буде у вас жодного дня, щоб ви не прочитали бодай однієї сторінки з нової книги. Людина, яка любить і вміє читати – щаслива людина. Навколо неї завжди багато розумних, добрих і вірних друзів.

У добру щасливу путь у Королівство Книг! /Files/images/bbloteka_2017/яяяпindex.jpg

/Files/images/bbloteka_2017/P2091571.JPG/Files/images/bbloteka_2017/P2091577.JPG

/Files/images/bbloteka_2017/P2091581.JPG /Files/images/bbloteka_2017/P2091585.JPG

/Files/images/bbloteka_2017/1a3d42c15fd63e6ddf4e7269ce3fac44.jpg

Берегти, плекати
Буду всюди й повсякчас,- Бо єдина - так, як мати,- Мова в кожного із нас!
Володимир Лучук

Найбільше і найдорожче добро кожного народу - це його мова, та жива схованка людського духу, його багата скарбниця, в яку народ складає і своє давнє життя і свої сподіванки, розум, досвід, почуття. Панас Мирний

«Всі найголовніші іноземні мови можна вивчити за шість років, але для вивчення своєї недостатньо цілого життя» — Вольтер.

Рідна мова для кожної людини є важливим елементом культурної свідомості. Вона накопичує традиції й досвід попередніх поколінь і дозволяє передати їх нащадкам.


/Files/images/bbloteka_2017/11115844.png

Головна декларована мета Міжнародного дня рідної мови — сприяння мовній різноманітності світу і стимулювання вивчення іноземних мов населенням різних країн. Крім того, ЮНЕСКО виступило за зближення культур і їх активну взаємодію, зокрема, в мовних питаннях, оскільки саме мови вважаються важливим інструментом розвитку духовної спадщини планети.

/Files/images/bbloteka_2017/12121187.png

Мова стосується кожної людини, адже науково доведено, що від мови залежить і мислення. У країнах світу люди різняться за своїм менталітетом та світоглядом не тільки через традиції та релігійні переконання, а і в значній мірі завдяки мові, якою вони розмовляють, а відповідно і думають. Давайте побажаємо один одному всього найкращого, і будемо чемно ставитись до рідної мови, особливо якщо ця мова власного народу.

/Files/images/bbloteka_2017/panas-myrnyi-21-638.jpg

Сучасний світ знає, що державність мови є універсальною формою об’єднання людей в одне ціле, в один народ. Це важливий чинник самовизначення нації, надійна основа розвитку країни.

Кожен із нас повинен любити, вивчати і розвивати свою рідну мову.

Всім щастя, добра та нових здобутків в ім’я України!

Оформлено книжкову поличку "РІДНА МОВА - КАЛИНОВА"

/Files/images/bbloteka_2017/яяцычям.png

/Files/images/bbloteka_2017/1111slide_1.jpg

Витає дух нескореної волі,

Гримлять щити, молитви і пісні,
Рядами рівними між нас ідуть герої,
Усі, хто голову поклав в ті страшні дні…

/Files/images/bbloteka_2017/11111F.6.N.S..JPG

... Не діждалась мати свого сина,
Посивіла за єдину мить.
у небесній сотні її сила,
Її щастя в небо десь летить

Цими лютневими днями українці не тільки в Україні, а й далеко за її межами вшановують відвагу, силу духу й жертовність громадян, які вийшли на мирний протест і віддали своє життя на Майдані у листопаді 2013 року – лютому 2014 року, захищаючи ідеали демократії, відстоюючи права і свободи людини, європейське майбутнє України. Під час Революції Гідності понад сотня людей загинули від куль, побиття або відійшли у вічність пізніше від отриманих на Майдані поранень. Їх назвали Героями Небесної сотні.

/Files/images/bbloteka_2017/11111мпрм.jpg

Пам’ятний День Героїв Небесної Сотні встановлено указом Президента України Петра Порошенка «Про вшанування подвигу учасників Революції гідності та увічнення пам’яті Героїв Небесної Сотні». Їхні імена та назву “імені Героїв Небесної Сотні” надали вулицям у Києві та на Батьківщині героїв. Президентом України було ініційовано й затверджений Верховною Радою України заснування Ордену Героїв Небесної Сотні. Також створено “Меморіальний комплекс Героїв Небесної Сотні – Музей Революції гідності”.

Майдан… з Героями іде прощання…

Тисячі людей зібралися в цю мить.
Для когось на землі вона передостання,
А хтось в землі сирій вже мирно спить…

Вже не побачить батько, незустріне мати…
Живого сина в світі більше вже нема…
Прийшли у путь останню проводжати
Своїх Героїв… вічная їм честь й хвала…

/Files/images/bbloteka_2017/geroyi-nebesnoyi-sotni-1024x576.jpg

Було проведено годину мужності: «Славімо відважних!» на знак вшанування відваги, сили духу і стійкості громадян, які віддали своє життя під час Революції гідності (листопад 2013 року – лютий 2014 року), захищаючи ідеали демократії, відстоююючи права і свободи людини, європейське майбутнє України.

/Files/images/bbloteka_2017/P2071515.JPG /Files/images/bbloteka_2017/P2071522.JPG

Проведена інформаційна година: «Пам'яті Геров Небесної Сотні»

/Files/images/bbloteka_2017/P2071524.JPG /Files/images/bbloteka_2017/P2071525.JPG

Куточок пам'яті Героїв Небесної Сотні

/Files/images/bbloteka_2017/P2071500.JPG /Files/images/bbloteka_2017/P2071496.JPG


/Files/images/bbloteka_2017/P2061491.JPG /Files/images/bbloteka_2017/P2071530.JPG

20 лютого — 130 років від дня народження Василя Олександровича Барвінського. Васи́ль Олекса́ндрович Барві́нський - (20 лютого 1888, Тернопіль - 9 червня 1963, Львів) - український композитор, піаніст, музичний критик, педагог, диригент, організатор музичного життя. Визначний представник української музичної культури XX століття. Провідний діяч Союзу українських професійних музик.

/Files/images/bbloteka_2017/44_172db25bc80b3efcd1183644b26e163a.jpg

Оцінюючи доробок композитора, слід відзначити його міцний зв’язок з традиціями української класичної музики і водночас риси сучасності, що виявляються у поєднанні з яскравим національним елементом. Характерні прикмети музичної мови Барвінського – це безпосередність, щирість висловлення, ніжність і м’якість мелодії та гармонії, опора на українську народну пісню.

/Files/images/bbloteka_2017/яяяяваindex.jpg Гробниця родини Барвінських на Личаківському цвинтарі.

Організована книжкова поличка: Василь Барвінський - педагог, композитор, піаніст, музикознавець.

/Files/images/bbloteka_2017/яяяыфяр.png

Покайтеся в гріхах та робіть тільки добрі справи: 20 лютого – День Луки/Files/images/bbloteka_2017/119499.p.jpg

20 лютого в православній церкві відзначається день пам'яті преподобного Луки Елландского, в цей день люди намагалися не робити поганих вчинків, каятися в гріхах і робити тільки добрі справи. Аналізували власні думки і дії, думали про те, як стати краще, позбутися від недоліків. Можна сказати, що 20 лютого - день своєрідного духовного очищення, У народі День святого Луки був відомий тим, що господині випікали пироги з цибульною начинкою і пригощали ними жебраків. Також кілька пирогів виносили за поріг – щоб померлих родичів погодувати. День вважався поминальним. Прийнято було ходити в церкву, молитися за покійних, відвідувати їхні могили. Вірили в те, що на Луку можна приготувати найдієвіші лікарські зілля.

АФГАНІСТАН: ПРАВДА КРІЗЬ РОКИ /Files/images/bbloteka_2017/1518675995.jpg

15 лютого 2018 року виповниться 29 років з того дня, коли останній радянський солдат залишив негостинну землю Афганістану, де на протязі десятиліття виконували свій інтернаціональний обов'язок сотні тисяч радянських солдат. Сьогодні ця дата відзначається як День вшанування учасників бойових дій на території інших держав. У цей день 29 років тому командуючий 40-ю армією обмеженого контингенту радянських військ в Афганістані генерал-лейтенант Борис Громов пройшов мостом через річку Амудар'ю зі словами: "За мною не залишилося жодного радянського солдата". Війна в Афганістані тривала більше 9 років. Під час неї загинуло понад 15 тисяч осіб, з них - 3360 українців.Загинуло близько 2-х мільйонів мешканців АФганістану. Левова частка смертей припала на мирне населення, а саме жінок, дітей і літніх людей. За роки афганської війни 72 військовослужбовців були удостоєні звання Герой Радянського Союзу, 11 з них - українці.

Як довго ця війна тривала!
Ні, не забути нам її.
І постріл в спину з-за дувала,
І в горах спекотних боїв.
І на граніті сірім дати,
Над трунами слова промов...
Ми довго будем пам'ятати
І вам забути не дамо.
Слапчук В.


Година історичної правди «Афганістан: правда крізь роки» до 29 - ої річниці виводу радянських військ з Афганістану зібрала в читальному залі бібліотеки юнаків і дівчат. Перед очима молоді на екрані розгорталися кадри воєнної хроніки, хвилювали до сліз рядки солдатської поезії, народжені тією війною.

/Files/images/bbloteka_2017/189+9.png

Ми повинні пам’ятати тих, хто її пережив, тих, хто не дожив, не доспівав, не до кохав особливо в умовах війни, що точиться нині, адже нині Україна захищає на Сході свої кордони, свою землю. Особливо важливо усвідомлювати це в нинішніх умовах російської агресії, коли триває боротьба за суверенітет нашої держави. Тож закликаю всіх нас цінувати і плекати власну державу та зміцнювати її непереможний, соборний дух! Вічна пам`ять загиблим! Пам’ятаймо про мертвих, згадаймо і подбаймо про живих!

в бібліотеці діє книжкова полиця

/Files/images/bbloteka_2017/1111кееенгщ.png

/Files/images/bbloteka_2017/11111жджджл1.jpg

/Files/images/bbloteka_2017/15961.jpg

Щороку 14 лютого відзначають Міжнародний день закоханих. За стародавньою традицією всі молоді люди, юнаки та дівчата можуть не криючись освідчуватись в коханні, посилати листівки прикрашені червоними серцями, або який-небудь подарунок, що має форму серця, або ж червоний тюльпан.

/Files/images/bbloteka_2017/з-днем-Святого-Валентина.jpg

Напередодні цього свята у бібліотеці влаштовано викладку літератури "Все починається з любові", де представлені книги відомих сучасних українських та світових письменників, а також наших краян. Вони допоможуть дітям підібрати потрібні слова, додадуть рішучості, щоб висловити свої почуття, донести свою ніжність до серця і душі коханої людини.

/Files/images/bbloteka_2017/11апрп.png

/Files/images/bbloteka_2017/111лдблд.png

Традиції святкування до Дня всіх Закоханих/Files/images/bbloteka_2017/16516.jpg

Американці на День святого Валентина вітають не тільки коханих, а й усіх друзів та близьких. А на початку x століття тутешні чоловіки дарували своїм обраницям марципани, які на той час були досить дорогим задоволенням. Кондитери підхопили цей тренд і запропонували покупцям на вибір різноманітні ласощі з привітаннями до свята.Першими були червоно-білі карамельки. Далі з’явились коробки у формі серця. І так традиція поступово дійшла і до наших днів.

/Files/images/bbloteka_2017/11114891ь.jpg

Досить цікавий звичай існує в Канаді 14 лютого жінка може зробити пропозицію своєму коханому. Якщо ж він відмовиться від такого "подарунку", то може отримати штраф або й до в'язниці потрапити. Очевидно, цього дня деякі чоловіки тікають світ за очі, аби навіть не потрапляти жінкам на очі. Хоча така доля оминає декого, а саме: одружених, тих, хто вже знайшов своє щастя з іншою, або тих, хто погодився на пропозицію своєї коханої.

/Files/images/bbloteka_2017/656561.jpg

У Британії прийнято дарувати жінкам червоні троянди. Цікаво, що у відповідь ви можете отримати яблуко як символ кохання і краси. Та найвеселіше, що роблять британці в цей день – надсилають валентинки своїм домашнім тваринкам, особливо якщо це кінь або собака (ну дуже вже їх люблять), а ще купують спеціальний корм у вигляді сердечок. Що ж, можливо нам важко зрозуміти таке ставлення до друзів наших менших, але погодьтесь, це доволі мило. Цікаво лишень як тваринки читають зізнання в коханні від хазяїв :)

Якщо зануритись в давніші часи, колись в Англії існували й інші традиції до Дня всіх закоханих. Дітей, для прикладу, одягали як дорослих і ті бігали від хати до хати, співаючи пісні про Валентина. За це малеча отримувала солодощі та кілька монеток. Хоча подейкують, що англійські дітлахи і зараз можуть утнути щось подібне. Жителі Уельсу вирізали з дерева "ложки кохання", прикрашаючи їх ключами, замками і сердечками. Це був спосіб сказати "Ти знайшов ключі до мого серця".

/Files/images/bbloteka_2017/75675.jpg

У японців - представники сильної половини людства отримують тут більше подарунків, ніж жінки. При цьому в них є спеціальний шоколад "хонмей" - дарувати його можна тільки особливому чоловіку, як то кажуть, "тому єдиному". А ще тут проводиться щорічний конкурс на найголосніше зізнання в коханні. Хлопці та дівчата виходять на спеціальну сцену і чимдуж викрикують вітання коханій людині. Ось така. ось дивина!

/Files/images/bbloteka_2017/дждж12.jpg

Францію не дарма називають "країною кохання" - саме французи першими почали вітати один одного у віршованій формі. Тут прийнято дарувати на День Валентина дорогоцінні прикраси або біжутерію, а ще шоколадні мусси, еротичну білизну, йогурти рожевого кольору, солодощі-сердечка, лотерейні квитки і романтичні подорожі на двох.

/Files/images/bbloteka_2017/222222221.jpg

Німці зрадили романтичним традиціям. У них святий Валентин – перш за все, покровитель психічно хворих. Саме тому 14 лютого всі психіатричні лікарні прикрашають червоними стрічками.

Жителі Ісландії запалюють багаття на честь Валі – сина Одіна, хоча саме свято теж символізує любов. Дівчата одягають хлопцям на шию вуглики, а ті у відповідь дають дівчатам маленькі камінці – вважається, що для розпалення багаття потрібна іскра, яка з’являється від тертя каменю об камінь.

/Files/images/bbloteka_2017/3333135о.jpg

В Італії 14 лютого вважають "солодким днем", адже головним подарунком є саме солодощі. Дуже популярним варіантом є "Baci Perugina" - горіхи, вкриті шоколадом. В кожній такій цукерочці можна знайти маленьку записку з висловами про кохання кількома мовами. При цьому дарують їх виключно коханим. Колись в давнину італійці святкували в цей день свято весни, а тому всі дійства відбувались на відкритій місцевості: молодь збиралась в альтанках і садах, насолоджувалась музикою і поезією. Потім були довгі прогулянки мальовничими місцинками з коханими.

/Files/images/bbloteka_2017/яябю.jpg

Саудівська Аравія та Іран належать до країн, які не просто не святкують День всіх закоханих. У них свято офіційно заборонене, а кожного, кому спаде на думку відзначити його, чекає штраф. Тут ви не знайдете в магазинах ні червоних троянд, ні ведмедиків, ні валентинок.

День всіх закоханих – дуже популярне свято в Австралії. Місцеві вважають його чудовою можливістю зміцнити сімейні відносини та побачитись з друзями. Розповідають, що в часи золотої лихоманки місцеві щасливчики настільки розбагатіли, що почали замовляти доволі екстравагантні валентинки, вартість яких деколи сягала тисяч австралійських фунтів. Один з таких шедеврів, для прикладу, був зроблений з атласних подушечок, прикрашений опудалами колібрі та райських птахів. Зберігали таке чудо в спеціальній оздобленій шкатулці. Сьогодні тут все набагато простіше, австралійці обходяться простими листівками, квітами і солодощами.

/Files/images/bbloteka_2017/1155551с.jpg

У Вірменії напередодні Дня святого Валентина відзначають особливе свято закоханих – Трндез, яке вже впродовж століть залишається однією з найпопулярніших місцевих традицій. В цей день закохані стрибають через багаття, вважаючи, що тільки так можна по-справжньому загартувати свої почуття і стати щасливим. На рахунок виникнення цього звичаю вірменці розповідають різні легенди. Згідно з однією, "винуватцями" були лісові духи: вони стрибали через багаття, щоби розпалити свої почуття. Ще до нашої ери тут панував звичай: молодята, які щойно побралися, мусили обов’язково здійснити такий ритуал. Старшим подружжям, коли їхні почуття холонуть, або ж між ними постійно виникають сварки, а також незаміжнім "старим дівам" і дівчатам, які не можуть вже дочекатись весілля, теж можна разок стрибнути через вогонь.

/Files/images/bbloteka_2017/232311.jpg

Загалом традиції у всіх країнах, які відзначають День святого Валентина, мало чим відрізняються одне від одного. Є хіба що свої маленькі цікаві особливості.

/Files/images/bbloteka_2017/1121212121.jpg

14 лютого — Міжнародний день дарування книжок/Files/images/bbloteka_2017/ююююююжю.png

У День св. Валентина в багатьох країнах світу відзначають ще й Міжнародний деньдарування книжок. Основна мета цього свята полягає в тому, щоб надихнути людей по всьому світу подарувати книгу – бібліотеці, другу, членам родини. У цей день, зазвичай, прийнято дарувати книжки один одному та членам родини, залишати книжки в людних місцях, надавати знижки в книгарнях, організовувати волонтерські кампанії зі збирання книжок, жертвувати твори друку бібліотекам і благодійним організаціям, що займаються розвитком грамотності. Міжнародний день дарування книг – це на 100% добровільна ініціатива направлена на підвищення інтересу і доступу до книг як дітей так і дорослих.

Давайте приєднаємося до цього свята та подаруйте книгу бібліотеці. Книги стануть доступні нашим читачам! Тож звертаюсь до Вас з проханням, якщо маєте вдома книги, які вже прочитали і не користуєтесь ними – підпишіть їх гарними побажаннями і подаруйте їх нашій бібліотеці! Я впевнена, якщо цю добру справу зробить кожен, багатшим стане наш бібліотечний фонд, а подаровані книги прочитають інші! Усі книги будуть виставлені на виставці у нашій бібліотеці.

/Files/images/bbloteka_2017/1титит.png

Тож, користуючись нагодою, висловлюю щиру подяку всім, хто в різні роки долучався до благородної справи — дарування книжок і тим, хто нині підтримує цю традицію і допомагає бібліотеці збирати духовні скарби українського народу. Зі святом!


/Files/images/bbloteka_2017/951951.jpg

115 років від дня народження Жоржа Сіменона/Files/images/bbloteka_2017/іііііііііі.jpg

Жорж Жозеф Крістіан Сімено́н (фр. Georges Joseph Christian Simenon, 13 лютого 1903, Льєж, Бельгія— 4 вересня 1989, Лозанна, Швейцарія)— франкомовний письменник бельгійського походження, один з найвідоміших представників детективного жанру в літературі. Прославився завдяки серії детективів про поліцейського комісара Меґре.

Народився в 1903 році в Льєжі в сім'ї дуже скромного службовця маленької невпливової страхової компанії. У 1922 році він отримав французьке громадянство. Початок найзнаменитішої серії своїх творів про комісара Мегре Сіменон поклав у 1929 році, ставши підписувати твори своїм справжнім ім'ям— Жорж Сіменон. Всього вийшло 103 твори, де діє легендарний комісар Кримінальної поліції. У 1945 році Сіменон виїхав у США, де він прожив 10 років і створив низку соціальних романів про життя в Америці. В 1951 році письменник був обраний членом Бельгійської Академії наук. У 1955 році Сіменон повернувся до Європи і поселився в Швейцарії.

За своє довге творче життя Жорж Сименон написав близько 300 романів, які перекладені на 55 мов, а їх тиражі перевищують 600 мільйонів. Жорж Сіменон— член двох академій, почесний член декількох університетів, лауреат десятків міжнародних премій. Сіменон помер 4 вересня 1989 року. Влада Льєжа ухвалила рішення створити в цьому місті на сході Бельгії постійно діючий музей французького письменника Жоржа Сименона.

/Files/images/bbloteka_2017/Georges_Simenon_(1963)_without_hat_by_Erling_Mandelmann.jpg

Українські переклади

· Клуб «100 ключів». К.: Молодь, 1981. 336 с.— С.: 228—332.

· Жовтий «Яґуар»

· Меґре і старенька пані

· Замах на бродягу (радіопостановка за романом «Меґре і бродяга»)

· Меґре гнівається

в бібліотеці оформлена книжкова полиця під назвою "Сіменон - майстер детективу"

/Files/images/bbloteka_2017/ййййее.png

/Files/images/bbloteka_2017/33333шimg1.jpg

Іван Андрійович Крилов (13 лютого 1769, Москва— 21 листопада 1844, Санкт-Петербург)— російський байкар-перекладач. Відомий завдяки перекладам російською мовою байок французького поета Жана де Лафонтена.

/Files/images/bbloteka_2017/img3212221.jpg

У 1809 році вийшла перша книга байок. В 1812 році Крилов отримав посаду бібліотекаря, а в 1816 році став бібліотекарем у Публічній бібліотеці, де пропрацював майже до кінця свого життя— до 1841 року.

Основна частина байок Крилова була написана в роки його бібліотечної роботи. Оленин сприймав і представляв начальству творчість Крилова як частину діяльності бібліотеки, брав участь в публікації байок. Перша книга байок вийшла в 1809 р., далі була безліч видань, дорогих і дешевих, повних і коротких. Книги швидко розкуповувалися, Крилов став однією з найпомітніших фігур у світі російської літератури, а з середини 20-х рр. починається його європейська популярність - байки перекладаються французьку і італійську мовами. У 30-40-і рр. наклад книг Крилова досяг небувалого тоді рівня - більше 40 тис. популярність байкаря була величезною.

І. Крилов прожив довге життя. Він написав багато комедій, оповідань, трагедій, був відповідальний за видання журналів. Але відомим Крилов став завдяки своїм байкам. Читаючи байки Крилова, на перший погляд здається, що перед нами жадібні вовки, беззахисні вівці та ягнята, хитрі лисиці, товсті гуси, сильні ненажерливі леви, дурні мавпи. Та байки Крилова – це не просто віршовані тексти, це сценки, побудовані на основі діалогів. Крилов вводить у байки діалоги, тому що, на його думку, саме через мову героїв розкриваються їхні характери.

«Байки Крилова – не просто байки: це невеличкі повісті, комедії, гумористичні розповіді, маленькі драми, сатиричні сценки з персонажами і характерами», – писав критик В. Бєлінський.

У Петербурзі, в Літньому саду, є пам’ятник. Дідусь у глибокій задумі сидить у кріслі, а біля його ніг зібралися бронзові звірі – леви, вовки, лисиці, ведмеді, мавпочки та інші. Цей дідусь – відомий російський байкар Іван Андрійович Крилов, а звірі – герої його байок.

/Files/images/bbloteka_2017/178971.jpg

Помер Іван Андрійович Крилов в Петербурзі 21 листопада 1844 року. Похований в Олександро-Невській лаврі./Files/images/bbloteka_2017/111item_409_1.jpg

Оформлена книжкова полиця "Крилов - російський байкар - перекладач"

/Files/images/bbloteka_2017/яяяяячє.png

11 лютого минає 104 років від дня народження української письменниці Лариси Письменної. Гадаєте, це такий псевдонім, спеціально для письменника? Аж ніяк! Це справжнє прізвище! Мабуть, доля сама напророкувала дівчинці стати письменницею…/Files/images/bbloteka_2017/яяяяimages.jpg

Народилася Лариса Михайлівна 11 лютого 1914 року в селі Чоповичі на Житомирщині. Батько її працював фельдшером, мати вчителювала.

У кожному своєму творі письменниця ненав’язливо, весело, вигадливо навчає людяності, доброті, вірності, дружбі. І про щоденну людську працю вона розповідає гарно, романтично, з усмішкою. Лариса Письменна дуже любила тварин. Вони були вірними друзями її дитинства. Любов до усього живого письменниця пронесла через усе життя, і про своїх безсловесних, але добрих, вірних та відданих друзів розповіла згодом у своїх оповіданнях. Протягом тридцяти років своєї літературної діяльності вона написала велику низку казок, оповідань, повістей як для дошкільнят і молодшого шкільного віку, так і для підлітків та старшокласників. Книжки Лариси Письменної вчать дітей любити Батьківщину, бути чесними, сумлінними в навчанні, працьовитими, допомогати старшим, берегти вірність в дружбі, виховувати вимогливість до своїх товаришів. Для більшості творів Лариси Михайлівни характерним (не говоримо вже про казки), навіть для великих повістей, є природне поєднання справжнього, побаченого в житті, з казковим, вигаданим, яке, в свою чергу, також зустрічається в дійсності.

Померла Лариса Письменна в Києві 20 лютого 1992 року. Написане письменницею – чимала сторінка української літератури для дітей, кращі її твори перекладені російською, естонською, руминською та іншими мовами.

Немає сумніву, багато хто з читачів захоче ознайомитися з творами письменниці. Що ж! Така можливість у кожного школяра знайдеться — треба тільки переступити поріг нашої бібліотеки, взяти до рук будь-яку з книжок Лариси Письменної, і вхід у країну мрій і казок, захоплююча мандрівка по рідній землі, зустрічі з цікавими людьми й своїми ровесниками, глибше пізнання світу природи здійсняться.

Організована книжкова поличка "Лариса Письменна - добра казкарка й оповідачка"

/Files/images/bbloteka_2017/юююююя.jpg

/Files/images/bbloteka_2017/images11111.jpg

/Files/images/bbloteka_2017/ююююю2.png

Брехт розробляв теорію «епічного театру», який мав на меті виховання передової свідомості. Виходячи з цієї теорії, Брехт ставив за романом Максима Горького п'єсу «Мати» (1932) та ін. В 1933—48 перебував в еміграції. В ці роки написав твори, спрямовані проти мілітаризму і фашизму («Трьохкопійчаний роман», 1934; «Гвинтівки Тереси Каррар», 1937; п'єси: «Матінка Кураж та її діти», 1938; «Життя Ґалілея», 1939; «Страх і відчай у Третій імперії», 1939; «Швейк у другій світовій війні», 1944, та ін.). 1949 заснував театр «Берлінський ансамбль». Твори останніх років — віршований памфлет «Свобода і демократія» (1947), п'єса «Кавказьке крейдяне коло» (1949), збірка «Сто віршів. 1918–1950» (1952) та ін.

Починаючи з другої половини 20-х років у творчому розвитку Брехта намічається злам. Він охоплює всі рівні його духовного життя. Брехт студіює праці Карла Маркса, знаходячи в них раціонально аргументоване підґрунтя власного бунту проти капіталізму, а також позитивну, на його думку, програму перетворення суспільства й мистецтва.

Брехт бажав створити театр, який би спонукав глядача до роздумів та розмірковувань, а не до співвідчуття. За для цього, він значно «віддалив» та дезілюзіонував гру акторів, аби зробити гру схожою на звичайне життя (Брехт називав це «ефектом віддалення»). Актори мали б аналізувати та синтезувати, тобто, дивитись на роль із-зовні, аби, згодом, цілком свідомо діяти точно так, як діяв певний персонаж.

/Files/images/bbloteka_2017/img4212.jpg

В останній період творчості визнання Брехта стрімко зростало: він став лауреатом національних і міжнародних премій, його обрали на члена Академії мистецтв НДР і на президента німецького ПЕН-центру; його книжки виходили великими накладами; його драми набували щораз більшої популярності.

/Files/images/bbloteka_2017/15914561.png

в бібліотеці діє книжкова полиця/Files/images/bbloteka_2017/88888чя.png

На тлі інтенсивної режисерської праці різко погіршилося здоров'я письменника. Лікарі засвідчили, що його хворе серце може зупинитися будь-якої хвилини. Попри патологічну слабкість і думки про близьку смерть, Брехт до останніх днів працював. 10 серпня 1956 року він ще відвідав репетицію в «Берлінському Ансамблі». Утім, погане самопочуття змусило його залишити залу. Ще кілька днів він провів удома, переглядаючи свої рукописи, а 14 серпня пішов із життя.


/Files/images/bbloteka_2017/11Grabstein_Berthold_Brecht.jpg

/Files/images/bbloteka_2017/slide_1111.jpg

Я не можу не працювати. Праця – це моя життєва функція.
Коли я не працюю, я не відчуваю в собі життя
Ж. Верн

8 лютого 2018 року виповнюється 190 років від дня народження відомого французького письменника-фантаста, одного з засновників жанру наукової фантастики, географа, мандрівника Жуля Верна (1828-1905).
Народився Жуль Габріель Верн у Франції, в портовому місті Нант 8 лютого 1828 р. в сім'ї адвоката. Він був старшим сином у родині. Його батько мав власну адвокатську контору. Мати була спадкоємицею старовинного роду судновласників і кораблебудівників Нанта.

/Files/images/bbloteka_2017/-3-638ннн.jpg

... Мої читачі є моїми пасажирами, і мій обов'язок – дбати про те,

щоб вони повернулися з плавання задоволеними ...
Ж. Верн

Романіст написав 66 романів, більше 20 повістей понад 30 п'єс, кілька документальних і наукових робіт. Твори Жуля Верна перекладено на 148 мов.

/Files/images/bbloteka_2017/000005_nqId1Eq.jpg

Успіх прийшов на початку 1860-х. Упродовж більше як 40 років Жуль Верн публікував як мінімум одну книгу на рік. У листі Етцелю він зізнавався:«Здається, я божеволію. Я загубився серед неймовірних пригод моїх героїв. Шкодую тільки про одне: я не можу супроводжувати їх.» У пізніх його романах шанувальники творчості побачили прихований страх письменника перед стрімким прогресом науки і застереження від використання відкриттів в негуманних цілях.

/Files/images/bbloteka_2017/img2ммммву.jpg

В останні роки життя у Верна виникли проблеми зі слухом, сильний діабет вплинув на зір – він майже нічого не бачив. Незадовго до смерті письменник осліп, але продовжував диктувати свої твори. Помер Жюль Верн о 8 годині ранку 24 березня 1905року. Він був похований неподалік від свого будинку вАм’єні. Через кілька років після смерті на його могилі було встановлено пам’ятник, який зображував письменника-фантаста, що тягнеться до зірок. На пам’ятнику написано: «До безсмертя і вічної юності».

/Files/images/bbloteka_2017/0000009_7Z9g9tD.jpg

Після смерті письменника родичі, розбираючи архіви, знайшли безліч рукописів, які Жюль Верн планував використовувати в написанні майбутніх творів. Залишилося 20 тисяч зошитів, в яких він записував відомості з усіх галузей науки.

/Files/images/bbloteka_2017/img154444.jpg

оформлена книжкова поличка "Капітан Жюль Верн"/Files/images/bbloteka_2017/ааааяаая.png

Чарлз Діккенс (англ. Charles Dickens) - англійський письменник, один із найпопулярніших романістів вікторіанської епохи, відомий політичний агітатор.

/Files/images/bbloteka_2017/3333img0.jpg

/Files/images/bbloteka_2017/яяіур.jpg

Деякі критики називали Діккенса майстром прози та хвалили за численних унікальних персонажів і яскраве зображення суспільства, інші ж звинувачували його в надмірній сентиментальності, незвичайних подіях та гротескних образах. Популярність творів Діккенса завжди була дуже високою, вони ніколи не припиняли видаватися. Багато з романів Діккенса вперше з'явилися як популярні на той час періодичні видання, крім того, Діккенс часто писав твори частинами, що задавало їм певний ритм, в якому сюжет був розбитий на частково незалежні епізоди, із розв'язкою на початку кожної нової частини. Твори Діккенса пронизані дотепністю, що вплинула на оригінальність національного характеру і способу мислення, відомого у світі як «англійський гумор».

/Files/images/bbloteka_2017/img12ввв.jpg

Однією з особливостей творчості Чарльза Діккенса є його майстерність у створенні найрізноманітніших персонажів. Читаючи Діккенса, часто відчуваємо свою схожість на його героїв. І це зовсім не дивно, адже за основу створених образів Діккенс взяв найяскравіші риси реальних людей, з якими свого часу був знайомий. Ліжко, на якому він помер, зберігається в музеї Діккенса в Портсмуті.


/Files/images/bbloteka_2017/-13-638ссс.jpg

в бібліотеці діє книжкова полиця

/Files/images/bbloteka_2017/42ф.png

6 лютого 2018 року гуманітарна гімназія відзначили 74 річницю з Дня визволення міста Марганця від нацистських загарбників.

Оформлена книжкова поличка "Марганець - колиска ти моя!"

/Files/images/bbloteka_2017/P1241463.JPG /Files/images/bbloteka_2017/P1241464.JPG

"Із забуття - у безсмертя"

Макаренко Микола Омелянович (4 лютого1877 - 4 січня 1938) — український археолог, мистецтвознавець , музеєзнавець, художник. Жертва сталінського терору. Страчений окупаційною владою через відмову (1934) підписати акт на знесення Михайлівського Золотоверхого монастиря.

Про нього згадують як про бездоганно чесну і пряму людину, науковця, здатного захоплюватися певною темою до самозабуття, і як професора, чиї лекції студенти слухали в стані зачарування. Характер Микола Омелянович мав складний, ніколи не боявся відверто висловлювати свої думки і точку зору.

«Протягом усього свого життя він зберігав пам’ять про батьківщину та приділяв значну увагу дослідженню пам’яток на території України»

У науковому доробку М.О. Макаренка понад 150 праць з мистецтвознавства, музеєзнавства, археології. У музейних запасниках зберігаєтся близько 3000 його художнніх творів, які ніколи і ніде не виставлялися, бо він був заборонний...Тож повернемо українського велета із забуття….

/Files/images/bbloteka_2017/22222222ю.jpg Меморіальна дошка Макаренку М. О. на стіні Михайлівського Золотоверхого собору в Києві.

Була проведена виховна година на тему: «Микола Макаренко - легендарна постать в історії української культури»

/Files/images/bbloteka_2017/P1091432.JPG

2 лютого виповнюється 136 років від дня народження ірландського письменника-модерніста, одного із найскладніших авторів європейської літератури Джеймса Джойса. Увібравши великий досвiд Європи, вiн у своїх творах поєднував величезне iнформацiйне навантаження iз зовнішнім станом людської душi.

/Files/images/bbloteka_2017/-111slide-1.jpg

Джеймс Августин Алоїзій Джойс (англ. James Augustine Aloysius Joyce, ірл. Séamas Seoige; 2 лютого 1882— 13 січня 1941)— ірландський письменник, якого вважають одним з найвпливовіших письменників двадцятого століття. Він здобув загальне визнання перш за все завдяки своєму монументальному роману «Улісс» (1922). Крім того, його перу належать такі книги як збірка оповідань «Дублінці» (1914), психолого-автобіографічне есе «Джакомо Джойс» (1914), напівавтобіографічний роман «Портрет митця замолоду» (1916), а також найбільш загадковий та багатоплановий його твір— «Поминки за Фіннеганом» (1939). Хоча Джойс більшу частину дорослого життя прожив за межами батьківщини, його твори просякнуті темою Ірландії: всі події відбуваються в Ірландії та більшість сюжетів пов'язані з нею. Центр світу, створеного Джойсом, знаходиться у Дубліні та відображає його сімейне життя, події й друзів (і ворогів) ще зі шкільних років. Саме через це Джеймс Джойс став одним із найкосмополітичніших і, водночас, найлокальніших модерністів, які писали англійською.

/Files/images/bbloteka_2017/5394e3016049654471abd7171e0f7e46.jpeg/Files/images/bbloteka_2017/3674ce48adf4f8e37f42a6194dcefe75.jpeg

Паризький період життя Джойса був нелегким. Письменник поступово втрачав зір. Зроблені операції не допомогли. Помер у 1941 р. в Швейцарії.

/Files/images/bbloteka_2017/112Grave_James_Joyce.jpg Могила Джеймса Джойса в Цюріхе

Головний висновок творчостi письменника в тому, що людина, яка б генiальна вона не була, не iснує сама по собi; щастя й рiвновагу вона знаходить лише у простих радощах життя - спiлкуваннi, любовi й повазі.

/Files/images/bbloteka_2017/slide-34443.jpg

Пам'яті Джойса - щороку, 16 червня, у Дубліні проходить свято «День Блума» («Bloom'sday»), присвячене роману Джеймса Джойса «Улісс». Саме 16 червня 1904 р. відбувається дія роману Дж.Джойса «Улісс». Цього дня жителі Дубліна збираються в місцях, що їх відвідував головний герой роману Леопольд Блум, проводять там народні гуляння та цитують рядки з «Улісса».


/Files/images/bbloteka_2017/200px-Zürich_-_James_Joice_Plateau_-_Brunnen_IMG_1211.JPG

Павло Ловецький: людина і письменник.

/Files/images/bbloteka_2017/смиж1.jpg

Ловецький Павло Федосійович— український письменник, біолог-ветлікар, краєзнавець. Народився Павло Федосійович Ловецький (справжне прізвище Левицький) 1 лютого 1911 року в селі Куцеволівка на Кіровоградщині серед розкішної, багатобарвної української природи. Підлітком працював на конезаводах, пізніше працював ветлікарем на Далекому Сході і на Кавказі. Також був учасником німецько-радянської війни. Останні роки свого життя жив у Мелітополі, працюючи ветлікарем на залізничній станції. З 1966 по 1975 рік був головою Мелітопольського міського літературного об'єднання. Член Спілки письменників України.

«Книги Павла Феодосійовича Ловецького вчать любити рідну природу, свою землю і бути на ній Людьми. У цьому – найважливіше значення творчості митця». Н.В. Зайдлер

Творчість - як гімн життю. Картини народного життя, поетичні епізоди, зворушливі історії дружби людини з природою лягли в основу його творів "Крізь марева степів", "Билиці з дивосвіту", "Гори кличуть у гості", "Перші стежки-доріжки". І кругом зустрічі з "меншими братами", отими вухатими та крилатими: кмітливими бабаками, вірними в дружбі журавликами, відважними джейранами, що здатні відчувати ласку людини і вміють оцінити її доброту. Природа в книжках письменника виступає не сама по собі, а через сприйняття людей, що злилися з нею: самого автора, його героїв. Природа не тільки поетична, вона й грізна. І поряд з жартівливими історіями, які викликають посмішку, справжні трагедії. Видав дев'ять книг, завдяки яким ім'я його стало широко відомим в Україні.

Останні роки свого життя жив у Мелітополі, працюючи ветлікарем на залізничній станції. Помер 1975 році. 1-го лютого в Мелітополі представники громадськості міста відзначили 107 - річницю з дня народження письменника. 1-го лютого 2010 року в м. Мелітополі було реконструйовано місце поховання Павла Федосійовича Ловецкого.

1 лютого провела виховну годину на тему: «Природа не терпить легковажних» про творчі набутки Павла Федосійовича Ловецького.

/Files/images/bbloteka_2017/65422.png

Назва лютий закріпилася за місяцем у кінці XIX століття. Місяць, що має люту вдачу. В лютому характерні пронизливі сніговії, колючі морози, вітри й перемети. Про це свідчать і попередні назви місяця: крутень, зимобор, криводоріг, казибрід, межень (межа між зимою та весною).

У небі свіжо і волого –

Розмиті сині береги.

В туман закутує він роги

І лячно зирка навкруги

/Files/images/bbloteka_2017/123123.png

Все́волод Зінов́ійович Неста́йко (30 січня 1930, Бердичів, УСРР— 16 серпня 2014, Київ)— письменник, класик сучасної української дитячої літератури.

/Files/images/bbloteka_2017/11random-150105090332-conversion-gate02-thumbnail-4.jpg

30 січня народився Всеволод Зіновійович Нестайко – найпопулярніший український письменник, класик сучасної української дитячої літератури, на книгах якого виросло кілька поколінь читачів. Його твори, повні щирості і мудрості, можна відкривати для себе на будь-якому етапі життя. В них розповідається про найважливіше, що вважається головним в усі часи – дружбу, кохання, справедливість і добро. За роки літературної діяльності письменник видав близько сорока книг, розповідей, казок, повістей і п’єс.

/Files/images/bbloteka_2017/13-3-638444.jpg

"А коли я став по-справжньому дорослим, мені страшенно захотілося повернутись назад у дитинство — догратися, досміятися, добешкетувати... Вихід був один — стати дитячим письменником. Так я й зробив. І, пам’ятаючи своє невеселе дитинство, я намагався писати якомога веселіше."

/Files/images/bbloteka_2017/35665мм.jpg

Для його творів характерна людяність, доброта і світлий погляд на життя, а також надзвичайне почуття гумору, яке з дитинства впливає на ваше власне і потім не полишає вас усе життя. Найпопулярніший твір— трилогія «Тореадори з Васюківки» («Пригоди Робінзона Кукурузо» 1964, «Незнайомець з 13-ї квартири» 1966, «Таємниця трьох невідомих» 1970)

Літературні премії

Премія імені Лесі Українки (1982)— За повість-казку «Незвичайні пригоди в лісовій школі».

Премія імені Миколи Трублаїні— За повість-казку «Незнайомка з Країни Сонячних Зайчиків».

Премія імені Олександра Копиленка— За казку «Пригоди їжачка Колька Колючки та його вірного друга і однокласника зайчика Косі Вуханя».

Друга Премія Першого Всесоюзного конкурсу на найкращу книгу для дітей— За повість в оповіданнях «П'ятірка з хвостиком»[2].

Відзнака «Золотий письменник України», 2012.

Багато сучасних українських письменників схвально відгукуються про творчість Всеволода Нестайка, вважають його класиком та майстром слова.

Оформлено тематичну поличку

/Files/images/bbloteka_2017/P1181452.JPG

Бій під Крутами — бій за Майбутнє України!

«Ой ви, Крути, ой ви, Крути, біль мого народу… Віддали життя герої за нашу свободу».

/Files/images/bbloteka_2017/ьььььь1.png

"От де, люди, наша слава, Слава України." Т. Г. Шевченко

29 січня 1918 року українці стримали наступ ворога на Київ, проявивши жертовність і героїзм заради Незалежності України. Герої Крут — це Кіборги 1918 року! Битва під Крутами – символ героїзму української молоді. Тоді холодного січневого дня 1918 року в нерівному бою проти переважаючих сил ворога виступили зовсім юні, але нескорені захисники своєї Батьківщини.

/Files/images/bbloteka_2017/52.JPG

До цієї дати в бібліотеці пройшла історична година «Крути: і сум, і біль, і вічна слава», розповіла учням про бій під Крутами, наголосивши на тому, що ця історична подія не лише знаменує день скорботи за українською молоддю, а й день величі української нації. Також учні ознайомились з історичною поличкою «Волі народної дзвін», на якій представлена література з зазначеної теми.

/Files/images/bbloteka_2017/P1091435.JPG

/Files/images/bbloteka_2017/P1161444о.jpg

/Files/images/bbloteka_2017/нене.png

З Днем пожежника.

29 січня відзначається День працівників пожежної охорони України. З ініціативою щодо появи такого свята виступили самі працівники пожежної охорони.Перші пожежні частини на території нинішньої України з'явилися в січні 1841 року. Вони були сформовані на базі Старокиївської пожежної частини. До складу пожежної охорони увійшли 25 осіб. Потім там з'явилися перші професійні інструктори. За історичними даними, до кінця 1929 року в Києві працювало 9 пожежних частин, на укомплектуванні яких знаходилось 13 автомобілів.Це свято відзначають люди небезпечної професії, які займаються захистом від вогню історичних пам'ятників, державних і спортивних об'єктів, комерційних компаній і т.д. Однією з головних заслуг пожежників можна назвати оперативну ліквідацію вогню на Чорнобильській АЕС у 1986 році.

Вітаючи з професійним святом, завжди всі згадують про їх самовідданість, сміливість і постійну готовності прийти на допомогу людям Ви - надія у важку хвилину, коли потрібно протистояти стихії вогню. Бажаю Вам простого щастя і тихої радості земної. Низький уклін за Вашу нелегку працю.

/Files/images/bbloteka_2017/pozezna_ohorona11.jpg

Леонід Каденюк - перший космонавт незалежної України

«Після польоту в космос я почав по іншому ставитися до світу» Леонід Каденюк

/Files/images/bbloteka_2017/666656.jpg
  • Брав участь у розробці та випробуваннях авіаційно-космічних систем, у їх ескізному та макетному проектуванні, а також у льотних випробуваннях систем.
  • Літав більш ніж на 50 типах та модифікаціях літаків різного призначення, в основному — винищувачів, а також на американському тренувальному літаку Northrop T-38.

/Files/images/bbloteka_2017/напн.jpg

нагороди Леоніда Каденюка:

  • Відзнака Президента України «Герой України» з врученням ордена «Золота Зірка»— за заслуги перед Українською державою у розвитку космонавтики, визначний особистий внесок у зміцнення міжнародного співробітництва в космічній сфері (3 грудня 1999р.)
  • Орден «За заслуги» IIIст.— за значний особистий внесок у розвиток ракетно-космічної галузі, вагомі трудові здобутки у створенні та впровадженні космічних систем і технологій, високу професійну майстерність (12 квітня 2011р.)
  • Відзнака Президента України— орден «За мужність» I ступеня— за визначний внесок у піднесення міжнародного авторитету національної космічної галузі, особисту мужність і героїзм, виявлені під час проведення українсько-американських наукових досліджень на борту космічного корабля «Колумбія» (19 січня 1998р.)
  • Відзнака «Іменна вогнепальна зброя»— за особисті заслуги у забезпеченні обороноздатності України, зразкове виконання військового та службового обов'язку (25 січня 2001р.)
  • Почесне звання «Народний посол України», якого удостоюються громадяни України та іноземці за великий особистий внесок у зміцнення міжнародного авторитету України.
  • Медаль «На славу Чернівців»

/Files/images/bbloteka_2017/15951.jpg

Багато уваги приділяє просвітницькій та освітній роботі – охоче ділиться своїми великими знаннями і багатими враженнями зі школярами та студентами. Він упевнений, що не має права в цьому нікому відмовляти, адже космічних мандрівників нині одиниці. Маючи грандіозний досвід льотчика-випробувача і значну наукову підготовку, на питання, що потрібно, щоб стати космонавтом, переконливо відповідає: лише мрія, наполегливість і праця.

Свої відчуття Каденюк спробував передати у власній книзі «Місія – Космос», у якій детально й захопливо розповів про свій космічний досвід, про етапи польоту (вона стала переможцем рейтингу "Книжка року-2009" у номінації "Обрії").

/Files/images/bbloteka_2017/-121110.png

Окрім того, він виконував експерименти Інституту системних досліджень людини на тему: “Людина та стан невагомості”. Каденюк – автор п’яти наукових праць.

31 січня 2018 року Леонід Костянтинович помер під час традиційної ранкової пробіжки в районі Царського Села в Києві від серцевого нападу.

У Києві 2 лютого 2018 року відбулася церемонія прощання з першим космонавтом в історії космічної співпраці між Україною та США ЛеонідомКаденюком. Заупокійна Літургія та Панахида за Героєм України, Почесним доктором (Honoris Causa) Національного лісотехнічного університету України Леонідом Каденюком відбулася о 10.00 в переповненому співробітниками та студентами університетському студентському Храмі Рівноапостольного Князя Володимира.

Похований перший космонавт незалежної України на Байковому цвинтарі м. Києва.

Весь народ глибоко сумує з приводу втрати Людини-легенди, вченого-біолога, який зробив вагомий особистий внесок в утвердження України як космічної держави, зміцнення міжнародної співпраці з екологічних проблем сталого розвитку і висловлює глибоке співчуття родині та близьким покійного.

Льюїс Кєрролл (27 січня 1832 - 14 січня 1898 ) - англійський письменник, математик, логік, філософ, диякон і фотограф.

У Льюїса Керролла світ дітей і світ дорослих протистоять одне одному. Невідомо, котрий із них сам письменник уважав за справжній... Оксана Забужко

/Files/images/bbloteka_2017/цуцуцу.png

І дива спраглим зором!
Хай все змінилося кругом
розділя нас море,
Ця повість — дар мій, знаю, вмить
Тебе, мій друже, звеселить.

Казки Керролл належать до так званих літературних казок, які набули в Англії неабиякої популярності в середині XIX ст. Казки — це є результат глибокого опанування фольклорної традиції, увага Керролла до народної творчості не обмежувалася лише казкою. Він звертається до пісенної народної творчості, також переосмислюючи її.

У казках Керролла оживали старовинні образи, збережені у прислів'ях та приказках. Малюнки — органічна частина казок Керролла. У казках Керролла є пласт діалого - літературний, який складається із пародій, запозичень, обробок, алюзій. Керролл ніби провадить безперервний діалог з невидимими співбесідниками. Врешті, ще одним важливим рівнем казки Керролла є рівень науковий.

/Files/images/bbloteka_2017/img1.jpg

Біографія Льюїса Керролла свідчить, що він міг розсмішити будь-якої дитини, складав добрі казки листи, захоплено малював і писав гумористичні розповіді. Його можна назвати одним з найбільших геніїв людства. Льюїс Керролл, коротка біографія для дітей якого здається дивною, залишив після себе безліч праць з математики, листів та оповідань.

/Files/images/bbloteka_2017/img44.jpg

Чудовий світ Льюїса Керролла вже сто вісімдесят шість років зачаровує і дорослих, і дітей. Книги про Алісу читають у всьому світі. Подорож Аліси - це шлях, по якому вільно ковзає фантазія людини, вільної від тягот «дорослого» життя, тому персонажі, що зустрічаються на шляху, і пригоди, пережиті Алісою, так близькі нашим дітям. Все відбувається за законами фантастики. Тут неможливе стає можливим, всі предмети, персонажі, навіть час набувають незвичайних властивостей. Прочитати «Алісу в Країні Чудес» і «Алісу в Задзеркаллі» варто кожному: таких добрих, світлих і дивовижних книг написано дуже мало.

Організована виставка книг на тему: «Ти завжди можеш взяти більше, ніж нічого».

/Files/images/bbloteka_2017/чсчсчс.png

Пам’ятник Алісі в Задзеркаллі

Гуляючи вулицями Гілдфорда (Великобританія), розумієш, чому саме це місто надихнуло відомого англійського письменника Льюїса Керрола на створення другої книги про пригоди дівчинки Аліси – «Аліса в Задзеркаллі».

Люїс Керрол приїхав до Гілдфорду у 1868 р. і з першої хвилини був зачарований його таємничими вигнутими вуличками із затишними двориками і тінистими парками. Він написав роман під Різдво 1871 р., де описав пригоди Аліси, яка, пройшовши крізь дзеркало, виявляється в абсолютно дивовижному і парадоксальному світі. Роман миттєво став популярним, а його автор прославив місто Гілдфорд. Кілька років по тому вдячні жителі в центральному парку міста поставили пам’ятник героїні роману – Алісі, що проходить через дзеркало.

/Files/images/bbloteka_2017/125621.jpg

Незагоєна рана (до Міжнародного дня пам’яті жертв Голокосту)

/Files/images/bbloteka_2017/фывф.jpg

27 січня в багатьох країнах світу відзначають Міжнародний день пам'яті жертв Голокосту. Таким чином світова спільнота вшановує багато мільйонів євреїв, ромів і представників інших меншин, які під час Другої світової війни віддали життя за свою національність.

/Files/images/bbloteka_2017/indexтттт.jpg

Аби вшанувати та зберегти пам’ять про цю страшну трагедію, про всіх невинно розстріляних, страчених у газових камерах, виснажених голодом і примусовою працею, Генеральна асамблея ООН прийняла 1 листопада 2005 року Резолюцію № 60/7, в якій йдеться: «Голокост, що призвів до винищування однієї третини євреїв і незліченних жертв з числа представників інших меншин, буде завжди служити всім народам застереженням про небезпеки, що таять у собі ненависть, фанатизм, расизм і упередженість». Саме цей документ оголосив 27 січня Міжнародним днем пам'яті жертв Голокосту, саме цього дня 1945 року Радянська Армія визволила в’язнів найбільшого нацистського табору смерті Аушвіц-Біркенау в Освенцімі. Всього у фашистських таборах смерті було знищено шість мільйонів євреїв і мільйони людей інших національностей.

/Files/images/bbloteka_2017/5555551.png

В Україні на державному рівні Міжнародний день пам'яті жертв Голокосту щорічно відзначають з 2012 року відповідно до постанови Верховної ради України від 5 липня 2011 року № 3560-VI «Про 70-річчя трагедії Бабиного Яру» 27 січня.

/Files/images/bbloteka_2017/12365.jpg

26 січня до Дня пам’яті жертв Голокосту в бібліотеці проведено історичну годину «Пам’яті жерв Голокосту»

/Files/images/bbloteka_2017/бюбюбюб.png

організовано книжкову виставу «Холокост на Україніі»

/Files/images/bbloteka_2017/P1131440.JPG

Людство, на хвилину зупинися.

У минуле спомин простели.

Над святою пам’яттю схилися

Тих, що безневинно полягли…

Андрій Костюк :: Холокост Холокост – коротке слово… Сіре, мов весняний лід, Та за ним людської крові Ріки тягнуться у слід… «Холо» - то холоднокровність, «Кост» - то кошти зажиття, До святого бездуховність- Їм неписана стаття. Певно, що самі не знали Ні любові, ні страждань Наче псів, людей вбивали І тягли до катувань… Бачиш попіл під ногами? Чи свист чути із труби? Ми стоїм з тобою саме, Де повинні буть гроби. Але їм вони не треба, Їх ховати не будуть: Когось кинуть просто неба, Когось – зовсім не знайдуть! В крематоріях згорілі, Чи розстріляні в ярах…. Гірш напевно лиш вцілілим – Їх вже не відпустить страх. Як це можна все назвати? Не трагедія…Це – ЖАХ! Я не можу більш писати – В мене сльози на очах… Андрій Костюк

Зберігаючи пам'ять про жертви Голокосту, ми прагнемо до того, щоб світ ніколи більше не допустив повторення цієї жахливої сторінки історії.

/Files/images/bbloteka_2017/5656564.jpg

Пропоную прочитати книгу марганчанки Ольги Страшко "Спасать - значит жертвовать" про мешканку міста Марганця, Праведницю Миру Марію Мізіну, яка врятувала під час війни єврейку Сарру Бакст з сином.

Голокост — це жах, біль та смерть. Неможливо заповнити втрати. Ми співчуваємо та надіємось, що подібного більше ніколи не повториться! Будемо пам’ятати…

/Files/images/bbloteka_2017/-1-638.jpg

25 січня вшановують пам'ять святої мучениці Тетяни

/Files/images/bbloteka_2017/енене.jpg

25 січня - День Тетяни. А це означає, що все студентство відзначає дивне свято своєї покровительки.

З днем Тетяни привітаю!

Стать відмінником бажаю

І на парах не дрімати,

А ретельно все вивчати!

/Files/images/bbloteka_2017/оооооооо.jpg

Так в Україні святкують практично два Дні студента— перший як Міжнародний (17 листопада), а другий (25 січня)— «Тетянин день», день великомучениці Татіани, святої покровительки всіх студентів. Вийшло так, що один День студента святкується напередодні сесії, а інший— після її закінчення. У це, не побоюся сказати - професійне студентське свято, приєднуюся до привітань на адресу всіх студентів!

Бажаю успіхів у навчанні, гарної практики, сил і часу! Все у ваших руках. З Днем студента! /Files/images/bbloteka_2017/2223332.jpg

Кожен, хто був студентом, згадує ці роки з радісним трепетом. Відчайдушна юність, коли найбільша проблема— сесія, що насувається, а найочікуваніша дата — День студента. Причому пригадується, як правило, не стільки саме навчання, скільки перший серйозний роман, веселі посиденьки з друзями, смішні випадки з життя…

/Files/images/bbloteka_2017/1421769746_student.jpg

Тетянин день і день студента –
Як за іронією долі
Переплелися незримою стрічкою
В єдиний свято ці дні.
Так нехай студентське братство
Візьме Тетяну як приклад
І стане на неї рівнятися
Як на джерело добрих справ.
Завзятість, мужність Тетяни
Нехай надихають вас завжди.
Живіть чесно, без обману.
Успіхів вам на всі роки!

/Files/images/bbloteka_2017/Безымянный.jpg

Комп'ютери стають все популярнішими, люди постійно користуються електронною поштою, різноманітними мессенджерами. Тому сучасна людина рідше використовує ручки, олівці, звичайний папір для вираження думок. Не виключено, що через якийсь час ми просто забудемо, як писати листівки, листи від руки. Щорічно в усьому світі прийнято відзначати День почерку, який також називається Днем рукописного тексту. Це свято було засновано, щоб нагадувати людству про таке унікальне явище як ручна писемність.

/Files/images/bbloteka_2017/index66666.jpg

Почерк у людини неповторний. Скільки часу існує рукописне письмо, стільки часу люди намагаються визначити характер людини за почерком. Але при аналізі слід пам’ятати про те, що почерк висловлює настрій людини, а тому може змінюватися за різних обставин. Наприклад, схвильована чим-небудь людина буде писати з більш сильним натиском, ніж зазвичай. Якщо ж людина не має постійних характеристик почерку, тобто кожен раз пише по-різному, то про неї можна судити як про натуру творчу та емоційну. Манера письма завжди проявляє в людині основні характерні риси її натури.

Проаналізувавши почерк людини, можна зрозуміти не тільки те, в якому настрої вона писала цей текст, але також і те, як вона ставиться до життя, до людей, який тип темпераменту притаманний лише їй та багато, багато іншого. В Китаї, Японії та багатьох інших країнах вміння гарно писати вважають справжнім мистецтвом і навіть сьогодні майстри каліграфії цінуються дуже високо. В решті державах світу каліграфія, можливо, не так високо цінується, але все ж люди з гарним почерком повагою користуються скрізь.

Сьогодні з учнями була проведена бесіда про те, що мистецтво ручного письма активно розвивалося протягом багатьох тисяч років. Багато мислителів намагалися зрозуміти, як пов'язаний характер з тим, як саме людина викладає думки на папері. Був проведений тест на тему: «Як визначити характер по почерку»

/Files/images/bbloteka_2017/8888.png

Пам'ятайте про те, що стандартне текстове повідомлення в телефоні може просто забутися, загубитися, проігноруватися. При цьому паперовий документ, написаний унікальним, тільки вам характерним почерком, залишиться у близької людини як добра пам'ять!

/Files/images/bbloteka_2017/222222.jpg

235 років від дня народження Стендаля Анрі - Марі Бейль

/Files/images/bbloteka_2017/33212.jpg

Народився 23 січня 1783 року в місті Ґренобль. Він відомий під псевдонімом Стендаль. Він присвячував свої книги "кільком щасливцям", маючи на увазі декількох справді близьких йому людей, які розуміли його творчість. Твори Стендаля сповнені іронією і психологізмом. Він любив музику, особливо відомих композиторів Чімароза, Моцарта і Россіні. Він навіть написав біографію Россіні в книзі "Життя Россіні", опублікованій у 1824 році. Інші твори Стендаля: "Арманс" (1827), "Червоне і чорне" (1830), "Люсьєн Левен" (1894), "Пармський монастир" (1893). Крім цього він написав незавершений роман "Рожеве і зелене" (1837), "Італійські хроніки"(1837-1839) і "Абатиса з Кастро" (1832). Стендаль також написав біографію Наполеона, опубліковану під назвою "Життя Наполеона" у 1829 році.

Виставка - перегляд "Життя Стендаля"

/Files/images/bbloteka_2017/ббббь.png /Files/images/bbloteka_2017/555555в.png

Стендаль помер від розриву аневризми аорти 23 березня 1842 на вулиці в Парижі

/Files/images/bbloteka_2017/3-1-768x1024.jpg

145 років від дня народження Михайла Михайловича Пришвіна /Files/images/bbloteka_2017/ччччprishvin.jpg

Михайло Михайлович Пришвін (1873 — 1954) – відомий радянський письменник, прозаїк, публіцист. Автор великої кількості творів для дітей, оповідань про природу і полювання.

Народився Михайло 23 січня 1873 року в селі Хрущово - Льовшине Орловської губернії в купецькій родині. Його батька дісталося багату спадщину, яку він програв (після чого помер від паралічу). Мати Пришвіна залишилася сама з п’ятьма дітьми і закладеним маєтком. Незважаючи ні на що вона змогла дати їм гарну освіту.

Михайло Пришвін прожив довге, цікаве і своєрідне життя. Він був агрономом і сільським учителем, ученим-природознавцем і військовим журналістом на фронтах першої світової війни, був мандрівником, мисливцем, фотографом. Проте головною справою його життя стала література, якій письменник віддав майже півстоліття.

/Files/images/bbloteka_2017/яяяянгнг.jpg

Перші письменницькі спроби були пов'язані з природою. Любов до природи спонукала М.Пришвіна мандрувати по всій країні, і кожна мандрівка, кожне яскраве враження знайшло відображення в його книгах. Так про свою подорож на російський південь по Виговському краю з його недоторканою споконвічною красою письменник розповів у першій книзі "В краю непуганных птиц". Пізніше М.Пришвін їде в нову експедицію - в Карелію і Норвегію,- її результатом стає книга "За волшебным колобком". Азіатським степам письменник присвячує свою повість "Черный араб", Далекому Сходу - повість "Женьшень".

Наймилішою для М.Пришвіна була середня Росія, де він прожив все своє життя і якій присвятив такі відомі твори, як "Корабельная чаща", "Календарь природы", "Лесная капель", "Кладовая солнца" та багато інших повістей та оповідань.
Читаючи твори письменника, ловиш себе на думці, що його можна назвати щасливою людиною. М.Пришвін писав про те, що самовіддано любив, і його творчість є виявом великої любові до навколишнього світу.

Всі твори Михайла Пришвіна просякнуті особливим ставленням письменника до навколишньої природи, і викладені вони в дуже красивій мовній формі. Помер письменник 16 січня 1954 від раку шлунка, похований на Введенському кладовищі в Москві.

/Files/images/bbloteka_2017/яяяяМогила_писателя.JPG

Михайло Пришвін був одружений на простій смоленської селянці Єфросинії Павлівні. У щоденниках М. М. часто називав її Фросею або Павлівною. Крім її сина від першого шлюбу Якова, у них було ще троє синів У 1940 році М. М. Пришвін одружився вдруге. Його дружиною стала Валерія Дмитрівна Ліорко. Ця жінка стала його музою, соратником, помічником — головною любов’ю всього його життя. Після смерті письменника працювала з його архівами, написала про нього кілька книг, багато років очолювала музей Пришвіна.

/Files/images/bbloteka_2017/яяяя285098.p.jpg

230 років від дня народження Джорджа Ноела Гордона Байрона

Байрон Джордж Ноел Гордон (1788—1824) — англійський поет, революційний романтик, учасник національно-визвольного руху в Італії і Греції. Твори Байрона відрізняються поетичною пристрастю, глибоким ліризмом, ідейною сміливістю, виразністю образів.

/Files/images/bbloteka_2017/img0кк.jpg

Байрон народився 22 січня 1788 року в Лондоні у знатній, але зовсім збіднілій аристократичній родині. Англійський поет належав до давнього англійського роду.

/Files/images/bbloteka_2017/0bb8cd657a7f0bb36bad263d76eec7f6.jpeg

ОСНОВНІ ТВОРИ: збірка віршів "Години дозвілля" (1807), поеми: "Паломництво Чайльд-Гарольда" (1812), "Гяур" (1813), "Абидоська наречена" (1813), "Корсар" (1814), "Лара" (1816), "Облога Коринфа" (1816), "Паризіна" (1816), "Дон Жуан" (1817-1823).

/Files/images/bbloteka_2017/1ebf207e56379722de808577a4e9d102.jpeg

Основні досягнення Байрона

  • Відкрив в романтиці зовсім новий напрямок «похмурого егоїзму».
  • Є представником молодшого покоління англійських романтиків.
  • Відкрив для світової літератури нового героя-романтика — Чайльд-Гарольда, який став прототипом для багатьох літературних героїв XIX і навіть XX століття.

Вгамуйся, серце. Вибив час.

Нікого нам не зворушить.

Нехай любов обходить нас,

Та нам - любить.

Пожовкли днів моїх листки,

Засох любові цвіт і плід.

Повзуть скорбота й хробаки

За мною вслід...

За волю в гордім цім краю

Борися всупір долі злій.

Знайди в бою і смерть свою, і супокій!

Організована книжкова поличка "Байрон - легенда"

/Files/images/bbloteka_2017/66666666.png

Джордж Байрон шанується у Греції як національний герой. Він вважається зачинателем масового руху філеллінізму, а день його смерті 19 квітня ( помер від лихоманки) визнано Міжнародним днем солідарності філеллінів.

/Files/images/bbloteka_2017/img93.jpg

Українська мрія - єдність, свобода і незалежність.

/Files/images/bbloteka_2017/images.jpg

"Є сила Божа в моєму народі,
Сонцю всміхнуться на Заході й Сході,
Будем щасливі в соборній країні,
Миру тобі, моя Україно!"
В.Чайковський

В історії становлення незалежності і соборності України особливе місце займає день 22 січня 1919 року, коли Директорія Української Народної Республіки проголосила Злуку всіх українських земель в єдину Українську державу. Саме цей день з′єднання Західноукраїнської Народної Республіки з Українською Народною Республікою прийнято відзначати як свято – День соборності України.

/Files/images/bbloteka_2017/444454.png

/Files/images/bbloteka_2017/P1091394.JPG

З нагоди цієї визначної дати в бібліотеці представлена виставка книг «Ми - діти твої, Україно!», яка знайомить учнів із історією нашого державотворення, містить матеріали про тернистий шлях України до соборності, відбулась інформа­ційна година «Соборність і злагода — умови процвітання України», приурочена до Дня Соборності та Свободи України. Діти із цікавістю слухали про історичні витоки державного свята, дізнались значення слова «собор­ність» та яку важливу роль вона відіграє у процесі становлення нашої молодої держави, адже соборність є синонімом до слів «єдність» та «злагода», які повинні панувати в суспільстві.

/Files/images/bbloteka_2017/P1091402.JPG

Єдність і свобода робить нас гідними нащадками наших батьків! Будемо з трепетом зберігати цей безцінний скарб! Хай береже нас усіх Господь і слава Йому за цю прекрасну країну - Україну!

/Files/images/bbloteka_2017/P1091392п.jpg

Живи, Україно, живи для краси,
Для сили, для правди, для волі!
Шуми, Україно, як рідні ліси,
Як вітер в широкому полі.

/Files/images/bbloteka_2017/3366332.jpg

21 січня Міжнародний день обіймів. За вже сформованою традицією це незвичайне свято відзначається переважно в молодіжному та студентському середовищі. Міжнародний День обіймів - дуже позитивне і романтичне свято теплих почуттів, одне з найбільш незвичайних свят в календарі. Воно з'явилося порівняно недавно, але вже встигло завоювати популярність у всьому світі. До того ж, відзначати його не тільки весело, але й корисно для здоров'я. Вчені довели, що регулярні обійми є запорукою довгого і щасливого життя, це позитивне і романтичне свято.

/Files/images/bbloteka_2017/45145.png

"Давайте обіймемося"

Дітей чекали цікаві завдання та веселий конкурс «Подорож на Планету Радості» (розвиток уяви і творчих здібностей)

Давай з тобою обнімемося,

І над землею піднімемося.

Тепло сердець з’єднаємо

І станемо сонечком одним.


/Files/images/bbloteka_2017/414144.png

Щорічно 19 січня православні християни і греко - католики відзначають Хрещення Господнє.

/Files/images/bbloteka_2017/11-19-638.jpg

Хрещення Господнє - це велике свято є третім і заключним у різдвяно-новорічному циклі. Свято Хрещення, або Богоявлення вважається днем, коли у всіх водоймах вода набуває цілющих властивостей. Тому на Водохрещу заведено святити воду і занурюватися в ополонці. Традиційно люди ходять до церкви вранці 19 січня і набирають воду з церковного колодязя. Щоб бути красивими та рум'яними, жінки обов'язково милися святою водою. Щоб нещастя обходили сім'ю стороною, йорданською водою збризкують будинок. У цей день не можна лаятися, пліткувати, обмовляти і скаржитися. Також на Хрещення не можна влаштовувати бурхливі застілля і пишні гуляння, водохресний піст вважається дуже суворим. Що побажати в це свято? Міцної віри, нової надії. Нескінченного прояву доброти. Зберігайте теплоту у Вашому серці! Віддавайте її – і вона зростатиме. Прикрашайте нею світ навколо вас! І Ви відчуєте прилив сил.

Перед Богоявленням Христа

Дається вам вода Свята.

Хай Свята водичка

Скропить ваші личка

І окропить ззовні,

Щоб були здорові!

Хай окропить хату,

Щоб в ній зла не знати,

Скропить всю родину,

Щоб жила щасливо!

І всю Україну! Колись на світанні

Сам Христос хрестився

у ріці Йордані!

Зі святом Водохреща!/Files/images/bbloteka_2017/666556.gif

17 січня - День дитячих винаходів

/Files/images/bbloteka_2017/99229.gif

Винахідливість — природний стан дітей.

/Files/images/bbloteka_2017/999449.jpg

Щорічно понад 500 тисяч дітей і підлітків винаходять різні гаджети і ігри, створюють і модифікують роботів і техніку. Всі дитячі винаходи, безсумнівно, роблять наше життя зручніше і цікавіше. І сьогодні саме той день, в який потрібно порадіти винахідливості юних геніїв, оцінити значимість їх численних винаходів і заохотити різнобічні дитячі таланти. В бібліотеці пройшов конкур під назвою « Я ерудит» та хвилиною міркувань: "Ігри-кросворди" Всі діти були задоволенні.

/Files/images/bbloteka_2017/ааааааа.jpg

Нехай завжди лунає веселий сміх, жарти, музика, тому що винаходити — це природний стан усіх дітей.

/Files/images/bbloteka_2017/232323.png

Будьте винахідливі!

16 січня народився Анатолій Леонтійович Качан (1942), відомий український дитячий письменник, поет-мариніст, культурний діяч, лауреат багатьох літературно-мистецьких премій, член Національної Спілки письменників України.

/Files/images/bbloteka_2017/2222213.png

/Files/images/bbloteka_2017/7728.jpg

«Мені над морем у Алушті Приснилась дивна дивина
Що діти, знайдені в капусті, –
Це любі друзі Качана»

/Files/images/bbloteka_2017/тттттть.png

Сьогодні його творчість відома кожному українському школяреві. Майже всі жанри дитячої поезії представлені у творчості Анатолія Качана. Та його письменницький талант найповніше розкрився в ліриці. Особливо вдається поетові зображення моря і степу. Поряд із ліричними поезіями є в нього багато ігрових і розважальних віршів та етнопоезія. Анатолій Качан є автором багатьох поетичних збірок. У переліку творчих здобутків письменника – добірки поезій, які друкуються в шкільних підручниках і хрестоматіях та періодичних виданнях, численні публікації в зарубіжних виданнях, пісні, написані у співавторстві з відомими українськими композиторами, статті та інтерв’ю з проблем дитячої літератури. Проведена бесіда на тему: « Подорож до саду над морем» дітей зацікавила

/Files/images/bbloteka_2017/666666.png

15 січня виховна година на тему: «Поступай з іншими так, як хочеш, щоб поступали з тобою» Конкурс - перевіримо ваші енциклопедичні знання, відповівши правильно на всі запитання, із перших літер відповідей отримаємо слово, яке має дуже велике значення в житті людини.

/Files/images/bbloteka_2017/PA120765.JPG

15 січня виповнюється 147 років від дня народження Агатангела Кримського - феномену у європейській та українській культурі

/Files/images/bbloteka_2017/10-121122030806-phpapp01-thumbnail-4.jpg

«Не зраджу я тебе, Україно, твій я повіки.

Як я і тепер жадаю зблизиться з народом моїм,

присвятити все життя своє йому!» А.Кримський

Кри́мський Агата́нгелЮхи́мович (літературний псевдонім А. Хванько; народився 15 січня 1871, Володимир-Волинський— помер 25 січня 1942, Кустанай, нині Костанай)— український історик, славіст і сходознавець, письменник і перекладач, один з організаторів Академії наук України (1918). Жертва сталінського терору. Агатангел Кримський відомий як один із найвизначніших світових дослідників сходу. Він став автором численних наукових праць з історії культури арабських країн, ґрунтовно вивчав історію ісламу, письменство, літературу та театри Сходу.

/Files/images/bbloteka_2017/krymsky-agatangel-zven.jpg

Найбільше мов серед українців знав А.Ю. Кримський. Коли його запитували, скільки мов він знає, відповідав: «Мабуть, шістдесят, а то й більше!» У дитячі роки він досконало вивчив німецьку, французьку та англійську мови. В юнацькі - добре оволодів грецькою, турецькою, італійською, давньоєврейською, санскритом. Мови вивчав до кінця життя, став ученим-орієнталістом світового рівня, спеціалістом з арабістики, тюркології та іраністики і лишив після себе понад тисячу наукових праць. Він перший доніс до українського читача безпосередньо з оригіналів східну поезію, зробив переклад цілої її антології ІХ-ХУ ст., додавши вступні наукові довідки. Завдяки його перекладам зазвучали українською вірші східних поетів Омара Хайяма, Фірдуосі, Сааді, Рудакі…

/Files/images/bbloteka_2017/юююббююю.png

Агатангел Юхимович — ​людина унікальна, але зі складною долею: на старості став жертвою сталінських репресій і помер у в’язниці казахстанського міста Кустанай. Так тоталітарна влада помстилася кримському татарину (але великому патріоту України) за те, що він не захотів підписувати зрусифікований правопис української мови.

/Files/images/bbloteka_2017/ооололол.jpg

Ім'я Кримського міститься в затвердженому XVI сесією Генеральної Асамблеї ЮНЕСКО переліку видатних діячів світу. Інститут сходознавства НАН України носить ім'я Агатангела Кримського.

Бажаю всім злагоди і миру!

/Files/images/bbloteka_2017/index33333.jpg

Щиро і від щирого серця, з добром у душі, хочемо привітати вас з прекрасним святом - Старим Новим роком. Цей день вважається особливим, адже якщо саме сьогодні ви загадаєте найзаповітніше бажання, вони обов'язково здійсняться! Здоров'я вам і всього найкращого! Щастя і добра!

Нехай старий Новий рік
До вас у дім ввійде,
Замети сміху принесе.
Веселощів, музики, віршів,
Цукерок і смачних пирогів.
Надій, успіхів і перемог
І доброти на багато років.

/Files/images/bbloteka_2017/66665.png

Чимало різноманітних народних звичаїв та обрядів пов’язано із святом Василя – Нового року. Виразний аграрно-магічний зміст носив обряд «засівання», «посипання», розповсюджений не лише в Україні, а й у східних слов’ян у цілому. З самого ранку, ще вдосвіта, набравши в кишені або рукавички зерна, хлопчики вирушають до сусідів і родичів посівати. Найчастіше посівають пшеницею, можна посівати житом, ячменем, вівсом. Не посівають горохом, оскільки вірять, що він виник зі сліз Матері Божої, і обрядове посівання ним може спричинити сльози в родині, та гречкою “бо заведуться блохи в хаті” або “буде суперечка”. Спочатку йдуть до хрещених батьків та інших родичів і близьких. Зайшовши до хати, посівальник сіє зерном і вітає всіх з Новим роком. Цей обряд зберігся зi сивої давнини.

/Files/images/bbloteka_2017/0010xa21.png

“Вважалося, що першим до хати 14 січня повинен зайти чоловік. Тому з самого ранку молоді хлопчики ходили до кожної хати, засівали зерном пшениці, жита, вівса, тим самим приносячи достаток, удачу, щастя та хороший врожай до господи. Хоч багато сімей нині не живуть із поля, але засівання сприймається як побажання добра та добробуту.

/Files/images/bbloteka_2017/55551.png

Назва свята Маланки походить від святої Меланії, день якої припадає на 13 січня. Дослідники української новорічної обрядовості вважають, що християнська свята Меланія замінила більш давній образ богині Макоші (Мокош). Богиня Мокош увійшла до пантеону найважливіших язичницьких богів Київської Русі, ідоли яких Володимир встановив на горі. Вона була покровителькою жінок, допомагала породіллям під час пологів, сприяла в жіночих справах - особливо прядінні. Вважалася також богинею дощу, сестрою Сонця. Зазвичай маланкування розпочинається з появою першої зорі. Маланка зі свитою не оминає жодної хати. Біля кожної співає щедрівку, вітає господарів з Новим роком та бажає їм усіляких гараздів.

/Files/images/bbloteka_2017/1old-new-year-russia.jpg

12 січня - 390 років від дня народження Шарля Перро

«Чарівний світ казок Шарля Перро»

/Files/images/bbloteka_2017/img2232.jpg

Усі любителі казок – і великі, і малі, – вшановують пам’ять відомого французького письменника Шарль Перро. Серед сучасного розмаїття книжок і авторів, казки цього статечного француза залишаються напрочуд запитаними й актуальними.

/Files/images/bbloteka_2017/sharl-perro11121.jpg

Казки — справа давня. Вони прийшли з тих часів, коли не було ані книги, ані письменників. Але Шарль Перро зумів переповісти те, що чув від няні з дитинства таким чином, що його казками зачитувалися не лише діти, але й дорослі. На сюжети казок Перро створено опери «Попелюшка», «Замок герцога Синя Борода», балети «Спляча красуня», «Попелюшка», багато фільмів мультфільмів.

/Files/images/bbloteka_2017/спим.png

Казка — це особливий дитячий світ, де діти почувають себе госпо­дарями, вони там знають усі шляхи, все доступне для їхнього розуміння, рідні і близькі всі герої. У цій незвичайній країні діти вчаться і виховують у собі доброту, співчуття, вміння співпереживати, допомагати, радіти і журитись за інших, вони стають добрішими, бо бачать, що зло засуджується, а перемагає добро. То навіщо ж їм робити зло? Нащо мати погані звич